Практичне заняття № 1 2 страница

 

Завдання до самостійної роботи

Студенти повинні підготувати:

1. Конспект з питання «Історія розвитку та сучасні проблеми фізіології і психології праці».

2. Глосарій основних понять з даної теми.

Питання для самоконтролю

1. Що таке діяльність і в яких формах та видах вона виявляється?

2. У чому сутність праці як діяльності і як процесу?

3. У чому виявляються аспекти праці?

4. Які чинники зумовлюють характер і зміст праці?

5. Що таке біологічний аспект праці?

6. Яких навантажень зазнає людина у процесі праці? Як Ви оцінює­те зрушення в їх структурі під впливом науково-технічного прогресу?

7. Чому праця є потребою здорової людини? Які потреби людини вона задовольняє?

8. Що є предметом фізіології і психології праці? На яких принципах вона базується?

9. Які теоретичні і практичні завдання вирішує фізіологія і психоло­гія праці? Який аспект важливіший: вивчення проблеми на мікро- чи макрорівні? Відповідь поясніть.

10. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи розвитку фізіології і пси­хології праці? У чому полягають особливості кожного етапу?

11. Визначте 10 основних, на вашу думку, проблем в галузі фізіології і психології праці.

 

Бібліографічний список до теми

1; 2; 5; 17; 21; 24.

 

Тема 2. Центрально-нервова регуляція трудової діяльності.

Тема 3. Фізіологія рухового апарату людини і раціоналізація трудових процесів

Мета: -систематизувати, поглибити і розширити знання щодо будови нервової системи людини, принципів діяльності нервової системи, будови рухового апарату людини і його функції;

- з’ясувати функції нервової системи людини в процесі праці та їх значення;

- оволодіти знаннями щодо фізіологічних принципів раціоналізації трудових процесів.

План вивчення теми

1 Загальні відомості про будову нервової системи людини.

2 Особливості нервових процесів та їх динаміка.

3 Основні принципи діяльності нервової системи людини.

4 Функції центральної нервової системи в процесі праці.

5 Загальні відомості про будову рухового апарату людини та його функції.

6 Особливості м’язової сили та витривалості.

7 М’язова діяльність і робоча поза працівника.

8 Фізіологічні принципи раціоналізації трудових процесів.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Основне методологічне положення, на яке необхідно звернути особливу увагу, полягає в тому, що нервова система є фі­зіологічною системою, тобто сукупністю об'єднаних органі­зацією та управлінням живих структур і елементів, яким притаманні специфічні функції. Водночас нервова система є провідною в організмі і регулює рухову діяльність, роботу внутрішніх органів, тканинні процеси. Результатом фізіологіч­ної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини, розумова робота.

Основними властивостями нервової тка­нини є збудливість — здатність до розвитку збудження у відповідь на подразнення і провідність — здатність до передавання збудження від одних клітин до інших. Структурною і функціональною одиницею нервової системи є спеціалізована нервова клітина — нейрон. Функціями нейронів є сприймання подразників та їх переробка, передавання імпульсів (інформації) і формування відповідної реакції. Відгалуження нейронів утворюють нервові волокна. По аферентних волокнах збудження передається від периферійних органів і тканин в центральну нервову систему, по еферентних — від центральної нервової системи до периферії.

При вивченні другого питання, слід звернути увагу на те, що основу нервової діяльності становлять процеси збудження і гальмування. Необхідно пам'ятати, що збудження завжди супроводжується витрачан­ням енергетичних ресурсів клітини, а гальмування забезпечує їх відновлення. Крім цього, слід також звернути увагу на зако­номірності взаємодії процесів збудження і гальмування — ір­радіацію та індукцію, прояви яких у трудовій діяльності позна­чаються на її ефективності. Гальмування у процесі праці виконує дві важливі функції: виключає непотрібні в даний мо­мент дії та охороняє нервову систему від надмірного напру­ження і виснаження. Особливу увагу необхідно звернути на вчення М. Є. Введенського про функціональну рухливість (лабільність) нервової (та м'язової) тканини. Лабільність — це здатність до відтворення потенціалів дії згідно з ритмом подразнення. Мірою лабільності є найбільша кількість імпульсів, що їх здатна відтворити тканина за 1 с відповідно до частоти дії подразника.

Вивчаючи питання «Основні принципи діяльності нервової системи людини», необхідно чітко усвідомити зв'язок цих теоретичних положень з практичними проблемами ефективної трудової діяльності. Так, принцип детермінізму, тобто причинної зумовленості реакцій людини, у трудовій діяль­ності втілюється у підвищенні продуктивності праці за умови відповідного стимулювання. Принципи детермінізму, аналізу, синтезу, структурності, системності лежать в основі діяльності нервової системи, яка виявляється в рефлекторній, інтеграти­вній та координаційній функціях.

Основу діяльності нервової системи становить рефлекс, тобто реакція організму у відповідь на подразнення зовнішнього або внутрішнього середовища, яка відбувається з обов'язковою учас­тю центральної нервової системи. Слід особливо пам'ятати, що рефлекторна діяльність базується на принципах:

· зворотного зв'язку — надходження сигналів до центральної нервової системи відносно ефективності реакції;

· загального кінцевого шляху — рефлекторна реакція організму лише на найважливіші подразники;

· домінанти — переважання в кожний момент певного рефлексу.

Студентам необхідно розібратися у взаємодії кори головного мозку і ниж­чих утворень нервової системи. Особливо слід пам'ятати, що вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах. Якщо перша сигнальна система пов'язана з реакція­ми на матеріальні подразники, то друга сигнальна система за­безпечує формування і здійснення умовних рефлексів на сло­весні сигнали.

Питання функцій центральної нервової системи (ЦНС) є одним з найважливіших. Праця пов'язана з матері­альними і словесними подразниками. Будь-який трудовий про­цес або операція складається з комплексу прийомів і дій, впо­рядкованих за часом і послідовністю виконання. Тож кожну дію можна розглядати як рефлекс, а всю операцію — як систему ре­флексів, що дістала назву робочого динамічного стереотипу. Необхідно засвоїти закономірності його формування, відтво­рення і підтримання в процесі праці як умову високої продукти­вності останньої.

Стосовно трудової діяльності людини особливо важливе зна­чення має виконання центральною нервовою системою інтегра­тивної функції. Завдяки інтегративній функції забезпечується злагоджена діяльність всіх органів і систем організму та досягнення мети праці.

Під час роботи на працівника одночасно діють численні подразники як пов’язані з виконанням завдання, так і побічні. Вибір доцільної форми поведінки працівника, зосередження його на завданні забезпечується завдяки координаційній функ­ції центральної нервової системи, результатом якої є форму­вання домінанти.

При перегляді п’ятого питання необхідно чітко усвідомити, що вивчення закономірностей функціонування рухового апарату людини має важливе практич­не значення для проектування раціональних трудових процесів; планування і організації робочих місць; розробки науково об­грунтованих норм виробітку, часу і нормативів трудових рухів; організації виробничого навчання тощо.

Під час вивчення будови рухового апарату людини як склад­ної системи слід пам'ятати, що він є одночасно виконавчим орга­ном і джерелом енергії. Необхідно також розібратися у функціях елементів, які входять до складу рухового апарату (нервові клі­тини головного і спинного мозку, кістково-м'язова система), вла­стивостях м'язового волокна (збудливість, провідність і скорочуваність), особливостях будови та використання малих і великих рухових одиниць.

При вивченні шостого питання, слід пам’ятати, що важливим показником функціонального стану рухового апарату людини є м’язова сила, яка залежить від багатьох факторів. Однак працездатність людини характеризується не лише м’я­зовою силою, а і м’язовою витривалістю, тобто здатністю трива­лий час підтримувати м’язове зусилля на постійному рівні. Зале­жність між м’язовою силою і витривалістю обернено пропорцій­на — чим більше м’язове зусилля, тим коротший період його підтримання. А це означає, що при нормуванні трудових наван­тажень на працівника необхідно враховувати цю залежність.

Важливе значення для вирішення практичних проблем фізіології праці має вивчення особливостей статичної і динамічної м’язової роботи. Необхідно розібратися в сутності цих видів м’язової діяльності, їх проявах в процесі праці та вміти пояснити, чому більш втомливою є статична робота. У різних видах праці м’язові навантаження та співвідношення між динамічними і ста­тичними навантаженнями різко відрізняються. Механізація і ав­томатизація виробництва призводить до збільшення робіт з ло­кальними та регіональними м’язовими навантаженнями на пра­цівника, зростання статичних напружень, одноманітності рухів. Змен­шення негативних наслідків цих факторів забезпечується за ра­хунок раціоналізації робочої пози, робочого місця, трудового процесу і трудових рухів.

Особливу увагу необхідно приділити вивченню питання раціона­лізації трудового процесу, і дотримуватися наступних принципів:

· механічна робота має бути пропорційна до м’язової маси, яка бере участь у виконанні цієї роботи;

· робочі прийоми і рухи не повинні супроводжуватися вели­кими зусиллями окремих груп м’язів:

· робота має виконуватися у зручному положенні корпуса і кінцівок працівника;

· максимальна точність і швидкість рухів обернено пропор­ційна до навантаження;

· переносити вантажі слід на невелику відстань у горизон­тальній площині.

Проектування і раціоналізація трудових операцій ґрунтується не на механічному поєднанні елементарних робочих рухів і дій з ме­тою економії часу на їх виконання, а в злитті їх в єдину систему за законами виробничої доцільності і рефлекторної саморегуляції.

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних визначень і понять теми.

2. Запропонуйте напрями раціоналізації трудових процесів у трудовій діяльності людини.

 

Питання для самоконтролю

1. Що Ви розумієте під фізіологічною системою? Наведіть приклади фізіологічних систем. Що лежить в основі відмінностей між фізіологіч­ними системами?

2. Назвіть відділи головного мозку та їх відмінності.

3. Перелічіть та дайте стислу характеристику основних принципів діяльності нервової системи.

4. Які види рефлексів ви знаєте? Охарактеризуйте їх.

5. Що таке домінанта? Яке вона має значення у трудовій діяльності людини?

6. Виділіть основні функції ЦНС та обґрунтуйте їх значення.

8. Визначте функції рухового апарату та їх значення для людини.

9. У чому виявляються особливості використання різних рухових ланок при виконані рухів?

10. У чому полягає зміст фізіологічного закону середніх навантажень?

11. Які існують психофізіологічні вимоги до раціоналізації трудових процесів?

12. Чи є взаємозв’язок між м’язовою силою та м’язовою витривалістю? Обґрунтуйте відповідь.

Бібліографічний список до теми

1; 5; 11; 14; 22; 23

Тема 4. Фізіологічні реакції організму людини на трудові навантаження та умови праці

Мета: -сформувати знання про адаптацію та фізіологічні резерви організму людини, його біохімічні процеси;

- визначити та вивчити закономірності функціонування дихальної та серцево-судинної систем організму, особливості відновлювальних процесів.

 

План вивчення теми

1. Поняття про адаптацію та фізіологічні резерви організму людини.

2. Біохімічні процеси та енергетика трудової діяльності.

3. Закономірності функціонування дихальної системи людини в процесі праці.

4. Особливості реакції серцево-судинної системи працівника на трудові навантаження.

5. Терморегуляція організму людини в процесі праці.

6. Особливості відновлювальних процесів в організмі працівника після роботи.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення даної теми ґрунтується на методологічному положенні про те, що організм людини і зовнішнє середовище становлять єдине ціле. Водночас необхідно пам'ятати, що організм має своє внутрішнє середовище, яке значно відрізняється від зовнішнього. Характерною особливістю внутрішнього середовища є його відносна постійність як необхідна умова життєдіяльності. Якщо зо­внішні умови, в тому числі виробничі, змінюються і ускладню­ють життєдіяльність, то організм використовує спеціальні механізми пристосування (адаптації) до них. Необхідно також розібратися в суті і механізмах адаптації, основними з яких є: зміни порогів чутливості аналізаторів; перехід фізіологічних систем на вищі рівні функціонування та підвищення їх лабільності; розширення діапазону фізіологічних резервів; мобілізація енергетичних ресурсів і захисних сил. Стосовно трудової діяльності необхідно пам'ятати, що фізіологічні резерви включаються послідовно і використовуються залежно від вимог і умов роботи. Вони реалізуються за­вдяки посиленню обмінних процесів, роботи органів дихання і серцево-судинної системи, перерозподілу крові, розширення механізмів терморегуляції, психічній регуляції. Слід пам'ятати, що в процесі праці людина ніколи не працює на рівні максимальних фізіологічних резервів.

При вивченні питання «Біохімічні процеси та енергетика трудової діяльності» необхідно розібратися в механізмах впливу цих елементів на організм і працездатність людини та заходах щодо забезпечення оптималь­них умов праці на виробництві. Показником діяльності організму людини є рівень затрат енергії, який зумовлюється умовами праці та трудовими навантаженнями. Джерелом енергії є обмін речовин, який характеризується складни­ми біохімічними реакціями. Вивільнювана внаслідок цих реакцій енергія використовується на синтез різних речовин та роботу орга­нів і систем організму (основний обмін), на виконання професійної роботи (робочі калорії) та різні види позавиробничої діяльності. Оскільки найбільш інтенсивним чинником, що призводить до поси­лення обміну речовин, є праця, зокрема динамічна робота, то добові витрати енергії працівників різних професій значно відрізняються. Показник витрат енергії при виконанні різних робіт використовує­ться для оцінки їх важкості. Проте слід пам'ятати, що ця методика адекватно не відбиває важкість розумової і сенсорно-напруженої роботи, а тому застосування її обмежується фізичними роботами. Практичне значення має питання про гранично можливу величину затрат енергії при тривалій роботі. З цією метою слід ознайомитися з класифікацією робіт за потужністю, ви­ходячи з якої можна зробити висновок, що найефективнішим є середній, помірний рівень потужності роботи, названий енерге­тичним оптимумом. Виконувана робота, що вимагає збільшення енергетичного обміну в організмі працівника, ставить відповідні вимоги до сис­теми дихання, яка підтримує оптимальний рівень окислювально-відновлювальних процесів.

Саме тому питання «Закономірності функціонування дихальної системи людини в процесі праці» вимагає ретельного вивчення. У процесі вивчення даного матеріалу необхідно засвоїти, як змінюються основні показники, що характеризують роботу ор­ганів дихання залежно від м'язових навантажень. Слід звернути увагу, що за показниками легеневої вентиляції та споживання кис­ню, які корелюють із затратами енергії, виділяють шість груп важ­кості роботи. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що роботи одна­кової важкості можуть по-різному впливати на організм різних працівників. Це зумовлюється різними індивідуальними значен­нями показника максимального споживання кисню (МСК), який характеризує аеробну продуктивність організму. За умов, коли по­треба в кисні для виконання конкретної роботи перевищує факти­чне його споживання, виникає так званий кисневий борг, величина якого характеризує анаеробну продуктивність організму. Кисне­вий борг виникає при надзвичайно важких роботах, тривалість яких незначна. Тривалі ж роботи протягом робочої зміни можуть виконуватися з витратами на рівні 25—30 % МСК.

Збільшення енергозатрат та посилення окислювальних процесів в організмі працюючої людини відбивається на діяльності серцево-судинної системи. Опрацювавши матеріал, необхідно засвоїти, які функції виконує серцево-судинна система, які показники її характеризують та як вони змінюються під впливом тру­дових навантажень. Важливо пам'ятати, що частота пульсу під час роботи залежить від її важкості. Це стосується як фізичної, так і розумової та сенсорно-напруженої праці. Для оцінювання динаміки показників серцево-судинної сис­теми працівника під час виконання роботи використовуються відповідні розрахунки

Посилення енерговитрат і обміну речовин під час виконання роботи призводить до збільшення теплоутворення в організмі працівника. Саме це необхідно враховувати при вивченні п’ятого питання. Оскільки температура тіла людини є фізіологічною константою, то постійність її забезпечується двома процесами —-теплоутворенням і тепловіддачею. Необхідно розібратися в суті та механізмах цих процесів, наслідках впливу високих темпера­тур виробничого середовища на організм працюючих.

Останнє питання теми має практичне значення, зокрема для проектування режимів праці і відпочинку, має врахування закономірностей відновлювальних процесів в організмі працівника. Слід звернути увагу на сутність відновлювальних процесів, залежність їх від величини зрушень у фізіологічних системах під час роботи, фазність та різну тривалість відновлення окремих функцій.

 

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів та понять.

2. Запропонуйте шляхи зменшення навантаження на дихальну та серцево-судинну системи в процесі праці.

Питання для самоконтролю

1. Що таке адаптація та в чому полягає її механізм?

2. За рахунок чого створюються резерви організму і як вони використовуються?

3. Що таке основний і загальний добовий обмін енергії і які фактори впливають на ці показники?

4. Що Ви розумієте під енергетичним оптимумом і енергетичним коефіцієнтом корисної дії та яке практичне значення мають ці показники?

5. Як змінюються показники дихання в процесі праці? Чи відбивають вони важкість праці?

6. Що таке кисневий запит і кисневий борг? Від чого вони залежать?

7. Чому класифікація робіт за частотою пульсу є інформативною не тільки для оцінки важкості фізичної, але і розумової та сенсорно-напруженої праці?

8. У чому полягає сутність процесів теплоутворення і тепловіддачі в організмі працівника залежно від трудових навантажень і мікроклімату виробничих приміщень?

9. У чому виявляються особливості відновлювальних процесів в ор­ганізмі працівника після роботи? Які практичні висновки випливають із цих особливостей?

 

Бібліографічний список до теми

1; 2; 5; 17; 18; 21; 22; 23

 

Тема 5. Закономірності активізації психічних процесів людини у трудовій діяльності.

Тема 6. Психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності

Мета: -сформувати знання про психіку людини та закономірності активізації психічних властивостей людини в трудовій діяльності;

- истематизувати знання про психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності.

План вивчення теми

1. Психіка людини та її функції в процесі праці.

2. Закономірності активізації психічних процесів людини в трудовій діяльності.

3. Емоції і почуття в процесі праці.

4. Психічні властивості особистості, їх розвиток і прояви в трудовій діяльності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Приступаючи до вивчення цієї теми, необхідно знати, що пра­ця як свідома діяльність людини має психологічну основу, тобто ґрунтується на активізації пізнавальних процесів, регулюється відповідними психічними функціями і мотивується залежно від потреб, інтересів та інших, особистісних властивостей людини. В зв'язку з цим необхідно розібратися в суті таких понять, як психіка і свідомість, їх функціях і формах прояву в трудовій діяльно­сті. Слід пам'ятати, що саме психічні процеси, емоційно-вольова сфера і властивості особистості формують психологічний потенціал працівника. Важливим є положення про те, що в сучасних умовах зростає значення психологічних факторів в організації праці, оскільки від реалізації творчого потенціалу працівників, підвищення їх соці­альної активності, вдосконалення мотиваційного механізму за­лежать результати виробництва.

Вивчаючи роль відчуттів і сприймань в аспекті другого питання теми, слід ви­ходити з того, що ці найпростіші психічні процеси є результатом роботи аналізаторних систем і представляють різноманітну ін­формацію про зовнішнє і внутрішнє середовище людини. Серед відчуттів, які виникають під час роботи у працівника, слід відмі­тити, зорові, слухові, рухові, температурні, вібраційні, кінестетич­ні, рівноваги, прискорення тощо. Залежно від сили і тривалості дії подразників, які викликають ті чи інші відчуття, можливі як адаптація організму, так і перевтома або професійне захворюван­ня працівника. На основі інформації, що надходить через органи чуттів, формуються образи предметів і явищ. Формування обра­зів на основі такого психічного процесу, як сприймання, предста­вляє собою особливий вид розумової діяльності, пов'язаний з будь-якою працею. Разом з тим існують такі форми праці, в яких цілеспрямоване сприймання (спостереження) є основним їх зміс­том. Це, зокрема, широкий спектр операторських професій.

Особливу увагу під час вивчення цієї теми слід приділити проблемі мислення як процесу опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взає­мозв'язках і відношеннях. Необхідно запам'ятати, що мислення соціально обумовлене, пов'язане з мовою, розвивається в процесі активної пізнавальної діяльності і спрямовується на розв'язання конкретних актуальних завдань. Необхідно розібратися в суті і значенні таких компонентів мис­лення, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, конк­ретизація, класифікація, систематизація.

Ефективна трудова діяльність неможлива без використання набутих знань, трудових навичок, досвіду, закріплених у пам'яті працівника, а мислення в процесі праці взагалі неможливе без збереження у пам'яті понять та уявлень. Тому пам'ять визначає­ться як система складних психічних процесів, пов'язаних із за­пам'ятовуванням, зберіганням та відтворенням інформації. Необ­хідно глибоко розібратися в суті цих процесів та умовах ефектив­ного запам'ятовування і використання інформації. Важливо та­кож знати, що прояви пам'яті в різних видах трудової діяльності надзвичайно різноманітні і зумовлюються характером психічної активності, характером мети діяльності та тривалістю зберігання матеріалу. Так, за характером психічної активності в діяльності вирізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять. Показниками оцінки пам'яті є обсяг, швидкість та міцність запам 'ятовування, точність і готовність до відтворення інформації. Важливими є увага і воля. Саме увага супроводжує, спрямовує і доцільно організовує психічну діяльність лю­дини. Професійно важливими властивостями уваги є концентрація, інтенсивність, стійкість, об'єм, розподіл і переключення. Всі во­ни в процесі праці динамічно змінюються і використовуються для оцінки працездатності і втоми працівників. Свідоме регулювання дій і вчинків людини, спрямоване на до­сягнення поставлених цілей і переборення труднощів, здійснює­ться за допомогою волі. Це означає, що людина свідомо мобілі­зує свої психічні і фізичні можливості, а переборення труднощів є необхідною умовою вольової дії. Воля виконує як спонукальну, так і гальмівну функції. При вивчені цього питання необхідно звернути увагу на те, що вольові дії людини повинні бути мотивованими, особливо коли йдеться про ризикову діяльність.

Вивчення третього питання базується на такій стороні психічної діяльності, як переживання різних почуттів та емоцій, в яких виявляється став­лення людини до навколишньої дійсності, інших людей, самої себе. Формами переживання є емоції, афекти, настрої, стреси, власне почуття, які становлять емоційну сферу особистості і є ре­гуляторами її поведінки та діяльності. Крім регулятивної, емо­ційні стани виконують оцінну та енергетичну функції. Студентам слід глибоко розібратися в цих функціях, пам'ятаючи про те, що почуття та емоції є суб'єктивними показниками рівня задоволен­ня тих чи інших потреб людини.

Вивчаючи психічні властивості особистості (останнє питання теми), слід виходити з методологічного положення про те, що розвиток особистості є важливою умовою економічного і соціального про­гресу суспільства. Необхідно пам'я­тати, що особистість розглядається як інтегральна цілісність біо­генних, соціогенних та психогенних елементів. Разом з тим осо­бистість — це людина як носій свідомості, а основним її атрибу­том є соціальна сутність, комунікативна природа. Для особистості характерний певний зв'язок і взаємодія від­носно стійких компонентів (сторін), які формують її структуру. До таких компонентів (підструктур властивостей) належать: біо­логічно зумовлені властивості; 2) психічні процеси; 3) знання, навички і вміння; 4) соціально обумовлені властивості. Студен­там необхідно розібратися в особливостях та способах форму­вання цих підструктур властивостей. Слід також пам'ятати, що для кожної людини характерне ли­ше їй властиве поєднання рис і особливостей, в зв'язку з чим створюється індивідуальність особистості. Найбільш повною ця індивідуальність виявляється в особливостях темпераменту, ха­рактеру, інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, мотивації і т. ін.

Індивідуальні особливості моторики, емоційних станів, діяль­ності і спілкування зумовлюються темпераментом людини, який залежить від типу вищої нервової діяльності. Необ­хідно глибоко розібратися в характеристиках темпераментів та їх властивостях.

Характер утворюють такі риси, як воля, розум і почуття. У трудовій діяльності риси характеру є спонукальною, мотивуючою силою. Однак в одних людей вони спрямовуються на досягнення успіху, в інших — на уникнення невдачі. В залежності від співвідношення вольових якостей, вміння підпорядковувати собі обставини або підпорядковуватися їм, люди поводять себе як інтернали або екстернали.

Ще однією індивідуально-психологічною особли­вістю людини, від якої залежить успішне оволодіння знаннями, навичками та ефективна трудова діяльність, є здібності. В структурі конкретних здібностей виокремлюються провідні і допоміжні здібності, які і забезпечують успішність діяль­ності та її індивідуалізацію. Слід розібратися в суті таких понять, як загальні та спеціальні здібності, репродуктивний і творчий рі­вень здібностей, потенційні та актуальні здібності.

Важливе практичне значення в організації праці має мотива­ція. При вивченні цього питання слід виходити з того положення, що мотив як структурний компонент трудової діяльності виступає спонуканням людини до активності, пов'я­заної із намаганнями задовольнити певні потреби. Необхідно ус­відомити, що трудова поведінка спонукається не одним мотивом, а системою мотивів, які розглядаються як мотивація. При цьому мотивуючими факторами виступають потреби, причини вибору діяльності і суб'єктивні переживання, емоції як форми регуляції поведінки та діяльності. Мотивація може бути внутрішньою і зовнішньою. Слід розібратися у взаємодії внутрішніх і зовнішніх стимулів. Вивчаючи мотивацію, необхідно звернути увагу на ієрар­хію мотивів, властиву людині, та наявність актуальних і потен­ційних мотивів. Потрібно досконало вивчи­ти суть різних теорій мотивації (змістовні, процесуальні та ін.), умови їх ефективного використання.

 

Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів та понять теми.

2. На основі опитувальника темпераменту визначте властивості свого темпераменту (екстраверсія — інтроверсія; ри­гідність — пластичність; емоційна збудливість — емоційна врів­новаженість) та щирість у відповідях.

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляються особливості психіки людини?

2. Якими ознаками характеризується свідомість і в чому виявляють­ся особливості її розвитку?

3. Яким чином пов’язані психіка та свідомість?

4. які функції виконує психіка у процесі праці та в чому полягає їх суть?

5. Що таке мислення і за допомогою яких операцій воно здійснюється?

6. Які основні відмінності між репродуктивним та творчим мисленням?

7. Що таке інтелект та яким чином його можна дослідити?

8. Чи впливає рівень інтелекту на виконання різних видів діяльності? Яким чином?

9. Які існують види пам’яті? За якими ознаками вони відокремлюються?

10. Яке значення належить пам’яті та мисленню в процесі праці?

11. Які види уваги ви знаєте? Як вони виявляються в процесі праці?