Суть і фактори працездатності людини

Проблема працездатності є центральною в фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних законо­мірностей функціонування людського фактора. Саме завдяки праце­здатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини. Праце­здатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці.

Існує дуже багато визначень категорії «працездатність» [10; 25]. Одні автори ототожнюють працездатність з продуктивністю праці. Так, С. О. Косилов визначає працездатність як здатність людини більш-менш тривалий час виконувати певну роботу з дотриманням відповідних кількісних і якісних її показників.

Аналогічне визначення дають В. П. Загрядський і А. С. Єгоров, які під працездатністю розуміють здатність людини до виконання конкретної діяльності в рамках заданих часових лімітів і параметрів ефективності.

Інші автори під працездатністю людини розуміють максимальні функціональні можливості її організму для виконання конкретної ] роботи. Зокрема, Г. Леман характеризує працездатність максимумом і роботи, який може виконати людина. І. М. Єфімов вважає, що праце- І здатність — це потенціал властивостей і якостей, які характеризу- ] ють стан організму відносно його готовності до трудової діяльності. Є. Л. Ільїн під працездатністю розуміє стан систем організму, їх го­товність виявити максимум своїх можливостей.

Третя група вчених (Г. А. Стрюков, М. А. Грицевський) вважає І доцільним термінологічне відокремити працездатність як продук- і тивність, ефективність діяльності і працездатність як психофізіоло- І гічний потенціал працівника, оскільки:

• достатній рівень продуктивності праці може зберігатися за умови різкого зниження працездатності;

• на виробництві людина не працює на межі своїх можливостей, ] а використовує їх частину, рівномірно розподіляючи протягом І робочого дня.

В найбільш загальному формулюванні працездатність можна визначити як здатність організму людини витримувати навантаження (м'язові, нервові, енергетичні, інформаційні)у процесі праці.

Згідно з теорією функціональної системи, розробленою П. К. Анохіним, будь-яка робота являє собою завдання перед організмом в цілому, її виконують всі функціональні одиниці: рецептори, нервові клітини і нерви, м'язи, органи і системи життєзабезпечення (ди­хання, серцево-судинна, терморегуляційна тощо). Тому праце­здатність — це здатність клітин, тканин і органів до психо­фізіологічної дії. Зрозуміло, що ці дії на різних рівнях організму виявляються по-різному (одні одиниці сприймають і переробляють інформацію, інші виконують конкретні трудові рухи і дії або здійс­нюють енергетичне забезпечення виконання роботи і т. п.).

Рушійні сили, які створюють і визначають працездатність люди­ни, такі:

• процес збудження на нейрофізіологічному рівні;

• енергія хімічних речовин на молекулярному рівні. Збудження здійснює взаємодію рецепторів, нервових шляхів і нервових клітин з робочими органами. Воно є рушійною силою для всіх функціональних одиниць — сприймальних, виконавчих і регу­лювальних органів. Чим більше навантаження у вигляді збудження здатні витримати елементи мозку, тим вищою є працездатність лю­дини. Процес збудження забезпечується енергетичними речовина­ми, які знаходяться в нервових і м'язових клітинах та в різних «де­по», тобто в місцях зосередження резервів органічних речовин.

Загальний рівень працездатності конкретної людини як макси­мально можливий її психофізіологічний потенціал визначається та­кими факторами, як:

• стан здоров'я;

• м'язова сила і витривалість та їх співвідношення;

• властивості нервових процесів (сила, рухливість, врівноваже­ність);

• біоенергетичні процеси і резерви організму;

• психічні функції.

Загалом вона залежить від віку і статі людини, соціально-еконо­мічних умов життя і праці.

Загальний рівень працездатності, характерний для конкретної людини, є досить стабільним, а зміни його відбуваються повільно і мають тривалий характер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність. Під повною працездатністю розуміють здатність людини до праці без обмежень, а під частковою — з певними обмеженнями. Залишкова працездатність характерна для осіб старшого віку і зумовлена зменшенням фізіологічного по­тенціалу внаслідок старіння. Наявність її дозволяє цим людям про­понувати свої послуги праці на ринку робочої сили.

Загальна працездатність, яка характеризується фізичною і розу­мовою працездатністю та емоційною стійкістю людини, реалізується в процесі праці як професійна працездатність. Ефективність про­фесійної працездатності залежить:

• від трудових навантажень;

• умов виробничого середовища;

• професійної підготовки і професійної придатності до даного виду праці;

• мотивації.

Всі ці фактори зумовлюють трудове напруження, тобто підви­щення інтенсивності фізіологічних і психічних процесів, які забез­печують професійну діяльність.

Спробу визначити працездатність людини через трудове напру­ження, викликане напруженістю роботи, зробили українські вчені О. О. Навакатикян, В. В. Крижанівська і В. В. Кальниш [16]. Вони виходять з того, що різні види праці в залежності від їх напруженості спричиняють різне трудове напруження організму. Проте одна й та сама робота зумовлює різне трудове напруження у працівників, які різняться за віком, статтю, станом здоров'я, рівнем кваліфікації, мо­тивацією тощо.

Тому при визначенні працездатності ці вчені виходять з таких критеріїв, як стан здоров'я людини і ефективність праці. В одних випадках підвищення ефективності праці не супроводжується змі­нами в стані здоров'я за умови значних коливань трудового напру­ження, в інших — ефект діяльності виявляється при такому рівні трудового напруження, яке зашкоджує здоров'ю. Отже, працездат­ність можна визначити як максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не ви­кликає перенапруження організму. В даному випадку результати діяльності відповідають рівню адаптації людини до трудових наван­тажень.

Професійна працездатність людини в залежності від багатьох факторів зазнає короткотривалих коливань протягом робочої зміни, доби, тижня, які мають закономірний характер.