11.7.1. Крім широковідомої дії змін температури і відносної вологості повітря, великий вплив на стан музейних предметів має газовий склад повітря.
11.7.2. Значну частину домішок повітря складають пил, дими різного походження, сажа. Пил з діаметром часток менше ніж 15 мк довгий час перебуває у зваженому стані і легко осідає на внутрішніх поверхнях, проникаючи крізь незначні щілини шаф і вітрин. Цей пил містить високий відсоток сажі і смол, що мають в результаті сорбції сірчистого ангідриду повітря кислу реакцію металів, що є каталізаторами процесів деструкції.
Усередині музею джерелами пилу є предмети інтер'єру і відвідувачі, однак це пил іншого складу – волокна різного походження, часточки тканин, гуми, шкіри. Хімічно вони можуть бути нешкідливі, але являють собою живильне середовище для розвитку мікроорганізмів і комах.
Сажа пошкоджує камінь. Надзвичайно шкідливі часточки кіптяви для тканин, оскільки їх важко видалити. У старих тканинах відбувається механічне руйнування структури волокон.
11.7.3. Слід пам’ятати, що у нових будівлях протягом двох років бетон і цемент виділяють аерозолі. Їхні частки мають ланцюговий характер і розмір менше ніж 100 нм, що дає змогу їм вільно проходити через мікропористі фільтри. Механізм утворення цих аерозолей не встановлений, але відомо, що їхні частки мають лужність, достатню для руйнування шовку, що втрачає блиск та міцність, знебарвлення пігментів, зміни складу олій, хвороби скла. Лляна олія твердне, стає крихкою та набуває коричневого забарвлення. Крім того, аерозолі, що виділяються з вогкого цементу, осідають на поверхні предметів, пошкоджуючи шкіру, живопис, тканину, папір.
11.7.4. Найнебезпечнішими для музейних предметів серед газових складових повітря є двоокис сірки, що утворюється в атмосфері при спалюванні різних видів паливних матеріалів: вугілля, газу, олій, нафти та ін. Газоподібний двоокис сірки зв'язується з твердими і рідкими частками, зваженими в повітрі, і стає складовою частиною аерозолів. Якщо ці частки рідкі (туман), газ розчиняється в них, а на твердих частках абсорбується. Таким чином, аерозолі з двоокисом сірки здатні проникати практично всюди.
Під впливом сонячного світла та радіації від штучних джерел світла в атмосфері утворюється триокис сірки (1:10 щодо двоокису сірки). При взаємодії з вологим повітрям двоокис й триокис сірки утворять сірчисту і сірчану кислоти. Окислювання двоокису сірки і перетворення її в сірчану кислоту відбувається як у повітрі, так і на поверхні предметів.
Осідаючи на предметах, вона вражає різні матеріали, активно руйнує живопис, викликає корозію металів.
Вологість у понад 70% прискорює реакції взаємодії органічних матеріалів (тканин, паперу, шкіри та ін.) із двоокисом сірки в повітрі, проте ці процеси відбуваються і при відносній вологості 30 – 60%. Під дією двоокису сірки папір, особливо низького ґатунку, жовтіє, робиться крихким по краю аркушів. Уражаються сірчаною кислотою усі вироби, що містять целюлозу.
Волокна тваринного походження (вовна, шкіра, пергамент) по-різному реагують на дію двоокису сірки. Наприклад, вовна вражається менше, ніж шовк. Особливо чутливі до дії сірчаної кислоти рослинні дубильні речовини, якими обробляють шкіру. Більшість синтетичних волокон стійкі до цього впливу, але віскоза, до складу якої входить бавовна, чутлива так само, як і рослинні волокна.
Присутність двоокису сірки в повітрі обумовлює інтенсивну (у 1000 разів сильніше звичайної) ерозію цегли й штукатурки, що постійно зростає, особливо страждає мармур. При цьому вапняні матеріали перетворюються на гіпс.
11.7.5. Аміак – газ, легко розчиняється у воді, реагує із сірчаною кислотою, що є в атмосфері, перетворюючись на сульфат амонію. Сульфат амонію руйнує картон, викликає “посиніння” лаку на картинах. Сірчисті й аміачні сполуки згубно діють на багато фарб, надзвичайно шкідливі для бавовни, лляного полотна.
11.7.6. Гумою й іншими матеріалами, що застосовувалися при виготовленні вітрин виділяється значна кількість сірководню. Сірководень уражає майже всі металеві предмети, викликаючи їх потемніння, впливає на свинцеві білила, сурм'яні фарби.
11.7.7. Озон – найбільш сильний окислювач, що викликає видимі зміни музейних предметів. Він утворюється в результаті природних явищ в атмосфері: фотохімічних реакцій вихлопних газів автомобілів, а також в результаті реакції кисню повітря на ультрафіолетове випромінювання ламп денного світла.
Цей сильнодійний окислювач руйнує майже всі органічні матеріали, діє на метали і особливо на барвники.
11.7.8. З усіх окислів азоту, що є у повітрі, найнебезпечніший двоокис азоту, що, розчиняючись у воді, утворює азотну кислоту. У результаті дії двоокису азоту відбуваються знебарвлення фарб, руйнування нестійких лаків, а також гідроліз целюлози, корозія металів, швидке старіння мінералів і настінного живопису. Бавовна, вовна, різні барвники на тканинах руйнуються в присутності різних окислів азоту, концентрація яких збільшується з підвищенням кількості транспорту.
11.7.9. Забруднення повітря сполуками хлору має звичайно місцевий характер. Наприклад, морське повітря несе дрібні часточки солі, що осідають на предметах. Завдяки гігроскопічності сіль накопичує й утримує вологу, що, у свою чергу, підсилює вологість середовища, сприяє появі і росту цвілі. Це серйозна загроза для книг, паперу, археологічного металу, міді, мармуру та ін. пам’яток.
11.7.10. Вуглекислий газ небезпечний для предметів з міді і свинцю, з неорганічних матеріалів.
11.7.11. Наявність у повітрі кисню викликає постійне неминуче старіння органічних матеріалів, інтенсивне вицвітання тканин, барвників, окислювання олій, корозію металів навіть у сухій атмосфері. Особливо небезпечна комбінована дія кисню і світла для органічних матеріалів. На світлі при наявності кисню та забрудненого повітря тьмяніють деякі породи дерева, фарбоване дерево вицвітає, відбувається жовтіння олії, побіління лаку, клеї стають крихкими і стискаються, змінюється колір деяких нових фарб, іноді міняються колір і прозорість скла, тканини вицвітають нерівномірно.
Крім перерахованих шкідливих складових повітря, агресивний вплив на музейні предмети виявляють інші хімічні сполуки, зокрема оцтова, соляна, мурашина кислоти, формальдегід, різні органічні радикали. Ненормативне зберігання експонатів, використання для фондосховищ та експозиційних залів недоцільного устаткування й обробки приміщень невідповідними матеріалами також сприяє нагромадженню шкідливих домішок, що впливають на стан предметів.
У сховищах з контрольованою відносною вологістю повинен бути знижений вміст кисню й агресивних газових складових, пилу, сажі, мікроорганізмів і личинок комах, що пошкоджують колекції. Для максимального уповільнення реакцій старіння музейних предметів необхідно передусім усунути кисень як основний руйнівний фактор.
11.7.12. Для уповільнення процесів старіння музейних предметів з паперу їх необхідно зберігати у вітринах.
Вітрини виготовляються з матеріалів, що не пропускають гази (оргскло) забезпечують герметичність, мають невеликий отвір, закритий фільтром.
11.7.13. Для поглинання диму і шкідливих газів можна ставити фільтри з активованого вугілля з розрахунку 500 м вугілля на 1 м. Частково для відфільтрування шкідливих газів слугує використання речовин, що вступають з ними в незворотну реакцію. Наприклад, для захисту від кислотних забруднень повітря ефективні паперові фільтри просочені карбонатом магнію.
У фільтрах для поглинання пилу може бути використана склотканина.
Для збільшення стабільності мікроклімату у вітрини додатково кладуть гігроскопічні матеріали: вату, дерево, картон. Підтримувати постійну відносну вологість у вітринах можна також за допомогою вологостатичних агентів: силікагелю, алюмогелю.
Особливо ефективно використовувати вітрини із системою кондиціювання.
11.7.14. Музейні приміщення, устаткування необхідно очищати від пилу за допомогою пилососа (бажано мийного) чи протирати добре віджатою мокрою ганчіркою. У фондосховищах меблі, скульптура, скло, одяг та ін. повинні постійно бути в чохлах.
При вході в музей встановлюються спеціальні щітки для очищення взуття від бруду. Доцільно мати для відвідувачів чохли на взуття.
Музей встановлює один санітарний день щомісяця.
