Підніматися і царювати

– Майже дві години, – драматично промовив Патрік, – майже дві години цей чорновухий терзав мою світлу голову своїми ідіотськими питаннями! Та я за все своє життя Кодекс стільки разів не цитував, як наші вчорашні походеньки! Що, не міг прочитати звіт?

Він запустив руку в своє темне, злегка кучеряве волосся, яке діставало йому до плечей і скуйовдив його. Характерні риси обличчя і злегка розкосі очі Патріка видавали приналежність його предків до східних народів. Особливо це ставало помітно, коли він посміхався.

– Ти ж знаєш, Мортем не любить возитися з паперами. – Софі оперлась на металеву стінку кабіни, яка приємно холодила розгарячілу шкіру.

– Аякже… Його маніакально-скурпульозний допит більше нагадує середньовічні тортури. В такі моменти він гірший за Естель! Для всієї картини ще б дибу у себе в кабінеті поставив.

Ліфт швидко піднімався вгору, від чого у Софі залоскотало в шлунку.

Вона важко зітхнула і спробувала відтягнути комірець шинелі. З нагоди візиту міністра мисливцям довелося натягнути парадну уніформу, яку Софі завжди вважала жахливо незручною. Чорна приталенная вовняна шинель із золотими погонами, штани з такої ж колючим вовни і високі черевики – в цьому вбранні вона просто таки обливалася потом.

Схиливши голову, дівчина з сумом поглянула на погон, який прикрашав її ліве плече. Золоті погони були відмінністю команди Альфа. Команді Бета належали срібні, велика частина мисливців – команда Гамма – красувалися із бронзовими, а загін новоспечених рекрутів – Дельта – задовольнялися мідними погонами.

Нарешті, двері ліфта відчинилися, і друзі поспішили по довгому вузькому коридору. У конференц-залі на них вже чекали. По один бік величезного столу сиділи кілька ловців і міністр Теодор Еванс – підстаркуватий сивочолий чоловік, схожий на борова у своєму дорогому костюмі. Іншу сторону зайняли представники Ліги: Естель, Бестибаль і повний склад Бети: Орфей, Кук та Іва Хейс – приваблива рудоволоса дівчина з виразними зеленими очима і милим ластовинням.

– Маємо честь бачити вас сьогодні з нами, – промовив міністр напруженим голосом. – Прошу, сідайте!

Софі та Патрік з байдужим виглядом зайняли відведені їм місця, ігноруючи прискіпливі погляди присутніх.

– Воістину, – продовжив Еванс, – юні ангели смерті з плоті та крові. Дно складає про вас неймовірні історії, чи не так?

– Спустіться туди і особисто дізнаєтеся, – запевнила його Софі. За останній рік це була її п’ята зустріч з міністром. І, починаючи з першої, нічого так і не змінилося – Теодор Еванс вважав себе пупом Землі, якщо не всієї Сонячної системи. Його фальш і пихатість заслуговували великої сцени, а приторно-солодкий лепет, викликав у Софі відчуття, схоже на сильне харчове отруєння.

– Мені ніяк не дає спокою питання: хто із вас двох прибрав попереднього міністра? І скільки заплатили за його голову?

Ніхто не відповів. Це зробив Гаррі. Хто був замовником так і залишилося для них таємницею. Все що повідомили в Лізі – міністр Вернон Вейд – зовсім не той, за кого себе видає. Більше того, він вже давно перестав бути людиною, перетворившись на одного із демонів Дна, а отже, він підлягає знищенню.

– Пане міністр, – втрутилась Естель, – давайте перейдемо від особистих питань і коментарів до причини вашого візиту.

Теодором Еванс скреготнув зубами, змірявши її злим поглядом. Поки він просторово белькотів про важливість даної зустрічі, Софі прийнялася роздивлятися його посіпак. Всього їх було п’ятеро. Ковзнувши байдужим поглядом по сидівшим поряд з міністром – бритоголовому бородатому чоловікові, жінці, з якою вони розмовляли напередодні біля фургону і парочці темношкірих близнюків, Софі взялася розглядати хлопця, який примістився навпроти неї. І чим довше вона вдивлялася в нього, тим більше не могла позбутися ідіотського дежавю. Софі вже десь бачила цю копицю попелясто-русявого волосся, для якого, скоріше всього, гребінцем останнім часом слугувала власна долоня. Звідки ж вона його знає? І ще ця хрестоподібна сережка у вусі, ніяк не давала спокою. Ця тонка хрестоподібна сережка… Тонка хрестопо…. Софі могла заприсягтись, що в момент, коли вона пригадала ранок після вечірки, її шарахнуло струмом. Гулко втягнувши повітря, вона швидко сповзла під стіл.

“ Зберігай спокій! Просто зроби вигляд, що нічого не було, і ти знати не знаєш, хто цей тип! ”–думки металися в голові, немов скажені білки в колесі.

На жаль, її реакція не залишилася не помітною для хлопця. Ковзнувши по ній поглядом, він поглянув у вікно, і кутики його губ піднялися у ледь помітній посмішці.

– Софія передала нам ось це. Вона особисто зняла медальйон з шиї вашого колеги, – голос Бестибаля, який назвав її ім’я, повернув Софі до суворої реальності.

– Що ж, Томас Джоел загинув як справжній герой. – Зітхнув міністр, передавши медальйон бородатому ловцеві. Той одразу поспішив покинути приміщення. – Для нас і всіх мешканців Акрополю настали темні часи. Бачить Бог, ця напасть з’явилась наче грім серед ясного неба!

– І що ви цим хочете сказати? – запитав Орфей, старанно длубаючи нігтем стіл і всім своїм виглядом демонструючи смертельну нудьгу.

Теодор Еванс відкинувся на спинку дивану. Спілкування з мисливцями за головами, незбагненним чином викликало у нього печію. Він ліниво махнув рукою в бік жінки. Як пізніше з’ясувалося, її звали Меланта Стем, вона була командиром загону ловців і керувала завданням.

– Легенди, – сказала вона, підводячись з-за столу, – адже вам відомі легенди, містере…еее…

– Просто Орфей. І ні, казки не належать до числа моїх інтересів.

– Вартові, – вставив своїх п’ять копійок один із близнюків. – Тільки не кажіть, що ви ніколи не чули історій про Вартових? Якщо це так, тоді я не знаю, навіщо ми сюди прийшли… Ми впораємось без них, головорізи тільки заважатимуть!

У відповідь міністр обдарував його спопеляючим поглядом.

Софі чула про Вартових, ще будучи дитиною, і для неї це було не більше, аніж вигадки. За легендами, увесь Всесвіт створений з певних Літер. Той, хто складе їх у правильному порядку – прочитає Ім’я, з якого все почалося і запустить Механізм Зворотнього Відліку. Роль цього Механізму – ніколи і ніде не згадується – адже це все казки. Також їй було відомо, що Літери охороняють Вартові – Вогняний Лев, Мудрий Орел, Могутній Телець і Людина-Творець.

Ніхто ніколи не бачив їх, а всі ці байки переповідають задля розваги маленьких дітей і особливо довірливих дорослих, іноді приплітаючи ловців, які, нібито співпрацюють із Вартовими, що служить, скоріше, дешевим піаром. Ось і все. На цьому її знання про Вартових вичерпані.

– Вартові? Ви серйозно? – розсміявся Патрік.

– Більш, аніж ти думаєш, хлопче, – кивнула Меланта, – Вартові такі ж реальні як я чи ти. Але не в їхніх інтересах світитись на людях, тому спілкується з ними виключно президент, Роуз Догерті. – Вона зробила паузу, вивчаючи здивовані обличчя мисливців, а тоді продовжила. – Гадаю, ви чули про розваги, відомі як «Ігри Патріотів»?

– Припустимо.

– Так от, в коло так званих Патріотів входять в основному публічні і заможні персони, – підхопив Теодор, – чиновники, аристократи, відомі письменники, музиканти, спортсмени... Всього їх налічується близько сотні, і вони намагаються зберегти свою причетність до кола в таємниці. Також, всі вони володіють певними ресурсами і витрачають їх на пошуки чогось, що пов'язано із Вартовими. Для цього і організовано дійство під назвою «Ігри Патріотів».

Учасники – пересічні громадяни – добровільно підписують згоду з умовами гри і самі ж оплачують свою участь, що тільки поповнює кишені Патріотів, даючи їм можливість жити на широку ногу. І за всім цим ховається незліченна кількість нечисті! Святі небеса, я такого ще ніколи не бачив! Це справжня катастрофа! Вони вміло промивають мізки людям і проводять масові побоїща, які завуальовано називають Іграми. Як їм це вдається, ми не маємо найменшого уявлення! А тепер дійшло до того, що люди зникають прямо посеред вулиць, серед білого дня!

– Такого ми не бачили, – Кук спантеличено потер потилицю, – і що, ви також у їхньому пекельному фан-клубі?

– Що за маячня! – обурився міністр. – Все що нам вдалося дізнатися, так це те, що всі забави мають ритуальний характер. І таким звірським способом, Патріоти намагаються щось знайти. Ваша мета – з'ясувати, що саме вони шукають.

– Можливо, якраз ваших Вартових, – замислено промовила Іва, – але що вам потрібно від нас? Перебити цілу армію фанатиків? Ви при своєму розумі?

– Мене цікавлять ці двоє, – ігноруючи її, міністр обвів широким жестом Патріка і Софі. – Решту лише допомагатимуть їм у виконанні завдання. Потрапити у коло Патріотів досить не легко, потрібно пройти ряд випробувань, щоб довести свою відданість і тільки тоді з’явиться нагода дізнатися їхні плани. – Він на мить замовк, переводячи подих, після чого продовжив. – Більшість ловців вже встигли засвітитися. Як і у випадку з Томасом Джоелом, вони не повернулися.

– З Джоелом розправились людожери, – сказав Патрік.

Естель, яка до того мовчки спостерігала, заговорила дуже тихо:

– Дно – козирна карта в руках Патріотів. Якщо вся нечисть, що мешкає там, увійде до складу вже існуючої армії, нам залишиться лише сподіватися на волю небес, сховавшись в землянках.

– До вас Патріоти ще не дісталися, – Меланта неквапливо обійшла стіл і зупинилася навпроти Бестибаля, – а, отже, ви не викличете підозри, принаймні, одразу. Як мені стало відомо, у команді Альфа не вистачає одного учасника. Порадившись з вашим керівництвом і прийнявши до уваги всі обставини, ми вирішили, що його місце займе ловець.

– ЩО? – в унісон вигукнули Орфей і Кук.

Патрік та Софі лише похмуро перезирнулися.

– Більшої дурні я ще не чув, – витиснув хлопець.

– Ми не станемо працювати з ловцем! – безапеляційно заявила Софі, кинувши на міністра гнівний погляд.

Естель грюкнула долонею по столі, видавши щось середнє між риком і наказом негайно заткнутися.

– Чхати я хотів на ваші забаганки, – мляво відмахнувся Теодор. Очевидно, він очікував такої реакції, – Софія і Патрік, якщо не помиляюся, з вами працюватиме Захарія. Це рішення остаточне, і не підлягає обговоренню чи запереченню з вашого боку. У випадку непокори, ваше небажання співпрацювати розглядатиметься як державна зрада. Вас прирівняють до Патріотів і пригадують всі темні справи, на які ми великодушно закривали очі увесь цей час. Потім відбудеться суд, і вирок, який він винесе, відомий заздалегідь – вас стратять. Як ви не розумієте? Ми пропонуємо мир, тому що ви нам потрібні. Вбачайте це, як співпрацю на взаємовигідних умовах.

Патрік зблід від злості, ледве стримуючись, щоб не розірвати міністра голими руками. Той у відповідь лише вдоволено вишкірився.

Юнак, якого щойно представили, злегка кивнув в знак вітання і взяв слово. У Софі перехопило подих. Їй долало бажання сповзти нижче під стіл, а ще краще – провалитися крізь землю. Той самий голос. Вичурний акцент і заокруглені звуки. Прямо навпроти неї сидів незнайомець, обличчя якого вчора ховалося в тіні капюшону.

 

* * *

 

– Ви повинні усвідомити всю важливість завдання. Якщо ви провалите його, то просто не виберетеся звідти. – Меланта замислено переводила погляд то на Патріка, то на Софі. – Ловцям так і не вдалося пройти випробування і увійти в коло Патріотів, тому ми не знаємо, хто за всім цим стоїть. Ми не знаємо, хто керує демонами, і, тим паче, кого вони шукають. І ми дуже сподіваємося, що дізнатись вдасться вам, так як вам доводиться мати справу з нечистю увесь час. Ми створили кожному із вас нову особистість і легенду, – вона роздала мисливцям товсті папки. – Вивчіть все, що там написано.

Софі вирішила відкласти знайомство зі своїм новим «Я» хоча б на наступні кілька годин. В голові шуміло, та й біль у спині вирішив нагадати про себе. Вранці, коли вона розглядала сліди від зубів, рана вже почала гноїтися. Пообіцявши собі після наради зайти в лазарет, вона перевела погляд на похмурого Патріка. Софі чудово розуміла його почуття. Він швидше б змирився з тим, що місце його брата зайняв Орфей – товариш, якого він давно знав і якому довіряв, але не ловець. Це було вище його сил.

Захарія уважно слухав промову Меланти, склавши руки перед собою. Погляд його різнокольорових очей (праве – світло-каре, а ліве – блакитне), був прикутий до нових напарників.

– У них надійна система охорони, там навіть стіни мають вуха. Тож наполегливо раджу дотримуватися ваших історій до найменших дрібниць, – мовив міністр, – у ці вихідні, в заміському маєтку проводитиметься бал, організований Патріотами в честь нових шанувальників їхнього руху. Там вони вишукують найбільш гідних для прийняття участі у випробуваннях. Ви – у списку запрошених. Зробіть все належне, щоб стати одними з них.

Орфей незадоволено фиркнув:

– Два дні? Прекрасно, нам дають тільки два дні, щоб вивчити цю кіпу паперів!

– Один, – поправила Меланта, – післязавтра ми будемо приводити вас в порядок, підбирати гардероб та інші деталі. Ви ж не можете з’явитися на бал в потертих джинсах, розтягнутих футболках і зі зброєю в руках. Тому сфокусуйтесь, часу обмаль.

– Теодор, ми так не домовлялися! – втрутився Бестибаль.

– Ми взагалі не збиралися вести будь-які переговори. Мисливці зараз повністю під керівництвом Міністерства. Тим, хто приймає участь у завданні, по закінченні наради забороняється підходити до будівлі Ліги на відстань гарматного вистіру! Ніяких зв’язків і повідомлень! І… у вас, здається, є якісь радари – здайте їх.

– Взагалі-то, це компаси! Ти – тупий шматок… – Патрік зашипів, жбурнувши свій компас на стіл. Софі поспіхом смикнула його за рукав, поки він не бовкнув зайвого. Вона знала, що міністр потім відіграється за будь-яке криве слово.

Меланта опустилася поряд з Евансом.

– Вас троє, – сказала вона, – Патріка супроводжуватиме Іва. Софі працюватиме в парі з Захарією. Ну, а з деталями ознайомитеся самі.

– Що? Але ж… – у Софі відняло дар мови. Такого вона не очікувала. Обвівши здивованим поглядом всіх присутніх, вона насилу продовжила. – Ми з Патріком завжди працюємо разом! Я… Чорт, Естель, невже ти нічого не зробиш?

– Не цього разу, – коротко відрізала вона, уникаючи протестів мисливців.

В середині Софі неначе щось обірвалося. Вона не могла дозволити комусь іншому виконувати небезпечне завдання в парі з її найкращим другом. Не те щоб Софі не довіряла Іві, ні, справа була навіть не в ній. Вони з Патріком були злагодженою командою і, завдяки рокам старанних тренувань, розуміли одне одного без слів. Часто їхнє життя залежало одне від одного… А якщо із ним щось трапиться? Перед очима все пливло, жар розливався по тілу і Софі вже готова була вибухнути гнівною тирадою, як відчула крижану руку Патріка поверх своєї. Він нахилився, прошепотівши:

– Все буде добре, Софі. Ми все одно надеремо їхні дупи!

– За вами заїдуть в четвер. У п'ятницю ви вирушите до маєтку, і якщо все пройде добре, залишитеся там до неділі. А після – ми зустрінемося, – міністр підвівся. Зупинившись біля дверей, Теодор Еванс ще раз окинув поглядом молодих людей і усміхнувся, – сподіваюся, ви вмієте танцювати.

Софі ще довго сиділа за столом, розгублено переварюючи все почуте. Патріку, як завжди, вдалося швидше опанувати себе. Підійшовши до Захарії, він простягнув йому руку і сказав:

– О п’ятій ми збираємося в «Ракеті» – невелика кав’ярня через дорогу звідси. Приходь, якщо захочеш.

Захарія потиснув руку, і, кивнувши, повернувся до Меланти. Жінка, розклала перед ним якісь папери, старанно щось пояснюючи.

Мисливці розійшлись. Патрік вже чекав на коридорі, і Софі поспішила за ним. Зачиняючи за собою двері, вона озирнулася і вловила тінь посмішки на обличчі ловця. Він підморгнув їй і знову взявся за папери.