Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Казка вигадка, проте, в ній на правду натяк є




В двері тарабанили з такою заповзятістю, що ті погрожували вилетіти з петель. Софі рвучко піднялася і сіла на ліжку, спантеличено дивлячись у вікно. Надворі вже добряче стемніло. Відірвавшись від споглядання ледь помітних зірок, вона перевела погляд на годинник. Сьома вечора. Але ж…

– Чорт!

Дівчина зірвалася з місця і вибігла зі спальні. Від такого різкого підйому запаморочилося в голові, і кілька разів спіткнувшись об килим, вона сповільнила темп.

– Зараз я когось відлупцюю цими ж дверима, якщо не припините гримати! – розлючено пробурмотіла Софі. Спросоння всі звуки здавалися в рази голоснішими, і наполегливий стукіт болем віддавав у скронях. Стук не припинявся, і їй довелося поквапитися відчинити.

На порозі височів Патрік, а за його спиною, товпилися Кук, Орфей, Іва і Захарія.

– Що сталося? – схвильовано запитав друг, впритул нахиляючись до дівчини. – Ти не прийшла у кав’ярню і ми почали хвилюватися.

– Не ми, а ти, – поправив Кук.

– Притихни, – Іва штурхнула його ліктем.

Софі розгублено потерла обличчя, намагаючись відігнати сонливість.

– Вибач, я проспала.

У відповідь Патрік чарівно посміхнувся, вивчаючи поглядом заспану подругу. Софі вкотре спіймала себе на думці, що так вміє посміхається тільки він.

– Тоді тебе вітає доставка додому, – хлопець підніс руку, демонструючи пакет, доверху набитий коробками з їжею на виніс. Запаморочливий запах італійської кухні миттєво розбурхав апетит. Відступивши, Софі пропустила гостей.

Останнім у квартиру увійшов Захарія. Зачинивши двері, дівчина стривожено провела ловця поглядом, поки він не зник за порогом вітальні. Його присутність ніяк не давала їй спокою, і не лише через випадкове пробудження в його ліжку на тій злощасній вечірці. Вже багато років в їх компанію не вливався хтось новий, а тим паче ловець. І спільний секрет, який їх пов’язував тільки ускладнював ситуацію. Хоча, судячи з усього, хлопець швидко освоївся серед мисливців, і почував себе цілком комфортно.

Важко зітхнувши, вона попленталася до кімнати.

– Куди поставити? – кивнувши на тацю з пластиковими чашками, запитав Захарія. Софі мовчки вказала рукою на маленький круглий столик, довкола якого вже встигли розміститися її друзі.

Поставивши таці на стіл, ловець взявся оглядати кімнату.

– У мене тут напрошується пара питань… Ти сюди нещодавно переїхала?

– Емм…ні. Я живу в цій квартирі вже декілька років.

– Тоді друге запитання: тебе пограбували? – на його обличчі з’явилася лукава посмішка.

– Що? – запитала Софі, намагаючись триматися якомога більш невимушено. Хоча насправді, їй страшенно хотілося випхати ловця з квартири і більше ніколи не бачити.

– Ну… Майже немає меблів, ніяких фото, книг і навіть вазонів. Складається враження, що або тут попрацювали злодії, або тут давно ніхто не живеш.

– А ти, я бачу, експерт з облаштування квартир. Краще сідай, – вона нетерпляче махнула в бік дивану.

Зморений голодом шлунок спочатку зрадів великій кількості їжі, але потім почав протестувати проти чергової порції, звуком схожим на клич роздратованого кита. Софі відклала тарілку – третій шматок запіканки виявився для неї надто важким завданням. Похмурий Кук, який сидів поряд з нею, тільки здивовано покосився, і далі продовжив мовчати.

– Між іншим, – Орфей раптом урвав свою розповідь про нову модель байків, і перевів погляд на ловця. – Захарія, розкажи про себе.

– Не думаю, що тебе зацікавить вся моя біографія. Хоча, у ній знайдуться кілька цікавих і вельми пікантних фактів, – відповів Зак, на мить затримавши неоднозначний погляд на Софі.

– О, чую поблизу таємниці, інтриги, провокації, – не вгавав Орфей. – Я суцільні вуха! – мовив він, картинно розтягнувшись на дивані і виштовхавши Іву на підлогу.

– Зак, май на увазі, цей білобрисий справжня пліткарка. – Посміхнулася Іва, діставючи зі свого рюкзака пару товстих фоліантів. – Це просто Легенди про Вартових, – пояснила вона друзям, які здивовано витріщилися на книги, – Слухай, а це правда, що ловці працюють з ними? Тут, звісно, нічого про не сказано, але ти один з цих, тож…

Повисла пауза. Орфей і Патрік, насторожено перезирнувшись, витріщилися на Захарію. Одного разу вони вже мало не повбивали одне одного, сперечаючись на цю тему. Ловець хвилину помовчав, а потім розсміявся, похитавши головою. Скуйовдивши волосся, яке в приглушеному світлі віддавало металевим блиском, він відповів:

– Міністр дуже любить блефувати і пускати пилюку в очі, але… Ми однозначно не доросли до такого рівня.

Орфей знітився і тихо вилаявся. Патрік тріумфально підняв руки вгору.

– Фея, з тебе двадцятка, – задоволено сказав він, відсьорбнувши кави. Називати Орфея Феєю без будь-якої загрози власному життю і здоров’ю, міг тільки він.

– Іншими словами, ви навіть не одні з кращих. Тоді якого біса тебе підіслали до нас? – вперше озвався Кук. Він навіть не порахував за потрібне поглянути на хлопця, продовживши зосереджено вивчати свої нігті.

– Підіслали? Кук, я вам не ворог.

– Та що ти кажеш…

Посмішка сповзла з обличчя Захарії. Він підвівся і взяв одну з книг Іви. З вигляду екземпляр був дуже старим – пошарпана обкладинка з вицвілим і затертим малюнком, так і погрожувала розвалитися, а тонкі жовті сторінки трималася купи, здавалося, на чесному слові.

– Повір, я не напрошувався, – нарешті, промовив ловець, повернувшись на своє місце. – Можеш ненавидіти мене, скільки завгодно. Тільки якщо не помиляюся, це ти був найзавзятішим претендентом в Альфу.

Кук підняв голову і подивився на ловця. Помітивши в очах товариша злі іскорки, Патрік поспішив перевести розмову в більш безпечне русло:

– Виходить, ці Вартові крутіші за «Аніматорів».

– Ти порівнюєш їх зі зграйкою патлатих рок-музикантів? – усміхнулася Іва, гортаючи сторінки книги.

– А що? Я б і автограф взяв! Не здивуюся, якщо один із них потай грає в якійсь хеві-метал групі.

Софі з Орфеєм перезирнулися і розреготалися.

– Якось я бачив одного із них, – Захарія сказав це таким буденним тоном, наче під час торнадо повідомляв, що на вулиці злегка моросить, поки повз пролітають дерева, авто, а з-під землі вилазять динозаври.

Почувши це, Патрік поперхнувся і довго не міг відкашлятися.

– Брешеш, – звузила очі Софі, плескаючи друга по спині, щоб той остаточно не задихнувся.

– Навіщо це мені? Якось я без попередження влетів у кабінет міністра, і випадково наткнувся на Вартового. Спершу я так і не розумів, за що мені надавали по шиї і замкнули в карцері на кілька днів.

– О, у вас теж є карцер, – підхопив Орфей. – Одного разу я провалив завдання, і мене відправили туди на тиждень. Спочатку було нереально нудно, а потім нічого так, втягуєшся – сидиш весь такий депресуєш і стіни соплями розмальовуєш.

– Вартових бачила тільки президент, – здавлено прохрипів Патрік, – принаймні, так сказав старий.

Зак кивнув.

– Всіх чотирьох – так. Але раз на півроку один з них навідується до міністра. Те, що Вартові не влазять у справи смертних, не означає, що вони ними не цікавляться.

– Так вони що, люди? – ошелешено промовив Кук, не вірячи власним вухам.

У відповідь кімната здригнулася від голосного сміху.

– Ну… Не зовсім, – відповіла Іва, м’яко глянувши на товариша. – У них людська подоба, але по своїй суті, це Вищі Створіння. І ось, тут пише, – вона знову повернулася до книги, – що Літери закарбовані у них на руках.

– Голомозий, а ти думав, в них там зоопарк і вони сидять у клітках? – докинув Орфей, потягнувшись за шматком запіканки, шостим по рахунку. Решту тільки дивувалися, як в нього стільки влазить.

Кук почервонів і присоромлено замовк, повернувшись до ретельного вивчення своїх нігтів. З жалем, він був змушений зазначити, що Зак поводився не як типовий ловець, і легко знаходив спільну мову у компанії мисливців.

– Так от, послухайте, – злегка підвищила голос Іва, привертаючи увагу. Коли всі обернулися до неї, вона, водячи пальцем по тонких, майже прозорих сторінках, зачитала:

І стоять Чотири Звіра на варті Ім’я,

Де Кінець Початку – Початок Кінця.

Літери формують порядок Буття.

Кожна Літера – Слово. Кожне Слово – Ім’я.

Вхід через Створення, далі Сила Тельця.

За ними стрінеш Мудрість Семаеля – Орла.

Біля Третіх Воріт бачиш Левиний Вогонь.

І от до Четвертих, ти либонь підійшов.

За ним Вартові і пара Одвічних:

Світло від Темряви, коли День в парі з Ніччю.

– Що? – зморщив носа Орфей, – тепер мені залишилося повірити у Снігову людину, і все – я морально готовий вибрати собі чарівну паличку, завести прибацаного пацюка, і звалити на платформу 9 ¾.

– Це паличка вибирає собі чарівника, дурний ти маґл, – з удаваним презирством фиркнув Патрік.

Тим часом, Софі розморило після ситної вечері, і вона опустила голову на коліна Патрікові, який сидів поряд. Його прохолодна рука ледь торкнулася її волосся. Знову. І знову. Здавалося, він навіть не звернув уваги, як почав гладити її по голові, час від часу лагідно торкаючись щоки. Все було так невимушено, наче інакше й бути не могло. Ця сцена не вислизнула з уваги Захарії, і він почав спостерігати за ними з вельми стурбованим виглядом. З роздумів його вирвав голос Іви:

– А який він? – поцікавилася вона. – Ну, Вартовий… На його руках справді є якісь літери?

Захарія неохоче перевів погляд на Іву.

– Ось цього я не знаю. Це сталося взимку, і він був у пальто і рукавицях, тож все може бути. Хоча, з вигляду нічого особливого в ньому не було. Звичайний хлопець, трохи старший за нас. Вже коли я вийшов з карцеру, дізнався, що це був Семаель.

– Ви тільки уявіть собі, от їдеш у метро, а поряд сидить Вартовий, а ти навіть не здогадуєшся про це, – Орфей з хрускотом потягнувся і встав з дивану. – Гаразд, хлопці і дівчата, нам вже час рушати далі. Сьогодні ще потрібно визубрити наші легенди. До речі, юний нащадок автомобільної компанії, Ніколас Фостер-молодший, до ваших послуг, – учтиво вклонився він.

Патрік схилився над подругою:

– Софі, – мовив він, обережно торсаючи її за плече, – нам треба йти.

Зітхнувши, Софі підвелася. Окинувши сонним поглядом друзів, вона раптом щось пригадала і кинулася в спальню, а через мить повернулася, тримаючи в руках конверт.

– Ось, хочу вам дещо показати, – вона простягнула його Патрікові. Хлопець витягнув записку і двічі прочитав її.

– Звідки це у тебе?

– Дороті передала мені сьогодні вранці, коли я поверталася із лазарету. Вона сказала, що це сьогодні приніс кур’єр. Я й гадки немаю, про що йде мова і хто це написав.

– Хто така Дороті? – Захарія взяв записку у Патріка і, оглянувши її з усіх сторін, передав її Кукові.

– Пам’ятаєш, вона чекала нас біля «Ракети», така руда, – відповів Орфей.

– Судячи з інтонації, вона вам не дуже подобається?

– Вона не подобається цим снобам, але це вже інша історія, – втрутилася Іва. З усієї компанії вона єдина, хто могла витримати у товаристві Дороті доволі тривалий час.

Орфей вже встиг натягнути куртку, і, провівши рукою по кількаденній щетині, замислено сказав:

– Як на мене, у когось погано з почуттям гумору. Та це дурниці, у нас зараз є куди важливіші справи.

– А я от не згоден, – зненацька заперечив Кук, – і я навіть здогадуюся, куди потрібно йти.

Після цих слів мисливці тільки здивовано перезирнулися. Серце Софі пришвидшено забилося. Що, якщо це щось важливе? Якщо у Кука є здогадки, варто все перевірити.

– Що ж, містер Шерлок, будьте ласкаві поділитися своїми геніальними думками, – зіронізував Орфей, але Кук, захоплений розгадкою таємничої записки, не звернув уваги.

– Ось дивіться. Я впевнений, що все, окрім останніх рядків – банальний віршик, доданий задля ефекту. Наприклад, Серце міста – так називають квартал, де знаходиться парк Танцюючих Ангелів. А номер триста – це ж може бути і будинок, і один з численних провулків біля парку, або ж навіть вічно припаркована на узбіччі машина. Заждіть… – його очі округлилися, немов йому спала на думку справді геніальна ідея, і він, широко посміхнувшись, продовжив, – адже у Акрополі більше чотирьохсот скульптур і всі вони пронумеровані. І нехай мене затягнуть демони на Дно, якщо у парку не буде ангела під номером триста!

– А голомозий не такий вже й безнадійний, – видихнув Орфей.

Куку справді вдалося справити враження на друзів, і тепер вони здивовано витріщалися на нього. Першою отямилася Іва:

– Ну що, прогуляємося?

– Мені потрібно двадцять хвилин, – оговталася і Софі, поспішивши в спальню.

Прийнявши душ, дівчина наділа зручні джинси та кумедний смугастий светр. Трохи подумавши, вона прочинила двері і обережно визирнула у коридор. Друзі, жваво розмовляючи, юрмилися на сходовому майданчику.

– Патрік, – покликала вона. – Е-е… Можеш мені допомогти? Двері до ванної знову заїло.

Хлопець без зайвих питань зайшов у кімнату, хоча був впевнений, що з дверима все гаразд. Він проводив з Софі майже весь вільний час тож прекрасно був знайомий з функціональним станом її квартири.

– Як гадаєш, варто йти? – запитала вона, затягнувши його в кімнату.

– Повір, якщо ми не підемо, то не зможемо спокійно спати. Тим паче, я не проти прогулятися, перед тим як засісти за не дуже привабливе чтиво про художника-модельєра Лукаса Дагоберта. Чорт, дізнаюся, хто підібрав мені таке альтер-его, особисто подякую, причому двічі і з розвороту.

Софі посміхнулася, подумавши, що біографія її нової особистості напевно ні чим не краща. Та й робота з новим напарником не віщувала нічого доброго. Поплескавши Патріка по плечу, вона підійшла до великої дерев’яної скрині, розташованої в ногах її ліжка. Зазвичай, всі правильні дівчата зберігають у таких милі сукні, тонни косметики і купи листів від прихильників.

Софі ж не була типовою правильною дівчиною, тож вся її скриня була заповнена зброєю. Відкривши важку кришку, вона почала розкладати на підлозі своє спорядження.

– Пообіцяй що будеш обережна з Захарією. Я йому не довіряю, – зовсім тихо сказав Патрік, ставши у неї за спиною, – він щось приховує, або взагалі не той за кого себе видає.

Софі схилилася над скринею, насилу придушивши бажання залізти всередину і закритися тільки б ​​не бачити товариша в цю мить. Слова застрявали в горлі, а голос зрадницьки тремтів. Брехати і недоговорювати найкращому другові, було просто нестерпно.

– Гаразд, якщо і ти пообіцяєш не встрявати в неприємності без мене, – їй, нарешті, вдалося взяти себе в руки. Вона саме закріплювала на спині футляр для катани, щоб можна було заховати зброю під курткою. Патрік хмикнув і взяв пару невеликих мачете.

– Ти забуваєш, хто з нас двох ходяча неприємність, – підморгнув він і обняв дівчину за талію, коли вона підвелася. Софі вткнулася носом у його плече, вдихаючи такий приємний і рідний запах, що нагадував про ліс після літньої зливи.

Пролунав тихий стук у двері, а за ним почувся глузливий голос Орфея:

– Ей! Ви там в пристойному вигляді? Можна увійти?

Патрік відступив від Софі, і, пробурмотів собі під ніс щось схоже на «придурок» і «довипендрюється», відчинив двері. Орфей безцеремонно ввалився в кімнату і, оглянувши арсенал, який лежав перед скриною, скорчив міну, яка більше підходила ображеній п’ятерічній дівчинці:

– Нічого собі! Стільки класних іграшок, а мене навіть не покликали! Бісові егоїсти… От чому я завжди вас не любив!

– Це взаємно, Фея, – посміхнувся Патрік. Прослизнувши повз товариша, він рушив до вхідних дверей. – Покличу решту, а ви тим часом покваптеся.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-10-01; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 353 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Неосмысленная жизнь не стоит того, чтобы жить. © Сократ
==> читать все изречения...

2367 - | 2074 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.014 с.