З. Нагляд за додержанням законів при виконанні окремих видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

 

3.1. Нагляд за додержанням законності при виконанні кримінальних покарань у виді штрафу та конфіскації манна

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах встановлених в Особливій частині Кримінального кодексу України, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання.

За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу (наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204. ч.1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, 220). При визначенні розміру штрафу суд повинен враховувати тяжкість злочину та майновий стан винного, зокрема, розмір заробітної плати, пенсії або стипендії засудженого, грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності, доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами, доходів від цінних паперів, доходів від земельної ділянки, нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб.

Штраф як додаткове покарання може застосовуватися у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст.ст. 75, 77 КК України). Як основне покарання штраф може застосовуватися також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України). Застосування штрафу до неповнолітніх врегульовано статтею 98 КК України.

Конфіскація майна може застосовуватися судом лише як додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності. При цьому у вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються. Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

Особливістю конфіскації майна є те, то вона може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України і встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Конфіскація як вид покарання до неповнолітніх не застосовується (ст. 98 КК України).

За своїм змістом штраф і конфіскація майна мають майновий характер і виконуються органами державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно до статтей 26 - 28 та 48 Кримінально - виконавчого кодексу України і Закону України "Про виконавче провадження".

Передбачений статтею 404 КПК України порядок звернення вироку до виконання на засуджених до кримінального покарання у виді штрафу не поширюється. Як зазначено в п. І ч. 2 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження", строк пред'явлення виконавчих документів для примусового виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень встановлюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Отже, після набрання вироком законної сили, засуджений до покарання у виді штрафу зобов'язується судом добровільно сплатити штраф у місячний строк, про що повідомити відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Лише у разі несплати штрафу в передбачений ч. 1 ст. 26 КВК України місячний строк, його стягнення провадиться в примусовому порядку органами державної виконавчої служби на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Вирок в частині конфіскації майна звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції, як того вимагає ст.404 КПК України.

Перед проведенням перевірки необхідно вивчити Закони України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" а також ознайомитися з Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністра юстиції України № 74/5 від 15. 12. 1999 р. з внесеними в них змінами і доповненнями.

Розпочинаючи перевірку, прокурору слід витребувати з суду інформацію про кількість виконавчих листів, надісланих судом органам державної виконавчої служби для виконання кримінальних покарань у виді штрафу та конфіскації майна. При цьому слід мати на увазі, що їх кількість не завжди співпадатиме з кількістю зареєстрованих у відділі державної виконавчої служби, оскільки примусове виконання виконавчих документів може проводитись за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна і тому потребує ретельної звірки. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється лише за місцем знаходження майна.

Перевіряючи виконавчі провадження, необхідно звертати увагу на наявність законних підстав для їх відкриття та додержання встановленого для цього законом 3 - денного строку (ст.ст. 19, 24 Закону України "Про виконавче провадження"). Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається засудженому (боржнику) та суду, який видав виконавчий документ. При цьому строк для добровільного виконання вироку суду про стягнення штрафу чи конфіскацію майна засудженого державним виконавцем не встановлюється, а виконавчий збір не стягується.

Права і обов'язки державного виконавця при проведенні виконавчих дій визначені статтею 5, строки здійснення виконавчого провадження - статтею 25, а порядок закінчення провадження і його наслідки - статтями 37, 38 вище названого Закону. Крім цього, перевірці та висвітленню у довідках підлягають питання своєчасності і повноти проведення виконавчих дій, а також наявності та ефективності відомчого контролю за примусовим виконанням судових рішень майнового характеру в кримінальних справах.

П рокурор при перевірці звертає увагу на те, чи долучена до виконавчого листа про конфіскацію майна копія вироку суду та протоколу про накладення арешту на майно і його опису, або довідка суду про відсутність у справі таких документів. У разі встановлення державним виконавцем факту приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, його розтрати або підміни, ним, із залученням понятих, складається відповідний акт, який разом з поданням та іншими матеріалами перевірки надсилається прокурору для вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності в порядку ст. 97 КПК України.

Прокурору слід також приділяти увагу достовірності складених державним виконавцем актів про відсутність у засудженого майна, що підлягає примусовій реалізації або конфіскації. У разі виявлення фальсифікації вирішувати питання про відповідальність винних у цьому службових осіб, аж до притягнення їх до кримінальної відповідальності за службові злочини. Такі факти встановлюються шляхом перевірки за місцем знаходження майна та опитування осіб, які брали участь у проведенні виконавчої дії, понятих, інших не зацікавлених осіб.

Реалізація конфіскованого майна має здійснюватись відповідно до ст.ст. 61, 62 Закону України "Про виконавче провадження" та п.5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій. При цьому слід звертати увагу на правильність проведення оцінки або уцінки описаного майна, дотримання строків їх проведення та обов'язкову участь в них засудженого або його представника.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, враховуючи, що строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника, слід перевірити законність та вмотивованість постанов, винесених державним виконавцем з цього приводу.

Передбачена ч. 4 ст. 53 КК України та ч. З ст. 26 КВК України заміна несплаченої суми штрафу виправними або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість сплатити повний розмір штрафу виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Вона проводиться судом за поданням органу державної виконавчої служби. Заміна несплаченої суми штрафу іншими видами покарання не допускається.

У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника, державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника. При відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служби. Розшук боржника та належних йому транспортних засобів здійснюють органи внутрішніх справ. Розшук іншого майна здійснює державна виконавча служба. Своєчасність та повноту вжитих державним виконавцем заходів по встановленню місця перебування боржника та його майна прокурор перевіряє шляхом вивчення виконавчих проваджень, журналів реєстрації вхідної і вихідної кореспонденції та зустрічних перевірок в органах внутрішніх справ, а також в інших задіяних у виконавчому провадженні підприємствах, установах, організаціях.

Статтею 88 Закону України "Про виконавче провадження" встановлена адміністративна відповідальність громадян чи службових осіб за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону. Слід пам'ятати, що таке стягнення накладається постановою начальника відділу державної виконавчої служби, а не державного виконавця. Прокурор перевіряє його законність та обґрунтованість по виконавчих провадженнях про стягнення штрафу чи конфіскацію майна.

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, державний виконавець, на підставі ст.27 КВК України, надсилає прокурору подання для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.389 КК України. Фактам ухилення засуджених від виконання вироку суду, залишеним органами державної виконавчої служби без відповідного реагування, прокурору необхідно давати принципову оцінку з вирішенням питання про відповідальність винних у цьому службових осіб.

Підставами для закінчення відкритого на виконання вироку суду виконавчого провадження є: скасування вироку, на підставі якого був виданий виконавчий лист; фактичне повне виконання вироку; смерть засудженого; направлення виконавчого листа за належністю. Виконавче провадження про конфіскацію майна (при його наявності) має закінчуватись після реалізації такого майна.

Крім того, слід звертати увагу на те, чи повернуто виконавчою службою до суду виконавчий лист після закриття виконавчого провадження з відповідним написом про його виконання та чи вжиті державним виконавцем заходи по скасуванню накладеного на майно боржника арешту.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", і зберігається в архіві державної виконавчої служби.

 

3.2. Нагляд за додержанням законів при виконанні покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

Орган чи посадова особа, які присвоювали це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносять до відповідних документів записи про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та вживають заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.

Щодо військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.

Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.

Перевіряючи додержання законності при виконанні такого виду кримінального покарання, прокурору слід звертати увагу на своєчасність звернення судом вироків до виконання та наявність контролю за повнотою його виконання відповідними органами або посадовими особами у встановлений законом місячний термін.

 

3.3. Нагляд за додержанням законів при виконанні покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання широко застосовується судом. Воно може призначатись як основне, а також як додаткове покарання, якщо передбачене санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, або коли й не передбачене, але суд, з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою чи у зв'язку із заняттям певною діяльністю особи засудженого та інших обставин справи, визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльність.

Засудженим до позбавлення чи обмеження волі строк вище названої додаткової міри покарання обчислюється лише після їх звільнення з місць позбавлення волі. У разі призначення цього виду покарання як додаткового до іншого основного покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (наприклад,до виправних робіт), строк відраховується з дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до вимог ст.77 КК України у разі звільнення громадянина від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Таке покарання також виконується з дня набрання вироком законної сили.

На практиці, при перевірках законності зняття засуджених з обліку після відбуття покарання інколи виникають питання. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися на строк від двох до п'яти років, як основне покарання або на строк від одного до трьох років, як додатковий вид покарання.

Якщо позбавлення волі звертається до виконання -, а строк додаткового покарання не закінчився, частина його, що залишилась, підлягає виконанню після відбуття строку покарання у виді позбавлення волі. Так само мас вирішуватися доля цього додаткового покарання при вчиненні засудженим в період звільнення від відбування покарання з випробуванням нового злочину.

У разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, коли термін покарання не закінчився, воно підлягає виконанню протягом визначеного судом строку.

Виконуючи обвинувальний вирок суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний не пізніше трьох днів після одержання копії вироку звільнити засудженого з посади, яку він займає або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вимог вироку.

Вирок вважатиметься виконаним і тоді, коли засуджений, позбавлений права обіймати певну посаду або займатись певною діяльністю, буде виконувати на тому ж підприємстві іншу роботу. Тобто без розірвання трудового договору буде переведений за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, виконання якої вироком суду йому не заборонено.

Слід пам'ятати, що такі переведення інколи мають формальний характер, а засуджені, не зважаючи на запис у трудовій книжці, продовжують працювати на попередніх посадах. Деякі керівники підприємств ухиляються від виконання вимог закону, відмовляються від звільнення засуджених з посад, обіймати які їм заборонено вироком суду, або від внесення до трудових книжок відповідних записів. Інші стають на шлях фальсифікації повідомлень, про внесення відповідного запису до трудової книжки засудженого, що надсилаються кримінально-виконавчим інспекціям.

У разі позбавлення особи права займатися певним видом діяльності, інспекція у десятиденний термін надсилає копію вироку органу, який має право анулювати дозвіл на заняття певним видом діяльності. Не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду, такий орган зобов'язаний анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду кримінально-виконавчій інспекції.

Якщо заборона суду не стосується професійної діяльності засудженого, копія вироку за місцем його роботи не надсилається і запис до трудової книжки не вноситься.

Кримінально-виконавчі інспекції спільно з органами внутрішніх справ зобов'язані контролювати виконання адміністрацією підприємств (установ, організацій) вимог, передбачених вироком суду, а також контролювати виконання засудженим заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом всього строку, зазначеного у вироку.

За невиконання вироку особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також винні у цьому службові особи притягуються до передбаченої законом відповідальності. Вона встановлена статтею 389 КК України для осіб, щодо яких встановлена така заборона, та статтею 382 КК України стосовно службових осіб підприємств (установ, організацій), які наділені повноваженнями прийому працівників на роботу і їх звільнення.

Громадянину, який відбув покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а так само звільненому від цього покарання у встановленому порядку, на його прохання, замість трудової книжки видається її дублікат без внесення до нього запису про покарання. Про це, а також про зняття судової заборони працівники кримінально-виконавчої інспекції зобов'язані оголосити засудженому під розпис при знятті його з обліку.

Кримінально-виконавчі інспекції на кожного засудженого із застосуванням статті 55 КК України заводять особову справу, порядковий номер якої повинен відповідати реєстраційному номеру у журналі обліку. В ній накопичується вся наявна інформація про відбування покарання. Ознайомлення з цими справами, проведення вибіркових перевірок на підприємствах, в установах, організаціях де працюють засуджені та співбесіди з ними сприятимуть прокурору у виявленні та усуненні порушень законності.

 

3.4. Нагляд за додержанням встановленого порядку відбування громадських робіт

Порядок та умови виконання покарання у виді громадських робіт, обчислення строку покарання, обов'язки власника підприємства (установи, організації) або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженим цього виду покарання, відповідальність засуджених врегульовані статтями 36 -40 КВК України.

При перевірці дотримання вимог кримінально - виконавчого законодавства при виконанні цього виду покарання прокурору необхідно з'ясувати в інспекції чи визначено заздалегідь з органами місцевого самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені відбуватимуть громадські роботи. Слід пам'ятати, що громадські роботи не повинні бути пов'язані із шкідливим виробництвом, ризиком для життя чи здоров'я, а у випадку ушкодження здоров'я, відшкодування шкоди здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

Громадські роботи відбуваються за місцем проживання засудженого у вільний від основної роботи чи навчання час шляхом виконання безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Вони встановлюються судом на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день, а неповнолітнім - від тридцяти до ста двадцяти годин і не більше двох годин на день, але не менше двадцяти п'яти годин на місяць.

Громадські роботи не повинні призначатись особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально - виконавча інспекція надсилає до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання на підставі ч.3 ст.5б КК України та ст.37 КВК України.

Обчислення строку покарання у виді громадських робіт врегульоване статтею 38 КВК України і прокурору слід пам'ятати, що:

- строк громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи;

- власником підприємства за місцем відбування покарання складається графік відбування громадських робіт та заповнюється табель виходу на роботу;

- до відпрацьованого зараховується лише час, фактично відпрацьований засудженим за місцем відбування покарання;

власник підприємства зобов'язаний контролювати виконання засудженими визначених для них робіт та дотримання правил техніки безпеки, ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці; своєчасно повідомляти інспекцію про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку.

Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.

У разі систематичного невиконання власником підприємства визначених статтею 39 КВК України обов'язків, інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних посадових осіб до відповідальності згідно із законом.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання, інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 389 КК України.

Ухиленням від відбування громадських робіт слід вважати:

- невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за порушення, які були вчинені після письмового попередження;

- невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Цей перелік визначений ч.3 статті 40 КВК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Ведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого покладається на органи внутрішніх справ.

Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органами внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

Після відпрацювання встановленої вироком суду кількості годин інспекція надсилає власнику підприємства повідомлення про припинення відбування покарання засудженим, і він знімається з обліку. Прокурор шляхом вивчення особової справи засудженого, опитування посадових осіб за місцем відбування покарання, тощо зобов'язаний перевірити правильність обчислення строку відбутого покарання, своєчасність зняття засудженого з обліку та направлення повідомлення на підприємство про припинення громадських робіт. Слід також пам'ятати, що згідно статті 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до цієї категорії засуджених не застосовується.

 

3.5. Нагляд за додержанням законів при виконанні покарань у виді виправних робіт

Відповідно до статті 57 Кримінального кодексу України виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться

відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків щомісячно. Неповнолітнім у віці від 16 до 18 років виправні роботи за місцем роботи призначаються на строк від двох місяців до одного року з відрахуванням в доход держави від п'яти до десяти відсотків місячного заробітку. Крім того, виправні роботи можуть бути призначені до двох місяців, як захід адміністративного стягнення з відрахуванням 20 відсотків заробітку в доход держави.

Виправні роботи не застосовуються:

- до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних; до осіб, що не досягли шістнадцяти років та тих, що досягли пенсійного віку; до військовослужбовців; працівників право­охоронних органів; нотаріусів; суддів; прокурорів; адвокатів; державних службовців; посадових осіб органів місцевого самоврядування.

' Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт визначаються статтями 41-46 Кримінально виконавчого кодексу України.

На початку перевірки прокурор, спілкуючись з начальником інспекції (старшим інспектором), з'ясовує загальні питання, пропонує йому підготувати відомості про кількість і назву підприємств (установ, організацій), де працюють засуджені; кількість засуджених, що перебувають на обліку; взятих на облік та знятих з обліку у звітний період; строки надходження вироків з судів; кількість перевірок, проведених інспекцією на підприємствах (установах, організаціях), кількість засуджених, покараних за ухилення від відбування виправних робіт та за інші порушення порядку і умов відбування покарання.

З'ясувавши загальний стан справ в інспекції, прокурор знайомиться з картотекою, журналом обліку, особовими справами засуджених і знятих з обліку після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення, актами перевірок, проведених інспектором на підприємствах (установах, організаціях).

Прокурор перевіряє організацію виконання покарання інспекцією, додержання нею вимог закону та виконання покладених на неї обов'язків. З цією метою знайомиться зі списками засуджених, які відбувають покарання за місцем роботи, з'ясовує, хто із засуджених і де конкретно працює. Особливу увагу звертає на повноту і правильність застосування до засуджених правових обмежень, притаманних цьому виду покарання, а також на проведення з ними виховної роботи. Знайомлячись з планами виховної роботи, слід мати на увазі, що при її проведенні повинні враховуватися характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особа засудженого, його поведінка та ставлення до праці.

Як правило, інспекція ніяких особливих заходів щодо організації трудового виховання не вживає. Однак це не звільняє її працівників від контролю за поведінкою засуджених та від участі в проведенні з ними виховної роботи.

Звертає також увагу на те, чи вживала інспекція заходів до направлення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності із законодавством про працю; чи здійснює інспекція контроль за тим, щоб засуджені, які звільнилися з роботи за її згодою або звільнені з ініціативи адміністрації, своєчасно влаштувалися на нову роботу, а також за трудовим використанням засуджених, чи не допускає адміністрація підприємств необґрунтованого їх переведення на нижчеоплачувану роботу лише за те, що вони засуджені до виправних робіт. Прокурор також з'ясовує, чи виконує інспекція покладені на неї обов'язки, а саме:

а) ведення персонального обліку осіб, притягнутих до виправних робіт;

б) організація працевлаштування засуджених, які припинили роботу до виконання вироку;

в) контроль за працевлаштуванням осіб, засуджених до виправних робіт;

г) участь в організації виховної роботи з особами, які відбувають виправні роботи;

д) здійснення контролю за дотриманням адміністрацією підприємств, установ, організацій порядку відбування покарання, правильністю відрахувань із заробітку засуджених та своєчасністю перерахування утриманих сум в доход держави;

є) застосування до осіб, які відбувають виправні роботи, заходів заохочення та стягнень, а також направлення прокурору матеріалів для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які злісно ухиляються від відбування виправних робіт;

ж) внесення до суду подань про умовно-дострокове звільнення засуджених до виправних робіт або заміни їм невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням;

з) проведення початкових розшукових дій та організація через органи міліції розшуку осіб, засуджених до виправних робіт, місце знаходження яких невідоме;

і) внесення у державний орган, посадовій особі підприємства (установи, організації), а також до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування подань про усунення виявлених порушень законності;

й) організація взаємодії з органами внутрішніх справ з проведення індивідуально - профілактичної роботи за місцем проживання засуджених до покарання у виді виправних робіт та розшуку засуджених.

При перевірці окремих підприємств (установ, організацій), на яких працюють засуджені до виправних робіт, прокурор знайомиться з організацією виховної роботи. Оскільки контроль за поведінкою засуджених та проведення з ними виховної роботи закон покладає перш за все на власника підприємства (установи, організації) за місцем відбування покарання, спілкуючись з представниками адміністрації, з'ясовує, як організована виховна робота із засудженими.

Прокурор перевіряє також, чи виконує адміністрація підприємства (організації, установи) обов'язки, спеціально покладені на неї законом: контролювати поведінку засуджених, проводити виховну роботу, організовувати загальноосвітнє та професійне навчання засуджених та ін.

Крім того, в обов'язки адміністрації входить: правильне і своєчасне проведення відрахувань із заробітку засуджених в доход держави та своєчасне перерахування утриманих сум у встановленому порядку; повідомлення органу, що виконує цей вид покарання, про застосування до засуджених заходів заохочення і дисциплінарного впливу, про ухилення засуджених від відбування покарання; суворе дотримання умов відбування виправних робіт, передбачених Кримінально - виконавчим кодексом (ст. ст.44, 45, ч.2; 3 ст.42, ч.1 ст.46 КВК України).

Виконання адміністрацією покладених на неї законом обов'язків прокурор перевіряє шляхом одержання відповідної інформації від начальника інспекції (старшого інспектора), ознайомлення з актами проведених інспекцією перевірок, вибіркової перевірки окремих підприємств, де на місці знайомиться з виконанням законів.

На практиці трапляються випадки, коли після призначення судом покарання у виді виправних робіт з'ясовується, що засуджений є непрацездатним, що виключає можливість відбування даного виду покарання. За таких обставин інспекція зобов'язана порушити перед судом клопотання про заміну виправних робіт іншим, більш м'яким покаранням чи звільнення від його відбування.

Такі питання розглядаються судом за участю прокурора, який дає висновок щодо порушених інспекцією клопотань. У разі винесення судом незаконних ухвал (постанов) прокурор вживає заходів до їх перегляду у встановленому законом порядку.

Перевіряючи додержання законності в інспекціях, прокурор знайомиться з матеріалами перевірок, проведеними вищестоящими органами та використовує наявну в них інформацію для аналізу стану законності в діяльності інспекції.

Згідно зі статтею 41 Кримінально-виконавчого кодексу України виправні роботи відбуваються відповідно до вироку суду за місцем роботи засудженого.

Після оформлення у встановленому порядку документів стосовно засуджених до виправних робіт інспекція не пізніше десятиденного терміну з дня реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши місце роботи засудженого, направляє на підприємство копію вироку та повідомлення про утримання грошових коштів (ч.4 ст.41КВК України).

Строк відбування виправних робіт обчислюється місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку проводилися відрахування. До цього строку зараховується також час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і йому на законних підставах нараховувалася заробітна плата. До строку відбутого покарання зараховується, наприклад, час хвороби або догляду за хворим, додаткові оплачувані відпустки працівникам, які поєднують роботу з навчанням.

У строк відбування покарання не зараховується:

- час хвороби викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними; грубим порушенням правил техніки безпеки; умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень;

- час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт;

- триманням під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, коли вина особи у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку;

- час перебування у щорічній черговій відпустці (якщо інспекцією він не зарахований засудженому в порядку заохочення - ч.2 ст. 46 КВК України) чи у відпустці без збереження заробітної плати;

- час, коли засуджений не працював без поважних причин;

- будь - який інший час, протягом якого засуджений не працював і йому не нараховувалась заробітна плата, за винятком часу, наданого для догляду за хворим.

Слід звертати увагу на ту обставину, що Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачають покарання у виді виправних робіт лише за місцем постійної роботи особи, яка вчинила правопорушення. Отже правопорушникам, які не мають постійного місця роботи, виправні роботи призначатися не повинні. Доречно нагадати, що розмір відрахувань із заробітку осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, законом встановлений у твердому розмірі - 20 відсотків.

Прокурор стежить за тим, щоб призначений судом строк покарання був відбутий засудженим у повному обсязі. У зв'язку з цим велике значення має правильне обчислення строку відбування виправних робіт (початок і закінчення строку відбування покарання). Початком строку відбування покарання слід вважати день, місяць і рік наступний за тим, у який адміністрація підприємства (установи, організації) прийняла вирок суду до виконання з кримінально-виконавчої інспекції та розпочала відрахування із заробітку (ч.1 ст. 43, ч.2 ст. 45 КВК України).

Однак з цього правила є винятки:

- для засудженого, який на час надходження на підприємство копії вироку, постанови перебував у черговій відпустці, початком строку відбування виправних робіт буде перший робочий день після виходу з відпустки;

- для осіб, які не працюють у зв'язку з хворобою, доглядом за хворим, початком строку буде день одержання адміністрацією підприємства копії вироку, але відрахування з їх заробітку повинні проводитись з того моменту, коли вони фактично стали до роботи.

Щоб визначити час закінчення строку покарання, до дня, з якого розпочато відбування покарання, слід додати календарний строк призначеного судом покарання. Наприклад, засуджений до одного року виправних робіт відбуває покарання з 10 квітня 2003 року (з цього ж дня розпочато відрахування з його заробітку); прогулів та інших порушень встановленого режиму відбування покарання не мав, час перебування у щорічній відпустці інспекцією йому зараховано в порядку заохочення. Отже, він має бути знятий з обліку 9 квітня 2004 року з відміткою про це обліковій картці.

Зазначена дата включається в строк відбутого покарання, і цього дня працівник інспекції зобов'язаний зробити відповідні відмітки у всіх видах персонального обліку. Відповідно до ч. 6 ст. 1 53 КВК України в день закінчення строку покарання орган, що відає виконанням цього виду покарання, зобов'язаний довести до відома звільненого і адміністрації підприємства за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання. При звільненні від відбування покарання з інших підстав - не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів.

Якщо строк покарання закінчується у вихідний чи святковий день, засуджений повинен бути знятий з обліку у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строку покарання місяцями, він закінчується відповідного Числа останнього місяця. Покарання вважається відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засудженим днів відповідатиме кількості робочих днів що припадають (згідно з графіком роботи підприємства) на кожен місяць, окремі його періоди та встановленому судом строку покарання в цілому.

Наприклад, якщо громадянина засуджено до виправних робіт на один рік, кількість днів, що припадає на цей строк згідно з графіком дорівнює 261. У такому разі покарання слід вважати відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засудженим протягом року днів буде не менше 261.

У разі, коли кількість відпрацьованих засудженим днів у даному місяці перевищує число робочих днів за графіком, до строку відбутого покарання зараховується один календарний місяць без урахування днів, відпрацьованих понад графік, а відрахування із заробітку в доход держави за відпрацьовані зверх графіку дні проводитися не повинні. Так, з місяця, у якому за графіком 23 робочих дні, а засуджений відпрацював 25, в строк відбутого покарання зараховується 23 дні. Дні відпрацьовані понад графік до наступного місяця не зараховуються.

При перевірці правильності підрахунку календарного строку відбутого покарання слід пам'ятати, що у разі, коли засуджений працював менше днів, ніж передбачено графіком, недостатня їх кількість зараховується з наступного місяця. Наприклад, у квітні засуджений працював лише 2 дні з 22 за графіком. 20 невідпрацьованих робочих днів позичаються з травня і з урахуванням цього вважається, що він відбув ще один календарний місяць. У травні засуджений працював 21 з 22 робочих днів. Один день за травень та 20 днів, позичених на квітень, зараховується з червня. Зарахування проводиться лише в межах передбачених графіком робочих днів.

Засудженим до виправних робіт працівникам сільськогосподарських підприємств незалежно від форм власності в строк відбутого покарання зараховується також час, коли з об'єктивних причин їм не надавалась робота. В подібних випадках їх керівництво повинне надіслати в інспекцію відповідну довідку про незабезпечення засудженого роботою. Працівники інспекції зобов'язані орієнтувати керівників підприємств на те, щоб саме засуджений до виправних робіт був у першу чергу забезпечений роботою і мав максимальну кількість робочих днів.

Протягом строку відбування виправних робіт забороняється звільнення засуджених з роботи за власним бажанням без дозволу органів, які відають виконанням цього виду покарання.

Час відбування виправних робіт зараховується до загального трудового стажу засудженого.

Засудженим до виправних робіт надаються всі види відпусток, передбачені законодавством про працю. Час чергової відпустки до відбутого строку покарання може бути зарахований лише в порядку заохочення на підставі ч. 2 ст.46 КВК України.

При направленні засудженого до виправних робіт для примусового лікування від алкоголізму в лікувально - трудовий профілакторій в строк відбування виправних робіт зараховується також час, протягом якого засуджений піддавався активному протиалкогольному лікуванню і звільнявся на цей період від роботи. Відрахування за вироком суду із заробітку засудженого до виправних робіт, який утримується в ЛТП, проводиться з нарахованого йому заробітку. Таким чином, вони продовжують відбувати покарання в умовах ЛТП. Строк відбування покарання вираховується їм у загальному порядку.

Перевіряючи в інспекції додержання умов відбування виправних робіт, прокурор керується вимогами статтей 41-42 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Законом установлено, що із заробітку засуджених до виправних робіт проводяться відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах встановлених вироком суду. Відрахування проводяться окремо за кожним місцем роботи засудженого з усієї суми його заробітку, включаючи суми, одержані за надурочні роботи, усі види грошових премій, встановлені в системах оплати праці, які не мають характеру одноразової заохочувальної винагороди, без виключення з сум заробітку податків та інших платежів. У випадках, коли до засудженого є претензії по виконавчих листах (утримання аліментів, відшкодування шкоди та інше), встановлена судом частина заробітку утримується незалежно від інших претензій з повної суми заробітку (ч.2 ст.45 КВК України).

Відрахування не проводяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат. Крім того, відрахування не проводяться з вихідної допомоги при звільненні, компенсацій за невикористану відпустку, із заробітку, нарахованого за дні, відпрацьовані понад графік.

Відрахування із заробітку засудженого адміністрацією підприємств, установ і організацій повинні проводитись за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати за другу половину місяця, а при звільненні - за відпрацьовану частину місяця. Утримані суми перераховуються в установленому порядку в доход держави у день виплати заробітної плати. Одержання утриманих коштів готівкою забороняється.

Із засуджених, призваних на військово-навчальні збори, відрахування проводяться із заробітку, що виплачується їм за місцем роботи.

Із заробітку осіб, що відбувають виправні роботи на риболовецьких чи китобійних траулерах, в риболовецьких товариствах, інших підприємствах, де заробіток виплачується після закінчення сезону (рейсу), утримання проводяться по мірі нарахування заробітку.

При проведенні утримань із заробітку засуджених працівників сільськогосподарських підприємств в цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина доходів. Натуральна частина залишається в розпорядженні товариства, а його вартість у закупівельних цінах перераховується в доход держави. Утримання з доходів у їх натуральній частині проводяться по мірі їх надходження та при кінцевому розрахунку - за підсумками сільськогосподарського року.

Вказані вимоги закону прокурор повинен перевіряти як в інспекціях, так і на підприємствах (установах, організаціях).

Інколи на практиці виникає питання, чи слід нараховувати засудженим до виправних робіт щорічну винагороду за підсумками роботи підприємства та чи проводити відрахування з цих сум.

Особам, які відбувають покарання у виді виправних робіт, така винагорода виплачується за умови, якщо вона передбачена на підприємстві колективним договором, а засуджені не позбавлені адміністрацією права на одержання річної винагороди. Враховуючи те, що така винагорода передбачена системою оплати праці, з нарахованої суми річної винагороди відрахування проводяться пропорційно часу, протягом якого засуджений відбував покарання.

На практиці трапляються також випадки, коли засудженому до повного відбуття строку покарання слід відпрацювати в конкретному місяці, наприклад, 15 днів. Однак бухгалтерія незаконно провела відрахування за повний місяць.

Щоб уникнути таких порушень, працівники інспекції перед закінченням строку покарання зобов'язані повідомити в бухгалтерію підприємства про те, що в наступному місяці із заробітку засудженого слід провести відрахування за 15 робочих днів.

Якщо вирок суду після часткового або повного відбування засудженим виправних робіт буде скасовано, а справу припинено, питання про повернення утриманих сум вирішується судом за місцем виконання вироку відповідно до ч.5 статті 404 КПК України.

Копії платіжних доручень, відомості та виписки з поточних рахунків інспекцією систематизуються і в хронологічному порядку підшиваються у відповідні особові справи засуджених та нумеруються.

Перевіряючи додержання законності в діяльності кримінально-виконавчих інспекцій, прокурору не слід їх підміняти. Нема необхідності прокурору проводити суцільні перевірки на підприємствах (установах, організаціях) додержання правил утримання та перерахування сум із заробітку засуджених. Контроль за своєчасним і правильним утриманням та перерахуванням цих сум в доход держави законом покладено на інспекції. Пунктом 9.2. відомчої Інструкції передбачено, що про ухилення від перерахування, несвоєчасне перерахування утриманих сум в доход держави інспекції зобов'язані інформувати прокурора.

Щоб мати уявлення про стан законності з виконанням вироків у частині відрахувань, прокурору достатньо ознайомитись з матеріалами перевірок, проведених за місцем роботи засуджених інспекцією, наявними в інспекції платіжними дорученнями та долученими до них розрахунковими відомостями. Прокурору доцільно провести перевірки на кількох підприємствах, які інспекцією не перевірялись, або з моменту останньої перевірки пройшов тривалий час, або на тих підприємствах, де інспекцією неодноразово встановлювались одні і ті самі порушення законності в частині дотримання умов відбування засудженими виправних робіт. У таких випадках прокурору слід на місці вивчити причини повторних порушень законності, з'ясувати, чому вжиті інспекцією заходи виявились неефективними і, у разі необхідності, використати свою владу для припинення порушень закону, їх запобігання та притягнення винних службових осіб до встановленої законом відповідальності.

На практиці поширеного характеру набули випадки, коли підприємства (установи, організації), у тому числі й сільськогосподарські, щомісяця відраховують із заробітку засудженого до виправних робіт визначений судом відсоток, але не звертають ці суми в доход держави. Таку ситуацію мотивують відсутністю обігових коштів. Зважаючи на те, що Конституція України та Закон України "Про прокуратуру" зобов'язують прокурора захищати інтереси держави і громадян, він має право в порядку ст.2 та ст.29 Господарського процесуального кодексу України звернутись до господарського суду з заявою про стягнення з підприємства в доход держави сум, вирахуваних із заробітку засудженого.

До завдання прокурора входить також здійснення нагляду за додержанням вимог закону про заборону звільнення засудженого з роботи за власним бажанням без дозволу інспекції. Під час перевірки прокурор одержує в інспекції відомості про те, скільки і кому саме з засуджених інспекція видала такий дозвіл та перевіряє його обґрунтованість. Прокурор перевіряє й законність відмови у видачі такого дозволу.

Самовільне залишення засудженим роботи повинно розцінюватись як ухилення від відбування покарання і може тягти не лише накладення на нього стягнення, але й притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 389 КК України.

Перевіряючи законність заходів впливу, вжитих інспекцією до засуджених, які самовільно залишили роботу, прокурор знайомиться з особовими справами цих засуджених, витребовує пояснення адміністрації підприємства за місцем роботи засудженого, начальника інспекції (старшого інспектора) та самого засудженого, якщо відоме його місце знаходження.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 389 КК України.

Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт слід вважати:

- невиконання встановлених обов'язків;

- порушення порядку та умов відбування покарання;

- вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності;

- допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Наведений вище перелік є вичерпним. Він передбачений ч. 6 ст. 46 КВК України і розширеному тлумаченню не підлягає. У роботі по виправленню і ресоціалізації засуджених інспекції повинні ширше використовувати можливості кадрових служб підприємств (установ, організацій). Протягом строку відбування покарання адміністрація зобов'язана повідомляти інспекцію про кількість відпрацьованих засудженим днів та проведених відрахуваннях, про кількість днів, коли засуджений не виходив на роботу та причинах невиходу, заохоченнях і стягненнях, а також про переведення його на іншу роботу або звільнення з роботи за ініціативою адміністрації. Одержавши повідомлення про порушення трудової дисципліни, працівники інспекції зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацією вжити відповідних заходів.

Поведінку засуджених зобов'язані контролювати і дільничні інспектори органів внутрішніх справ (п.7 ч.1 статті 10 Закону України "Про міліцію"). Про наслідки контролю, а також про проведену з ними індивідуально-профілактичну роботу дільничні інспектори доповідають рапортом начальнику органу внутрішніх справ. Такі рапорти з резолюцією начальника щоквартально передаються в інспекцію, де долучаються до особової справи засудженого.

Переглядаючи особові справи на засуджених до виправних робіт, прокурор з'ясовує, чи відповідають закону постанови про заохочення засуджених або винесені попередження начальником інспекції, чи оголошені вони засудженим під розписку, чи відібрані та перевірені письмові пояснення засуджених перед накладенням стягнень (відмова засудженого дати письмове пояснення не перешкоджає накладенню стягнення). Необґрунтовані постанови прокурор скасовує своєю постановою або опротестовує. Протест вноситься начальнику інспекції або начальнику відповідного відділу чи управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань в області, якому підпорядкована інспекція.

Незаконні накази керівників підприємств, установ, організацій, на яких працюють засуджені до виправних робот, прокурором опротестовуються.

 

3.6. Нагляд за додержанням законів при направленні засуджених для відбування покарання у виді обмеження волі

Відповідно до статті 57 КВК України, особи, засуджені до покарання у виді обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно.

Підставою для направлення засудженого до місця відбування покарання у виді обмеження волі є копія вироку суду, що набрав законної сили. Направлення засуджених до виправних центрів здійснюється не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди з засудженим. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

У день надходження вироку суду інспекція реєструє його в журналі спеціального обліку та оформляє на засудженого особову справу за тим же реєстраційним номером. Особова справа передається до виправного центру лише після одержання інспекцією письмового підтвердження про прибуття засудженого для відбування покарання, про що у журналі реєстрації робиться відповідний запис. Дата надходження з виправного центру повідомлення про одержання особової справи і його реєстрації є датою зняття засудженого з обліку в інспекції.

Організація роботи кримінально-виконавчої інспекції та органів внутрішніх справ щодо направлення засуджених до покарань у виді обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу регламентуються статтею 57 Кримінально-виконавчого кодексу України та 5 розділом відомчої інструкції ДДУПВП і МВС України.

 

4.1нші питання прокурорського нагляду

4.1. Нагляд за додержанням законів при здійсненні контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання

Підстави звільнення засуджених до виправних робіт, позбавлення або обмеження волі від відбування покарання з випробуванням, а також здійснення контролю за їх поведінкою врегульовані статтями 75 - 79, 83, 104 Кримінального кодексу України та статтями 164 - 166 Кримінально - виконавчого кодексу України.

Інститут засудження з випробуванням за своєю юридичною природою є умовним звільненням засудженого від реального відбування покарання у виді виправних робіт, позбавлення або обмеження волі з метою виправлення його без ізоляції від суспільства, але в умовах постійного контролю за йото поведінкою з наступним можливим звільненням від покарання у разі виправлення або направлення для відбування призначеного вироком покарання, коли ця мета не була досягнута

Підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є сукупність обставин, що стосуються як вчиненого злочину, так і особи винного і свідчать про можливість виправлення засудженого без реального застосування до нього призначеного судом покарання у виді виправних робіт, обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п'яти років, але в умовах обов'язкового контролю за його поведінкою з боку вказаних у законі суб'єктів. При постановленій вироку суд встановлює іспитовий строк тривалістю від одного до трьох років, який обчислюється з моменту проголошення вироку, протягом якого засуджений не вчинить нового злочину і виконуватиме покладені на нього обов'язки.

Звільнення від покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, передбачене статтею 79 КК України, слід відрізняти від звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, передбаченого статтею 83 КК України. Стаття 79 КК України застосовується судом при постановленні вироку вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини з обов'язковим встановленням іспитового строку від одного до трьох років. Стаття 83 КК України застосовується до жінок, які стали вагітними або народили дитину під час відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. При цьому суд за місцем відбування покарання звільняє засуджену від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку, без встановлення іспитового строку.

Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням пов'язане з контролем за поведінкою засудженого, що базується на обов'язку суб'єктів контролю проводити з цією особою профілактичну і виховну роботу з метою виправлення. Суб'єктами контролю є кримінально - виконавчі інспекції та органи внутрішніх справ в особі дільничних інспекторів міліції, а щодо неповнолітніх - також служби у справах неповнолітніх.

Після взяття на облік у кримінально - виконавчій інспекції (у день отримання вироку) засуджений викликається до інспекції (неповнолітній-з батьками або особою, яка їх заміняє) для проведення з ними співбесіди, під час якої йому роз'яснюються порядок та умови відбування покарання, правові наслідки невиконання покладених на нього судом обов'язків, порушення громадського порядку, вчинення нового злочину та уточнюються анкетні дані. За результатами співбесіди засуджений дає підписку про ознайомлення з вимогами чинного законодавства щодо нього та обов'язками, покладеними на нього судом, які засуджений зобов'язаний виконувати.

Обов'язки працівників кримінально - виконавчих інспекцій та органів внутрішніх справ при здійсненні контролю за поведінкою цих категорій засуджених визначені у четвертому розділі "Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань", затвердженої спільним наказом ДДУПВП та МВС України № 270 / 1560 від 19 грудня 2003 року.

Методика проведення прокурорської перевірки не відрізняється від тієї, що використовується при здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні інших кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

При проведенні перевірки прокурор повинен звертати увагу на строки постановки засудженого на облік, своєчасність направлення про це повідомлень суду, органам внутрішніх справ та іншим контролюючим відомствам, додержання періодичності явки підоблікових осіб на реєстрацію, повноту виконання обов'язків.

На практиці мають місце факти, коли суди, покладаючи на звільнених від відбування покарання з випробуванням обов'язки, встановлюють конкретні числа місяця для їх явки в кримінально-виконавчу інспекцію для реєстрації, наприклад, 3, 10, 19 та 28 числа кожного місяця. Оскільки в подальшому ці числа часто припадатимуть на вихідні чи святкові дні, що призводитиме до порушення засудженими покладених на них судом обов'язків, прокурорам слід орієнтувати суд на зміну підходу до встановлення Періодичності явки засуджених в інспекцію для реєстрації.

Прокурору слід пам'ятати, що виконання засудженим покладених на нього обов'язків має бути документально підтверджене. При призначенні додаткового покарання у виді штрафу, виконання якого здійснюють органи Державної виконавчої служби, інспекції повинні долучати до особової справи засудженого довідки про виконання цього виду покарання.

У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату направляються копія вироку суду, а в необхідних випадках до неї додається особова справа засудженого та інші документи, які потрібні для здійснення подальшого контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.

Якщо після письмового попередження засуджений продовжує не виконувати покладені на нього обов'язки або три і більше разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, а також коли засуджений не з'являється до інспекції без поважних причин або зник з метою ухилення від контролю за його поведінкою з постійного місця проживання, або засуджена не займається доглядом, вихованням дитини чи відмовилась від неї, інспекція направляє до суду погоджене з спостережною комісією подання про скасування покарання з випробуванням (звільнення від відбування покарання) і направлення засудженої особи для відбування призначеного судом покарання.

Щодо неповнолітніх до суду направляється спільне зі службою у справах неповнолітніх подання на підставі статті 408-2 КПК України.

У разі відмови судом у задоволенні подання про відміну звільнення від відбування покарання з випробуванням таке подання направляється до суду повторно, якщо засуджений без поважних причин продовжує ухилятись від виконання покладених на нього судом обов'язків.

Питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням чи звільнення від відбування покарання у разі закінчення іспитового строку чи досягнення дитиною трирічного віку розглядаються судом за місцем проживання засудженої особи з участю прокурора.

 

4.2. Нагляд за додержанням законів при застосуванні до засуджених заходів заохочення і стягнення.

Питання застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення врегульовано ст. ст. 34, 40, 46 та 166 КВК України.

і Під час проведення перевірки прокурор звертає увагу на законність та обґрунтованість застосування кримінально-виконавчою інспекцією та адміністрацією підприємств (установ, організацій), де працюють засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, заходів заохочення і стягнення. При цьому обов'язково слід звертати увагу на:

- причини порушення засудженими порядку та умов відбування покарання, ряд з яких законом визнані поважними (ст. ст. 34, 37, 41, 164, 165 КВК України);

- своєчасність направлення прокурору матеріалів стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання у виді виправних чи громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю для вирішення питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України;

- своєчасність направлення в суд матеріалів на засуджених із застосуванням ст.75 КК України, які не виконують покладені на них судом обов'язки.

Перевіряючи додержання законності в діях адміністрації підприємств (установ, організацій) щодо застосування до засуджених заходів заохочення і дисциплінарного впливу, прокурор знайомиться з відповідними наказами та опротестовує ті з них, що видані з порушенням закону. Слід також звертати увагу на те, чи повідомляє адміністрація підприємств інспекцію про застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення, а також про ухилення засуджених від відбування покарання. Жодне з порушень засудженим порядку і умов відбування покарання не повинні залишатись інспекцією без відповідного реагування.

 

4.3. Нагляд за додержанням законів при звільненні засуджених від відбування покарання.

Виконання призначеного судом покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, припиняється, а засуджені знімаються з обліку за таких підстав:

- після закінчення строку покарання;

- умовно - достроково;

- через хворобу;

- у зв'язку з помилуванням чи амністією;

- внаслідок зміни чи скасування вироку;

- у зв'язку зі смертю;

- вчиненням нового злочину і обранням запобіжного заходу у виді тримання під вартою;

- вибуттям з території обслуговування.

Вказані питання врегульовані ст.ст. 38, 93 та 165 КВК України.

Своєчасність, законність і обґрунтованість звільнення від покарання прокурор перевіряє за особовими справами засуджених.

Прокурору слід звертати увагу на законність зняття з обліку окремих категорій засуджених:

засуджені до покарання у виді виправних робіт звільняються від його відбування за наявності розрахункових відомостей про час, який включено у строк відбування покарання, і який відповідає призначеному судом строку покарання, заробіток та проведені відрахування. При затримці у перерахуванні утриманих із заробітку засуджених сум, вони звільняються від відбування покарання, а їх особові справи до повного погашення заборгованості в архів не списуються;

- засуджені до громадських робіт - після відбуття призначеної судом кількості годин громадських робіт, що підтверджується відповідними документами підприємства (установи, організації) за місцем відбування такого покарання;

- померлих - за наявності відповідної довідки органу реєстрації актів громадського стану;

- засуджених за вчинення нових злочинів - за наявності копії вироку суду, що набрав законної сили;

- засуджених, що вибули з території обслуговування у зв'язку зі зміною місця роботи чи проживання - за наявності письмового підтвердження інспекцією за новим місцем проживання чи роботи про отримання особової справи засудженого.

Про дату та підстави зняття засудженого з обліку робиться відповідний запис у журналі обліку, обліковій картці та на першій сторінці обкладинки особової справи.

Після зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військову службу, у військовий комісаріат та до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб направляються відповідні повідомлення.

Особі, яка відбула покарання, за її вимогою може видаватись довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього (ч, 6 ст. 153 КВК України).

 

4.4. Нагляд за додержанням законів 14)0 розгляд звернень громадян у зв'язку з виконанням покарання

Важливе значення в роботі прокурора має нагляд за виконанням кримінально-виконавчою інспекцією та відділом державної виконавчої служби Закону України "Про звернення громадян".

Для всіх державних органів і установ, у тому числі й вищеназваних, встановлені єдині принц