Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу, зображено на рис. 7.12.
Рис. 7.12. Інструменти регулювання грошового обігу
Основною метою цієї політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.
Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.
Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, які проводить держава в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу.
Головним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.
Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – міністерства фінансів, економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.
Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).
Верховна Рада крім того регулярно заслуховує доповіді голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
В умовах ринкової економіки всім суб'єктам грошової сфери надається відносна самостійність у здійсненні операцій з кредитування та розрахунково-касового обслуговування.
У рамках грошово-кредитного регулювання застосовуються прямі й непрямі методи.
Прямі методи носять характер адміністративних заходів у формі різних директив Центрального банку, що стосуються обсягу грошової пропозиції та ціни на фінансовому ринку. Реалізація цих заходів дає найбільш швидке ефект з точки зору контролю центрального банку за ціною або максимальним обсягом депозитів та кредитів, особливо в умовах економічної кризи. Проте з часом прямі методи впливу, у разі несприятливого», з точки зору господарюючих суб'єктів, впливу на їх діяльність можуть викликати перелив, відтік фінансових ресурсів у«тіньову економіку»або за кордон.
Непрямі методи регулювання грошово-кредитної сфери впливають на мотивацію поведінки господарюючих суб'єктів за допомогою ринкових механізмів. Природно, що ефективність використання непрямих методів регулювання тісно пов'язана зі ступенем розвитку грошового ринку. У перехідних економіках, особливо на перших етапах перетворень, використовуються як прямі, так і непрямі методи з поступовим витісненням перший другими.
Крім розподілу методів грошово-кредитного регулювання на прямі і непрямі розрізняють також загальні та селективні методи.
Загальні методи переважно є непрямими, що роблять вплив на грошову ринок в цілому.
Селективні методи регулюють конкретні види кредиту і носять в основному директивний характер. Їхнє призначення пов'язане з рішенням окремих задач, таких, наприклад, обмеження як видачі позик деякими банками або обмеження видачі окремих видів позик, рефінансування на пільгових умовах окремих комерційних банків і т.д. Використовуючи селективні методи, центральний банк зберігає за собою функції перерозподілу централізованого кредитних ресурсів, невластиві центральним банкам країн з ринковою економікою, оскільки вони спотворюють ціни на банківському ринку, стримують конкуренцію на фінансових ринках. Застосування у практиці центральних банків селективних методів впливу на діяльність комерційних банків типове для економічної політики, що проводиться на стадії циклічного спаду, в умовах різкого порушення пропорцій відтворення.
У процесі вивчення сучасної грошової системи особливу увагу потрібно звернути на методи регулювання грошового обігу (рис. 7.13).
