Будова органів дихання

До органів дихання входять повітропровідні шляхи (носова по­рожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи) та легені.

Дихальна система починається носовою порожниною, яка ділиться хрящовою перегородкою на дві половинки, кожна з яких ще поділяється носовими раковинами на нижній, середній і верхній носові ходи. У перші дні життя у дітей дихання через ніс утруднене. Носові ходи у дітей вужчі, ніж у дорослих, і формуються до 14-15 років.

Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, війки якого затримують і виводять слиз і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова, оболонка має густу сітку крово­носних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке вдихає людина. Слизова оболонка носової по­рожнини містить рецептори, які сприймають запахи і обумовлюють нюх.

Порожнина носа сполучається з порожнинами, які знаходяться в кістках черепа: гайморовою, лобною, клиноподібними пазухами. Повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знешкоджується. Це не відбувається при диханні через ротову порожнину. Носова порожнина ззаду через отвори — хоани спо­лучається з носоглоткою. У слизові носової порожнини є лейкоцити, які виходять на поверхню слизової оболонки з кровоносних судин. Завдяки фагоцитарній здатності, лейкоцити знищують мікроорганізми, що потрап­ляють у носову порожнину з вдихуваним повітрям. Згубно діє на мікро­організми наявна в складі слизу речовина — лізоцим.

Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Це сприяє легшому проникненню інфекції в організм дитини. Під час запальних процесів у носі слизова оболонка набухає, внаслідок чого утворюється або ж і зовсім стає неможливим дихання через ніс, тому діти змушені дихати через рот. А це сприяє охолодженню дихальних шляхів аж до легень і проникненню у них мікроорганізмів та частинок пилу.

Носоглотка — верхня частина глотки. Глотка — м'язова трубка, в яку відкривається порожнина носа, рота і гортані. У носоглотку відкри­ваються слухові трубки, які сполучають порожнину глотки з порожни­ною середнього вуха.

Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. Захворювання верхніх ди­хальних шляхів нерідко усклад­нюється запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо.

У 4-10 річних дітей утво­рюється так звані аденоїдні розро­щення, тобто розрощення лімфа­тичної тканини у ділянці глотки, а також у носі. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати на загальний стан здоро­в'я і на працездатність дітей.

Із носоглотки повітря попадає в ротоглотку, а потім у гортань.

Гортань — розташована у передній частині шиї і зовні її час­тину видно як підвищення, яке на­зивається кадиком (рис. 50). Ске­лет гортані утворенийкількома хря­щами, сполученими між собою суг­лобами, зв'язками, м'язами. Найбільший з них—щитоподібний хрящ. Зверху вхід у гортань покривається надгортанником, який перешкоджає надходженню їжі в гортань і ди­хальні шляхи.

Порожнина гортані вкрита слизовою оболонкою з миготливим еп­ітелієм, яка утворює дві пари складок, що затуляють вхідну гортань під час ковтання. Нижня пара складок вкриває голосові зв'язки, простір між якими називається голосовою щілиною. Під час звичайного дихан­ня голосові зв'язки розслаблені і щілина між ними звужується. Видиху­ване повітря, проходячи через вузьку щілину, примушує коливатися го­лосові зв'язки — виникає звук. Від ступеня натягу голосових зв'язок залежить висота тону і при натягнутих зв'язках звук вищий, при розс­лабленні — нижчий. Крім голосових зв'язок у звукоутворенні беруть участь язик, губи^ щоки, порожнина носа, резонатори (глотка та порож­нина рота). У чоловіків голосові зв'язки довші, чим пояснюється більш низький голос.

Гортань у дітей коротша, вужча і найінтенсивніше росте в 1-3 роки життя і в період статевого дозрівання.

У 12-14 років у хлопчиків починає рости кадик на місці сполучен­ня пластинок щитоподібного хряща. Пройшовши гортань, повітря попа­дає в трахею.

Трахея — нижній відділ гортані довжиною 10-13 см, усередині вона вкрита слизовою оболонкою (рис. 50). Трахея складається із 16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних між собою зв'язками. Задня стінка трахеї перетинчаста» в ній є гладенькі м'язові волокна, і вона прилягає до стравоходу, щй створює сприятливі умови для проходжен­ня їжі по ньому.

На рівні 4-^5 грудних хребців трахея поділяється на правий і Лівий бронхи, які є головними (рис.50). Вони входять у ворота відповідної легені, де розподіляються на часткові бронхи. Часткові бронхи в леге­нях розгалужуються на дрібніші сегментарні бронхи, які, в свою чер* гу, дихотомічщ) (кожний на два) розділяються (до 18-го порядку) до часточкових бронхів (діаметр до 1 мм)і закінчуються кінцевим» фон- хіолами (0,3^,5 мм в діаметрі). Вся система розгалуження бронюю, олами, називається бронхіальним деревом.

У новонароджених трахея приблизно 4 см, у 14-15 рокір — при­близно 7 см. У дітей трахея і бронхи розвиваються поступово. Вони ростуть, в основному, паралельно з ростом тулуба. Просвіт трахей і бронхів у дітей значно вужчий, ніж у дорослих, хрящі їх ще не зміцніли. М'язові еластичні волокна розвинені <аіабо. Слизова оболонка, що вис­тилає трахею і бронхи, дуже ніжна і багата на кровоносні судини. Тому трахея і бронхи у дітей лепті ушкоджуються, ніж у дорослих.

Бронхіоли закінчуються альвеолярними ходами, на стін­ках яких є пухирці — альвеоли, які вкриті густою сіткою крово­носних капілярів, де відбуваєть­ся газообмін. У легенях дорос-лої людини нараховується 300-700 мли; альвеол, з загальною площею поверхні 60-120 м2. Така величезна поверхня забез­печує велику швидкість газо­обміну в легенях. Легені роз­ташовані в грудній порожнині, по боках серця (рис. 5|).

Основними структурно-функціональними одиницями легенів є альвеоли. Альвеоли (від лат. аіуеоїш — міхурець) —мікроскопічні міхурці легенів,. де відбувається газообмін між кров'ю та вдихуваним повітрям.

У просторі між легенями, який називається середостінпям, розміщені трахея, стравохід; зобні залоза, серце^ великі судини, лімфатичні вузли і деякі нерви.

Права і ліва легеня неоднаковая*: за розмірами, так І формвю. Пра­ва легеня складається з трї»о* часток^ ліва ~ з Двох. На! внутрішній поверхні легень знаходяться'вб^ота.легень, Чер£з якіпроходять брон­хи, нерви, легеневі артерії, Віейіі^ лімфатичні СуДини. Кожна легеня вкри­та серозною оболонкою, яка нйзийає¥ься плефою. У плеври є Два лис­тки (вісцеральний і йарі€тйльний). ОДии щільно зріЬсяз легенями, дру­гий приріс до грудної клітки. Між листками є щілина, заповнена сероз­ною рідиною. Ця рідина зволожує поверхні плеври, обернені одна до одної, і цим зменшує тертя між ними під час дихальних рухів. Повітря в щілині плеври немає, тиск — негативний — нижчий атмосферного на 6-9 мм рт.ст. (0,8-1,2 кПа). Тиск в середині легенів дорівнює атмос­ферному, що забезпечує нормальну функцію легенів: вони не відходять від стінок грудної клітки при вдиху і розтягуються при збільшенні об'є­му грудної клітки. Негативний внутрішньоплевральний тиск сприяє збільшенню дихальної поверхні легенів при вдиху, поверненню крові до серця і, таким чином, покращенню кровообігу та лімфовідтоку.

Легені у дітей розвинені ще недостатньо, альвеоли малі, слабо роз­винена в них еластична тканина. Кровонаповнення легЬнь у дітей підви­щене. До 3 років у дітей посилено ростутЬ'легені, кІнькЙть; альвеол до 8 років досягає кількості альвеол дорослої людини. У!вІц11ід;3;до 7 років темпи росту знижуються. Після 12 років енергійгіо ростуть альвеоли. Об'єм легень до 12 років збільшується в Ї0*разів, порівняно з об'ємом легенів новонародженого, а до кінця статевого дозрівіїййї^у 20 разів.