Оподаткування авторської винагороди

Із суми авторської винагороди утримується податок з доходів як штатних, так і позаштатних авторів.

Страхові внески до всіх фондів сплачуються тільки із заробітної плати штатних авторів.

Якщо автор працює за сумісництвом, то страхові внески до всіх фондів, крім Пенсійного, не сплачуються практично в усіх випадках.

Збір до Пенсійного фонду сплачується, якщо автор створює свій твір за договором замовлення (бо це договір цивільно-правового характеру). Якщо авторську винагороду виплачують за договором про передання прав на використання авторського твору, об'єкт для нарахування Пенсійного збору не виникає.

[http://library.if.ua/book/2/256.html Конспект лекцій «Облік видів економічної діяльності» Характеристика видавничої діяльності, особливості обліку та оподаткування Гура И.О. Облік видів економічної діяльності: Навч. посіб. — К.: Знання, 2004. — 541 с — (Вища освіта XXI століття) ISBN 966-8148-62-2]

Методи управління заборгованістю

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

- визначення обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість за комерційним і споживчим кредитом;

- формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;

- визначення кола потенційних дебіторів;

- забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;

- прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Політика управління дебіторською заборгованістю складається із умов, правил та процедур, виконання яких забезпечує досягнення запланованого результату.

Основною умовою ефективної реалізації політики управління дебіторами виступає дотримання граничних обсягів дебіторської заборгованості та термінів її погашення. Але якщо перший чинник знаходиться в межах компетенції підприємства-виробника продукції, то другий часто напряму від нього не залежить. Єдиним способом забезпечення дотримання умов договорів виступає попередній аналіз кожного дебітора. Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами.

«Необхідно розрізняти нормальну і прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, тому що підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати. Прострочена дебіторська заборгованість означає також зростання ризику непогашення боргів і зменшення прибутку. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні термінів погашення належних йому платежів.

Одним з етапів вирішення нагальної проблеми є розробка дієвого алгоритму щодо управління дебіторською заборгованістю.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації розміру простроченої заборгованості та строків інкасації боргу.

Для управління дебіторською заборгованістю необхідним є розробка заходів щодо скорочення або стягнення простроченої або сумнівної дебіторської заборгованості.»

[ Управління дебіторською заборгованістю підприєства http://kk-partners.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=82:2010-07-08-16-49-35&catid=38:2010-03-24-16-15-32&Itemid=30 За матеріалами щотижневої інформаційно-правової газети «Правовий тиждень» ]

Управління дебіторською заборгованістю зводиться до: формування кредитного рейтингу клієнтів; класифікації дебіторської заборгованості по видах; ведення реєстру старіння заборгованості; оцінки реальної вартості і обертання дебіторської заборгованості; включення дебіторської заборгованості в систему операційних бюджетів; реструктуризація дебіторської заборгованості.

При управлінні дебіторською заборгованістю можуть використовуватись різні методи:

юридичні – претензійна робота, подача позову до суду;

економічні – фінансові санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції, створення клірингових центрів, факторинг, форфейтинг, механізм застави;

психологічні – нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу;

фізичні – арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.

Процес клірингу складається з двох основних частин: операційної та фінансової. Під час операційної частини клірингова палата організовує обробку даних, отриманих за результатами торгів. У межах фінансової частини виконуються функції накопичення коштів у спеціальні фонди, що забезпечують гарантії виконання зобов’язань за укладеними угодами.

Продаж заборгованості (факторинг), який може здійснюватися спеціалізованими факторинговими, форфейтинговими компаніями та банківськими установами. Найбільш розповсюдженим є факторинг, який полягає в купівлі факторинговою компанією або банком грошових вимог постачальника до покупців та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80 – 90% вартості, зазначеної в договорі поставки, незалежно від терміну надходження виручки від покупців.

Форфейтинг є однією з форм кредитування зовнішньої торгівлі. Основною перевагою форфейтингу є те, що форейтор бере на себе усі ризики, пов’язані з фінансовими операціями. Продавцем під час операцій форфейтингу, як правило, виступає експортер, що виконав свої зобов’язання за контрактом і який прагне отримати кошти за поставлену продукцію.

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язання, за якого заставотримач здобуває право у випадку невиконання боржником зобов’язання одержати компенсацію за рахунок закладеного майна.

[http://www.rusnauka.com/2_ANR_2010/Economics/7_57082.doc.htm Пересунько З.М., Щербо Д.І. Экономические науки/7.Учет и аудит Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ Управління дебіторською заборгованістю на підприємстві: завдання, мета і методи]

Застосування вище перерахованих методів залежить від строку заборгованості. До простроченої та сумнівної дебіторської заборгованості, згідно з запропонованим алгоритмом, рекомендується застосовувати всі вказані методи впливу на боржників.

Крім того, на підприємстві повинна вестися активна дебіторська політика шляхом ефективного вирішення наступних задач:

• аналіз дебіторської заборгованості і визначення на його основі загальних принципів надання відтермінування платежу (своєрідного товарного кредиту);

• розробка правил встановлення термінів товарного кредиту;

• визначення гарантій, під які надається товарний кредит;

• розробка методів оцінки надійності покупця;

• встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцеві;

• розробка способів «збору» дебіторської заборгованості;

• побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

При управління дебіторською заборгованістю найбільше значення набуває здійснення контролю, який дозволяє з’ясувати наскільки ефективно та своєчасно відбувається погашення заборгованості, наскільки запропонована відстрочка платежу відповідає вимогам ринку та стану на ньому підприємства.

Крім цього, потрібно постійно слідкувати за тим, щоб не виникала прострочена дебіторська заборгованість, а у разі виникнення, необхідно здійснити точний методичний підхід для стягнення дебіторської заборгованості і чітко його дотримуватись.

Процедура стягнення дебіторської заборгованості має включати такі дії:

1) телефонний дзвінок в бухгалтерію покупця з метою нагадати про суму заборгованості та період її прострочення, та взнати можливий строк оплати рахунка;

2) направлення боржнику акта звіряння разом з листом, який містить прохання погасити наявну заборгованість;

3) направлення вимоги про сплату боргу протягом певного строку;

4) направлення листа, підписаного юристом підприємства про наміри звернутися до суду з метою стягнення боргу;

5) звернення до суду (при значних сумах заборгованості).

Для зменшення розміру дебіторської заборгованості необхідно:

- визначати ступінь ризику не уплати рахунків покупцями;

- збільшувати коло покупців з метою мінімізації втрат від несплати одним або декількома покупцями;

- контролювати співвідношення дебіторської заборгованості і кредиторської заборгованості;

- вести оперативний контроль за надходженням готівки;

- своєчасно визначати сумнівну заборгованість;

- вести претензійну роботу співпрацюючи з юридичною службою;- своєчасно надавати платіжні документи;

- припиняти дію договорів з покупцями, що порушують платіжну дисципліну.

Управління кредиторською заборгованістю.

Підприємство фінансує свою діяльність за рахунок власних засобів і позикових. Джерела фінансових коштів знаходять своє віддзеркалення в правій частині бухгалтерського балансу підприємства — в пасивах. За цими джерелами знаходяться категорії осіб — власники і кредитори.

Позикові засоби підприємства — це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє собою чисто грошові позики (кредити банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань перед різними кредиторами. Такі зобов'язання постійно виникають в ході господарської діяльності будь-якого підприємства, наприклад, у вигляді нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати; у вигляді нарахованих, але ще не сплачених податків; у вигляді отриманих, але ще не сплачених ресурсів, робіт, послуг (по цих ресурсах вже виставлені «рахунки до оплати»); у вигляді отриманих авансів під майбутні постачання готової продукції і т.п. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством управляють кредитори.

З погляду специфіки боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи:

позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.);

постачальники і підрядчики;

бюджет і позабюджетні фонди;

працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці);

споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції);

інші кредитори.

[http://www.abp.in.ua/information/article/debitorkreditor Дебіторська та кредиторська заборгованість 3 груд. 2009 07:58 Віктор Квачан]

Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на підприємстві, є:

1. Заборгованість з оплати праці.

2. Заборгованість з відрахувань у позабюджетні фонди соціального страхування, медичного страхування, пенсійний.

3. Заборгованість з перерахувань податків у бюджети різних рівнів.

4. Заборгованість з перерахувань внесків на страхування майна підприємства.

5. Заборгованість з перерахувань внесків на особисте страхування персоналу.

6. Заборгованість за розрахунками із дочірніми підприємствами.

7. Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати засобів, що входять у її склад.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю на підприємстві будується за такими основними етапами:

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

3. Установлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству в цілому.

6. Оцінка ефекту від приросту внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування і виплати засобів у розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості. [экономико-правовая библиотека http://www.vuzlib.net/ukp/6.htm Управління позиковим капіталом]

Тема 3. Прогнозування, планування фінансових результатів на підприємстві

Склад фінансових результатів відображається у формі фінансової звітності підприємства «Звіт про фінансові результати». Загальні вимоги до розкриття статей Звіту про фінансові результати, а також зміст і форма звіту визначаються П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”. Норми цього Положення (стандарту) стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ).

Метою складання звіту є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Для малих підприємств може передбачатися спрощена форма звіту про фінансові результати.

Доход у звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов’язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників).

Витрати відображаються у звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати відображаються у звіті про фінансові результати на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Витрати необхідно відображати у звіті про фінансові результати, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати такому стану, за якого вони визнаються активами підприємства.

Згортання доходів і витрат не дозволяється, крім випадків, передбачених відповідними положеннями (стандартами).

Доходи і витрати, які відповідають критеріям, викладеним вище, наводять у звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, коли відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила).

[Г.Г. Кірейцев, Житомир: ЖІТІ, 2001. – 440 с.]

Інформація, отримана зі звіту про фінансові результати в подальшому може бути використана для формування політики управління прибутками підприємства.

Види прибутку на підприємстві

Прибуток являється основним показником ефективності роботи підприємства, джерелом його діяльності. Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснення розширеного відтворення і задоволення зростаючих соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконуються також зобов'язання підприємства перед бюджетом, банками та іншими контрагентами.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Доходи (прибутки) поділяються за видами діяльності, функціями; частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Розрізняють такі види прибутку:

1. Маржинальний прибуток (Пм) - це різниця між чистим доходом підприємства та змінними витратами, пов'язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства:

П_м=ЧД-Сзм

де ЧД - чистий дохід підприємства, грн.;

С_зм - сума змінних витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом реалізованої продукції, грн.

2. Валовий прибуток (П_в), що обчислюється як різниця між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої ним продукції, яка, крім змінних витрат, включає ще й накладні виробничі витрати (амортизацію виробничого обладнання, опалення приміщення виробничого цеху тощо):

П_в=ЧД-Сп.в

де Сп.в - виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства (П_о._д) являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов'язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді.

Він визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, втрат на збут та інших операційних витрат:

П_о.д = П_в + Дін.о - В_адм, ^- В_зб ^- Він.о,

де Дін.о - інший операційний дохід, грн.; В_адм- адміністративні витрати, грн.; В_зб - витрати на збут, грн.; Він.о - інші операційні витрати, грн.

4. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (Пзв.оп) - визначається як алгебраїчна сума загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реааізації продукції, робіт, послуг) та доходів і втрат від іншої діяльності:

П зв.оп ⁼ По.д ⁺ Ду.к ⁺ Дін.ф ⁺ Дін - Ву.к.- Він.ф - В ін,

де Ду.к- доходи підприємства від участі в капіталі, грн.;

Дін.ф - інші фінансові доходи, грн.;

Дін - інші доходи підприємства, грн.; Ву.к- втрати від участі в капіталі, грн.;

Він.ф - інші фінансові втрати, грн.;

В ін - інші витрати підприємства, грн.

5. Прибуток від звичайної діяльності підприємства (Пзв.д) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Величину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток:

Пзв.д = Пзв.оп - Пзв.оп x %

де % податку - ставка податку на прибуток (у вигляді десяткового дробу).

6. Чистий прибуток підприємства (Пч) визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності:

Пч = Пзв.д + Д н.д - В н.д - (Д н.д - В н.д) x %податку,

де Д н.д - доходи від надзвичайної діяльності підприємства, грн.;

В н.д - витрати, пов'язані з надзвичайною діяльністю підприємства

7. Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Прп + Прф + Ппз,

де Пв — валовий прибуток;

Прп — прибуток від реалізації продукції;

Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства;

Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій.

Балансовий прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Джерелами формування прибутків підприємств є операційна, фінансова, інвестиційна та інші види діяльності. Найбільшу питому вагу в структурі прибутків підприємства займає прибуток від операційної діяльності, а саме прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг).

В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Бухгалтерський прибуток - різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства.

Економічний прибуток - різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

Нормальний прибуток - це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність.