Тема 2. Грошові розрахунки підприємства

Форми грошових розрахунків, що застосовуються на підприємстві, технологія їх проведення.

У процесі виробничої діяльності підприємство купує сировину, матеріали, паливо, товари тощо, та реалізує готову продукцію. Ці процеси супроводжуються грошовими розрахунками.

Такі розрахунки становлять собою відносини, що виникають між підприємствами і організаціями в процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту на підставі здійснення статутної діяльності. Розрахунки базуються на переміщенні товарів відповідно до укладених договорів. Господарські договори укладають безпосередньо підприємства, а розрахунки за продукцію, що відпускається за цими договорами, здійснюються, як правило, через банк. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот на підприємстві пов'язаний із забезпеченням процесу виробництва, реалізацією продукції, сплатою податків, обов'язкових відрахувань і зборів, забезпеченням спільної діяльності підприємств, отриманням і погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит кредитним установам.

У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках, кошти населення, фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.

Від правильної організації грошових розрахунків залежить оперативність їх здійснення, а отже і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Маса грошей, яка знаходиться в обороті, має дві форми:

- Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення: виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги.

· Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Обороти готівкових і безготівкових коштів взаємно доповнюють і зумовлюють один одного.

Переважна кількість міжгосподарських розрахунків здійснюється безготівковим шляхом. Використовують два методи безготівкових платежів — це запис на рахунках і залік взаємних боргів, які в результаті завершуються записами на рахунках.

У здійсненні безготівкових розрахунків активну участь бере банківський кредит, коли для здійснення платежів позикові кошти зараховуються на поточний рахунок позичальника або безпосередньо на рахунки постачальників.

Система безготівкових розрахунків включає:

• класифікацію розрахунків:

• розрахунки за товарними операціями — пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг;

• розрахунки за нетоварними операціями — пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій; ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції;

• організацію розрахунків:

• форми відповідних документів;

• взаємовідносини платників з банками.

Відповідно до територіального розміщення підприємств і банківських установ безготівкові рахунки можуть бути місцеві, міжміські, міжнародні.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк.

Форми безготівкових розрахунків:

· платіжними дорученнями;

· платіжними вимогами-дорученнями;

· чеками;

· акредитивами;

· векселями;

· інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Розглянемо більш детально технологію проведення безготівкових розрахунків.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товар

Рис. 2.1. Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями

но-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникнення кредиторської заборгованості у покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Платіжне доручення приймає банк тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку, то розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням не можливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 2.1):

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;

4 — банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів;

6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

• відносно простий і швидкий документообіг;

• прискорення руху коштів;

• можливість використання цієї форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: 1. вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг та 2. доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

Цей розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, у разі згоди оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено достроково; коли вони недоброякісні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення може бути, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товару;

Рис. 2.2. Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами-дорученнями

У разі завищення цін, арифметичних помилок у товаротранспортних документах тощо.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за такою схемою (рис. 2.2):

1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві;

2 — разом із документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;

3 — покупець передає вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;

4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;

5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів із його розрахункового рахунка;

6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;

7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Переваги:

• ця форма розрахунку більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; 43

• зміцнює договірні відносини в господарстві;

• прискорює оформлення розрахункових документів;

• платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товаротранспортних документів постачальника.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек заповнює платник. Чек передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками носять умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чек може бути оплачений тільки тою особою, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явником, якщо чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків. За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність.

Розрахунок чеком здійснюється за такою схемою (рис. 2.3):

1 — постачальник передає товар покупцеві;

2 — покупець передає чек постачальнику;

3 — постачальник передає чек у свій банк;

4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 — банк платника повідомляє платника про списання коштів;

7 — банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

Рис. 2.3. Механізм здійснення розрахунків чеками

8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Переваги:

• відносна швидкість розрахунків і надходження коштів па рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.

Недоліки:

• недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;

• неможливість розрахунків чеками на велику суму;

• складність оформлення чека.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товаротранспортних документів за відвантажений товар.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються па рахунок постачальника.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

• покритий — акредитив для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку — "Розрахунки за акредитивами";

• непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банка-емітента.

Такий акредитив становить собою тверде зобов'язання банка-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеного в акредитиві, або банку-емітента та дотримано строки й умови акредитива.

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не є виконуючим банком, не несе зобов'язань щодо сплати за акредитивом.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місця подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива.

Схема здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми має такий вигляд (рис. 2.4):

1 — покупець, доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 — банк покупця відкриває акредитив;

3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 — відвантаження товару;

7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива;

8 — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10 — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Рис. 2.4. Механізм здійснення розрахунків із використанням акредитивної форми

Переваги:

• ця форма розрахунку дає постачальнику впевненість у тому, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

• для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки:

• покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків — розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Розрахунки з використанням векселя здійснюються за таким порядком (рис.2.6):

1 — постачання товару;

2 — акцепт векселя в балку, який обслуговує покупця;

3 — передача векселя;

4 — платіжне доручення банку, який обслуговує постачальника, на оплату цього векселя;

5 — облік векселя (може бути наданий кредит) постачальника у межах облікової ставки;

Рис. 2.6. Механізм здійснення розрахунків із використанням векселя

6 — пред'явлення векселя до оплати у встановлений строк;

7 — отримання платежу.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грошима. Векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Інкасове доручення (розпорядження) застосовується у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет із податків, штрафів, нарахованих державними податковими органами.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
Принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Підприємства та установи обов'язково зберігають грошові кошти на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі).

2. Підприємства мають право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів за згодою банку.

3. Підприємства самостійно (без участі банку) вибирають форми розрахунків (установи банків можуть лише пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків).

4. Кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Враховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один із рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

5. Поточні рахунки підприємствам — суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

6. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

7. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

8. Розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів — суму отриманої готівки повинен провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. (Використання готівки, пов'язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків.)

Організація готівкових грошових розрахунків

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів:

• податкових накладних;

• прибуткових і видаткових касових ордерів;

• касового або товарного чека;

• квитанції;

• договору купівлі-продажу;

• актів про закупівлю товарів, надання послуг або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року. Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України:

• за перевищення встановлених лімітів каси;

• не-оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

• перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів;

• витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

• використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

• проведення готівкових розрахунків без платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівки.

[Фінанси підприємств - Aзаренкова Г.М.]

Організація розрахунків з покупцями та постачальниками

Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність усіх процесів – постачання, виробництва і збуту. Якщо готова продукція не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні фактори виробництва, що ускладнить кругообіг капіталу.

Взаємовідносини з постачальниками оформлюються договором. В договорі вказуються умови постачання, вимоги до продукції, яка поставляється, терміни і розміри поставок, терміни оплати, штрафні санкції за невиконання умов договору тощо.

Первинні документи при розрахунках з постачальниками ті самі, що і при обліку надходження запасів — накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги-доручення, платіжні доручення та ін.

Аналітичний облік ведеться в розрізі кожного постачальника.

Реєстри синтетичного обліку:

— повна форма журнал-ордер 6;

— скорочена відомість 3.3, журнал-ордер 3;

— спрощена; відомість 3-м, розділ І (або В-7).

Синтетичний облік ведеться на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", пасивному. За кредитом відображають збільшення заборгованості перед постачальниками, за дебетом — її погашення.
У разі попередньої оплати дебетується субрахунок 371 "Розрахунки за виданими авансами", активний. Така методологія обліку дає змогу уникнути виникнення дебетового сальдо на рахунку 63. Розрахунки з вітчизняними постачальниками відображуються на субрахунку 631.

Якщо цінності від постачальника надійшли без товарно-супроводжувальних документів, має місце невідфактурована поставка. Ці запаси оприбутковуються, але спочатку треба перевірити, чи не є вони попередньо оплаченими.

Якщо поставка не відповідає умовам договору, отримувач може відмовитися від цих цінностей. У такому разі їх обліковують на позабалансовому рахунку 02 "АКТИВИ на відповідальному зберіганні" і зберігають до отримання вказівок від постачальника, куди відвантажити цінності.

Якщо при отриманні запасів від постачальника виявлено нестачу, складають акт про нестачу (або комерційний акт, якщо нестача на залізниці) і суму нестачі відносять на субрахунок 374 "Розрахунки за претензіями":

Д-т 374 К-т 631.

При отриманні запасів від постачальника не на склад, а відразу у виробництво, на документах постачальника роблять напис "Транзит" і відображують в бухгалтерському обліку записом:

Д-т23,15 К-т 631.

При розрахунках з підрядниками заборгованість за виконані роботи або етапи робіт відображають за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" або 23 "Виробництво":

Д-т 15, 23 К-т 631.

[Конспект лекцій «Облік видів економічної діяльності» Предмет «Бухгалтерський облік та звітність в різних галузях народного господарства» http://library.if.ua/books/2.html]

Особливості обліку видавничої діяльності:

 

1. Облік видавничої діяльності має особливості залежно від суб'єктів видавничої діяльності, тобто він відрізняється у видавництва, у виробника та у розповсюджувача видавничої продукції.

2. Мають місце специфічні витрати: авторський гонорар, ціна паперу на певне видання, реклама, витрати на поліграфічні роботи, на підготовку оригінал-макету тощо. Витрати видавництва і друкарні є різними.

3. Прибуток визначається за кожним виданням, і облік витрат виробництва ведеться в розрізі окремих видань на окремих субрахунках рахунку 23.

4. Для видавничої діяльності характерними є такі ділянки обліку, як облік браку, давальницької сировини, поворотних відходів.

5. Видавнича продукція характеризується такими параметрами: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, верстальникам, художникам.

6. Працівники друкарні мають пільги за працю у важких і шкідливих умовах (додаткова відпустка, компенсації, робочий тиждень не більше 36 годин, достроковий вихід на пенсію, право на пільгову пенсію) відповідно до нормативних актів. [Швайка Л.Розвиток і регулювання видавничого підприємництва: Моногр. – Л.: Українська академія друкарства, 2005. – 432 с.]

Специфічні рахунки:

206 для обліку давальницької сировини;

209 для обліку зворотних відходів;

022 "Матеріали, прийняті для переробки";

023 "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні".