Кумулятивний метод

Для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. [ПКУ_145.1.5. пункт 4]

Наприклад, якщо сума чисел років корисної експлуатації обладнання (6 років) дорівнює 1+2+3+4+5+6=21, кумулятивний коефіцієнт становить для першого року, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого відповідно 6/21, 5/21,4/21, 3/21, 2/21, 1/21

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Недоліком методу є те, що не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.

Положенням (стандартом) БО 7 передбачено те, що підприємства самостійно вирішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають, велике економічне значення має визначення строків корисного використання об’єктів, формування їх вартості, яка амортизується. [ Планування діяльності підприємства]

Капітальні вкладення, джерела та порядок їх фінансування

Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення нових, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устаткування; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентаря; проектні роботи; інші затрати.

Першочергове значення для підвищення ефективності виробництва має покращення технологічної структури капітальних вкладень, розподіл їх між основними складовими частинами. Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає в себе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств.

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства-інвестора можуть формуватися за рахунок різних фінансових ресурсів, а саме:

· власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів;

· запозичених фінансових ресурсів;

· залучених фінансових коштів, які отримують від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів;

· грошових коштів, які централізуються об'єднаннями підприємств в установленому порядку; коштів позабюджетних фондів;

· коштів державного бюджету, які надаються на безповоротній і поворотній основі, місцевих бюджетів; коштів іноземних інвесторів.[ фінанси підприємств Слав`юк_ http://library.if.ua/book/51/3709.html]

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Необхідно дотримуватись оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2),

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

[Фінанси підприємств _Поддєрьогін]

Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел. Фінансові ресурси, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень підприємств-ін-весторів, можуть бути сформовані за рахунок:

• власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• позикових джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• залучених джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• коштів позабюджетних фондів;

• інших власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• коштів іноземних інвесторів.

Склад джерел фінансування, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від рівня централізації здійснюваних капітальних вкладень, а також від того, хто є інвестором і яка його форма власності.

Внески засновників формуються в обсягах, передбачених установчим договором. Внески засновників, що надійшли у грошовій формі, звичайно вкладаються спочатку у придбання основних фондів, тобто використовуються як джерела фінансування створюваних основних фондів.

Прибуток як одне з основних власних джерел фінансування розширення капітальних вкладень підприємств, що працюють у ринкових умовах, спрямовується на фінансування відповідних витрат з метою розширення основних фондів в обсягах, що передбачаються підприємствами при розподілі.

Амортизаційні відрахування є основним власним джерелом фінансування простого відтворення основних фондів підприємств. Розмір амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних фондів підприємств визначається множенням встановлених норм амортизації на балансову вартість відповідних груп основних фондів, що використовуються у виробничому процесі.

При здійсненні капітальних вкладень господарським способом у підприємств утворюються додаткові власні джерела фінансування таких вкладень. До них належать планові нагромадження, економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві.

Планові нагромадження в будівництві, що здійснюється господарським способом, визначаються виходячи зі встановленого (розрахованого) розміру надходжень і вартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом.

Економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом, визначається в розмірі встановленого відсотка від суми собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів у будівництві визначається порівнянням суми нормативу оборотних активів у будівництві з джерелами його забезпечення, а також кредиторської заборгованості за розрахунками в капітальному будівництві на початок і кінець планового року.

Різниця між встановленим нормативом власних оборотних активів у будівництві й джерелами його забезпечення, а також між розмірами кредиторської заборгованості на початок та кінець планового року свідчитиме про потребу у прирості оборотних активів у капітальному будівництві.

Перевищення наявності джерел забезпечення нормативу оборотних активів у капітальному будівництві над встановленим нормативом (потребою), а також розміру кредиторської заборгованості на кінець планового року над її сумою на початок року становитиме додаткове джерело (мобілізацію) фінансування капітальних вкладень, що здійснюються господарським способом.

До інших власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємств належать кошти, одержувані від продажу непотрібних машин, устаткування, цінних паперів тощо.

До складу позикових коштів як джерело фінансування може входити довгостроковий кредит. Він надається, як правило, інвесторам, у яких немає або не вистачає власних коштів на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруд.

Розмір позик і терміни, на які вони видаються, залежать від вартості заходів, що кредитуються, тривалості їх здійснення, часу окупності витрат, фінансового стану і кредитоспроможності інвестора, а також від виду та рівня наданого забезпечення кредиту, що видається.

Джерелами фінансових ресурсів для капітальних вкладень є також різноманітні фонди, що створюються в Україні останніми роками (інноваційний, сприяння конверсії та ін.).

Передбачені обсяги джерел фінансування капітальних вкладень мають бути забезпечені відповідною сумою коштів, що акумулюються здебільшого в установах банків.

Кошти бюджетів і позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, а також довгостроковий кредит концентруються в банках на відповідних окремих рахунках.

Власні кошти підприємств, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, концентруються і зберігаються, як правило, на їх основних поточних рахунках. Це створює підприємствам і організаціям умови для оперативного маневрування власними коштами. Водночас на прохання підприємств і організацій на договірних умовах і за відповідну плату банки можуть відкривати їм окремі рахунки для ведення обліку власних коштів та їх використання на капітальні вкладення. Це доцільно тоді, коли обсяг капітальних вкладень інвестора значний і необхідний точний облік коштів.

Власні кошти інвесторів, виділені на капітальні вкладення, концентруються на окремих рахунках при змішаному фінансуванні, коли поряд з бюджетними асигнуваннями використовуються власні кошти. Перерахування власних коштів підприємств і організацій на окремі рахунки в зазначених випадках, їх розміри і строки не повинні створювати для них фінансового напруження, а терміни мають бути приурочені до здійснення розрахунків за виконані роботи і надані послуги.

Кошти, що акумулюються на відповідних рахунках у банках, інвестори використовують на фінансування передбачених обсягів капітальних вкладень. Порядок їх фінансування залежить від того, включені вони у план державних централізованих капітальних вкладень або здійснюються за рахунок власних коштів інвесторів, а також від виду витрат (на будівельно-монтажні, проектні, пусконалагоджувальні й інші роботи; машини й устаткування) і способу будівництва (підрядний чи господарський). Згадані чинники зумовлюють джерела фінансування, розрахунки, з яких воно здійснюється, порядок розрахунків і характер банківського контролю. У цьому зв'язку необхідно окремо розглядати фінансування державних централізованих капітальних вкладень при підрядному і господарському способах будівництва, а також за рахунок власних коштів підприємств і організацій.

Фінансування державних централізованих капітальних вкладень передбачає оформлення відкриття їх фінансування в установах банку, а також оплату виконуваних будівельно-монтажних робіт і устаткування, що купується.

[Фінанси підприємств - Філімоненков О.С.]

Фінансові інвестиції підприємства

 

Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками:

· об’єктами вкладення (фінансові та реальні);

· строками інвестування (короткострокові, довгострокові);

· характером участі в інвестиційному процесі (прямі, непрямі).

Діяльність фінансиста зосереджена переважно на управлінні фінансовими інвестиціями. Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Фінансові інвестиції:

· Інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства

· Інвестиції у спільну діяльність без створення юридичної особи

· Придбання корпоративних прав інших підприємств

· Придбання боргових фінансових інструментів

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств належать:

· одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

· поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т. ч. з метою його ліквідації;

· створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

· поліпшення фінансово-господарських зв’язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

· диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

· збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями:

· дохід від участі в капіталі — дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, спільні або дочірні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі;

· інші фінансові доходи — дивіденди, проценти, сума збільшення балансової вартості інвестицій та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі);

· інші доходи — дохід від реалізації фінансових інвестицій.

Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями:

· втрати від участі в капіталі — збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні та/або спільні підприємства (зменшення балансової вартості інвестицій);

· інші витрати — собівартість реалізації фінансових інвестицій; втрати від уцінки інвестицій, сума зменшення балансової вартості інвестицій; втрати від зменшення корисності (вартості) вкладень відображаються з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвести­ційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

Основні форми фінансового інвестування, що здійснюються підприємством

№ п/п	Форма	Зміст
1.	Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств	Ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв’язок з операційною діяльністю підприємства. За своїм змістом ця форма багато в чому підміняє реальне інвестування, являючись при цьому менш капіталомісткою і більш оперативною. Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку, скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.
2.	Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів	Ця форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу й головною її метою є генерування інвестиційного прибутку.
3.	Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів	Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»). Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного або досить вагомого пакета акцій).

 

[Терещенко О.О. Навч. посіб-ник. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання ]

Портфель фінансових інвестицій підприємства

Інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів»).

Головна мета формування інвестиційного портфеля - забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів.

Система локальних цілей формування інвестиційного портфеля:

- забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;

- забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;

- забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з фінансовим інвестуванням;

- забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;

- забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

Класифікація інвестиційних портфелей:

- за цілями формування інвестиційного доходу:

· портфель доходу;

· портфель зростання;

- за рівнем ризиків:

· агресивний;

· помірний;

· консервативний;

- за рівнем ліквідності:

· високоліквідний;

· середньо ліквідний;

· низько ліквідний;

- за стабільністю структури:

· з фіксованою структурою;

· з гнучкою структурою;

- за числом стратегічних цілей:

· моно цільовий

· молі цільовий

- за первинністю формування:

· стартовий

· реструктурований портфель;

- за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування:

· портфель акцій;

· портфель облігацій;

· портфель векселів;

· портфель міжнародних інвестицій;

· портфель депозитних вкладів;

· портфель інших видів спеціалізації.

- за першими двома ознаками – цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються:

· агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);

· агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);

· помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);

· помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);

· консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);

· консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).