Антиномія (від грец. проти і закон) – поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведеним у цій системі.
Антропологізм – філософська концепція, згідно з якою поняття людини є основною світоглядною категорією та завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов’язок і свободу.
Апостеріорі (від лат. з наступного) – знання, що випливають з досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду.
Апріорі (від лат. з попереднього) – знання, що передують досвіду, незалежні від нього, із самого початку присутні у свідомості.
Відчуження – філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспільний процес, у межах якого проходить перетворення результатів продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх.
Діалектика – визнана в сучасній філософії теорія розвитку об’єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності.
Зняття – одна з центральних категорій філософії Г. Гегеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв’язків між певними рівнями розвитку.
Ірраціоналізм – філософський напрям, який на основі критичного переосмислення раціонального способу пізнання протиставляє йому та обстоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо.
Категоричний імператив – основне поняття етики Е. Канта для позначення морального наказу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.
Ноумен – філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовічній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії Е. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об’єктивну реальність, синонімом якого є поняття “річ у собі”.
Практика – філософська категорія, що використовується для позначення матеріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяльності людини, що має своїм змістом освоєння природних, соціальних об’єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, рушійною силою розвитку людського суспільства та пізнання.
Річ у собі – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пізнання.
Річ для нас – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.
Трансцендентальний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що зумовлює можливість пізнання.
Трансцендентний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що знаходиться за межами свідомості та пізнання.
Феномен – філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб’єктивним образом об’єктивного світу.
«Абсолютна ідея» – основна категорія Гегеля, яка позначає універсум в його повноті, безумовну, конкретну та особистісну всезагальність, тобто субстанцію та суб’єкт одночасно.
«Абсолютний дух» – у філософській системі Гегеля – ланка розвитку духу, який реалізує самосвідомість абсолютної ідеї.
