Типи центрів відповідальності та їх характеристика

В практичній діяльності мають місце різні типи центрів відповідальності.

Виділяють п'ять основних типів ЦФВ:

1. Центри витрат

2. Центри доходу

3. Центри маржинального доходу

4. Центри прибутку

5. Центри інвестицій.

Основою такої класифікації є поділ ЦФВ за видами доходів / витрат, які визначають, виходячи з функціональної діяльності центру.

Кожний з вказаних центрів несе таку відповідальність:

· Центри витрат відповідають тільки за здійснені витрати в процесі своєї діяльності. До центрів витрат відносять різні виробничі підрозділи і функціональні служби (бухгалтерія, реклама, охорона), в задачі яких не входить одержання доходу. Центри витрат визначають видаткову частину бюджету підприємства.

· Центри доходу відповідають за доход, який вони приносять підприємству в результаті своєї діяльності і визначають дохідну частину бюджету. Центром доходу може виступати підрозділ підприємства, який займається реалізацією готової продукції, (товарів і послуг), тобто функціонально призначений для одержання доходу у вигляді виручки (відділ продажів, склад-магазин, оптова база, мережа фірмових магазинів тощо). Оскільки центри доходу мають і визначені витрати, наприклад (заробітна плата працівників, реклама, оренда, транспорт), то залежно від цільових настанов, які визначають предмет відповідальності центра можливі два варіанти його відповідальності за витрати.

Перший варіант. Склад витрат такий, що від їхньої величини рівень ”принесеного доходу” майже не залежить. Тоді витрати визначає вищестоящий підрозділ (саме він визначає обсяг і напрями здійснення витрат). Це характерно, наприклад для власного фірмового магазина, де заробітна плата усім працівникам призначена за штатним розписом чи за контрактом, оренда приміщення фіксована, устаткування та завезення товару забезпечено своїм транспортом. Отже витрати є як би фіксованими, магазин ними не управляє, і тому за їхній рівень відповідальності не несе. Зате він має право варіювати асортиментом товарів та цінами, і таким чином впливати на рівень ”принесеного” доходу.²

Другий варіант. Витрати, наприклад відділу продажів, формуються ним безпосередньо (витрати на відрядження, заробітна плата, реклама тощо), і їхня величина впливає на рівень ”принесеного” доходу. Наприклад, з метою зростання обсягу продажів, проводили рекламну кампанію і центр відповідає за витрати на рекламу. Ці витрати необхідно контролювати, щоб вони не стали надзвичайно великими, і забезпечували певну частку ”принесеного” доходу. Тобто такий центр несе відповідальність як за величину ”принесеного” доходу, так і за рівень понесених витрат. Однак він буде все одно відноситись до типу ”центр доходу”, тому що це є його основним функціональним призначенням.³

· Центри маржинального доходу відповідають за величину одержуваного маржинального доходу (маржинального прибутку). Такі центри створюють на тих підприємствах, де є підрозділи, які здійснюють складніший вид діяльності – не лише одне виробництво (як центри витрат), і не лише одну торгівлю (як центри доходу), а, наприклад, замаються виробництвом і реалізацією продукції, тобто фактично є бізнесами-напрямками, які відповідають за ефективність діяльності, контролюючи дохідну і видаткову частини напрямку. Мірою ефективності виступають вже не окремо доходи і витрати бізнес-напрямку, а різниця між ними у формі маржинального доходу. Під маржинальним доходом (прибутком) розуміють різницю між виручкою бізнес-напрямку і його змінними (які змінюються залежно від обсягу діяльності) витратами⁴, тобто тими витратами, що поніс безпосередньо сам бізнес-напрямок. Отриманий дохід спочатку направляється на покриття накладних витрат окремого напрямку, потім підприємства, і далі на формування прибутку. Найвигіднішим для підприємства є бізнес-напрямок, який приносить найбільший маржинальний дохід. Таким чином, підприємство забезпечує ефективність діяльності своїх окремих напрямків бізнесу встановивши їм відповідальність – рівень маржинального доходу.⁵

· Центри прибутку відповідають перед керівництвом отриманою його сумою. Як і центри маржинального доходу вони контролюють видаткову і дохідну сторону діяльності не окремого бізнес-напрямку, а всього підприємства. Відповідно, центром прибутку виступає підприємство, як самостійний господарюючий суб’єкт, так і в складі багаторівневої структури, наприклад, холдингу.

· Центри інвестицій – це вершина усієї фінансової структури. Вони управляють не тільки оборотним капіталом (відповідають за обсяг заробленого прибутку), але й необоротними активами, здійснюють інвестиції (і дезінвестиції). Це проявляється зокрема в будівництві нового цеху, заміні застарілого обладнання, а у великих масштабах – це купівля підприємства, продаж бізнесу тощо. Центр інвестицій контролює окупність цих інвестицій, і таким чином відповідає за рентабельність всіх активів підприємства.⁶ Центр інвестицій представляє завжди тільки підприємство, як самостійний господарюючий суб’єкт, або головна компанія багаторівневої структури.

У складі центрів відповідальності не виділяють такий тип центра відповідальності, як венчурний центр (венчур-центр). Якщо формувати такий центр на підприємстві, то за умови розвитку нових бізнесів у формі реалізації венчурних проектів. Наприклад, є цікава ідея, яка на практиці не реалізована. Вигоди від реалізації цієї ідеї можуть бути великі, і підприємство приймає рішення піти на ризик і створює венчурний центр по реалізації такої ідеї. Центр має цільове фінансування, його задача – вивести проект на комерційну основу з визначеним рівнем віддачі у вказаний термін. До виходу на комерційний рівень такий центр буде центром витрат, а після – центром прибутку (або інвестицій).

Усі підрозділи підприємства класифікують за видами їх доходів / витрат, відповідно до них присвоюють статус ЦФВ, тобто формують такі центри.

² Насправді рівень таких витрат впливає на рівень принесеного доходу, але дуже опосередковано. Наприклад, доход буде більше або менше в залежності величини торговельних площ. Відповідно, торба оренди буде більше або менше. Але факт збільшення торговельної площі зовсім не означає автоматичного збільшення доходу у відповідній пропорції, там діє ще багато інших, не менш значимих факторів. Тому для описаної ситуації вважається, що центр за свої витрати відповідальності не несе. Розуміння цього моменту важливо для визначення керівництвом предмета відповідальності подібного підрозділу.

³ 3 Саме цей принцип служить критерієм при сумніві – до якого типу відносити той або інший підрозділ – до центра доходу або центрові витрат. Наприклад, не треба намагатися зробити центром доходу бухгалтерію тільки на тім підставі, що вона може заощаджувати на податках (що еквівалентно збільшенню виторгу). Раз бухгалтерія функціонально не призначена отримувати дохід, значить з фінансової точки зору вона є центром витрат. А знижувати податки – це її функціональний обов'язок, установите норму і контролюйте виконання.

⁴ Розподіл витрат на змінні і постійні прийнято в так званій системі ”директ-костинг”, у якій (у відмінності від повної собівартості, рахованої в бухгалтерії), розраховується неповна собівартість. Наприклад, на виробництво 1 штуки виробу йде: 1 кг матеріалу за ціною 4 грн., зарплата робітника на виготовлення – 1 година по ставці 2 грн., електроенергії 1 квт по тарифі 0,5 грн. Разом витрат на штуку – 6,5 грн. При ціні 10 грн. питома маржинального прибутку (на штуку) дорівнює 3,5 грн. Якщо виготовили і продали 1000 виробів, маржинальний доход складе 3500 грн. І цього доходу повинно вистачити на покриття накладних витрат (цехових – зарплата лінійного і допоміжного персоналу, транспорту, комунальних і т.п., і загальнофірмових – загальне керівництво, бухгалтерія, охорона, оренда та інше) після чого повинна залишитися прибуток. Тобто дана система не займається рознесенням накладних, вважаючи це вже адміністративним утручанням, що спотворює інформацію для прийняття правильних і обґрунтованих рішень.

⁵ Центром маржинального доходу можуть бути як окремі підрозділи в складі підприємства, так і окремі юридичні особи у складі холдингу.

⁶ Походження терміну центр інвестицій зв'язано не з тим, що він займається інвестиціями. У західних джерелах сумарний капітал (розподілений в активи – і оборотні, і необоротні) трактуються як ”весь інвестований у підприємство капітал”. Тому, на відміну від центра прибутку, що відповідає за прибуток (ефективність використання оборотного капіталу), центр інвестицій, будучи тим же самим підприємством, відповідає вже за весь інвестований у нього капітал (забезпечує рентабельність всіх активів), у силу чого має право керувати основними засобами, і вже в силу цього, робити інвестиції / дезінвестиції. Через формальне тлумачення терміна багато підприємств припуститися помилки і завели в себе підрозділ, який займається інвестиціями. Як можна догадатися, ні за яку ефективність інвестицій реально такі відділи відповісти не можуть (вони тільки розраховують інвестиційні проекти, можуть залучати засобу, можуть розподіляти). Таким чином, підприємство, можливо, контролює ефективність своїх вкладень у інвестпроекти, але не несе відповідальності і не контролює ефективність використання усього свого капіталу, вкладеного, у тому числі, в основні засоби.