Рівні та форми пізнання

За давньою усталеною традицією філософія виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їх взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визнано, що людські чуття ніколи не бувають "чистими", бо в своєму функціонуванні вони просякнуті розумом, мисленням, міркуванням.

Перший, вихідний рівень пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання ("перцептивний досвід"):

фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання, а розглядається як поштовх до пізнання.

Форми чуттєвого пізнання:

відчуття — чуттєва фіксація окремих властивостей предмета;

сприйняття —поєднання відчуттів та створення певного образу відбиває вже не окремі ознаки, а предмет у цілому;

уявлення — відтворення образу без попереднього контакту з річчю.

Вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо з'єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків:

· відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати й т.ін.;

відчуття мінливі, нестійкі, відносні;

самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування

суттєвого та несуттєвого.

Чуттєве пізнання – основа чуттєвого досвіду. Воно ґрунтується на відчуттях, котрі є необхідним джерелом пізнання. Це – слух, дотик, зір, смак, нюх. Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, коли суб’єктом сприймаються окремі сторони, властивості речі; сприйняття, коли відбувається цілісне відображення предмета і уявлення, коли подумки людина відтворює те, що вона бачила раніше, що колись сприймала безпосередньо. Фактично, чуттєве пізнання – це активне, живе споглядання, “мислення” образами. Отже, для чуттєвого пізнання в цілому характерне відображення дійсності в наочній формі, наявність безпосереднього (без проміжних ланок) зв’язку людини з навколишнім світом, відображення зовнішніх індивідуальних особливостей предметів і процесів, їх деяких загальних властивостей. Вихід же за межі чуттєвого пізнання досягається за допомогою мислення тому, що чуттєве відображення і його основні форми хоч і є необхідною властивістю пізнання, все ж обмежені у своїх можливостях давати істинні знання, оскільки чуттєво даний предмет завжди сприймається в безпосередній єдності з суб’єктом. Тому знання про дійсність досягається подальшим розвитком форм пізнання, які виводять за межі безпосередньої чуттєвості.

Мислення аналізує дані чуттєвого досвіду, даючи узагальнене знання. Отже, наступний рівень пізнання – раціональне пізнання. Раціональне пізнання (від лат. rationalis – розумний) здійснюється на рівні мислення. Вичленовують такі форми раціональної стадії пізнання:

поняття — слова, що відображають загальні, найістотніші властивості предмета чи явища, зв'язки і відношення дійсності;

судження – речення, які зв’язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності. Судження граматично виражається розповідним реченням, наприклад: «Троянда червона»;

умовивід — форма думки у вигляді міркування, коли з одного чи кількох вихідних суджень з’являються нові знання, причому без звернення до органів чуття. Наприклад,
уже у стародавні часи люди знали, що Земля має форму кулі», і до цього знання вони прийшли за допомогою такого умовиводу: тільки кулеподібні тіла відкидають тінь у формі диска.