План лекції
1. Характеристика умовно-рефлекторної діяльності.
2. Класифікація рефлексів.
3. Умови виробки умовних рефлексів.
4. Значення умовних рефлексів.
5. Механізм формування тимчасового зв’язку.
6. Функціональна система поведінкової реакції по П. К. Анохіну.
Півкулі великого мозку – їх кора і найближчі підкоркові структури являються вищим і найбільш реактивним відділом ЦНС тварин і людини. В числі вивчених функцій цього відділу є здійснення складних рефлекторних реакцій, які складають основу ВНД організму. Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності вищих відділів головного мозку було широко і детально розвинено засновником вітчизняної фізіології І.М. Сєченовим в його книзі “Рефлекси головного мозку”. Ідеї І.М. Сєченова одержали блискучий розвиток в дослідженнях І.П. Павлова.
На базі хронічного експерименту І.П. Павлов розробив методику умовних рефлексів і створив вчення про вищу нервову діяльність. І.П. Павлов показав, що в той час, як в нижче розміщених відділах ЦНС – підкоркових ядрах, мозковому стовбурі, спинному мозку – рефлекторні реакції являються природженими, спадково закріпленими нервовими шляхами, в корі великих півкуль нервові зв’язки формуються в процесі індивідуального життя тварин та людини внаслідок сполучень подразнень, які без кінця діють на організм і сприймаються корою. Відкриття цього фактору дозволило розділити всі рефлекторні реакції в організмі на три основні групи: набуті, природжені рефлекси та імпринтінг.
