Є кілька теоретичних моделей роботи в громаді. В 60-80-х роках XX століття були розроблені концепції Росса, Ротмана, Гуль-бенкіана, Йорка. Ці теоретичні моделі спиралися на практику соціальної роботи в різних громадах і стали підґрунтям для ухвалення політичних рішень щодо трансформації державного соціального догляду, зокрема за людьми похилого віку та людьми, котрі мають проблеми психічного здоров'я, - відмова від великих стаціонарних закладів та універсальних технологій соціальної допомоги й перехід до організації центрів у громаді та залучення добровільних і приватних організацій.
У принципі процес розвитку роботи в громаді подібний до процесу індивідуальної соціальної роботи. Мова йде про контакти, аналіз, планування, роботу з групами у громаді, вихід за межі громади, залучення засобів масової інформації тощо.
Сучасна робота у громаді зазнала кілька фаз у своєму розвитку:
1.
організація служб у громаді;
1.
розвиток професіоналізму й компетентності у членів грома
ди (співробітників та добровольців служб);
2.
боротьба за зміни (зокрема за зміни у соціальній політиці,
що стосуються певних соціальне вразливих груп).
З погляду методології соціальні працівники, котрі займаються організацією громад, мають більше спільного з представниками інших царин, приміром, з профспілковими лідерами, політичними діячами, фахівцями з міського та сільського планування, ніж з соціальними працівниками, котрі надають так звані прямі послуги окремим особам, сім'ям, невеликим групам. Ці розбіжності в методах роботи впродовж десятиліть були причиною напруги в професійному середовищі західних країн.
Крім полеміки щодо характеру діяльності, існували істотні розбіжності у баченні головної мети практичної соціальної роботи в громаді. Що ж це має бути - здатність до побудови та інтеграції громади чи розвиток програм, спрямованих на соціальні зміни?
60-і роки стали поворотним моментом у спробах окреслити межу практичної соціальної роботи з організації громади в рамках соціальної роботи. Ключ до вирішення проблеми був знайдений у загальному визначенні соціальної роботи, яке дала Американська національна асоціація соціальних працівників. Згідно з ним головною характеристикою соціальної роботи є система цінностей, цілей, санкцій, знань та методів. Було також заявлено, що завдання роботи із соціального планування та організації громад спираються на цінності практичної соціальної роботи й сприяють реалізації загальних цілей соціальної роботи [9].
Дж. Ротман визначив (1968) три основні напрями соціальної роботи в громаді:
1.
розвиток населеного пункту (проекти розвитку громади,
розвиток груп самодопомоги тощо);
2. соціальне планування (програмний розвиток),
3. соціальну дію (реформи на користь клієнтів з малозабезпе
чених прошарків громади) [10].
Узагальнюючи західний досвід, можна стверджувати, що форми роботи в громаді включають цілу низку як загальних для соціальної роботи, так і специфічних для цього напряму видів діяльності: надання послуг, вивчення проблеми, підготовку експертних висновків, звернення за субсидіями, роботу із засобами масової інформації, переговори, угоди, проведення конференцій, страйків, бойкотів, публічних/громадських слухань, акцій громадянської непокори, представництво інтересів громади, вжиття заходів через законодавчі або виконавчі органи.
В Україні, на думку голови правління благодійного товариства допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю «Джерела» Р. Кравченко, поки що немає такої системи соціальних служб у громаді, яка б протидіяла соціальному виключенню, так само як і відповідних законодавчих гарантій [11].
Проте деякі програми та служби все ж розвиваються. Наведемо приклад тих же «Джерел», які від недільного клубу для 15 родин, де виховували дітей із розумовою відсталістю, виросли до потужної організації, що об'єднала родини всього Києва, на базі якої функціонують муніципальні служби, де послуги надають кваліфіковані соціальні працівники, й яка була ініціатором створення й ухвалення концепції комплексної системи реабілітації розу-мово відсталих осіб, тобто боролася за зміни в політиці. Як бачимо, фази розвитку в громаді спостерігаються в цьому українському прикладі доволі виразно.
Або поглянемо на систему хеседів - єврейських благодійних фондів, що нині діють в усіх областях України. Вони теж розпочиналися з діяльності при синагогах невеличких груп волонтерів, які доглядали відомих їм самотніх людей похилого віку, та розподілу посилок. Тепер же хеседи - це професійні соціальні служби єврейської громади, які надають послуги не тільки людям літнього віку, але й впроваджують різноманітні общинні програми, поступово перетворюючись на общинні центри, інтегруючи громаду й розвиваючи почуття приналежності до неї. На думку керівників хеседів України, висловлену на семінарі у жовтні 1999 року, критеріями успішної роботи в громаді є:
- розробка та впровадження таких програм, які б відповідали
різноманітним потребам різних груп у громаді; - залучення волонтерів усіх вікових та соціальних груп;
- взаємодія різних структур у громаді між собою;
- відродження різних аспектів духовності та культури;
- посилення значущості громади в житті міста;
- перспективи подальшої реалізації програми як життєдіяльної
моделі життя громади.
