Модель толерантного менеджменту персоналу

Сучасна фаза розвитку соціальної роботи у по­страдянських країнах характеризується відмовою від застарілих пра­вил та інструкцій, спрямованих на придушення окремої особистості задля "суспільного інтересу". Через критичне переосмислення дійсності розвивається прихований потенціал суспільства. Наше сус­пільство, маючи достатній досвід знеособленого колективізму і набув­ши досвіду свободи, має стати гуманнішим і толерантнішим. На до­сягнення цієї мети орієнтована модель менеджменту, основою якого є ідея толерантності, як певного типу взаємодії між особистостями. Кон­цепція толерантного управління (т-менеджмент) розроблялася спеці­ально для соціальної роботи, але може використовуватися в інших видах діяльності. Необхідною умовою для її застосування є здатність до спостереження та раціонального мислення.

Будь-яка соціальна діяльність повинна відповідати раціональним і етичним критеріям. Як раціональну складову ми будемо розглядати природне прагнення людини до успіху, процвітання й особистої безпе­ки (на мікрорівні) і ефективність трудової (економічної) діяльності (на макрорівні). Етична складова включає створення комфортних умов соціального співіснування (на макрорівні) і партнерських, доброзич­ливих стосунків з колегами та клієнтами (на мікрорівні). У соціальній роботі, де багато що залежить від уміння знайти підхід до клієнта і залучити його до плідної співпраці, ця модель довела свою ефективність. Спосіб взаємодії на основі толерантності може стати пріоритетним для будь-якого керівника чи співробітника як державної, так і гро­мадської організації, який знайшов час для його вивчення. Модель толерантності досить проста і допомагає менеджерам розібратися у власній системі переконань, що, у свою чергу, дає можливість адекват­но розуміти соціальну мотивацію оточуючих. За допомогою тесту, поданого у додатку, можна достатньо точно визначити, чи слід прий­мати на роботу людину, яка бажає стати соціальним працівником, і проаналізувати загальний стиль взаємодії в організації. Ви зможете запропонувати тест клієнтам і визначити, до якого типу взаємодії вони звикли, чого очікують від соціальних служб і від конкретного працівника, з яким мають справу, і, найголовніше, на чому сконцентру­вати зусилля в кожному конкретному випадку.

Модель толерантності

Модель толерантності ґрунтується на двох шкалах:

• А — раціоналізм, індивідуалістичний егоїзм — очікування ре­
зультату особисто для себе, індивідуальний успіх, любов до себе,
самоповага;

• В — етика, або сприйняття потреб інших людей, колективний
інтерес, потреба в мирному співіснуванні з оточуючими.

Модель має форму квадрата з прилеглими сторонами (А і В). Ви­користовуючи спеціально розроблений метод, можна виявити місце як індивіда, так і групи осіб, а також напрям необхідних і можливих зусиль відповідно до вектора толерантності С. Ця модель, незважа­ючи на позірну простоту, дає змогу також тестувати фахові якості соціальних працівників і сподівання їхніх клієнтів. Чотири внутрішніх поля дають змогу візуально уявити головні цінності людей, які їх "населяють".

Низький рівень колективних та індивідуальних сподівань (0) згідно із терміном Дюркгейма можна представити як соціальну аномію, або як стан байдужості. Люди, що належать до цієї групи, насправді не люблять і не поважають ні себе, ні оточуючих. Вони ігнорують осо­бисті потреби і вважають, що потреби оточуючих не важливіші за власні. Якщо у людей ослаблена як егоїстична, так і колективна, альтруїстична мотивація, їм все байдуже — вони втрачають інтерес до життя. Рівня А = 0 і В = 0 практично не існує, проте люди можуть опускатися до стану аномії через екстремальні обставини — зубожіння, психічний розлад, депресії, фізичне насильство (зґвалту­вання), війни, екологічну катастрофу (бездомність), постійне прини­ження (національність, раса, фізичні вади), втрату партнера (подружжя), тюремний вирок тощо. Більшість перелічених чинників виникають у результаті дії зовнішніх, тобто об'єктивних факторів. У деяких випадках виникненню байдужості сприяють авторитарні члени сім'ї. Інакше кажучи, аномія — це завжди результат нетолерантності (або в соціальній політиці стосовно цієї категорії людей, або в особис­тих стосунках), внаслідок якої створюються умови для втрати люди­ною базових потреб особистості — автономії і прагнення до само-реалізації.

Крайній ступінь колективізму (А) означає, що люди безкомпро­місно діють в ім'я альтруїстичних переконань (братерство, рівність, справедливість тощо), заснованих на релігійних або соціальних учен­нях. При цьому вони готові жертвувати своїми особистими потребами заради колективного інтересу і прагнуть від оточуючих того ж. Як пра­вило, такі люди залучені до суспільної діяльності чи політики, бе­руть участь у волонтерських і релігійних рухах і сподіваються в обмін на цю активність одержати визнання у майбутньому, яке може бути недосяжним (рай, комунізм). Свого часу більшовики нав'язу­вали колективізм (відмову від особистого успіху та мінімізацію ба­зових особистих потреб) як найвищу соціальну цінність, необхідну для побудови комунізму. Найкращим прикладом альтруїста є образ японського камікадзе. Більшість наших пенсіонерів були виховані у цьому дусі, а зараз розчаровані та почувають себе зрадженими у своїх найкращих почуттях.

Крайній ступінь індивідуалізму (В) нині нам більше знайомий і актуальний. Для людей такого типу орієнтації оточуючі лише інстру­менти — засіб для досягнення особистих, егоїстичних прагнень. Вони намагаються маніпулювати усіма для досягнення максимальної особи­стої вигоди. Однак такі спроби не завжди увінчуються успіхом вна­слідок недостатньої співпраці — оточуючі навіть на підсвідомому рівні

опираються використанню їх як засобу, а в покірній рабській праці "на дядю" втрачається ініціатива та ефективність. Часто у старшому віці такі особи перетворюються на нудних, авторитарних скнар, якими нехтують навіть спадкоємці.

Крайня точка вектора толерантності (С) означає найвищий рівень у мотивації людини як своїх, так і чужих потреб. Люди такого спря­мування завжди в пошуку взаємовигідного рішення і вміють знайти компроміс між егоїстичними та колективними інтересами. Особис­тий успіх досягається спільно з іншими людьми, вони завжди ото­чені прихильниками власного успіху, тому що їхній успіх є складо­вою успіху інших людей. Такі люди активні, реалістичні, гнучкі та позитивно ставляться до оточуючих. Як правило, вони достатньо забезпечені і при будь-якому режимі чи будь-якій кризі не впада­ють у відчай, здатні вирішувати свої проблеми і не потребують до­даткової допомоги з боку держави.

Безумовно, крайнощі зустрічаються рідко, і в межах центрально­го білого квадрата (клієнталізм, велфаризм, приватизм і толерантність) знаходиться орієнтація переважної більшості наших співгромадян.