Принципи і методи управління ризиками

В економічній літературі існує достатня кількість визначень такого поняття, як управління ризиком. Але, більшість вчених визнає його як процес впливу на керований об’єкт, метою якого є пошук можливих шляхів зниження ризику.

Система “менеджменту ризику” чи “управління ризиком” – це вироблення методів і засобів, які зменшують імовірність появи непередбачених результатів під час виробничої діяльності або локалізацію їх негативних наслідків.

Концепція управління ризиком включає три основні моменти: виявлення наслідків діяльності економічних суб’єктів в ризикових ситуаціях; вміння реагувати на можливі негативні наслідки діяльності; вироблення і впровадження заходів, за допомогою яких можуть бути нейтралізовані або компенсовані негативні результати застосованих дій.

З іншого боку, управління ризиками – це процес впливу на суб’єкт господарської діяльності, при якому забезпечується максимально широкий діапазон можливих ризиків, їх обґрунтоване прийняття і зведення міри їх впливу на нього до мінімально можливих меж, а також розробка стратегії поведінки даного суб’єкта у випадку реалізації конкретних видів ризику.

Отже, можна виділити декілька основних принципів процесу управління ризиками:

1. Принцип масштабності. Суть цього принципу полягає в тому, що суб’єкт господарювання повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків. Тобто цей принцип зумовлює зменшення міри невизначеності до мінімуму.

2. Принцип мінімізації. Цей принцип означає, що підприємство прагне мінімізувати спектр можливих ризиків, а також міру їх впливу на свою діяльність. Мінімізація ризиків може бути реалізована по кількох напрямах, які на думку деяких авторів, полягають в елімінуванні ризиків, їх хеджуванні та страхуванні.

3. Принцип адекватності реакції. Суть даного принципу зводиться до того, що суб’єкт господарювання повинен чітко і швидко реагувати на внутрішні і зовнішні зміни, які відображаються в реалізації ризиків. Цей принцип може бути реалізований шляхом постійного маркетингу, ефективної організації робіт по виробленню стратегії розвитку підприємства.

4. Принцип розумного прийняття. Цей принцип означає, що тільки обґрунтований ризик підприємство може прийняти. Тому, підприємство повинно знати, які можливі результати будуть перевищувати затрати, необхідні для їх отримання; повинно приймати ризик тільки в межах власних засобів; повинно наперед прогнозувати можливі наслідки у випадку реалізації ризику.

Управління ризиком, так як і будь-яка інша система, складається з двох підсистем: об’єкта управління (керованої підсистеми); суб’єкта управління (керуючої підсистеми). При цьому керована підсистема являє собою сукупність ризиків, які впливають на діяльність суб’єктів господарювання і ті взаємовідносини, які виникають між ними в процесі реалізації ризиків. Керуюча підсистема – це спеціальна група людей, яка шляхом різних прийомів і методів здійснює цілеспрямований вплив на функціонування об’єкту господарювання. Отже, для того, щоб ефективно управляти ризиками, необхідно не тільки прогнозувати їх появу, включаючи місце, сферу і час, а також мати підготовлений план дій на випадок їх настання.

Процес ефективного управління ризиком включає наступні етапи:

1. Інформаційно-аналітичний етап – комплектація. На цьому етапі підприємство оцінює можливість виникнення всього набору ризиків незалежно від того, чи зможе воно впливати на них в процесі їх реалізації.

2. Ідентифікація – процес визначення всіх параметрів ризику відповідно до класифікації.

3. Перевірка. На цьому етапі підприємство вирішує питання про необхідність займатися даним видом діяльності при наявності інформації про ідентифіковані ризики. Суб’єкт господарювання не може відмовитися від системних ризиків.

4. Якісний і кількісний аналіз.

5. Зниження міри ризику. На цьому етапі підприємство займається пошуком шляхів активного і пасивного захисту від ризику і розробкою конкретних механізмів їх реалізації.

6. Планування реакції. На цьому етапі підприємство планує свої дії (розробляє стратегію поведінки) у випадку, якщо ризики вже реалізувалися.

7. Контроль. Відбувається контролювання поточної обстановки (як внутрішньої, так і зовнішньої), для того, щоб вчасно відреагувати по вже спланованому плану дій.

8. Реакція. Цей етап не завжди присутній в процесі управління ризиками і появляється лише у випадку їх реалізації.

9. Перспективний аналіз. Основною метою цього етапу є врахування минулого досвіду для управління ризиками в майбутньому. Ефективність проведення даного етапу визначає успіх майбутнього функціонування підприємства.

На кожному з цих етапів відбувається збір інформації та обмін нею, тому що від її об’єму і якості залежить міра ризику. Інформаційне забезпечення ґрунтується на зборі та аналізі статистичної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

 

1. Комплектація

2. Ідентифікація

3. Перевірка

4. Якісний і кількісний аналіз

5. Зменшення міри ризику

6. Планування реакції на ризик

7. Контроль

8. Реакція на ризик

9. Перспективний аналіз

 

Рис. 1.2. Алгоритм управління ризиками

Для аналізу ризику використовуються критерії, запропоновані, зокрема, відомим американським експертом Б. Берлімером:

- збитки від ризику незалежні один від одного;

- збитки за одним напрямком із “портфеля” ризиків не обов’язково збільшують імовірність збитків за іншим напрямком (виключення форс-мажорних обставин);

- максимально можливі збитки не повинні перевищувати фінансових можливостей суб’єктів, що беруть участь у даному виді економічної діяльності.

В господарській діяльності виникає багато ризиків різних за змістом, джерелом виникнення, величиною імовірності та розміром можливих втрат і негативних наслідків для підприємства, а іноді для економіки в цілому. Все це зумовлює необхідність створення системи управління ризиком із залученням кваліфікованих “ризик-менеджерів”. Управління ризиком найбільш наочно можна розглянути на методологічній основі процесу прийняття і реалізації ризикових управлінських рішень. Як уже зазначалось вище, ризиковими являються рішення, прийняті в умовах невизначеності, якщо відома імовірність досягнення результату. Цілеспрямований процес управління передбачає виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій (робіт) на вирішення конкретної проблеми з використанням управлінських засобів і методів впливу на персонал, який зайнятий в спільній виробничо-господарській діяльності. Тому результати процесу управління матеріалізуються в продуктах і відображаються в звітних показниках і соціальних наслідках діяльності виробничо-господарської системи.

Управлінський ризик як багатофакторна категорія менеджменту досліджується в динаміці цільового циклічного процесу управління, що має інформаційні, часові, організаційні, економічні, соціальні і правові параметри. Інформаційний аспект процесу управління ризиком передбачає перетворення інформації про фактори і джерела невизначеності в інформацію про рівень імовірності виникнення умов невизначеності в процесах виробництва і реалізації продукції. Вказана інформація пізніше перетворюється в інформацію про показники рівня ефективності або неефективності результатів діяльності в умовах ризику та в інформацію про негативний вплив діяльності на екологічні і соціальні умови життя.

Інформаційний аналіз містить роботи по моніторингу зовнішнього і внутрішнього середовища, по виявленню нових джерел ризику і коректуванні відомих факторів, вплив яких залежить від умов, що змінюються.

Діагностика ситуації визначається специфікою самого завдання. Основний наголос робиться на врахуванні причин, які викликають зміни ризиків, їх ранжуванні і оцінці втрати (вигоди) при визначених параметрах ситуації. На даній стадії використовуються різні методи вимірювання і оцінки ризику (математичні, статистичні, інтуїтивні).

Розробка варіантів рішення, як стадія процесу управління характеризується тим, що для кожного варіанту рішення розглядаються межі можливого негативного прояву ризику. Оцінка здійснюється по всіх можливих аспектах ризику: економічних, соціальних, екологічних, організаційних, іміджевих, правових.

Прийняття рішення містить комплексне обґрунтування самого рішення, і разом з тим імовірності і параметрів допустимого ризику.

Організація і реалізація включають види управлінської діяльності по реалізації ризик-рішення, в процесі яких виявляються нові аспекти прояву організаційного ризику (невиконання, затримки і т.д.), що потребують оперативного прийняття заходів.

Стратегія управління – це політика, яка забезпечує правомірність і допустимість ризику певного виду в ризикових рішеннях, що розробляються стосовно до конкретних соціально-економічних систем і ситуацій.

Критерії вибору ризик-рішення передбачають визначення меж ризику, динаміку зміни втрат (збільшення, зниження) в залежності від об’єму продажу, розмірів затрат, зміни цін, інфляції, тощо.

Вироблення шляхів і засобів мінімізації втрат, нейтралізації і компенсації негативних наслідків ризик-рішення, страхування та інші можливі міри захисту від ризику розглядаються в менеджменті як необхідні умови прийняття і реалізації ризик-рішень та виконуються, в тій чи іншій мірі, при виконанні робіт на кожній стадії процесу управління ризиком.

Оцінка ефективності включає визначення ефективності досягнутого рівня як відношення втрачених можливостей або збитків до затрат на управління ризиком.

Оцінка ризику є частиною оцінки ефективності управлінського процесу як процесу прийняття та реалізації ризикового рішення.

У результаті вивчення концептуальних засад ризикології можна зробити наступні висновки:

1. Природа ризиків та механізми їх дії ще недостатньо вивчені, відсутня єдина класифікаційна основа для систематизації різноманітних форм та видів ризиків.

2. У складі теорії управління ризиками сформовано загальні принципи та механізми управління, практична цінність яких може бути підтверджена можливістю їх використання для вирішення проблем підвищення ефективності діяльності підприємств та для забезпечення успіху у реалізації проектів.