Реалізація туристичного бізнесу неможлива без наявності відповідних ресурсів. Це одна із специфічних вимог цього виду бізнесу в умовах ринку. Туристична діяльність на певній території розвивається на основі тих ресурсів, які існують та можуть бути задіяні чи створені в тій чи іншій місцевості або країні.
Туристичні ресурси — специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі, здатні задовольнити їхні потреби у відновленні та
Ресурсом є не лише пейзаж чи історична пам'ятка, а й тиша, чисте повітря, гостинність жителів, доступність розваг тощо. Там, де немає туристичних ресурсів, туризм розвиватись не може. З точки зору рекреаційної географії до туристичних ресурсів відносять природні та антропогенні геосистеми, тіла й явища природи, артефакти (з лат. arte — штучно + factus — зроблений), що володіють комфортними властивостями і споживчою вартістю для рекреаційної діяльності, можуть бути використані для організації відпочинку й оздоровлення визначеного контингенту людей у певний час за допомогою конкретної технології і за певних матеріальних можливостей. Сутність туристичних ресурсів полягає в тому, що вони слугують основою для формування туристичного продукту та його пропозиції. Загалом туристичними ресурсами вважається все, що можна використовувати в конкретному районі для організації туристичної діяльності та залучення туристів. Якщо розглядати туризм як вид рекреації, а туристичні ресурси оцінювати з позиції рекреаційної діяльності, то поняття "туристичний ресурс" ототожнюється з поняттям "рекреаційний ресурс". Деякі автори визначають рекреаційний ресурс як поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов і культурних цінностей, що виступають як умова задоволення рекреаційних потреб людини. Основою використання туристичних ресурсів і туристичних об'єктів для цілей туризму є туристський інтерес і туристські враження. Туристський інтерес — перспектива одержання туристом об'єктивної інформації, позитивних емоцій або потенційна можливість задовольнити заплановану потребу туриста в конкретній, на початку частково відомій, туристичній послузі, туристичному товарі й туристичному продукті, заснованих на певному комплексі туристичних ресурсів, що є об'єктами туристського інтересу. Об'єкти туристського інтересу — визначні пам'ятки, природні об'єкти і природно-кліматичні зони, соціально-культурні об'єкти показу тощо, спроможні задовольнити потреби туриста під час туристичної поїздки або подорожі й споживанні туристичних послуг або туристичного продукту. Втім, щоб ці об'єкти можна було ефективно використати для туризму, потрібна певна інфраструктура й індустрія туризму, які забезпечать: — надання туристові інформації про конкретний туристичний об'єкт, необхідної й достатньої для переконливої мотивації вибору подорожі саме у цю місцевість і до цього об'єкта; достатньо комфортне і безпечне переміщення туриста до цієї місце-вості; розміщення; харчування; розваги. Турист за своєю природою є допитливим. Він хоче пізнати (побачити, почути, доторкнутися, спробувати тощо) щось нове, невідоме або ж особисто переконатися в тих властивостях певного об'єкта͵ про які він прямо або опосœередковано довідався з різноманітних джерел (книги, кіно, відео, розповіді). Не всі об'єкти або події впливають на людей позитивно, деякі генерують гострі, іноді різко і болісно неприємні відчуття, криють у собі реальну небезпеку (пригодницький або екстремальний туризм). Однак навіть розуміючи це, турист цікавиться об'єктом і впевнений у позитивному завершенні подорожі. Туристське враження — комплекс емоцій, здебільшого позитивних, духовний і фізичний стан туриста͵ що сформувалися під впливом споживання туристичних послуг, придбання туристичних товарів, споживання туристичного продукту. Туристське враження виникає під час екскурсій, споглядання мальовничих природних ландшафтів, відвідування атракціонів, ресторанів, проживання у готелі тощо. Враження про туристичні ресурси і тур загалом складається з багатьох компонентів. Оскільки основним завданням туризму є задоволення потреб у відпочинку і розвагах, то людина, купуючи туристичні послуги, природно планує одержати позитивні емоції у процесі пізнання, оздоровлення тощо. Варто нагадати, що деякі види туризму, наприклад, діловий туризм, можуть не мати розважальної мети.
2. Кліматичні туристичні ресурси.
Весь комплекс туристичних ресурсів можна класифікувати на три основні групи:
1. Природно-кліматичні ресурси (кліматичні, бальнеологічні, водні, рельєф, унікальні природні об'єкти тощо).
2. Історико-культурні ресурси (археологічні, архітектурні, історичні, культурні).
3. Туристична інфраструктура, що включає соціально-економічні умови та ресурси, які задовольняють життєві потреби туристів під час подорожі (засоби розміщення, заклади харчування та розваг, транспорт, засоби комунікації та зв'язку).
Природно-кліматичні - важлива складова туристичних ресурсів, сукупність природних умов і кліматичних властивостей певної місцевості, що можуть використовуватися для рекреації та туризму, сприяють відтворенню життєвих сил людини, профілактиці та лікуванню певних захворювань.
До основних природно-кліматичних ресурсів, що в найбільшій мірі впливають на спеціалізацію певної території, відносять:
кліматичні умови,
бальнеологічні,
біотичні туристичні ресурси та рельєф.
Кліматичні туристичні ресурси - це сукупність сприятливих (комфортних) метеорологічних умов, що властиві певній місцевості. Клімат тої чи іншої території визначається надходженням сонячної радіації, загальним характером циркуляції атмосфери, що зумовлюється географічним положенням певної місцевості або регіону.
Клімат може впливати на організм людини як позитивно, так і негативно. Зрозуміло, що для рекреації та туризму цінним є саме позитивний вплив, саме він є основою кліматотерапії. Використання сприятливих кліматичних факторів має велике оздоровче значення, що стимулює природні механізми життєдіяльності організму. Більшість людей, що мешкають у межах урбанізованих територій, майже постійно перебувають в умовах штучного мікроклімату, що значно послаблює можливості їх організму до саморегуляції, самовідновлення й адаптації до зміни погоди.
При організації відпочинку, коли людина тривалий час перебуває в природних умовах, особливо при застосуванні різноманітних кліматопроцедур, значно підвищується загальний життєвий тонус, імунітет (стійкість організму до несприятливого навколишнього середовища).
Так, останні дослідження підтвердили, що тільки перебування людини біля моря, в горах або біля пшеничного поля прискорює обмін речовин, а отже, сприяє ліквідації застійних явищ в її організмі, які часто є причиною захворювань.
Для ефективного кліматолікування слід враховувати наступні природні чинники:
- інсоляційний режим, що визначається тривалістю сонячного сяйва (брак сонячного світла в певних широтах частіше викликає депресії, зниження загального тонусу та працездатності);
- ультрафіолетову радіацію, що визначається активністю сонця, дозування якої має важливе значення (при її недостатності в людини спостерігається авітаміноз, а при надлишку - алергії, опіки, захворювання шкіри);
- атмосферну циркуляцію, що зумовлює переміщення повітряних мас, в результаті чого виникають атмосферні фронти, проходження яких змінює погоду, що супроводжується перепадами тиску. Людина реагує на різкі зміни атмосферного тиску, температури (середня гранична чутливість людини щодо перепаду температури - 6 градусів за добу, атмосферного тиску - 5 мб за добу, перепад вмісту кисню в повітрі - 5 г/м3) та вмісту кисню в повітрі, що зумовлює ряд важливих процесів життєдіяльності організму;
- режим вологості, що має дві основні характеристики: відносну та абсолютну. Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість повітря (для здорових людей сприятлива норма - 40-60 %) у денні години. Однак існує контингент хворих на нефрит, для яких життєво необхідним є лікування в сухому кліматі, де відносна вологість утримується на рівні меншому за 20 %, що зумовлює виведення шлаків з організму за рахунок потовиділення;
- режим опадів, велика кількість яких не тільки впливає на здоров'я, а й заважає перебуванню та рекреації на природі.
До дискомфортних природних явищ, що заважає рекреації та в цілому вважаються несприятливими для здоров'я, слід віднести: мінливість погоди, брак та надлишок ультрафіолетового випромінювання; переохолодження та перегрів повітря, духоту, тривалий туман, значні опади, гідротермічний дискомфорт, великі вітрові навантаження, грізні метеорологічні явища, як-то: буревії, торнадо та урагани.
Згідно з вищевказаними характеристиками визначається біокліматичний потенціал і зонування певної території, що є придатною та сприятливою для рекреації. Також; визначаються за цими ж показниками сезони тої чи іншої території, коли там переважають несприятливі чинники (наприклад, сезон дощів на територіях, що спеціалізуються на пляжному відпочинку, або сезон відсутності снігового покриву на територіях, що спеціалізуються на гірськолижному туризмі). Найкращими для рекреації і туризму на певній території вважаються сезони, коли переважають сприятливі кліматично-погодні чинники, відповідно спостерігається оптимальний режим комфортності.
3. Водні туристичні ресурси.
До водних туристичних ресурсів відносяться океани, моря, озера, річки, ставки та водосховища. Наявність водойми в певній місцевості значно збільшує її привабливість для туристів, адже вона може використовуватись не тільки для купання (оптимальний температурний режим води 18-26 градусів за Цельсієм), рекреації, активних водних видів спорту (дайвінгу, рафтингу, серфінгу, яхтингу тощо), але значно прикрашає пейзаж, урізноманітнюючи його.
В реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення, не можна обмежуватись діяльністю тільки медичних закладів. Необхідний широкий комплекс заходів, які б охоплювали практично всі сторони діяльності сучасної людини. В цьому зв'язку великого значення набуває організація повноцінного і ефективного відпочинку населення, який розглядається як активна діяльність з профілактики, відновлення і підтримки необхідного рівня фізичного і психічного здоров'я.
В організації відпочинку особлива роль належить водним об'єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень - все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.
Для правильної оцінки ситуацій, що виникли в районах масового рекреаційного водокористування, розробки і обґрунтування рішень з його оптимізації дуже важливо враховувати, що водні рекреації - неоднозначне поняття. Воно включає в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних занять на водоймах: купання, рибальство (з судна, з берега, з льоду), відпочинок на парусних і веслових суднах, відпочинок з використанням моторного малолітражного флоту, воднолижний спорт, туризм, підводне полювання, полювання на водоплавну здобич. Різноманітність водних видів відпочинку і спорту вимагає диференційованого підходу до вирішення питань рекреаційного водовикористання як для різноманітних типів водних об'єктів (річка, озеро, водосховище, море), так і в межах кожного досить великого водного об'єкта.
Річки, озера і озерця не можуть повністю задовольнити попит на відпочинок біля води, оскільки багато з них, особливо невеликі, сильно забруднені і маловодні. Озера часто віддалені від великих міст і промислових центрів або розміщенні в місцях, важкодоступних для масового відвідування рекреантів. Багаточисельні озерця мають, в основному, місцеве рекреаційне значення.
В цих умовах особливо велике значення для розвитку рекреації мають водосховища, які є істотним, а в деяких місцях і єдиним водним рекреаційним ресурсом.
Найпопулярніші у населення водні рекреації, пов'язані з морськими купаннями. Однак, як показує досвід багаторічних комплексних фізіотерапевтичних спостережень, відпочинок біля моря в спекотні літні місяці корисний далеко не всім, а в основному практично здоровим людям молодого і середнього віку.
Людям з порушеним здоров'ям, особливо літнім, краще відпочивати в умовах звичного для них клімату. Це, звичайно, зрозуміло, однак попит на відпочинок біля моря поки що перевищує пропозицію.
4. Бальнеологічні ресурси.
Бальнеологічні ресурси — природні лікувальні речовини, що використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва — неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здібностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їхнього загальноосвітнього та фахового рівнів.
До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води та пелоїди (грязі). Основними природними лікувальними ресурсами є ті, що безпосередньо використовуються у бальнеолікуванні, визначають його санаторно-курортну спеціалізацію і профілізацію: питні та купальні води, лікувальні грязі та озокерит. До них належать також лікувальний клімат, різноманітні природні водойми та мальовничі ландшафти, які сприяють оздоровленню та гартуванню тих, хто одужує після хвороби.
Природні мінеральні води поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті й миш'якові, йодобромні, радонові, борвмісні та слабо мінералізовані з високим вмістом органічних речовин.
Один із найбільших туристичних центрів з використання бальнеологічних ресурсів розташований у Європі, в Угорщині. Тут в околицях Будапешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні потоки. Саме тут розташована найбільша в Європі купальня "Сечені".
Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів осередок розташований на Близькому Сході. Це відоме у світі Мертве море. Концентрація солей і мінералів у ньому становить 33 %. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою Ейн-Геді. Температура води у джерелі сягає + 31 °С. Ще один оз-доровчий чинник Мертвого моря — повітря. Цей басейн є найнижчим місцем світу, відповідно атмосферний тиск тут найвищий на планеті. Повітря відзначається особливою чистотою і підвищеним вмістом кисню. Мертве море відоме ще й цілющими мінеральними грязями. Насичені корисними органічними речовинами, мінералами та солями, вони мають рідкісні лікувальні властивості.
До відомих у світі бальнеологічних курортів належать також курорти Таїланду, Єгипту, Греції, Австрії та ін.
Найбільшою бальнеологічною областю України є Карпатський регіон, зокрема Передкарпаття. Тут освоєно понад 200 джерел і свердловин мінеральних вод. Першість у регіоні належить трускавецькій "Нафтусі".
Близько 600 джерел і свердловин мінеральних вод зосереджено у Закарпатті. Зокрема, дуже цінними для лікування є вуглекислі води. Також тут зосереджені джерела сірководневих вод, а на базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс. Закарпаття характеризується заляганням рідкісних миш'яко-вмісних підземних вод, а також борвмісних, які використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання.
Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. Тут розташовано 10 родовищ і 16 ділянок мінеральних вод. Нині у цьому регіоні функціонують такі курорти, як Заліщики (Тернопільська область), Хмільник (Вінницька область) та ін.
Чималі запаси мінеральних вод, зокрема хлоридних, виявлено у Дніпропетровській, Полтавській, Київській та інших областях.
Лікувальні грязі відомі в Україні здавна. їх застосовують для грязевих ванн у поєднанні з електропроцедурами. В Україні експлуатується сім торф'яних і 10 сульфідних родовищ. Значні поклади лікувальних торф'яних грязей є у Львівській області (Немирівське, Великолюбінське родовища).
Унікальним і ще не до кінця вивченим є такий лікувальний засіб, як озокерит (земляний, або гірський віск). Найбільшим у світі є Бориславське родовище озокериту, який за якістю не має аналогів.
Відомі українські грязеві курорти — Бердянськ, Євпаторія, Хаджибейський курорт та ін. Бальнеологічні курорти — це екологічно найчистіші природні екосистеми, гармонізовані із соціальними потребами людини на основі досягнень науки і техніки. Без такої гармонії неможливі ні використання лікувального ефекту цих територій, ні їх збалансований розвиток у майбутньому.
5. Біотичні туристичні ресурси.
Біотичні туристичні ресурси - це сукупність флори і фауни, що може бути використана для задоволення потреб туристів (оздоровлення, лікування, естетичної насолоди та духовного розвитку).
До біотичних туристичних ресурсів відносяться:
рекреаційні ліси,
ботанічні сади,
парки,
зоопарки,
природно-заповідний фонд
мисливські господарства.
Особливо слід підкреслити значення рослинного покриву ландшафтів для оздоровлення людського організму, що відбувається завдяки іонізації та фітонцидним властивостям відповідної флори.
Іонізація - це процес утворення іонів у повітряному середовищі, що має очисну дію на організм людини, а фітонциди - це легкі речовини, які мають стерилізуючу дію на певні шкідливі мікроорганізми.
Рельєф - це сукупність різних утворень земної поверхні: гори, каньйони, скелі, печери тощо, - що є складовою ландшафту.
За наявності певних позитивних характеристик рельєф може виступати туристичним ресурсом і використовуватися при організації відповідних видів туризму. Наприклад, для альпінізму, гірського туризму використовується гірський рельєф, для спелеотуризму - печери тощо.
Сукупність усіх туристичних ресурсів певної території складає ландшафт. Він об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних факторів, які утворюють ландшафт.
Залежно від певних ознак, ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гірські тощо.
6. Історико-культурні ресурси.
Історико-культурні туристичні ресурси — це сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території пам'ятників матеріальної і духовної культури, які є об'єктами туристського інтересу. До групи історико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки історії, історичні архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам'ятки народу дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинœених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину прибутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла організація туристичних послуᴦ. Всесвітньо відомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів. До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки — укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шахів, інших володарів. Багато замків у Європі та на Близькому Сході побудовані войовничими чернечими орденами. Для замків-фортець зазвичай обирали важкодоступні місця на крутих пагорбах і горах. Навколо замків концентрувалися селища, жителі яких ховалися в замках від ворогів. Замки, різноманітні за архітектурою і внутрішнім облаштуванням, могли витримати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV—XV ст. замки втратили своє оборонно-військове призначення і перетворилися на палаци знаті та аристократії. Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн, проте збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії переобладнані під музеї з багатими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів, інших елœементів інтер'єру. Замки є цікавим елœементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільше старовинних замків в Іспанії та Франції — Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо та ін. Унікальний замок Нойшванштайн у Баварії (Німеччина) з багатьма маленькими вежами послужив Уолтові Діснею прототипом для створення казкового замку "Діснейленда", що став емблемою всіх тематичних парків типу "Діснейленд" (в Америці, Європі та Японії). В Україні під охороною держави перебувають понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані пам'яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від III ст. до н. е. Пам'ятки історії та архітектури на території Україні розміщені нерівномірно. Більшість із них знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та в Республіці Крим. Східні й південні області не є настільки багатими на пам'ятки архітектури, — найдавніші з них датуються XVII ст., що пов'язано з пізнім освоєнням території. Найбільше пам'яток історії та архітектури розміщено у Львові (2500) та Львівській області. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та значною густотою населœення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, починаючи від XII ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV—XIX), вулиць Вірменської (XIV—XIX) та Руської, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI—XVII), Святоюрського (XVII) та Вірменського (XIV—XVIII) соборів; Домініканського костелу (XVIII). Другим містом в Україні за кількістю пам'яток архітектури є Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі — Золоті ворота (1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (XI), ансамбль Києво-Печерської лаври (XI). Зважаючи на виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО, ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської лаври внесені до списку світової культурної спадщини. Кам'янець-Подільський — місто-заповідник, що за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особливу цінність становлять Стара фортеця (XI—XVIII), церкви, костели, житлові та цивільні споруди. В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області. Через часті напади на землі України іноземних загарбників на її території споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське значення. До найцінніших варто віднести замки в Ужгороді, Кременці, Луцьку, Острозі та ін. Характерними елœементами пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією та історією як України, так і інших країн. До них належать, зокрема, місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні всœесвітньо відомих письменників, художників, політичних діячів. Вплив туризму на збереження історичних й архітектурних споруд і пам'ятників є надзвичайно великим і, здебільшого, негативним. Саме тому багато років в Італії була закрита для відвідування туристами Пі-занська вежа, у Римі існує загроза руйнування Сенату, обмежено кількість туристських відвідувань Ватикану. Єгипетським пірамідам, багатьом пам'ятникам середніх віків також загрожує руйнування. Останніми роками активізували свою діяльність захисники навколишнього середовища. Між ними та виробниками туристичних послуг склалися взаємини, які можна поділити на три типи. 1. Відносна незалежність — прихильники різних позицій, поважаючи протилежну думку, зберігають ізоляцію
7.Туристична інфраструктура.
Туристична інфраструктура - сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів.
Вона включає систему:
шляхів сполучення,
закладів розміщення,
транспортних засобів,
комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує.
Інфраструктури ресурси виступають складовою частиною господарського потенціалу, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку даної території, можливості забезпечення реалізації туристсько-рекреаційної діяльності.
До найбільш важливих складових туристичної інфраструктури відносяться:
система гостинності (розміщення, харчування, розваги);
транспортна система (транспортні засоби та комунікації);
система туристичних підприємств (туристичні оператори, туристичні агенти і т.д.).
Гостинність – це сукупність засобів розміщення, харчування та розваг для туристів, а також традиції прийому гостей у різних культурах.
Створення спеціалізованої мережі з надання послуг гостинності пов'язане з появою масового попиту, тобто з помітним збільшенням потоків подорожан. Сучасний процес подорожування неможливо уявити без транспортної системи, завдяки якій мандрівки стають більш комфортними та скорочуються витрати часу на дорогу.
Правильність вибору виду перевезення багато в чому визначає ефективність подорожі та досягнення мети.
Класифікувати транспорті засоби та відповідні їм перевезення можна за багатьма ознаками, але в найпростішому варіанті - це наземні, повітряні та водні.
Транспорті подорожі можна класифікувати за видом транспорту: автотранспортні, авіаційні, водні та залізничні.
Основними вимогами в туризмі до сучасної транспортної системи є: швидкість, безпечність, екологічність, комфортність, привабливість, місткість, вартість тощо.
Транспортний комплекс за сучасних умов функціонування економіки країни є транспортно-логістичною системою, призначеною для виконання перевезень, в межах якої взаємодіють транспортні засоби, шляхи сполучення та інфраструктура різних видів транспорту. Розвиток і стан транспортного комплексу є пріоритетним напрямком діяльності уряду країни, оскільки забезпечує функціонування економіки в і цілому та туризму зокрема.
Наступною важливою складовою туристичної інфраструктури є система підприємств, що виробляютьтуристичний продукт і реалізують його споживачеві. Саме від їх роботи багато в чому залежить задоволення запитів туристів, формування відповідних турів та їх реалізація. Ефективність роботи туристичних підприємств залежить від багатьох чинників, зокрема: державної політики, рівня розвитку матеріально-технічної бази, наявності відповідних туристичних ресурсів, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.
Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.
Ліс — найдавніша окраса Землі, невичерпне джерело радості для людини. У це поняття ми вкладаємо всю сукупність геологічних і біологічних компонентів: озера і джерела з кришталево чистою водою, смарагдове багатство різнотрав'я, п'янке своєю чистотою повітря. У лісі кожного з нас приваблює голос самої природи. Лісова тиша сприятливо впливає на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює порушену рівновагу між людиною та довкіл-лям. Особливо привабливий для відпочинку ліс, у якому є невеличкі галявини, струмки, озера. Рекреаційні ліси повинні бути декоративними, мати сприятливі умови для нормальної життєдіяльності лісових рослин.
Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північному, що представлений хвойними і мішаними лісами Євразії і Північної Америки, та південному, який охоплює ліси екваторіального та тропічного поясів.
Найбільшими запасами фітолікувальних ресурсів (вологі екваторіальні ліси) володіють Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго. Ліси помірного поясу, особливо тайга, багаті на хвойні породи, що є особливо цінним елементом для лікування. У СІЛА, Канаді, Росії, Скандинавських країнах та на півночі Китаю сконцентровані найбільші площі лісів помірного поясу. Західна Європа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів.
Площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності, — 4 млн га. За іншими даними, рекреаційні ліси становлять 10 % усіх лісів державного лісового фонду.
Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Розмаїття природних ландшафтів, наявність екстремальних, сприятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності — від спортивних до санаторно-лікувальних.
Найпривабливішими для туристів гірськими регіонами світу, що вирізняються мальовничими ландшафтами, чистим повітрям і незагосподарованими просторами, є Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Нині лише Альпійський макрорегіон щорічно відвідує близько 150 млн осіб.
Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) використовуються й гірські райони Іспанії — Піренеї; Греції — гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; США, Канади — Кордильєри.
Перспективним для розвитку гірських видів туризму є азійський регіон, в якому розміщені найвищі гори світу Гімалаї.
Гірські рекреаційні ресурси України зосереджені в Карпатах і Кримських горах.
Карпати — це середньовисокі гори з вологим помірним кліматом, значною лісистістю (40 %), сприятливими перепадами висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, характеризуються мікрокліматом, сприятливим для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач, Вижниця, Рахів). Карпати, володіючи унікальними рекреаційними ресурсами, оцінюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування впродовж року.
Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоча тут менше сприятливих для відпочинку умов. Круті оголені схили (лісистість 10 %) придатні для вправляння скелелазів і любителів гострих відчуттів.
Кліматичні ресурси — важлива складова розвитку рекреаційного господарства, вони визначають загальну комфортність території для лікування та відпочинку. Кліматичні умови певних регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з деякими захворюваннями, наприклад, бронхіальною астмою, зате в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться добре.
Основи туризмознавства
Лекція на тему:
«Туристичні ресурси»
