Проблеми протидії та запобігання злочинам, ск оєним засудженими до кримінальних покарань, та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, довго залишалися малодослідженою темою. В останні десятиріччя, зі становленням демократичної системи у суспільстві, події, що переживає кримінально-виконавча служба країни, набули відкритості й публічності, а злочинність засуджених та осіб, щодо яких обрано інші примусові заходи, стала предметом низки досліджень. В Україні значний доробок у вивчення злочинності засуджених внесли І.В. Ващенко, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, С.Ю. Лукашевич, О.Г. Кальман, О.Г. Колб, СЛ. Скоков, АХ. Степанюк, В.М. Трубніков. Також цій проблемі приділяли увагу такі радянські та російські науковці, як Ю.М. Антонян, В.П. Пєтков, О.В. Старков, Ф.Р. Сундуров, Г.Ф. Хохряков та інші.
Кримінологічне вивчення цього різновиду злочинності потребує чіткого визначення поняття злочинності серед засуджених та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру. У науковій літературі зустріч ають ся різні точки зору щодо визначення цього поняття. Так, під злочинністю в місцях позбавлення во лі розуміли частину рецидивної злочинності, що проявляється як сукупність повторних злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи. Це визначення ґрунтується на ознаці повторності злочинів та відбування покарання в установах кримінально-виконавчої системи, що суттєво звужує коло дослідження злочинності засуджених. (стр. 257)
Неузгодженість окремих понять кримінального і кримінально- виконавчого кодексів позначається на нечіткості кримінологічних понять. За змістом ч. 14 ст. 9 Закону України «Про попереднє ув'язнення» «місця позбавлення волі» - це виправні колонії. Поза увагою залишаються виховні колонії, арештні доми та гауптвахти, зазначені у ст. 393 КК України. За межами поняття «злочинність в місцях позбавлення волі» лишаються злочини, учинені у виправних центрах засудженими до обмеження волі, ухилення від відбування покарань та злочини, вчинені в установах попереднього ув'язнення. У ст. 391 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації установ виконання покарань), ст. 392 КК України (дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань), встановлюється відповідальність осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавленні волі й не передбачають відповідальності осіб, засуджених до арешту. У ст. 393 КК України суб'єктом втечі з місця позбавлення волі або з під варти називається особа,«... яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні». За змістом цієї статті місця позбавлення волі - це виправні та виховні колонії, арештні доми, гауптвахти для військовослужбовців (ст. 11,4. 1 ст. 50 КВК України), установи попереднього ув'язнення. Зазначимо, що відповідно до розділу II КВК України арешт - це покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Отже, з огляду на протиріччя у визначеннях, використання терміна «місця позбавлення волі» видається нам недоцільним.
Іноді вчені при визначенні злочинності засуджених також використовують поняття «пенітенціарна кримінологія», «пенітенціарний проступок» (від лат. poenitentiaris - покаянний, виправний, тобто вчення про злочини у виправних закладах). При цьому фактично досліджуються протиправна поведінка засуджених до позбавлення волі, засуджених до будь-яких покарань, втеча з-під варти та злочини працівників органів і установ виконання покарань. О.В. Старков використовує термін «кримінопенологія» - вчення про злочини під час покарання (від лат. сriminае - злочин, poena - покарання, logos - вчення, теорія, наука). Розглядають також особливості злочинів ув'язнених, які перебувають в установах позбавлення волі. Термін «установи позбавлення волі» у законодавстві України відсутній. (стр. 258)
Зважаючи на спільні риси правовідносин, що виникають під час виконання покарань та застосування інших примусових заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи людини, зокрема, попереднього ув'язнення, вважаємо за доцільне не звужувати вивчення злочинності засуджених лише місцями відбування покарань у виді позбавлення волі (виправними і виховними колоніями), а включити в об'єкт дослідження також злочини, що вчиняються засудженими під час відбування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особами, щодо яких обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, інші примусові заходи, пов'язані з обмеженням особистої свободи людини.
Таким чином, злочинність осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб щодо яких обрано інші заходи примусового характеру - це розповсюджена на певній територій у визначений проміжок часу сукупність злочинів засуджених, вчинених ними в період відбування покарання, та злочинів осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи людини, вчинених під час виконання цих заходів. Виокремлення цього різновиду злочинності як об'єкта кримінологічних досліджень зумовлено підвищеною небезпечністю цієї частини рецидивної злочинності та особливою категорією осіб, які вчиняють злочин всупереч застосуванню державою заходів, спрямованих на виправлення й ресоціалізацію особи.
