Джерела конкурентоспроможності в глобальній економіці

Структура глобальної економіки визначається динамікою конкуренції між економічними агентами й локальними утвореннями (країнами, регіонами, економічними областями), де розташовані самі агенти. Конкуренція організується на підставі факторів, специфічних для нової інформаційної економіки, усередині глобальної системи, що представляє мережу, побудовану на інформаційних технологіях. Чотири основних фактори визначають форму й результат конкурентної боротьби.

По-перше, технологічні потужності. Дане визначення включає наукову базу виробничих і управлінських процесів, потенціал НДДКР, людські ресурси, необхідні для створення технологічних інновацій, адекватне використання нових технологій і ступінь їхнього поширення усередині всієї системи економічної взаємодії. Інакше кажучи, технологічні потужності – це не просто результат додавання різних елементів, а характеристика системи, що можна назвати "технологія-виробництво- суспільство". Мається на увазі взаємодоповнююче сполучення науки, технології, менеджменту й виробництва усередині єдиної структури, де для кожного рівня система освіти забезпечує необхідну кількість кваліфікованих людських ресурсів. Висока якість окремого елемента конкретної економічної одиниці (наприклад, сильна наукова база або стійкі виробничі традиції в країні) зовсім не гарантує успішного прийняття нової технологічної парадигми, заснованої на інформаційних технологіях. Тут насамперед важливо правильне сполучення різних елементів. Тому технологічні потужності навряд чи можуть розглядатися як атрибут окремої фірми.

Дана характеристика пов'язана з виробничими комплексами, що формуються на територіальній основі. Як тільки один комплекс з'являється в певній місцевості, він відразу зв'язується з іншим, а потім вони розширюють сферу свого впливу й взаємодіють у глобальному масштабі за допомогою телекомунікаційних транспортувальних мереж. Цю виробничу форму, притаманну розвиненим технологічним системам, називають "виробничою базою". "Під виробничою базою економіки” розуміються частини, компоненти, підсистеми, матеріали, устаткування й технологія, наявні для розробки нового процесу або продукту, а також структура взаємозв'язків між фірмами, які поставляють і використовують дані елементи. Однак технологічно розвинена "виробнича база" повинна бути пов'язана із системою, що виступає як постачальник компонентів для виробничої бази й одержувач зворотного ефекту від технологічного вдосконалювання виробничого процесу.

Другим важливим фактором, що впливає на конкурентоспро-можність, є доступ на великий, інтегрований і багатий ринок, такий, як Європейський Союз, США або, у меншому ступені, Японія. Кращою конкурентною позицією може вважатися така, що дозволяє фірмам спокійно працювати на одному із цих великих ринків і в той же час дає можливість виходити на інші ринки з мінімальними перешкодами й обмеженнями. Загалом, чим значніше й глибше ступінь інтеграції окремої економічної зони, тим більше шансів досягти високої продуктивності й прибутковості у фірм, що перебувають у цьому районі. Таким чином, динаміка торгівлі й іноземних інвестицій між країнами й макрорегіонами безпосередньо впливає на роботу окремих компаній і мереж фірм.

Третій фактор, що пояснює конкурентну позицію, – це різниця між виробничими витратами у виробляючої сторони й цінами на цільовому ринку. Вона представляється більш прийнятною порівняно з обчисленням витрат на оплату праці, у той же час інші витрати не менш важливі (наприклад, оренда, податки, захист навколишнього середовища та ін.). Однак третій фактор впливає на конкурентоспроможність, якщо перші два позитивно відбиті в комерційній стратегії фірми, тобто потенційний прибуток, пов'язана з більше низькими виробничими витратами, може бути отримана тільки при можливості виходу на великий і багатий ринок. Крім того, різниця між ціною й витратами зовсім не є субститутом технологічних потужностей. При даному рівні поширення технології по усьому світі конкурентна стратегія, заснована на низьких витратах, також повинна працювати в умовах інформаційно-технологічної парадигми.  Виграшна формула полягає в об'єднанні високих технологій,

висококваліфікованого менеджменту з більше низькими, чим у конкурентів, виробничими витратами; причому низькі витрати й технологічний потенціал розуміються у зв'язку з характеристиками конкретного продукту. Це досить важливе спостереження, що виключає можливість для країн, що розвиваються, конкурувати тільки на основі низьких витрат, якщо вони одночасно не можуть адаптувати свої виробничі системи до вимог інформаційної епохи.

Нарешті, конкурентоспроможність у новій глобальній економіці сильно залежить від політичних можливостей національних і міжнаціональних інститутів управляти стратегіями росту країн або регіонів, що перебувають під їхньою юрисдикцією. Сюди входить і створення конкурентних переваг на світовому ринку для тих фірм, які покликані служити інтересам населення, створюючи робітникам місця й генеруючи доходи. Діяльність урядів не обмежується лише керуванням торгівлею:

уряду можуть надавати необхідну підтримку в області технологічного розвитку й підготовки людських ресурсів, що формує базу для роботи інформаційної економіки. Крім того, державні ринки (наприклад, у сфері оборонної промисловості й телекомунікацій), субсидії й пільгові кредити (на розвиток НДДКР, організацію навчання, підтримку експорту) мають величезне значення для позиціонування фірм в умовах глобальної конкуренції.

Наведені вище фактори, діючи спільно, визначають динаміку й форми конкуренції між фірмами, регіонами й країнами в умовах нової глобальної економіки й тим самим входять у нову систему міжнародного поділу праці.