Правила VII вселенського собору

КАНОН 1. Для тих, хто прийняв священичий сан, за свідоцтво та порадника правлять написані канони й ухвали, що їх охоче визнаючи, співаємо з Богомовним Давидом, кажучи до Господа Бога: Дорогами свідчень Твоїх я налюбувався, як найбільшим багатством. Також: Ти заповідав свідчення Твої в справедливості, справедливість Твоїх свідчень вічна; дай мені зрозуміння, і житиму. І якщо пророчий голос наказує нам вічно зберігати Божі свідчення, і жити в них, то ясно, що вони мають бути незламні й непохитні. Бож і Боговидець Мойсей каже так: до них нічого не причиниш і нічого не уймеш. І Божественний апостол Петро, хвалячись ними, каже: на них бажають дивитись янголи/ Так само й Павло провіщає: якби ми або янгол із неба почав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, — нехай буде проклятий. А що це справедливе та засвідчено нам, то, радіючи з того, так наче набув хтось великої користи, з насолодою приймаємо Божественні канони та цілком і непохитно дотримуємось постанов цих канонів, що їх склали всехвальні Апостоли, святі сурми Духа, і шість святих вселенських Соборів, і помісні собори, що збирались, щоб видати такі заповіти, і святі Отці наші. Усі бо вони, від єдиного й того самого Духа бувши просвічені, корисне узаконили. І кого вони піддавали анатемі, тих і ми проклинаємо, кого позбавляли духовних прав, тих і ми позбавляємо, кого відлучали, тих і ми відлучаємо, на кого вони накладали епітимії, на тих і ми накладаємо. Бож і Божественний апостол Павло, що дійшов до третього неба й чув невимовні слова, ясно каже: будьте життям не грошолюбні, задовольняйтесь тим, що маєте.

КАНОН 2. У псальмі ми обіцяємо Богові: уставів Твоїх повчуся, не забуду слова Твого, тим то й усім християнам спасенна дотримуватись того, а найбільше тим, що прийняли на себе священний сан. Тому ухвалюємо: кожний, кого мають висвячувати на єпископа, обов'язково мусить знати псалтир; так і все своє духівництво має напоумляти вчитись із нього. Також митрополит повинен пильно випробовувати його, чи має він запал з переконання, а між іншим, читати священні канони, святу євангелію, книгу Божественного апостола та все Св. Письмо, жити за Божими заповідями та вчити доручений йому нарід, бо суть нашої ієрархії становлять Богом передані слова, тобто правдиве знання св. письма, як сказав великий Діонісій. Якщо ж не старається так робити й учити, — не висвячувати, бо через пророка сказав Бог: ти відкинув знання, так і Я відкину тебе від священичої служби перед Мною.

КАНОН З. Вибори єпископа, пресвітера чи диякона, що їх зробили громадські впливові особи, не мають сили за правилом (Апост. канон ЗО), яке каже: якщо якийсь єпископ використає громадських впливових осіб і через них буде висвячений на єпископа то має бути позбавлений сану й відлучений, а також і всі його спільники. Кандидата в єпископи повинні вибирати єпископи, як про це ухвалили св. Отці в Нікеї каноном (1-ийНік. Соб., 4. Я.Т.), який каже: єпископові належить бути призначеним всіма єпископами даної провінції; але в разі якоїсь нагальної потреби, або з якоїсь поважної причини, або відстані, то принаймні три єпископи мусять зійтись, а відсутні мають прислати письмову згоду, і тільки тоді може відбутися висвята. А митрополит цієї провінції має затвердити зроблену висвяту.

КАНОН 4. Проповідник істини божественний апостол великий Павло, як якесь правило ефеським пресвітерам, а тим більше всім священикам, сміливо сказав так: ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим та пам'ятати, що блаженніше давати, як брати (Дії 20, 33-35. Я. Τ.). Тому й ми, навчившись від нього, ухвалюємо: у кожному разі хай не думає єпископ, з негідної користи, під приводом уявних гріхів вимагати золота, чи срібла, чи чогось іншого від підлеглих йому єпископів, духовних осіб (кліриків) чи ченців, бо апостол каже: неправедні царства Божого не внаслідують (1 Кор. 6,9. Я. Т.); і ще: не дітям треба для батьків набувати майно, а батькам для дітей (2 Кор. 12, 14. Я. Т.). Тим то, якщо виявиться, що хтось задля того, щоб набути золота чи чогось іншого, або якоїсь своєї пристрасти забороняє правити Службу Божу та відлучає когось із своїх кліриків, або замикає чесний храм, щоб не правили в ньому Служби Божої, то такий, і на бездушні речі скеровуючи свою несамовитість, справді-сам бездушний і йому треба зробити те, що він зробив іншому: і насильство його впаде на тім'я його (Пс. 7, 16. Я. Т.), як зрушника Божого заповіту й апостольських ухвал, бо й Петро, верховний апостол, заповідає: пасіть паству Божу, що у вас, доглядаючи не по неволі, ані для негідної користи, а з доброго серця; ані пануйте над народом, а за взірець будьте пастві; і як з'явиться Пастир-Начальник, приймете нев'янучий вінець слави (1 Петр. 5, 2-4. Я. Τ.).

КАНОН 5. Гріх провадить до смерті, якщо дехто, згрішивши, не виправляється. А ще гірше, коли жорстоко йдуть проти благочестя й істини, воліючи мамону, а не виявляючи послух перед Богом, і не дотримувати Його постанов і правил. У таких нема Господа Бога, якщо не упокоряться та витверезяться від свого гріхопадіння, їм тим більше годиться підходити до Бога і з жалісним серцем просити позбавити їх того гріха та просити, а не пишатись неправедним надбанням, бо Господь близько від тих, у кого засмучене серце (Пс. 34,18. Я. Τ.). Через те, коли деякі нахваляються, що здобули духовний сан, давши хабаря, і на цей недобрий звичай, що відчужує від Бога та від будь-якого священства, покладають надію, та ще до того зухвало й відверто докірливими словами безчестять вибраних від Св. Духа за добродійне життя й висвячених без хабаря, то таких, по-перше, понижувати на останній ступінь їхнього сану, а якщо закосніватимуть у тому, — виправляти епітимією. Якщо ж виявиться, що хтось зробив таке при висвяті, то треба повестись із таким за апостольським правилом, яке каже: якщо єпископ чи пресвітер, чи диякон здобуде свій сан за гроші, то він і той, хто його висвятив, позбавляються сану та зовсім відколюються від єднання, як і я, Петро, зробив таке із волхвом Симоном (Апост. канон 29. Я. Т.). Так само й за другим каноном преподобних Отців наших у Халкидоні, яке каже (2 канон. Я. Т.): якщо який єпископ перепровадить висвяту за гроші й тим самим непродавану благодать поверне на об'єкт продажу та за гроші поставить єпископа, чи хор-єпископа, чи пресвітера, чи диякона чи когось іншого, що значиться в клірі, або поставить за гроші економа, чи екдика, чи паламаря, чи взагалі на якусь церковну посаду з тим, щоб мати мерзенний заробіток, — то такий, бувши викритий у тому, що поласився на таке, позбавляється власного сану (ступеню): і той, кого він поставив, не може скористати з купленої висвяти, або наданим саном, бо позбавляється сану чи посади, що він їх здобув за гроші. Якщо ж виявиться, що хтось став за посередника в такому мерзенному й незаконному стяганні грошей, то й цей, якщо він із кліру, усувається із свого ступеню; а як це мирянин або чернець, то відлучається від церковного єднання.

КАНОН 6. Є канон, який каже: двічі на рік у кожній області треба робити канонічні перевірки на зборах єпископів: а преподобні Отці на шостому соборі, взявши до уваги труднощі для тих, що з'їжджаються на збори, і брак засобів для подорожі, ухвалили, без будь-якого ухиляння один раз на рік має бути собор щоб виправляти огріхи: то й ми цей канон відновляємо, і якщо виявиться якийсь верховний, що заборонятиме це, хай він буде відлучений. А якщо хтось з митрополитів знехтує виконати це, не з нестатку чи насильства, і не з поважної якоїсь причини: на такого треба накласти епітимію (кару) за канонами. Якщо ж відбуватиметься собор у справах канонічних і євангельських: тоді єпископи, що зберуться, повинні пильнувати й дбати про збереження Божественних і животворчих Божих заповітів. Бож, хто дотримує їх, тому буде велика нагорода (Пс. 19. 11. Я.Τ.); бо заповідь — це твій світильник; навчання — це світло, а дорога до життя — це докір і наука (Солом. 6, 23. Я.Τ.): і заповідь Господня пресвітла, очі просвіщає (Пс. 19, 8. Я.Т.). З того, що приносить із собою єпископ, не дозволяється митрополитові вимагати чи худобу чи інші речі. Якщо ж буде викритий у такому вчинкові, то хай поверне вчетверо.

КАНОН 7. Божественний апостол Павло сказав: в інших людей гріхи явні, попереджують на суд, а за іншими йдуть слідом (1 Тим. 5, 24. Я. Τ.). Бож за попередніми гріхами й інші гріхи слідують. За нечестивою єрессю наклепників на християнство пішли й інші нечестя, бо як відняти шанування почесних образів від Церкви, то й занехаяли деякі інші звичаї, які належиться відновити й дотримуватись їх за писаним і неписаним законоположенням. Тим то, якщо деякі почесні храми посвячено без святих мученицьких мощів, ухвалюємо: треба покласти в них мощі з належною молитвою. Якщо ж відтепер виявиться якийсь єпископ, що посвячує храм без святих мощів, то за те, що зневажив церковні передання, хай буде усунений.

КАНОН 8. Деякі з жидівського віровизнання, блукаючи, задумали глумитися з Христа Бога нашого; нещиро ставши християнами, потай відкидають Його й дотримуються суботи та й інше дещо жидівське виконують, тим то ухвалюємо, щоб із такими не єднатися й до молитви та до Церкви не приймати: хай відверто будуть жидами, відповідно до їхнього віровизнання; і їхніх дітей не хрестити, і раба їм не можна купувати або набувати. Якщо ж хтось із них із щирою вірою навернеться та дотримуватиме тієї віри цілим серцем, урочисто відкинувши їхні жидівські звичаї і дії, щоб тим самим і інших виявляти та виправляти, то такого приймати і дітей його хрестити, і стверджувати, що такий зрікся жидівських помислів. Якщо ж не такі будуть, у жодному разі не приймати їх.

КАНОН 9. Усі дитячі байки, і несамовиті знущання, і неправдиві твори, написані проти почесних образів (ікон), треба віддати до єпископи Константинопільської, щоб поклали їх разом з іншими єретичними книгами. Якщо ж виявиться, що хтось приховує їх, то єпископ, чи пресвітер, чи диякон позбавляються свого сану, а мирянин чи чернець відлучається від церковного єднання.

КАНОН 10. Дехто з кліру, відхиляючись від попередніх ухвал, покинувши свою парафію переходить до іншої парафії, а найбільше в тому Богоспасенному й царственному місті, і влаштовуються в громадських начальників, правлячи Служби Божі в їхніх молитовницях: тим то таких, без згоди свого й Константинопільського єпископів, не дозволяється приймати в будь-якому домі чи церкві. Якщо ж хтось це зробить і буде в тому впертий, - такого видалити. А тим, що за згодою раніш згаданих священоначальників це роблять, не можна брати на себе громадських і життєвих обов'язків, бо Божественні канони забороняють це робити. Якщо ж хтось, коли виявиться, займає громадську посаду у згаданих вельмож, або хай покине її, а як ні, то видалити. А ліпше, хай йде вчити підлітків і домочадців та читає їм Божественне Писання, бо для того й священство здобув.

КАНОН 11. Бувши зобов'язані дотримуватись усіх Божественних канонів, ми повинні також повсякчас оберігати незмінним і те, що має бути на обов'язку економа в кожній церкві. І якщо кожний митрополит у своїй церкві поставить економа, то добре: якщо ж він не поставить, то Константинопільському єпископові надається право своєю владою визначити економа в тій церкві. Таке саме право надається й митрополитам, якщо підлеглі їм єпископи не захочуть поставляти економів у своїх церквах. Того самого пильнувати й по монастирях.

КАНОН 12. Якщо виявиться, що якийсь єпископ чи ігумен продав якійсь людині, що стоїть при владі, щось із добра, що належить епископії, або віддав іншій якійсь особі, то такий продаж чи передання не тверде й не матиме сили за правилом святих апостолів (38), яке каже: єпископ хай піклується всіма церковними речами, і ними порядкує, так наче Богові наглядає. Але не дозволяється йому привласнювати чого-небудь із того, або родичам своїм дарувати те, що належить Богові. Якщо е незаможні люди, хай подає їм, як незаможним: але під цим приводом хай не продає того, що належить церкві.Якщо подають, як привід, що земля дає втрати, і жодної користи не приносить, то й у такому разі не віддавати поля місцевим начальникам, а клірикам або хліборобам. Якщо ж застосують лукавий оборот, і володар перекупить землю від клірика або хлібороба, то у такому разі продаж не може мати сили, і продане має бути повернене епископії або монастиреві: а єпископа чи ігумена, що таке робить, треба усунути: єпископа з єпископії, а ігумена з монастиря, як розтратників того, що набували.

КАНОН 13. Коли трапиться, за гріхи наші, нещастя в церквах, що деякі святі храми, епископії та монастирі розграбують якісь люди, і вони перетворяться на звичайні житлові приміщення, і якщо ті, що заволоділи ними, захочуть віддати, то треба відновити їх, як вони були; то добре й справедливо: якщо ж не так, то сущих у священному сані наказуємо видаляти, а ченців або мирян відлучати, як засуджених від Отця, і Сина, і Святого Духа, і будуть вони там, де червяк їх не вмирає, і вогонь не вгасає (Марк. 9, 44. Я.Т.). Бож вони стають проти Господнього голосу, що каже: не робіть дому Отця Мого домом торговим (Іоан. 2, 16. Я.Т.).

КАНОН 14. Усім ясно, що порядок нерозлучний із священством, і точне зберігання того, що належить до роботи священства, діло приємне Богові. А що деякі без висвяти, тільки в дитинстві прийнявши пострижений голови, але не здобувши висвяти від єпископа, беруться читати в церкві з амвону, то це роблять незгідна з канонами: тим то наказуємо, щоб відтепер того не було. Цього самого повинні дотримуватись і ченці. А посвяту на читця дозволяється робити кожному ігуменові в своєму, і тільки в своєму монастирі, якщо сам ігумен здобув висвяту від єпископа на становище ігумена, розуміється, уже бувши пресвітером. Так само й хор-єпископи, за стародавнім звичаєм, з дозволу єпископа, повинні підвищувати на читців.

КАНОН 15. Відтепер клірика не можна призначити до двох церков, бо це властиве торгівлі й негідній своєкорисливості, і чуже церковним звичаям. Бож ми чули від самого голосу Господнього, що ніхто не може служити двом панам, бо або одного ненавидітиме, а другого любитиме; або до одного прихилиться, а другим гордуватиме (Мате. 6, 24. Я.Т.). Тим то кожний, за апостольським словом., у якому покликанні покликаний, у тому нехай і зостається (1 Кор. 7, 20, Я.Т.), і бути при одній церкві. Бож що для негідної користи в церковних справах буває, те стає чуже Богові. А для потреб нашого життя є різна робота: нею, якщо хтось хоче, задовольняє потребу для свого тіла. Бож Апостол сказав: самі ж знаєте, що потребам моїм і тим, хто буває зі мною, служили оці руки мої (Діян. 20, 34 Я.Т.). І того треба дотримуватись у цьому Богоспасенному місті; а в інших місцевостях, через брак людей, робити виняток.

КАНОН 16. Будь-які розкоші й прикраси на тілі невластиві священичому санові і станові. Тим то єпископ або клірик, що прикрашають себе ясним і розкішним одягом, хай виправляються. Якщо ж дотримуватимуться того й далі, піддавати їх епітимії (карі); також і тих, що вживають пахучі мастила, бо корінь зла в надмірному нидінні — єресь християнохулителів зробилась нечистою плямую для церкви правовірних, і ті, що визнали її, не тільки над образами (іконами) поглумилися, але й будь-яке благоговіння відкинули й ненавидять людей, що чесно й благоговійно живуть, і здійснилось у них написане: мерзенність грішників благочестя: то, якщо знайдуться такі, що насміхаються над ними, що носять простий і скромний одяг, хай виправляються епітимією (карою). Якщо від стародавніх часів кожна священна людина задовольнялась нерозкішним і скромним одягом, бо все, що не за потребою, а для убрання береться, треба піддати обвинуваченню марноти, як каже Василь Великий. Але й різнобарвну, із шовкових тканин, одежу не носили, і по краях одежі не накладали облямівок іншого кольору, бо чули Божу мову: ось ті, що носять м'яку одежу, вони в царських будинках (Мате. І1, 8. Я.Т.).

КАНОН 17. Деякі ченці, бажаючи стати старшими (начальниками) і зрікшись послушання, покинули свої монастирі й узялись будувати молитовні будинки, не маючи всього, що треба, щоб їх створити. Якщо хтось наважиться це робити, то місцевий єпископ повинен заборонити це. Якщо ж той має все потрібне, щоб закінчити (будування), то хай свій намір здійснює до кінця. Того самого дотримуватись і щодо мирян і кліриків.

КАНОН 18. Не робіть перешкод іншим, - каже Божественний апостол. (7 Кор. 10, 32. Я.Τ.). Але перебування жінок в єпископіях або в монастирях — то привід до всіляких спокус. Тим то коли виявиться, що хтось має рабиню чи вільну жінку в єпископії, або в монастирі, і доручає їй якусь службу, то на такого треба накладати епітимію; а того, хто занидіє в тому, видаляти. Якщо ж і жінкам дозволяється бути в позаміських будинках, а єпископ чи ігумен захоче приїхати туди, то в присутності єпископа чи ігумена аж ніяк жінка не може прислужувати, а хай перебуває окремо, в іншому місті доти, доки єпископ чи ігумен не від'їде відтіля, щоб не було нарікань.

КАНОН 19. Мерзотність сріблолюбства так опановує керівників Церкви, що навіть деякі з побожних чоловіків і жінок, забувши Господні заповіти, потрапляють в оману й приймають священний сан чи чернече життя за золото. І буває, як каже великий Василь, негідне те, чого початок нечистий, бо негаразд одночасно служити Богові і мамоні. Тим то, як виявиться, що хтось це робитиме, то єпископ чи ігумен, або хтось із священного сану — або повинен перестати таке робити, у протилежному разі видаляти за другим каноном Халкидонського святого Собору; а ігуменів треба видалити з монастиря й посилати її до іншого на послушання; так само й ігумена, що не має пресвітерської висвяти. А про те, що батьки дають дітям, потрібне до віна (посагу), і про речі, що їх приносять люди із своєї власности, присвячуючи Богові, ми ухвалюємо, щоб воно перебувало згідно з їхнім заповітом, незалежно від того, чи жертводавець буде в монастирі, чи вийде, щоб не було в цьому провини настоятелів.

КАНОН 20. Ухвалюємо, щоб відтепер не було подвійних (спільних) монастирів, бо це призводить до спокуси й створює перешкоди багатьом. Якщо хтось захоче разом з родиною чи родичами зректися світу й перейти на чернече життя, то чоловіки мають іти до чоловічих монастирів, а жінки - до жіночих, бо тоді це любіше Богові. А щодо тих спільних монастирів, що дотепер існують, то ними треба керувати за правилом святого отця нашого Василя, і згідно з його заповітом, що заповідає так: хай не живуть в одному манастирі ченці і черниці, бо таке спільне життя призводить до перелюбства. Хай чернець не виявляє намагання розмовляти з черницею на самоті. Хай не спить чернець у жіночому монастирі, і хай черниця не їсть разом з ченцем насамоті. І коли речі, потрібні для життя, приносять черницям від чоловіків, то їх має приймати за ворітьми ігуменія жіночого монастиря з якоюсь старою черницею. Якщо ж трапиться, що чернець захоче побачитись з якоюсь родичкою, то нехай розмовляє з нею в присутності ігуменії, небагато і короткими реченнями, і незабаром (хай) відходить від неї.

КАНОН 21. Не може чернець чи черниця покидати свій монастир і переходити до іншого. Якщо ж трапиться таке, то треба виявити йому таку незвичну гостинність, але не належить його приймати без згоди (на це) його ігумена.

КАНОН 22. Усе приносити Богові, і не поневолювати себе своїми бажаннями — велике діло. Бож чи то їсте, чи п'єте, чи що іще робите, каже Божественний апостол, усе на славу Божу робіть (1 Кор. 10. 31, Я.Τ.). I Христос, Бог наш, у своїй Євангелії, звелів відсікати зародки сріхів, бо не тільки за перелюбство карає Він, але й саму думку до замаху на перелюбство засуджує, як Він каже: хто спогляне на жінку жадібним оком, той уже вчинив перелюбство з нею в серці своєму (Мате. 5,28. Я.Τ.). З цього здобуваючи науку, ми повинні очищати свої думки. Бож усе мені можна, та не все на користь (2 Кор. 10, 23. Я.Τ.), як учить апостольське слово. Кожній людині треба їсти, щоб жити, і тим, що шлюбно живуть і мають дітей, не негоже чоловікам і жінкам їсти разом: тільки тим, що дають страву, хай дякують, але їсти не з якимись ганебними вигадками або з сатанинськими піснями, із співачками та блудливими вигуками, що їх докоряє пророк, кажучи: горе тим, що з гуслями й співачками п'ють вино, а на діла Божі не зважають, і про вчинки рук Його й не згадують (Ісайї 5, 12. Я.Т.). І якщо будуть такі серед християн, то хай виправляться; якщо ж не виправляться, то до таких треба застосувати канонічні ухвали, що були передніше від нас. А ті, що їхнє життя тихе і одноманітне та дали вони обітницю Господеві Богові взяти на себе ярмо чернецтва, хай сядуть на самоті й замовкнуть (Плач Єрем. З, 28. Я.Т.). Але й тим, що вибрали священне життя, не зовсім дозволяється їсти насамоті з жінками, хібащо разом з деякими Богобоязливими й побожними чоловіками й жінками, щоб ця спільністьтрапези провадила до духовного повчання. Того самого треба дотримуватись іщодо родичів. Якщо ж трапиться ченцеві чи людині священичого сану не матив дорозі потрібного, а з конечної потреби захоче відпочити в готелі або в приватному будинку, то такому дозволяється це робити з конечної потреби.