Правила IV вселенського собору

КАНОН 1. Ми вважаємо за справедливе, щоб усі канони, що їх склали досі святі Отці на кожному соборі, залишались у силі.

КАНОН 2. Якщо якийсь єпископ перепровадить висвяту за гроші й тим самим попродавану благодать поверне на об'єкт продажу та за гроші поставить єпископа, чи хор-єпископа., чи пресвітера, чи диякона, чи когось іншого, що значиться в клірі, або поставить за гроші економа, чи екдика. чи паламаря, чи взагалі на якусь церковну посаду, з тим щоб мати нікчемний заробіток, - то такий, бувши викритий в тому, що поласився на таке, позбавляється власного сану (ступеню): і той, кого він поставив, не може скористати з купленої висвяти, або наданим саном, бо позбавляється сану чи посади, що їх він здобув за гроші. Якщо ж виявиться, що хтось став за посередника в такому нікчемному й незаконному хабарництві, то й той, якщо він з кліру, усувається зі свого ступеню: а як це мирянин або чернець то оголосити йому анатему.

КАНОН З. Дійшло до відома святого собору, що дехто з приналежних до кліру, щоб мати нікчемний прибуток, беруть на відкуп чужі маєтки, налагоджують громадські справи та, нехтуючи служінням Богові, тиняються по хатах людей і через грошолюбство беруть маєткові доручення. Тим то, святий і великий собор ухвалив, щоб надалі ніхто, ні єпископ, ні чернець, не брав на відкуп маєтків та не брався заправляти громадськими справами, хібащо тільки законно буде покликаний до неминучого піклування церковними справами або сиротами та безпомічними вдовами чи особами,що заради страху Божого особливо потребують церковної допомоги. А якщо надалі хтось наважиться зламати цю ухвалу, то на такого треба накласти церковну епітимію (кару).

КАНОН 4. Ті, що правдиво й щиро провадять чернече життя, заслуговують на пристойну почесть. А що деякі тільки для вигляду носять чернечий одяг, розладнують церкви й громадські справи, свавільно мандрують по містах, і навіть беруться для самих себе закладати монастирі, - то ухвалено, щоб ніхто й ніде не будував і не закладав монастиря чи молитовного будинку без дозволу міського єпископа. А ченці, у кожному місці й у кожній провінції, хай будуть підпорядковані єпископові, зберігають мовчазність, віддаються тільки постам і молитвам, безвідлучна перебувають у тих місцях, де вони зреклися світу, нехай не втручаються ні в церковні ні в життєві справи, і нехай не беруть участи в них, залишаючи свої монастирі; хібащо тільки коли дозволить єпископ при невідкличній потребі. Також не можна приймати до монастирів у ченці жодного раба без згоди його господаря. Хто зрушить цю нашу ухвалу, той, за нашим визначенням, поз­бавляється церковного єднання, щоб не ганити Божого імени. А в тім міському єпископові належить піклуватись монастирями.

КАНОН 5. За єпископів чи кліриків, що переходять з міста до міста, стверджуємо, щоб канони, що їх видали святі Отці, залишались у своїй силі.

КАНОН б. Рішуче нікого, ні пресвітера, ні диякона, ні в будь-який інший ступінь церковного сану інакше не висвячувати, як призначивши висвяченого до певної церкви, міської чи сільської або до мученицької церкви чи монастиря. А за висвячених без певного призначення святий собор ухвалив: висвяту їх вважати за недійсну, і ніде не допускати їх служити на ганьбу тим, що їх висвятили!

КАНОН 7. Раз зараховано когось до кліру, то такому, і ченцям, ми ухвалили не ставати до військової служби чи на якусь громадську посаду; у противному разі тим, що зважились на таке і не повертаються, покаявшись, до того, що попередніше вибрали для Бога, оголошувати анатему.

КАНОН 8. Клірики при богодільнях, монастирях і мученицьких церквах за переданням святих Отців повинні бути під зверхністю єпископів кожного міста і не повинні зухвало виходити з-під зверхности свого єпископа. А на таких шо наважуються зрушити цю постанову, яим би то не було чином, і не підпорядковуються своєму єпископові, якщо це клірики, треба накладати епітимік (кару) за правилами; якщо ж це ченці чи миряни, відлучати від церковного єднання.

КАНОН 9. Якщо якийсь клірик має судову розправу з іншим кліриком, то він не повинен обминати свого єпископа, і не повинен звертатись до цивільних суддів. Найперше він повинен передати свою справу до свого єпископа або, на бажання того таки егископа, хай вибрані люди від обох сторін творитимуть суд. А хто всу­переч цьому зробить, на того накладати епітимію за правилами. Якщо ж клірик має судову справу із своїм чи якимсь іншим єпископом, він повинен судитись на обласному соборі. Якщо ж єпископ чи клірик чимсь не задоволений з обласного митрополита, хай звертається до екзарха великої области або до престоли в Константинополі й перед ним судиться.

КАНОН 10. Не дозволяється клірикові одночасно належати до церков двох міст, тобто до тієї, де його вперше висвячено, і до тієї, до якої він перейшов, як більшої, бажаючи набути марної слави. Тих, що роблять це, повертати до власної їх церкви, де вони вперше висвячені, і тільки там вони мають служити. А той, що його призначено до іншої церкви, не повинен брати жодної участи в приналежних до попередньої церкви, як ось залежних від неї мученицьких церквах, чи в богодільнях чи в різних притулках. А тих, що після цієї ухвали великого й вселенського собору намагатимуться робити щось тепер заборонене, святий собор ухвалює позбавити їх сану.

КАНОН 11. Усім бідним, що потребують допомоги, ухвалили ми, коли стверджено їх бідність, ходити тільки з відпускними, тобто мирними церковними грамотами (листами), а не представницькими грамотами, бо представницькі грамоти на­лежить давати тільки особам, що перебувають під сумнівом.

КАНОН 12. Довідались ми, що дехто, всупереч церковним ухвалам, звертається до влади, щоб дістати писану (прагматичну) грамоту на поділ однієї митрополії на дві, і таким чином в одній області ставало два митрополити. Тим то святий собор ухвалив, щоб ніхто з єпископів надалі такого робити не наважувався, бо, спокусившись на таке, буде позбавлений свого сану. А місто, що імператорськими грамотами дістало честь називатись митрополією, хай задовольняється однією честю, бо й єпископ, що керує його церквою, зберігає власні права правдивої митрополії.

КАНОН 13. Клірикам, чужим і незнаним в іншому місті, без представницької грамоти від їхнього єпископа аж ніяк ніде не служити.

КАНОН 14. Тому, що в деяких єпархіях читальникам і співакам дозволено женитись, то святий собор ухвалив, щоб нікому з них не дозволялось брати собі за дружину жінку іншої віри: ті, що вже мають дітей від такого шлюбу і вже передніше хрестили їх в єретиків, щоб переводили їх до єднання з вселенською Церквою, а ті, що ще не хрестили, не повинні хрестити дітей в єретиків, і також не одружуватись з єретиком, чи іудеєм, чи поганом, хібащо тільки в такому разі, якщо особа, яка бере шлюб з правовірною особою, дає обіцянку перейти на правдиву віру. А хто зрушить цю ухвалу святого Собору, на того накладати епітимію за правилами.

КАНОН 15. У диякониси висвячувати жінок не молодших за чотирнадцять років і до того ж після пильного випробовування. Якщо ж, діставши висвяту і якийсь час послуживши, диякониса вийде заміж, то їй, що споганила Божу благодать, треба оголосити анатему разом з тим, з ким вона одружилась.

КАНОН 16. Жінці, що присвятила себе Господу Богу, так само й черницям, не дозволяється виходити заміж. Якщо ж знайдуться такі, то їх треба по­збавити церковного єднання. Проте, ухвалили ми надати цілковите право місцевому єпископові виявляти до таких чоловіколюбство.

КАНОН 17. У кожній єпархії, в селах чи передмістях наявні парафії конче повинні бути підпорядковані місцевому єпископові, а тим більше, якщо впродовж тридцяти років буде якась суперечка за ці парафії, то дозволяється ображеним розпочати справу перед обласним Собором. Якщо хтось буде незадоволений постановою митрополита в його справі, нехай судиться перед екзархом великої области або перед костантинопольським престолом, як про це говорилось раніше. Але, якщо імператорською владою постане нове місто, то розподіл церковних парафій треба зробити відповідно до адміністративного й земельного районування.

КАНОН 18. Співучасть чи утворення змови, як злочин, що цілком забороняється і державними законами, тим більше треба забороняти в Божій церкві, щоб того не було. Якщо ж хтось із кліру або ченці зобов'яжуться один перед одним клятвою чи складуть змову проти своїх єпископів чи проти своїх співкліриків або якісь злобні неприємності, то таких треба зовсім позбавляти їхнього сану.

КАНОН 19. Дійшло до нашого відома, що в областях не відбуваються, за встановленими правилами, собори єпископів, і через те багато церковних справ, що їх треба розв'язати, залишаються занедбані. Тим то святий собор ухвалив, згідно з канонами святих Отців, щоб у кожній області єпископи збирались разом двічі на рік там, де вказуватиме єпископ митрополії (митрополит), і полагоджували всі справи. А єпископам, що не приїжджатимуть на собор, хоч вони будуть на місці у своїх єпархіях, і до того ж здорові та вільні від усякої потрібної і невідкладної роботи, братолюбна висловити догану.

КАНОН 20. Клірикам, приписаним до якоїсь церкви, не дозволяється, як уже ми зауважили, самовільно переходити до іншої церкви; вони повинні задоволь­нитися тією, де первісна дістали шану служити, крім тих випадків, коли хтось позбувся своєї батьківщини та із злиднів перейшов до іншої церкви. Якщо ж якийсь єпископ, після цієї ухвали, прийме клірика, що належить до іншого єпископа, то за нашою ухвалою, він і той, кого він прийняв, позбавляються церковного єднання доти, доки прийнятий не повернеться до своєї церкви.

КАНОН 21. Від кліриків чи мирян, що роблять доноси на єпископів або на кліриків, не приймати таких доносів безпосередньо й без розслідування; попереду треба довідатися про громадську думку за них.

КАНОН 22. Не дозволяється клірикам розкрадати речі померлого єпископа, як забороняється те саме й стародавніми правилами. Ті, що робитимуть це, ризикують бути позбавлені сану.

КАНОН 23. Дійшло до відома святого собору, що дехто з кліру й ченців, не маючи жодних доручень від свого єпископа, а деякі навіть бувши ним відлучені від церковного єднання, приходять до царственного міста Константинополю і там довго живуть, творять замішання, зрушують церковний лад і навіть прикро вражають місцевих людей. Тим то святий собор ухвалив: перше, на підставі правила святої Константинопольської церкви, нагадувати їм, щоб кони виїхали з царственного міста; якщо ж вони й далі безсоромно робитимуть те саме, видаляти їх з міста силою, з допомогою самого правила, і відправляти на їхні по­передні місця.

КАНОН 24. Раз освячені, з благословення єпископа, монастирі мають бути монастирями назавжди; належне їм майно зберігати, і надалі вони не повинні переходити під громадські житла. На тих, що не дотримують цього, накладати еттимію (кару) за правилами.

КАНОН 25. Деякі митрополити, як нам стало відомо, не дбають за дору­чені їм єпархії і не квапляться висвячувати єпископа, тим то святий собор ухвалив, щоб висвячувати єпископів упродовж трьох місяців, хібащо якась неминуча обставина примусить відстрочити висвяту. Той, що не робить цього, підлягає епітимії. Тим часом прибутки такої єпархії цілком зберігає її економ.

КАНОН 26. У деяких церквах, як нам стало відомо, єпископи керують церковним майном без економів. Тим то визнано, щоб кожна церква, що має єпископа, мала б із свого кліру економа, який завідував би церковним майном з благословання свого єпископа, щоб церковне домобудівництво не провадилось без свідків та щоб не розбазарювали церковного майна та щоб не було нарікань на духівництво. Якщо ж хтось не зробить цього, той буде винний за божествен­ними канонами.

КАНОН 27. Тих, що викрадають жінок для співжиття з ними, або допомагають чи сприяють цьому, або потурають таке робити викрадачам, святий собор ухвалив, якщо це буде клірик, позбавити його сану, а якщо мирянин - оголошувати йому анатему.

КАНОН 28. У всьому йдучи за ухвалами святих отців і беручи до уваги канон, що це ми його прочитали, складений стоп'ятдесятьма Богомлюбленими єпископами, що були на соборі в днях благочестивої пам'яті Теодосія, у царственному місті Константинополі, Новому Римі, так само й ми визнаємо й ухвалюємо про привілеї святішої церкви того самого Константинополю, Нового Риму. Престолові бо стародавнього Риму Отці належно признали перевагу, бо то було царственне місто. Виходячи з тих самих мотивів, і стоп'ятдесять Богомлюблених єпископів надали однакових привілеїв престолові Нового Риму, справедливо розміркувавши, що місто, яке здобуло честь бути містом імператора й синкліту та яке має однакові (рівні) привілеї із стародавнім царственним Римом, і в церковних справах буде звеличений, як і той, і буде другий після нього. Тому тільки митрополитів понтійської, азійської і тракійської областей і в чужоземців названих областей хай призначає вищеназваний святіший престол святішої Константинопольської церкви, тобто, кожний митрополит вищеназваних областей, з обласними єпископами, повинні висвячувати єпархияльних єпископів, як це наказують божественні канони. А самих митрополитів вищезгаданих областей повинен, як уже сказано, висвячувати Константинопільський архиепископ, згідно із звичаєм, після обрання й надання йому кандидата.

КАНОН 29. Переводити єпископа на пресвітерський ступінь — святотацтво. Якщо з правдивої провини усувають єпископа, то він не може посідати й пресвітерського місця. Якщо ж без будь-якої провини позбавлено його єпископського сану, то він має бути відновлений в єпископському сані.

КАНОН ЗО. Благоговійніші єгипетські єпископи ось тепер зволікають підписувати послання святішого архиєпископа Лева, але не тому, що стали проти правдивої віри, а через те, що дотримуються наявного в єгипетській області звичаю - нічого не робити без благословення й дозволу свого єпископа, і просять відстрочити їм до призначення нового єпископа великого міста Олександрії. Тим то ми визнали за справедливу й чоловіколюбну справу залишити їх у своєму сані в царственному місті, і дати їм певний термін до призначення архиєпископа великого міста Олександрії. Тим часом, залишаючись у своєму сані, хай подадуть поручителів, якщо можуть це зробити, або дадуть клятвенну обіцянку, щоб відвернути сумніви.