Правила іі вселенського собору

КАНОН 1. Святі отці, які з ласки Бога зібрались у Константинополі з різних провінцій, згідно з закликом найрелігійнішого імператора Теодосія, ухвалили: нехай залишається надалі віра 318-тьох отців, які були на Соборі в Нікеї, в Битинії; нехай засуджена буде всяка єресь, а саме: всі євноміяни, аномеї, аріяни або евдоксіяни, напіваріяни або духобори, сабеляни, маркеліяни, фотіяни і аполінаріяни.

КАНОН 2. Місцеві єпископи нехай не поширюють своєї влади поза межами своєї єпархії та не змішують церков: згідно з канонами, єпископ Олександрії нехай керує лише єгипетськими церквами; єпископ Сходу нехай керує тільки церквами Сходу; Антіохійська Церква нехай має привілеї згідно з нікейськими канонами; також єпископи азійських єпархій нехай керують лише церквами в Азії; єпископи понтійські нехай ведуть справи тільки в понтійських областях; фракійські лише в Фракії. Без запрошення єпископ не повинен іти поза свої межі для посвячення або для якогось іншого церковного розпорядження. При дотриманні цих церковних правил ясно, що справи кожної обпасти повинен вирішити Собор тієї обпасти, як було постановлено в Нікеї. Божими церквами в іноплеменних народів треба керувати згідно з дотепер наявними традиціями Отців.

КАНОН З. Єпископ Константинополю нехай має перевагу після Римського, бо Константинопіль це новий Рим.

КАНОН 4. Про Максима Ціника та бешкет, що він його учинив у Константинополі, Собор постановив: Максим ані був, ані є єпископ, і ті, кого він, висвятив на будь-яку ступінь кліру, і все зроблене для нього і що він зробив, - усе касується.

КАНОН 5. Щодо томосу західних, то ми приймаємо і тих, шо є в Антіохії і визнають Божество Отця, Сина і Св. Духа.

КАНОН 6. Деякі особи, бажаючи внести до Церкви розлад, несправедливо оскаржують єпископів, щоб заплямувати добру славу священика й викликати заколот в мирному народі, тим то святий Собор єпископів, зібраних у Константинополі, ухвалив: не приймати скаржників без належного вияснення і не дозволяти кожному подавати скарги на єпископів. Хто приносить на єпископа приватну скаргу, як претензію на власність або ще на неправду, яку він потерпів, то в таких випадках не приймати його обвинувачення на віру. Совість єпископа повинна бути вільна, а для позивача повинно бути правосуддя. Якщо ж вина на єпископа буде церковна, то треба дослідити особу, що оскаржує. Єретикам не дозволено обвинувачувати правовірних єпископів. Єретиками ми називаємо тих, яких ми оголосили чужими церкві і яких ми засудили; крім того, тих, хто вдає, ніби тримається нашої віри, а тим часом влаштовує зборища проти наших правильно поставлених єпископів; а ще ті, хто раніше були засуджені і відлучені від кліру або з мирян: і цим нехай не буде дозволено обвинувачувати єпископа доти, доки не очистять себе від обвинувачення,що їм закинуто. Також і ті, що на них самих колись були доноси, хіба що вони доведуть свою невинність. А ще деякі, не бувши ні єретиками, ні відлученими, які скажуть, що мають щось донести на єпископа в справах церковних: то таким святий Собор накаже, по/перше, передати свої обвинувачення всім єпископам области і перед ними всіма викласти всі обвинувачення проти єпископа. Якщо ж усі зібрані єпископи єпархії не будуть в змозі встановити порядок, тоді обвинувачувач повинен вдатися до більшого Собору єпископів великої округи, скликаному для цього; але не можуть вони настоювати на своєму обвинуваченні до того часу, як письмово, під страхом кари, не приймуть відповідальности на той випадок, якби теля розбору справи, вони виявилися, як наклепники. А якщо хтось насмілиться, не зважаючи на постанову Собору, скаржитись царській владі, подавати до цивільного суду або надокучати Вселенському Соборові, принижуючи честь всіх єпископів провінції, то таку особу не можна допустити подавати скаргу, бо це образа для канонів і внесення непорядків у Церкву.

КАНОН 7. Щодо єретиків, які приєднуються до правдивої віри, то ми їх приймаємо згідно з таким порядком і звичаями. Аріян, македонців, сабатіян і новатіян, чистих, чотирнадцятиденників або тетрадитів і аполінаріян, якщо вони дають письмове ствердження і викликають усяку єресь, яка не відповідає вченню Святої Божої Вселенської і Апостольської Церкви, приймаємо, помазуючи святим Миром чоло, потім очі, ніздрі, губи і вуха, і примовляємо: “печать дару Духа Святого”. Євноміян, які хрестять одноразовим зануренням, і монтаністів та сабеліян, які тримаються думки про неподібність Отця і Сина, і всіх інших єретиків (бо таких тут багато, особливо в Ґалатії), всіх, хто хоче приєднатися до правовірних, приймаємо як язичників. У перший день робимо їх християнами, у другий оглашеними, а на третій заклинаємо їх, дмухаючи їм в лице три рази і вуха: і так оглашаємо їх і признаємо їм перебивати в Церкві і слухати писання, а тоді вже хрестимо їх.