Поиск: Рекомендуем: Почему я выбрал профессую экономиста Почему одни успешнее, чем другие Периферийные устройства ЭВМ Нейроглия (или проще глия, глиальные клетки) Категории: Астрономия Биология География Другие языки Интернет Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Механика Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Транспорт Физика Философия Финансы Химия Экология Экономика Электроника	Главная О нас Популярное ТОП Новые страницы Случайная страница Контакты FAQ ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ Характеристика отруйних речовин. Основний етап.
1.	Викладення лекційного матеріалу, план: 1. Радіаційна безпека. Природа іонізуючого випромінювання. Джерела радіації. Чорнобильська катастрофа. Режими захисту від іонізуючого випромінювання в медичних установах. 2. Біологічна  дія іонізуючого випромінювання. Дія іонізуючого випромінювання на людину.  Особливості та систематизація дії іонізуючого випромінювання. 3. Хімічна безпека. Хімічні фактори небезпеки, характеристика. Токсична дія хімічних речовин на організм людини. Характеристика отруйних речовин. Хімічна зброя. Методи захисту від хімічних небезпек. 4.Біологічна безпека. Біологічні фактори небезпеки, загальна характеристика біологічних об’єктів, біологічна зброя. Методи боротьби з інфекційними захворюваннями.		Оснащення: таблиці, плакати, опорний конспект лекції (Додаток 1)	73 хв.
Заключний етап.
1.	Закріплення вивченого матеріалу. Усна відповідь на контрольні запитання		Додаток 2	5хв.
1.	Відповіді та можливі запитання. Підведення підсумків.			3 хв.
2.	Завдання для самопідготовки студентів		В.С.Тарасюк, Г.Б. Кучанська Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життедіяльності.Стр. 258-266. Є.П. Желібо Є.П., Заверуха Н.М. Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, навчальний посібник.2002 р. ст.131-168 Самостійна робота №3,4	2хв.

Додатки:

1. Опорний конспект лекцій на шістнадцяти  аркушах.

2. Перелік контрольних запитань

1

Додаток1

1. Радіаційна безпека.

1.1.  Природа іонізуючого випромінювання.

     Світова громадськість стала виявляти серйозну занепокоєність із приводу впливу іонізуючих випромінювань на людину і навколишнє середовище з початку 50-х років. У результаті іспитів ядерної зброї в атмосфері, проведених трьома країнами (СРСР, США, Великобританія), радіоактивні опади стали поширюватися по всій земній кулі. У грудні 1955 року Генеральна Асамблея ООН заснувала науковий комітет щодо дії атомної радіації (НКДАР). Завдання цього комітету – вивчення рівнів радіації, її дії на навколишнє середовище і небезпеку для населення, що утворюється будь-яким джерелом радіації: як природним, так і штучним, включаючи радіоактивні опади. Це і стало початком наукових

досліджень в галузі забезпечення захисту людини від іонізуючого випромінювання. До цього зусилля були в основному спрямовані на створення й удосконалення ядерної зброї.

  Іонізація – це утворення позитивних і негативних іонів та вільних електронів з електрично нейтральних атомів та молекул. Атом, що загубив електрони, стає іоном, він має позитивний заряд. Для цього необхідно витратити енергію. Атом, що приєднав електрон, стає негативним іоном. Цей процес може супроводжуватись як витратою, так і виділенням енергії. Випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до іонізації атомів і молекул, називається іонізуючим.

Велика частина випромінювань надходить від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі. Іонізуючі випромінювання існували на Землі задовго до зародження на ній життя і були присутні в Космосі до виникнення самої Землі.

Родоначальником науки про радіацію є французький вчений Анрі Беккерель, який поклав у ящик столу фотографічні плівки і притиснув їх шматком мінералу, що містив уран. Коли він проявив плівки, то виявив на них сліди якихось випромінювань. Він назвав їх радіоактивними (1886 р.)

Радіоактивність – це самовільне перетворення ядер атомів одних елементів

у інші. Атом складається з ядра й електронів, що обертаються навколо нього.

Ядро складається з протонів, що мають позитивний заряд, і нейтронів – нейтра-

льних часток. Атоми, що мають ядро з однаковим числом протонів, але не од-

накове число нейтронів, до різновидів одного хімічного елемента і називаються

 ізотопами. Так, уран 238 містить 92 протони і 146 нейтронів, а уран 235 – 92

протони і 143 нейтрони. Ядра всіх ізотопів хімічних елементів утворюють гру-

пу “нуклідів”. Більшість нуклідів не стабільні, вони увесь час перетворюються

 в інші нукліди. Так, уран 238 час від часу втрачає 4 частки (2 протони і 2 нейт-

рони) і перетворюється у торій 234.

При кожному такому акті розпаду визволяється енергія, що поширюється у

вигляді випромінювання. Якщо випромінюється позитивно заряджена частинка

або нейтральна (2 протони і 2 нейтрони), як у випадку з ураном 238, то це нази-

вається α (альфа) -випромінюванням, якщо випромінюються електрони – це називається β (бета) -випромінюванням. При випромінюванні частинок ядра збуджуються й атоми. Знімається збудження викидом чистої енергії. Це

2

називається γ (гама)- випромінювання. Вони характеризуються активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу).

Іонізуюче випромінювання (ІВ) - це будь яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють – корпускулярне і фотонне  іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне - потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це α і β – частки, нейтрони, протони та інш.

Фотонне – потік електромагнітних коливань, що поширюються в вакуумі з постійною швидкістю 300 000км/с. Це γ — гама випромінювання і рентгенівське випромінювання. Ультрафіолетове випромінювання відноситься до фотонного.

Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму маси середовища або на одиниці довжини шляху.

Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до ії повного зникнення.

1.2. Джерела радіації.

Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).

1.2.1. Природні іонізуючи випромінювання.

Різни види випромінювань потрапляють на поверхню Землі з Космосу та надходять з радіоактивних речовин, що знаходяться в земній корі.

Радіаційний фон, космічні промені переважно приходять до нас з глибини Всесвіту, але де яка частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів.

Опромінювання природних джерел радіації зазнають всі жителі Землі, одні більш другі менш, Це залежить від того де вони живуть.

Людина зазнає опромінювання двома способами – зовнішнім та внутрішнім

Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його зовні, це зовнішнє опромінювання. А як що вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або в Їжі, або в воді і потрапляють в середину організму, через органи дихання, або через кишково-шлункового тракту, то таке опромінювання називається внутрішнім. Більша частина внутрішнього опромінювання попадає в організм людини є земного походження.

1.2.2. Штучні джерела іонізуючих випромінювань.

Штучними джерелами ІВ єядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реакторі, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

Опромінювання населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією, і дрібними аваріями на інших АЕС.

1.3. Режими захисту від іонізуючого випромінювання в медичних установах.

1.3.1. Радіаційна безпека при роботі з штучними джерелами ІВ.

Закритими називаються будь які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації та зносу.

3

Це - гама-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета і гама-випромінювачі, рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток.

Захист:

- зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів(захист кількістю);

- скорочення часу роботи;

- збільшення відстані від джерел до людей(захист відстанню);

- екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче

випромінювання(захист екраном)

Відкритими називаються такі джерела ІВ при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але додаткове внутрішнє опромінювання персоналу. Це може відбуватися при надходженні радіоактивних речовин ізотопів в навколишнє середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів.

Захист:

- використання принципів захисту, що використовується при роботі з джерелами випромінюваннями у закритому виді;

- герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

- заходи планувального характеру;

- застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

- використання ЗІЗ і санітарної обробки персоналу;

- дотримання правил особистої гігієни;

- очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратів і ЗІЗ;

- використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини, це визначає подальше зростання застосування цих процедур, тому вимоги безпеки повинні максимально виконуватися і знижувати рівень опромінювання.

Заходи по зниженню опромінювання при діагностиці:

- уникнення необґрунтованих досліджень;

- вибір цих досліджень які дають менше опромінювання;

- впровадження апаратури з посиленим візуальним зображенням;

- застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню, тощо.

Рентгенівський кабінет (рентген-кабінет РК) є системою спеціальних приміщень, рентгенівської техніки і допоміжного устаткування, призначених для виконання рентгенологічних досліджень та променевої терапії. РК є стаціонарні і

пересувні (у кузові вантажного автомобіля, в автобусі, в залізничних вагонах, на морських та річних суднах).

РК в медичних установах поділяються: діагностичні, флюорографічні, рентгенотерапевтичні.

При експлуатації рентгенівських апаратів персонал повинен знаходиться за захисними пристроями або на певній відстані від випромінювача. Персонал

4

забезпечується спец фартухом, рукавицями з про свинцьованої гуми, рукавицями бавовняними, окулярами для адаптації; для проявлення плівок - фартухом, що не промокає, рукавицями гумовими.

Панель управління, для візуального спостереження зображення розміщується поза використаним пучком. Пульт управління установлюється в іншому приміщенні.

Для повідомлення про небезпеку ренгенапарати забезпечуються звуковою сигналізацією, вона включається при просвічуванні більш 5 хв.

Поряд з вхідними на висоті 1,6 м від підлоги установлюється світловий сигнал червоного кольору «Не входити»

Перед початком роботи медперсонал проходить навчання та перевірку знань, первинний, а потім кожні 3 місяця повторні інструктажі. Перевірку знань медперсонал проходить один раз на рік.

До початку роботи РК власник повинен скласти поіменний список осіб, внесених до персоналу РК, згідно документа про спеціальну освіту, що дає право на роботу в РК, список затверджується наказом установи.

РК до початку роботи повинні мати санітарний паспорт, які видається органами санітарного нагляду на 3 роки, а також контрольно-технічний журнал.

Дезактивація - видалення радіоактивних речовин.

Дезактивацію проводять, знімаючи верхній забруднений шар поверхні, змітаючи забруднення, при цьому доцільно використовувати пилососи, змиваючи радіоактивні речовини. Для підвищення ефективності змивання використовують кислоти, луги, фосфат натрію, трилон Б, щавелеву та лимонну кислоти, солі цих кислот, аміачну воду (20-24%), водні розчини мила (50 г мила на10 л води), водні розчини (0,3%) синтетичних миючих засобів (пральні порошки).

2. Біологічна дія іонізуючого випромінювання.

2.1. Дія іонізуючого випромінювання (ІВ) на людину

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустимо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення. Їжа, що надходить розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані, як будів6ельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу порушуються молекулярні зав'язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо доза випромінювання висока, або дуже разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати, молекулярні зв'язки не відновлюються, нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

5

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, й в них втягається багато сотень і тисячі молекул, не порушених опромінюванням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромінюється, енергії, а формою в якій ця енергія передається.

2.2. Особливості та систематизація дії іонізуючого випромінювання:

1. Органи чуття не реагують на випромінювання;

2. Малі дози випромінювання можуть підсумуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект).

3. Випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців.

 4. Різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання.

   Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини знаходяться у стадії поділу.

   Ефекти, викликані дією іонізуючого випромінювання (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву.

За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичн і (випадкові, ймовірні), генетичні.

За часом прояву виділяють дві групи — ранні (гострі), пізні.

Форми променевої хвороби: гостра, хронічна.

Гостра форма виникає в результаті випромінювання великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим.

Хронічна форма розвивається в результаті тривалого випромінювання дозами, що не перевищують ліміти дози (ЛД).

 Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути: катаракти, злоякісні пухлини.

3. Хімічна безпеки.

3.1. Хімічні фактори небезпеки, характеристика шкідливих хімічних речовин.

У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювання, розлади здоров’я, а також травматизм як у процесі контакту, так і через певний проміжок

часу. Залежно від практичного використання хімічні речовини можна поділити на:

-   промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

- отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами, гризунами, комахами (гербіциди, пестициди, інсектициди);

- лікарські препарати;

6

- побутові хімічні речовини, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- біологічні отрути: рослинні та тваринні, які містяться у рослинах і грибах, тваринах і комахах;

- отруйні речовини (зброя), зарин, іприт, фосген та ін.

Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини: через органи дихання, шкіру, рани, шлунково-кишковий тракт. Вплив шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, що потрапила в нього, її токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії. Крім того, він залежить від статі, віку, індивідуальних особливостей організму, метеорологічних умов навколишнього середовища, хімічної структури і фізичних властивостей речовини.

  Токсичність – це ступінь фізіологічної активності шкідливої речовини. Фізіологічну активність шкідливих речовин вивчає наука токсикологія, яка є однією з галузей медицини. Токсикологія називає шкідливими такі речовини, які в умовах різної діяльності людини можуть викликати погіршення здоров’я або смерть. Дія шкідливих речовин проявляється у вигляді гострих та хронічних отруєнь.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією відносно великої кількості шкідливих речовин і яскравим проявом безпосередньо в момент дії через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії шкідливих речовин, що проникають в організм у відносно невеликій кількості.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини поділяються на загально-токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні речовини, задушливої дії та ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори:

- загально-токсичні речовини – це речовини, що викликають отруєння усього організму людини або впливають на його окремі системи (наприклад, кровотворення, ЦНС). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо;

- подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, хлорацетофенон, адамсит, хлор, фтор і азотомісткі сполуки);

- мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини тощо);

- наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи);

- канцерогенні речовини – викликають, як правило, злоякісні новоутворення– пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо);

- речовини задушливої дії призводять до токсичного набрякання легень (оксид азоту, отруйні речовини);

- речовини що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо;

- сенсибілізатори – речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

7

3.2. Токсична дія шкідливих речовин на організм людини

Зазначалося раніше, організм людини є єдиною складною системою взаємопов’язаних органів, зміна в яких впливає на організм у цілому. Інтенсивний обмін речовин всередині організму, а також постійний обмін його із зовнішнім середовищем – необхідна умова підтримання життя. В обміні речовин між навколишнім середовищем та організмом беруть участь органи дихання і травлення, через які в організм потрапляють кисень і поживні речовини, та органи виділення, що виводять із організму людини шлаки.

Потрапляючи в організм, шкідливі речовини переносяться кров’ю до всіх органів та тканин. Тому порушення процесів обміну в будь-якому органі призводить, як правило, до порушення інших функцій організму. Зміна складу певних речовин, що беруть участь у нормальних процесах обміну здорової людини, не може не впливати на обмін речовин у будь-якому органі, тому і на нормальне функціонування організму в цілому. Залежно від ділянки в ланцюгу обміну речовин, в якому під дією тієї чи іншої токсичної сполуки відбувається порушення нормальних процесів, ступінь її токсичності буває більшим або меншим. Найбільш токсичними є ті хімічні сполуки, які впливають на найважливіші ферментні системи організму. Токсичність тих чи інших сполук проявляється в хімічній взаємодії між ними та ферментами, що призводить до гальмування або припинення цілого ряду життєво важливих функцій організму. Повне інактивування тих чи інших ферментних систем викликає загальне ураження організму, а в деяких випадках і його смерть.

  Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням токсичних речовин в організм людини, головним чином, через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини безпосередньо потрапляють у кров і розносяться по всьому організму. Для досягнення максимального ефекту отруйні речовини використовуються у вигляді газів, парів, аерозолів. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) у глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, надходячи у кров, викликають інтоксикацію. Дрібнодисперсні пилові часточки дуже важко уловлювати.

 Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт завдяки невиконанню правил особистої гігієни, наприклад, харчування або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речовини відразу можуть потрапити у кров із ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, відносяться жиророзчинні сполуки, феноли, ціаніди. Кисле середовище шлунку і слаболужне середовище кишечнику можуть призводити до підсилення тотожності деяких сполук (н-8, PbSO4 переходить у більш розчинну сполуку PbCl4). Потрапляючи у шлунок, такі отруйні речовини як, наприклад, ртуть, мідь, церій, уран, можуть викликати подразнення його слизистої оболонки.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру як при дії рідини при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкіряному жирі та потових залозах, речовини можуть потрапляти у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо.

8

Ураження шкіри, безумовно, прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

Характеристика отруйних речовин.

Дуже негативні наслідки виникають із впливом отруйних речовин на живі організми, повітря, ґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього природного середовища (знищення людей, тварин, рослин), впливають на здоров’я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отруйні речовини – це токсичні хімічні сполуки, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин, а також до забруднення місцевості.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За токсичністю отруйні речовини можна поділити на:

– нервово-паралітичної дії ( наприклад, зарин-СВ, зоман-СД) – виклик бронхоспазмів, задухи, паралічу;

– загально-токсичної дії (наприклад, синильна кислота, хлорціан) – набрякання, кома, параліч, судома, прискорене серцебиття;

–   подразнюючої дії (Сі-Ар (CR), Сі-Ес (CS)) подразнення слизових оболонок носа, ротової порожнини;

– шкірнонаривної дії (наприклад, іприти) – місцеві запалення та некротичні зміни у поєднанні із загально-токсичними резорбтивними явищами.

За вибірковою дією отруйні речовини можна поділити на:

– серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію;

– нервові – порушення функцій нервової системи (чадний газ, аміак, вуглеводні, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки та ін.);

–   печінкові – хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, фосфор, селен та ін.;

– ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота та інші; – кров’яні – похідні аніліну,анілін, нітрити;

– легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії отруйні речовини можна поділити на три групи:

– летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5 % випадків): термін дії до 10 діб;

- тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болі у грудях: термін дії від 2 до 5 діб;

- короткочасові – тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження температури.

3.4. Хімічна зброя

Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Вони мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні

9

ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникнення у приміщення, споруди, сховища і ураження усього живого. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі. Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких екологічних і генетичних наслідків.

Вперше хімічну зброю було використано німецькими військами ще у 1915 році проти французів, використовуючи сприятливий напрямок вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цього і почалося використання отруйних речовин у вигляді хімічної зброї. Основою хімічної зброї є отруйні речовини. Шляхи їх проникнення в організм людини та наслідки взаємодії з ними розглядалися вище.

3.5. Методи захисту від хімічних небезпек.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються таким поняттям, як якість природного середовища. Нормативи якості виражаються у гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), гранично допустимих викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН), максимально допустимому рівні (МДР), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) та орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) належать до показників якості навколишнього середовища стосовно здоров’я людини. ГДК змісту шкідливих речовин, а також шкідливих мікроорганізмів та інших біологічних речовин належать до нормативів санітарно-гігієнічного характеру. Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). Під час визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, для обмеження їх впливу на природне середовище ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, ґрунт, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

10

В Україні стан довкілля контролюється кількома відомствами. Основний контроль здійснюють Міністерство охорони здоров’я та природи, санітарно-епідеміологічні служби, республіканська гідрометеослужба та її відділи в районах та областях. Допоміжний екоконтроль здійснюється службами міністерств комунального господарства, рибнагляду, геології, товариства охорони природи, “зеленими службами” Управління екологічного моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не повинна перевищувати 1.

Приблизний розрахунок:

С 1 / ГДК 1 + С 2 / ГДК 2 + … + С п /ГДК п = 1,

де С1, С2, …, С п – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3;

ГДК1, ГДК2, …, ГДКп – ГДК забруднювачів, мг/м3.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана H2SO4 та фтористоводнева НF кислоти. Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам. Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів різняться.

Під час визначення ГДК речовин природних вод поділяються на:

– ГДК вод господарсько-питного призначення;

– ГДК вод рибного господарства (тут ГДК тих самих речовин мають різне

значення).

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість продукції, що вирощується людиною для споживання, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом робиться дедалі більше розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від дії шкідливих речовин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

Абсорбція — поглинання газів або парів з газових або парових сумешів рідкими поглинальниками, які називаються  абсорбентами. Цей процес є вибірковим та  зворотнім,  що дає можливість застосовувати його не тільки с метою отримання розчинів газів в рідині, а також для розділення газових або  парових  сумешів. В останньому  випадку після вибіркової абсорбції одного або декількох компонентів з газової або парової суміші проводять десорбцію – виділення цих компонентів з рідини – і таким чином здійснюють розділення. Регенерований абсорбент знову повертається на абсорбцію (круговий процес). Відрізняють фізичну абсорбцію та хемосорбцію. При фізичній абсорбції

11

розчинення газу не супроводжується хімічною реакцією. При хемосорбції абсорбуємий компонент вступає в хімічну реакцію в рідинній фазі.
Адсорбція — поглинання газів або парів з газових сумешів або розчинених речовин з розчинів твердими поглинальниками, які називаються адсорбентами.
Особливістю процесів адсорбції вибірковість та зворотність. Дякуючи цій особливості процесу можливе поглинання з паро-газовых сумешів або розчинів одного або декількох компонентів, а затим в інших умовах, десорбцію   їх, т. е. вилучення потрібного компонента з твердої фази в більш або менш чистому вигляді. Адсорбція широко розповсюджена  в різних галузях хімічної технології як метод розділення сумешів.

Хімічнеперетворення — це перетворення речовин, при якому молекули одних речовин руйнуються і на їхньому місці утворюються молекули інших речовин з іншим атомним складом.

Дегазація може проводитись хімічним або механічним способом.

  Хімічний спосіб (хімічнеперетворення) передбачає застосування дегазуючих розчинів, до дегазуючих речовин відносяться хімічні сполуки, які вступають в реакцію з отруйними речовинами і перетворюють їх в нетоксичні сполуки

  Механічний спосіб - зрізання і видалення верхнього зараженого шару

Для захисту від проникнення в організм людини використовують такі засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:

– індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);

– колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

4. Біологічна безпека.

4.1. Біологічні фактори небезпеки, загальна характеристика біологічних об’єктів

4.1.1. Збудники інфекційних захворювань.

Одним із видів небезпек виступають біологічні речовини – це збудники інфекційних захворювань. До них належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо.

Характерними властивостями цих речовин є:

– висока ефективність зараження людей;

– здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із    хворою або з певними зараженими предметами;

–    наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву певного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

– певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

– здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти багатьма шляхами:

– через верхні дихальні шляхи (повітрям);

– через шлунково-кишковий тракт (повітряно-капельним)

12

– через проникнення у кров (в основному передаються кровоносними паразитами);

– через шкіру;

– через слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірську язву, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють і комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих інфекцій паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхах. Під час спілкування хворого із здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови – з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають в верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворювання ми ведеться шляхом ізоляції хворих людей, за допомогою правил особистої гігієни, а також при використанні різних видів гігієни.

 Під час кров’яних інфекцій, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовувати такі засоби, як ізоляція інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань тощо.

Якщо хворий уражений інфекцією зовнішніх покривів, то його необхідно повністю ізолювати, створити замкнене коло передачі інфекцій, зробити родичам та близьким потерпілого в момент ураження певні види щеплення.

Патогенність – здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів) викликати захворювання інших організмів.

4.1.2. Патогенні організми.

Особливу небезпеку для здоров’я становлять патогенні організми – збудники хвороб людей, тварин, рослин, а також токсини – продукти життєдіяльності деяких мікробів. Залежно від розмірів, будови та властивостей ці організми поділяються на бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо.

13

  Характеристика дії патогенних організмів на організм людини

4.1.3. Отруйні рослини

Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

 ● отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо);

 ● сильноотруйні (наперстянка, олеандр тощо);

 ● смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

14

Характеристика дії отруйних рослин на організм людини

4.1.4. Отруйні тварини

Серед тваринних організмів отруйні форми зустрічаються частіше, ніж у

рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту зустрічаються на всіхетапах еволюційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин.

Характеристика дії отруйних тварин на організм людини

15

4.2. Біологічна (або бактеріологічна) зброя – це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами, призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії. Їх негативний вплив ми розглядали вище.

4.3.Методи боротьби з інфекційними захворюваннями.

Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати симптоми їх дії, вміти відрізняти їх серед інших і якомога менше з ними “зустрічатися”. Що стосується біологічної зброї, патогенних організмів та викликаних ними захворювань, то справи інші.

Одним із найбільш ефективних методів боротьби з інфекційними захворюваннями виступає специфічна профілактика. Вона заснована на створенні штучного імунітету шляхом випереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірської виразки, стовбняка, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань випереджувальні щеплення провадяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає небезпека їх виникнення та поширення.

Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями, навіть в умовах мирного часу, у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.

У наш час існує дуже велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом в якості бактеріальних засобів. Зробити щеплення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої їх кількості. У цих випадках, особливо для встановлення виду використаного збудника, застосовують антибіотики та інші спеціальні препарати. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше подолати збудники захворювання.

Також для лікування використовуються бактеріофаги та лікувальні сироватки.

Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хвороботворних мікробів та попереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект.    

Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучної несприйнятливості до того чи іншого інфекційного захворювання.

   У комплексі заходів протибіологічного захисту обов’язковою складовою частиною є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.

Дезінфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів у зовнішньому середовищі. Поряд із дегазацією та дезактивацією, дезинфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об’єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.

Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних захворювань.

16

   Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносником інфекцій.

Використана література:

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М. Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, навчальний посібник.2002 р. ст..131-140.

2. В.С.Тарасюк, Г.Б. Кучанська Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життедіяльності.Стр. 164-178.

3. В.С. Джигерей, В.Ц. Жидецкій, Безпека життєдіяльності, Львів «Афіша» 2001р. ст.151-157.

Додаток 2

Контрольні запитання.

1. Пояснить природу іонізації.

2. Пояснить природу радіації.

3. Назвіть джерела радіації.

4. Які бувають штучні джерела радіації, методи захисту.

5. Як діє іонізуюче випромінювання на людину та її особливості.

6. Як поділяються хімічні речовини залежно від практичного використання.

7. Шляхи проникнення шкідливих хімічних речовин в організм людини.

8. Які бувають отруєння.

9. Як поділяються хімічні шкідливі речовини від характеру дії на організм людини.

10.  Як поділяються хімічні шкідливі речовини за токсичністю.

11.  Як поділяються хімічні шкідливі речовини за вибірковою дією на організм людини.

12.   Як поділяються хімічні шкідливі речовини за тривалістю дії на організм людини.

13. Методи захисту від хімічних небезпек.

14.  Гранично-допустима концентрація.

15.  Абсорбція, адсорбція, хімічне перетворення,

16.  Дегазація.

17. Назвіть збудники інфекційних захворювань.

18. Шляхи проникнення в організм людини збудників інфекцій.

19. Назвіть основні інфекційні захворювання.

20. Поясніть термін патогенність.

21. Отруйні рослини, отруйні тварини.

22. Методи боротьби з інфекційними захворюваннями.

Дата добавления: 2018-10-18; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 337 | Нарушение авторских прав

Лучшие изречения:

Сложнее всего начать действовать, все остальное зависит только от упорства. © Амелия Эрхарт
==> читать все изречения...

1464 - | 1406 -