Послідовність дослідження у разі захворювань серцево-судинної системи

Стан серцево-судинної системи визначають підрахунком частоти пульсу на стегновій або плечовій артеріях, пальпацією серцевого поштовху (зліва у ділянці 4–6 ребер), аускультацією серцевих тонів та вивченням ритму серцевих скорочень. Частота пульсу в дорослих собак складає 70–120 за 1 хв, у молодняку – від 1,5 до 6-місячного віку – 120–150, у дорослих котів - 100–120, у кошенят - 130-140 уд./хв.

Тони серця вислуховують у наступних місцях: двостулковий клапан – зліва, п’ятий міжреберний проміжок у нижній третині грудної клітки, аорти – четверте міжребір’я нижче лінії плечового суглоба, легеневої артерії – третє, поблизу кінців ребер; тристулковий клапан – справа, четверте міжребір’я в нижній третині грудної клітки. Можливі посилення обох тонів (перша стадія міокардиту, гострий перебіг ендокардиту) або їх послаблення (міокардіодистрофія, ексудативний перикардит); посилення, послаблення, розщеплення або подвоєння одного з тонів.

Посилення першого тону буває за анемії, у першу стадію міокардиту, за ендокардиту, акцент другого тону на аорті виявляється у разі підвищення артеріального тиску у великому (міокардит, гломерулонефрит, артеріосклероз), на легеневій артерії – у малому (альвеолярна емфізема, пневмонія) колах кровообігу. Послаблення, глухість, розщеплення і подвоєння серцевих тонів – симптоми міокардіодистрофії, ендокардіальні шуми – симптоми пороків серця, перикардіальні (шуми тертя і хлюпання) – перикарду.

За необхідності вимірюють артеріальний тиск на стегновій або плечовій артеріях: максимальний складає 120–160, мінімальний – 30–40 мм рт. ст., а у ветеринарних клініках виконують електрокардіографію.

Лабораторні методи використовуються з метою діагностики, оцінки перебігу та ефективності лікування захворювань серця. За дослідження морфологічного складу крові насамперед виявляють лейкоцитоз, який характерний для перикардиту, міокардиту та ендокардиту, особливо виразкового (септичного), у лейкограмі наявна нейтрофілія з простим (регенеративним) зрушенням ядра. Серед нейтрофілів знаходять кілька відсотків юних форм, частка паличкоядерних видів збільшується в 1,5-2 рази при регенеративному та у 2-3 рази – при гіперрегенеративному зрушенні ядра.

Серед біохімічних тестів, за якими діагностують ураження серця, найважливішим є визначення в крові вмісту білків – міоглобіну, міозину, тропонінів та ферментів.

Міоглобін транспортує кисень до мітохондрій та інших органел клітини у м’язовій тканині. За інфаркту міокарда рівень міоглобіну підвищується в крові у 10-20 разів уже через 3-4 години від початку хвороби, оскільки через малі розміри молекули міоглобіну при виході за мембрану пошкоджених кардіоміоцитів потрапляють безпосередньо у кров, минаючи лімфатичне русло.

Тропоніновий регуляційний комплекс (Тн) складається із трьох поліпептидів: ТнТ, ТнІ і ТнС. Для діагностики захворювань серця, зокрема інфаркту міокарда, у крові визначають вміст тропоніну Т (ТнТ) і тропініну І, проте більшу інформативність має визначення ТнІ, оскільки його вміст значно більший у міокарді, порівняно з ТнТ, і елімінується він у кров трохи раніше, ніж ТнТ. Рівень тропонінів та їхніх окремих функцій у сироватці крові визначають методом імуноферментного аналізу (ІФА).

У нормі в клінічно здорових тварин мембрани кардіоміоцитів непроникні для високомолекулярних білкових молекул ферментів. За порушення цілісності клітин внаслідок некрозу та руйнування тканин відбувається вихід (елімінація) ферментів у кров. Виходячи за межі мембрани кардіоміоцита, білкові молекули потрапляють у міжклітинну рідину і відтікають від серця лише по лімфатичних шляхах. Цим пояснюється досить тривалий проміжок часу (3-6 год) від моменту загибелі кардіоміоцитів до появи кардіоспецифічних ферментів у крові. Насамперед підвищується вміст міоглобіну, глікогенфосфорилази-ВВ і тропоніну, дещо пізніше (через 3-6 год) – ферментів.

В основі ферментодіагностики хвороб серця лежить принцип гіперферментемії, тобто підвищення в сироватці крові активності креатинфосфокінази (КК), зокрема її кардіоспецифічного ізоферменту – МВ-фракції, лактатдегідрогенази (ЛДГ) та її кардіоспецифічного ізоферменту –ЛДГ₁, аспарагінової трансферази (АСТ) і глікогенфосфорилази (ГФ). Підвищення активності в сироватці крові КК і КК-МВ виявляється вже при некрозі 1 г тканини серцевого м’яза. Більшу діагностичну інформативність має визначення кардіоспецифічних ізоферментів, ніж загальної активності фермента. В основі органоспецифічностіізоферментної діагностики хвороб серця лежить різниця співвідношення ізоферментів в окремих органах, а отже у в сироватці крові при їхньому ураженні. Наприклад, ізофермент КК-МВ є специфічним для міокарда тому, що в кардіоміоцитах його активність складає 15-42% від загальної активності креатинфосфокінази, тоді як у тканинах скелетних м’язів його уміст не перевищує 4%. При ураженні міокарда і скелетних м’язів активність КК може бути однаково підвищеною, проте у відсотковому відношенні активність КК-МВ буде суттєво відрізнятися. Наприклад, при інфаркті міокарда вміст КК-МВ у в сироватці (плазмі) крові перевищує 6% і становить 12-20% від загальної активності КК.

Активність ізоферменту ЛДГ₁ характерна для міокарда як для тканини з анаеробним типом обміну. За гіпертрофії міокарда і хронічної гіпоксії синтез ЛДГ₁ в кардіоміоцитах починає підвищуватися. Вірогідне зростання активності ЛДГ₁ при інфаркті міокарда настає протягом 24 год після початку захворювання і утримується на високому рівні 12-14 днів.

Глікогенфосфорилаза та її ізофермент ГФ-ВВ регулюють процес глікогенолізу з метою забезпечення енергією кардіоміоцитів при ураженні серця, коли в міокарді порушується утворення АТФ. Активність ГФ у крові за патології підвищується раніше, ніж КК.

Біохімічні дослідження за міокардиту інформативні в період вираженого пошкодження міокарда. У гострий період хвороби підвищується активність МВ-фракції КК, АСТ, ізоферментів ЛДГ_, ЛДГ_1, ЛДГ₂, а також порушується їхнє співвідношення. Якщо підвищення активності АСТ за міокардиту вказує на ступінь ураження кардіоміоцитів, то підвищення активності ЛДГ₁ і КК-МВ є менш вираженим, порівняно з інфарктом міокарда, проте довго утримується на високому рівні, що є важливим чинником при диференційній діагностиці цих захворювань.

Рекомендована література: [4, 9, 11, 12, 14, 17, 20-21, 24].

Запитання для самоконтролю

1. Яка послідовність дослідження серцево-судинної системи у дрібних тварин?

2. Яка частота пульсу у собак та котів?

3. Де проводиться аускультація тонів серця у дрібних тварин?

4. Які показники артеріального кровʼяного тиску у собак?

5. Які використовують лабораторні методи діагностики, оцінки перебігу та ефективності лікування захворювань серця?