Загальна характеристика вітамінів.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО державнОГО МЕДИЧНОГО університетУ

Циклова комісія професійної та практичної підготовки відділення «Фармація»

Лекція

З навчальної дисципліни: ФАРМАКОГНОЗІЯ

ТЕМА № 1(2год.)

ВІТАМІНИ

Для студентів відділення

«Ф армація»

Запоріжжя – 2018

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Загальна характеристика вітамінів.

2. Характеристика ЛР:

- шипшина корична та собача,

- горобина звичайна,

- аронія чорноплідна,

- смородина чорна,

- нагідки лікарські,

- кропива дводомна,

- кукурудза звичайна,

- калина звичайна,

- грицики звичайні,

- обліпиха крушиноподібна,

- суниця лісова.

Література:

1. І.А.Бобкова, Л.В.Варлахова «Фармакогнозія» - К: Медицина, 2010,С.90-112. 2. І.А.Бобкова «Фармакогнозія» Посібник з практичних занять – К: Медицина», 2010,С.92–92

Література для поглибленого вивчення:

1. В.М.Ковальов, О.І.Павлій «Фармакогнозія з основами біохімії рослин» - Х:

«Прапор», 2000, С.552-78

Загальна характеристика вітамінів.

Вітаміни (лат. vita — життя, аmіn — азот) — високоактивні органічні cподуки, різні за хімічною будовою, необхідні для. нормального обміну речовин живих організмів. Найчастіше вітаміни входять до складу ферментів (як коферменти), що виконують роль каталізаторів біохімічних процесів ворганізмі людини та тварини. Порівняно з основними речовинами (білками, вуглеводами, жирами) організм потребує незначну кількість вітамінів. Добова потреба у вітамінах — від мікрограмів до десятків міліграмів. Але їх недостатня кількість (гіповітаміноз) зумовлює порушення обміну речовин, а відсутність (авітаміноз) призводить до тяжких захворювань (наприклад, цинга, рахіт, поліневрити, кровотечі).

Пошуки вітамінів тривали довго. Давно було відомо, що в їжі людини мають бути певні сполуки, що забезпечують нормальний обмін речовин, і ці сполуки містяться у свіжих рослинних продуктах.

За часів парусного флоту від хвороби, яку називали «скорбут» (цинга), загинуло чимало моряків, хоча на кораблях було досить запасів їжі та питної води.

У 1880 р. російський лікар М.І. Лунін, проводячи експерименти на тваринах, відкрив наявність "додаткових" факторів у харчових продуктах. Це поклало початок розвитку науки, що дістала назву «вітамінологія».

Термін "вітаміни" запропонував польський учений К. Функ у 1912 р. Він уперше виділив із дріжджів кристалічну речовину, яка містила у структурі аміногрупу. Пізніше з'ясувалося, що не всі вітаміни містять аміногрупу, однак назва закріпилась і поширилась.

Вітаміни — речовини первинного біосинтезу рослин, містяться у всіх рослинах земної кулі. Організм людини вітаміни не синтезує, вони надходять готовими з рослинними та тваринними продуктами харчування. Існують провітаміни, близькі до структури вітамінів, в організмі людини та тварини з них утворюються відповідні вітаміни. Наприклад, з каротиноїдів утворюються вітаміни групи А, з природних стеринів — вітаміни групи Б.

Номенклатура та класифікація вітамінів. Перші назви вітамінам дали за буквами латинського алфавіту: А, В, С, D та ін. Пізніше їх стали називати відповідно до фармакологічної дії. Наприклад: вітамін А — ретинол, при недостатній його кількості виникає ксерофталмія (захворювання очей); вітамін D — кальциферол, у кістках він регулює співвідношення кальцію та фосфору.

Із відкриттям нових вітамінів, близьких за будовою до відомих, але відмінних за біологічною дією, почали додавати цифрові індекси—А₁, А₂, В₁, В₂, В₆, D₁, D₂ та ін. Коли було встановлено їх хімічну структуру, вітамінам дали хімічну назву. Наприклад, вітамін В₁ — тіамін, В₂ — рибофлавін, В₆ — піридоксин, С — аскорбінова кислота. Нині відомо понад 20 вітамінів, які людина одержує з рослинними та тваринними продуктами харчування. Пізніше з'ясувалося, що деякі органічні сполуки мають властивості вітамінів, наприклад, флавоноїди. Крім того, існують вітаміноподібні речовини. Це біологічно активні сполуки, близькі до харчових речовин (інозит — вітамін В₆, оротова кислота — вітамін В₁₃, біотин — вітамін Н). Існують антивітаміни — сполуки, які в організмі вступають у біологічні процеси замість вітамінів і порушують обмін речовин. Антивітамінами є сульфаніламідні препарати, деякі протипухлинні засоби.

За розчинністю вітаміни поділяють на жиророзчинні та водорозчинні.

Жиророзчинні вітаміни: вітаміни групи А — ретиноли та провітаміни — каротини; вітаміни групи D — ергостерол та фітостероли; вітаміни групи Е — токофероли; вітаміни групи К — філохінон (К₁) та менахінон (К₂); вітаміни комплексу F — високоненасичені жирні кислоти та простгаландини.

Водорозчинні вітаміни: вітамін В₁ (тіамін), В₂ (рибофлавін), В₃(пантотенова кислота), В₆ (піридоксин), В₉ (фолієва кислота), В₁₂(ціанокобаламін), В₁₅ (пангамова кислота), РР (нікотинова кислота, нікотинамід), С (аскорбінова кислота).

Найдосконаліша класифікація за хімічною будовою, за якою вітаміни діляться на такі групи: аліфатичні, аліциклічні, ароматичні, гетероциклічні.

Аліфатичні вітаміни — водорозчинні. До цього ряду належить в ітамін С, який бере участь у згортанні крові, окисно-відновних процесах, регенерації тканин, стимулює життєві сили організму. Вітамін не стійкий, швидко руйнується та окиснюється за температурних перепадів, за наявності ферментів, у сировині — при порушенні правил сушіння та зберігання.Добова потреба — 70—100 мг.Синтезується всіма рослинами, що містять хлорофіл.

Вітамін U — противиразковий. Діє на функції шлунка, печінки, загоює виразки. Добова потреба — 15—20 мг. Міститься в соку капусти городньої (уперше виявлено), цибулі, салаті, моркві, томатах.

Аліциклічні вітаміни — жиророзчинні. Вітамін А — антиксероф- талмічний, переносить кисень, при недостатній кількості порушуються функції органу зору, шкіри, слизових оболонок, пошкоджується структура волосся. В організм людини надходить тільки з тваринними жирами. Провітамінами вітаміну А є каротиноїди. Це рослинні пігменти, що містяться у хромопластах, хлоропластах разом з хлорофілом. Утворює ізомери. Найпоширеніший β-ізомер, який в організмі розщеплюється на дві молекули вітаміну А.Добова потреба — 1—2,7 мг. У значних кількостях каротиноїди містяться в моркві, гарбузах, капусті; вітамін А — у риб'ячому жирі.

Вітамін D — протирахітичний (до цієї групи належать вітаміни D₁, D₂, D₃). Попередниками вітамінів групи D є фітостероли рослинної їжі. В організмі вони перетворюються на той чи інший вітамін D. Цей вітамін регулює кальцієвий та фосфорний обмін. Його нестача спричинює у дітей рахіт, у дорослих — остеомієліт.Добова потреба — 400 МО. Джерелами вітаміну D є печінка та жирові тканини тріски морських тварин, вітаміну D₂ — дріжджі.

Вітаміни ароматичного ряду. Вітаміни групи К — антигеморагічні, оскільки сприяють утворенню протромбіну. При недостатній його кількості виникають кровотечі через порушення згортання крові.Добова потреба — 0,2—0,3 мг. Джерелом є рослинна сировина кропиви, калини, кукурудзи, грициків, шпинату.У медицині використовують синтетичні аналоги вітаміну К — вікасол.

Вітаміни гетероциклічного ряду. До них належать вітаміни групи Е, Р, РР, В. Вітамін Е регулює функцію статевих залоз, бере участь у біосинтезі білків, диханні тканин. Вітаміни цієї групи містяться у рослинних жирних оліях — соняшниковій, кукурудзяній, соєвій, обліпиховій. Накопичуються в молодих паростках злаків. Добова потреба — 15 МО.

Вітамін Р — вітамін, що зменшує проникність і ламкість судин, — нормалізує еластичність стінок капілярів. Р-вітамінну активність проявляють біофлавоноїди. Найкраще діє вітамін Р разом з вітаміном С. У рослинній сировині вітаміни С та Р часто містяться разом, тому розроблено препарат аскорутин. Добова потреба — 15— 20 мг.Природними джерелами є листя чаю, цитрусові, плоди шипшини, аронії, трава гречки, пуп'янки софори ніпонської.

Вітамін РР — протипелагричний засіб. Нормалізує функції шкіри, нервову систему, стимулює кровообіг. Добова потреба — 15—30 мг. Міститься у овочах, фруктах, зелених горіхах, дріжджах, печінці.

Вітаміни групи В нормалізують функції шкіри, впливають на роботу нервової системи (вітамін В₆), серцево-судинної системи (вітамін В₁₎, беруть участь у біосинтезі ДНК та РНК (вітамін В₉). Містяться у зародках пшениці, гороху, сої, у вівсі, м'ясі, печінці, рибі (В₆); у пилку рослин, зародках злаків, горіхах, винограді (В₁); висівках рису, томатах, горосі (В₂); у всіх свіжих овочах, злаках, чорній смородині (В₆).

Фізичні властивості. У чистому вигляді це кристалічні речовини або рідини (вітаміни групи К) білого, жовтого, оранжевого, червоного кольорів, без запаху або запах слабкий, смак різний, специфічний.

Особливості заготівлі, сушіння, зберігання лікарської рослинної сировини.На утворення та накопичення вітамінів впливають сонячні промені, клімат, добрива, період вегетації рослини. Збирають сировииу в період максимального накопичення відповідного вітаміну, в суху погоду. Швидко розкладають для сушіння в сушарнях або на горищах під залізним дахом, залежно від виду сировини. Оптимальна температура сушіння — 70—90 °С.

Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, оберігаючи від потрапляння прямих сонячних променів і шкідників.

Застосування. Використовують препарати при різних хронічних та гострих захворюваннях, пов'язаних із порушенням обміну речовин. Готують настої, відвари, настойки, екстракти, збори, мазі, розчини. Випускають комплексні препарати полівітамінів. У харчовій промисловості готують полівітамінні соки, вітамінізоване дитяче харчування.

- шипшина корична (травнева)

Плоди шипшини —FructusRosae

Шипшина корична, синонім — шипшина травнева —Rosacinnamomea

Шипшина собача —Rosacanina

Родина розові —Rosaсеае

Народна назва: рожа дика, шипчак.

Російські назви: шиповник коричный (шиповник майский), шиповник собачий.

Опис рослини. Шипшина корична — це колючі кущі 0,5—2 м заввишки. Гілки коричнево-червоні, з численними невеликими, трохи зігнутими шипами, які сидять зазвичай по 2 при основі листків. Листки непарно-перистоскладні, складаються з 7—9 видовжено-еліптичних або яйцеподібних листочків із зубчастим краєм. Прилистки зростаються з черешком. Квітки поодинокі або зібрані по 2—3, чашолистків 5. Вони ланцетоподібні, прості; залишаються при плодах та піднімаються догори при дозріванні плодів. Віночок п'ятипелюстковий, рожевий або темно-червоний. Плоди (гіпантії) кулясті або яйцеподібні, гладенькі, голі, оранжеві або червоні, м'ясисті і містять значну кількість плодиків-горішків.

Шипшина собача — це кущі до 3 м заввишки з тонкими гілками, на яких розміщуються рідкі, міцні, зігнуті шипи, що сильно розширюються до основи. Шипшина собача за зовнішніми ознаками схожа на шипшину коричну, але відрізняється за такими ознаками: віночок забарвлений у блідо-рожевий або білий колір; плоди крупніші і мають темний (темно-червоний) колір; чашолистки перисті, після цвітіння зазвичай відігнуті донизу і притиснуті до плоду, після дозрівання осипаються, а на їх місці 'залишається п'ятикутний диск.Цвіте шипшина у травнічервні, плоди достигають у серпні— вересні.

Поширення та місце зростання. Шипшина корична росте в північних районах України в лісах, по чагарниках, особливо на річках, рідше на луках. Шипшина собача поширена по всій території України. Росте на схилах гір, на узліссях, уздовж шляхів, на пустирях.

Правша заготівлі. Плоди збирають у серпні—вересні, коли вони перебувають у фазі середнього та повного достигання. Збирання потрібно завершувати до приморозків, тому що приморожені плоди втрачають вітаміни та легко руйнуються при збиранні. Плоди збирають у відра або кошики. Краще обирати плоди у брезентоних рукавицях.

Охоронні заходи. Частину плодів потрібно залишати на гілках (для обсіменіння). Не можна ламати гілки.

Первинне оброблення. Сушіння. Свіжу сировину очищують від домішок. Сушать одразу після збирання, розсипаючи її шаром у 2—3 см на підстилках, металевих сітках у теплих приміщеннях, що добре вентилюються. Сировину періодично перемішують. Краще сушити в сушарках за температури 80—90°С (такий спосіб забезпечує збереження в сировині вітаміну С). Зберігають сировину в сухому місці і періодично перевіряють на ушкодження шкідниками. Термін зберігання — 2 роки.

Опис сировини. Цілі, очищені від чашолистків та плодоніжок несправжні плоди, які мають різну форму: від кулястої, яйцеподібної або овальної до сильно витягнутої, веретеноподібної. На верхівці плоду є невеликий круглий отвір або п'ятикутна ділянка. Плоди складаються з розрослого м'ясистого квітколожа (гіпантія) та численних плодиків-горішків, що містяться в його порожнині. Стінки писушених плодів тверді, крихкі, зовнівшя поверхня блискуча, рідше матова, більш або менш зморшкувата. Усередині плоди густо устелені довгими, дуже жорсткими щетинистими волосками. Горішки дрібні, видовжені, зі слабко вираженими гранями. Довжина плодів шипшини 0,7—3 см, діаметр — 0,6—1,7 см.

Колір від оранжево-червоного до бурувато-червоного, горішки світло-жовті, іноді буруваті. Запах відсутній. Смак кислувато-солодкий, трохи в'яжучий.

Хімічний склад сировини. Плоди шипшини коричної належать до високовітамінної сировини. Вони містять до 14% аскорбінової кислоти (вітамін С), каротиноїди, флавоноїди (вітамін Р), рибофлавін, токофероли (вітамін Е), жирну олію, цукри, пектинові речовини, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію та інші речовини. Плоди шипшини собачої містять меншу кількість вітаміну С - 0,5-2%.

Також плоди шипшини собачої містять вітаміни В₂, Р, К, органічні кислоти, цукри, дубильні речовини, флавоноїди тощо.

Фармакологічна дія та застосування. Вітаміни С та Р зумовлюють протисклеротичну дію, зменшують проникність кровоносних судин. Вітаміни В₂, Е і каротиноїди посилюють регенерацію тканин, сприятливо впливають на вуглеводний обмін. Також встановлено протизапальну, жовчогінну та діуретичну дію плодів шипшини. їх використовують для профілактики і лікування гіпо- та авітамінозів С і Р, при атеросклерозі, нефритах, гострих та хронічних захворюваннях печінки, кишечника, при виразковій хворобі, кровотечах (маткових, легеневих), гіпертиреозі і недостатності надниркових залоз тощо.

Лікарські форми та засоби. Плоди, полівітамінні збори, сироп, відвар застосовують як полівітамінні засоби; збір «Арфазетин» — як гіпоглікемічний засіб; із шипшини собачої отримують екстракт для препарату «Холосас» як жовчогінний засіб. Із плодів-горішків отримують олію, яку використовують як зовнішній засіб для загоєння ран при пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, а у вигляді мікроклізм — при неспецифічному виразковому коліті. «Каратолін» — масляний екстракт каротиноїдів із м'якоті плодів, використовують так само, як олію з шипшини. «Канефрон» - сума каротиноїдів із плодів шипшини без горішків, застосовують таким самим чином, як два попередні препарати. «Ліпохромін» отримують із відходів виробництва «Холосасу», використовують для профілактики та лікування променевої хвороби, а також при хіміотерапії злоякісних новоутворень. Цей засіб рекомендовано вживати для адаптації організму до небезпечних умов середовища.

Шипшина корична (травнева)

Шипшина собача

- горобина звичайна

Плоди горобини —FructusSorbi

Горобина звичайна —Sorbusaucuparia

Родина розові —Rosaceae

Російська назва: рябина обыкновенная.

Опис рослини. Дерево до 4—6 м заввишки, рідше кущ. Кора гладенька, сіра. Листки чергові, непарноперистоскладні, з 4—7 парами листочків. Листочки складного листка довгасті або видовжено-ланцетоподібні, у нижній частині цілокраї, у верхній — пилчасті; з верхнього боку темно-зелені, зі споду сизі. Квітки правильні, двостатеві, із специфічним гірко-мигдалевим запахом. Чашечка п'ятироздільна, шерстиста, її зубці по краях мають залозисті війки; віночок роздільнопелюстковий, складається з п'яти білих пелюсток. Маточка одна, тичинок 20 (по довжині вони дорівнюють пелюсткам віночка). Квітки зібрані в густе, багатоквіткове щиткоподібне суцвіття. Плоди соковиті, несправжні, яблукоподібні. Цвіте рослина у травні, плоди достигають у вересні.

Поширення та місце зростання. Росте у лісовій та лісостеповій зонах України. Зустрічається у лісах, гайках, серед чагарників, у садах і парках, а також у горах. Плодоносить тільки на відкритих сонячних місцях. Горобину звичайну вирощують як промислову та декоративну рослину.

Правила заготівлі. Сировину заготовляють як із дикорослих, так і з культивованих рослин восени (вересень—жовтень). Щитки з плодами обривають вручну (з низьких дерев та кущів) або зрізають секатором, закріпленим на довгій жердині (так званий півник), і складають у кошики, відра, мішки. Потім плоди відокремлюють від щитків.

Охоронні заходи. При збиранні плодів не можна зрубувати стовбури дерев і ламати гілки.

Первинне оброблення. Сушіння. Перед сушінням зібрану сировину сортують, видаляючи плодоніжки, сторонні домішки (гілочки, листочки) та зіпсовані плоди. Сушать сировину під навісом (за сприятливої погоди), розкладаючи її тонким шаром на тканині або папері і періодично перегортаючи. Можна сушити у сушарках або духовках за температури 60°С, але попередньо плоди прив'ялюють (кілька годин) за температури 40°С.

Використовують також і свіжі плоди, які зберігають у холодному приміщенні або заморожують.

Висушену сировину зберігають у сухому приміщенні, яке добре вентилюється. Термін зберігання — 2 роки.

Опис сировини. Плодияблукоподібні, без плодоніжок, 2-5- гніздові, круглі або овально-кулясті, блискучі, сильно зморшкуваті, на верхівці залишається чашечка, яка складається з п'яти малопомітних зубчиків, що змикаються. В м'якоті плоду містяться від 2 до 7 трохи серпоподібних, видовжених, із гострими кінцями, гладеньких червонувато-бурих насінин. Діаметр плодів до 9 мм.Колір плодів червонувато- або жовтувато-оранжевий, бурувато-червоний. Запах слабкий, специфічний. Смак кислувато-гіркий.

На поперечному розрізі плоду (лупа х10) можна побачити 2—5 насіннєвих гнізд. Стінки гнізд хрящуваті, тверді, зростаються із м'якоттю. Усередині кожного гнізда містяться 1—2 насінини з червонувато-бурою твердою насіннєвою шкіркою і білим насіннєвим ядром. М'якоть плоду пухка, м'ясиста, зверху вкрита шкірочкою.

Хімічний склад сировини. Плоди містять каротин, фолієву та аскорбінову кислоту, вітаміни Р, К, В₂, Е, фенольні сполуки, органічні кислоти, пектинові та гіркі речовини, цукри, мінеральні солі та інші речовини. У насінні виявлено жирну олію, глікозид амігдалин.

Фармакологічна дія та застосування. Плоди горобини звичайної використовують у першу чергу як полівітамінний засіб при гіпо- та авітамінозах. Також плоди справляють в'яжучу, сечогінну, жовчогінну, кровоспинну, естрогенну дію. Судані про те, що вони здатні зменшувати кількість холестерину в крові і жирів — у печінці. Препарати з горобини застосовують при розладах травлення, гепатиті, ожирінні, захворюваннях жовчного та сечового міхура, при геморої, маткових кровотечах у клімактеричний період.

Лікарські форми. Настій, полівітамінні збори, сироп.

Горобина звичайна

- смородина чорна

Плоди смородини чорної —FuctusRibisnigri

Листя смородини чорної —FoliaRibisnigri

Смородина чорна —Ribesnigrum

Родина аґрусові —Grossularіасеае

Російська назва: смородина черная.

Опис рослини. Кущ 1—2 м заввишки. Стебла прямостоячі, гіллясті, нижні гілки іноді лежать на землі. Стебла темно-бурі або червоно- коричневі, кора молодих стебел жовтувато-сіра. Листя почергове, черешкове, три-, п'ятилопатеве. Квітки двостатеві, правильні, дзвоникоподібні, зібрані в пониклі китиці до 5—8 см завдовжки. Віночок п'ятипелюстковий, білуватого або трохи червонуватого кольору. Плід — багатонасінна соковита чорна або темно-фіолетова пахуча куляста ягода. Цвіте рослина у травні—червні, плоди достигають у липні—серпні.

Поширення та місце зростання. У дикому вигляді смородина чорна в Україні росте в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі, у Лісостепу біля струмків і річок, у вологих лісах, край боліт та вологих луків. Рослина широко культивується.

Правила заготівлі. Плоди збирають у період їх повного достигання, тому з одного куща протягом літа проводять збирання 3—4 рази. Плоди збирають у суху погоду, після того, як спаде роса. Для культивованих сортів смородини терміни та тривалість періоду збирання залежать від сорту.Листки збирають улітку (червень—липень). Збирати потрібно тільки неушкоджені листки, зриваючи їх руками.

Охоронні заходи. При збиранні сировини потрібно уникати пошкоджень кори і не ламати гілок, тому що це пригнічує ріст рослини.

Первинне оброблення. Сушіння. Зібрані плоди очищують від листків, гілочок та інших домішок, а також видаляють пошкоджені, гнилі та недозрілі плоди. Сушать на горищах під залізним дахом, розкладаючи ягоди тонким шаром на підстилках або рамках, обтягнутих марлею, або сушать в сушарках (починаючи від 35°С і поступово доводять температуру до 60°С, не допускаючи пересушування сировини). Можна сушити в російських печах, не допускаючи підгоряння плодів. Висушені плоди не повинні злипатись у грудки при стисненні їх долонями. Суху сировину зберігають у сухих приміщеннях, які добре провітрюються, на стелажах, запобігаючи пошкодженню плодів гризунами та комахами. Термін зберігання — 1 рік.

Листяочищують від домішок і сушать на горищах під залізним дахом або під навісом з доброю вентиляцією, розкладають сировину тонким шаром (2—3 см) на папері або тканині. Можна сушити в сушарках за температури 35—40°С. Вихід сухої сировини — 34— 37%. Сухі листки зберігають у сухому приміщенні, яке добре провітрюється.

Опис сировини. Плоди — ягоди округлої форми, зморшкуваті, не злиплі у грудки. На верхівці плодів є залишок білуватої плівчастої чашечки. У м'якоті плоду містяться численні дрібні (до 30 штук) насінини. При основі ягоди може бути коротка плодоніжка. Плоди діаметром 4—10 мм. Зверху ягоди чорні або темно-фіолетові; м'якоть темно-фіолетова; насіння червоно-буре. Поверхня плодів укрита золотистими залозками з ефірною олією (їх добре видно під лупою). Запах сировини своєрідний, ароматний. Смак кислий, трохи в'яжучий.

Листя черешкове, три-, рідше п'ятипальчастолопатеве, з нечітко вираженою серцевинною основою; верхній бік листків голий, пиленій — по жилках опушений з крапковими золотистими залозками. Лопаті листка широко трикутні, середня лопать більша. Край листка пилчастий або великогострозубчастий. Листки до 10 см завдовжки. Колір зелений або сіро-зелений. Запах специфічний, посилюється при розтиранні. Смак кислуватий, трохи в'яжучий.

Хімічний склад сировини. Плоди містять вітаміни С, Р, В₁, В₂, клротини, цукри, органічні кислоти, флавоноїди, дубильні, пектинові речовини, мікроелементи, ефірні олії, ферменти тощо. У лис тка х виявлено вітамін С, каротини, фітонциди, ефірну олію, флавоноїди, органічні кислоти, кумарини, дубильні речовини та ін.

Фармакологічна дія та застосування. Плоди та листки мають сечогінні, потогінні, протимікробні, капілярозміцнювальні властивості. Усі види сировини використовують як вітамінний засіб при гіпо- та авітамінозах, захворюваннях системи травлення, крові, серцево-судинних, інфекційних захворюваннях тощо.

Лікарські форми та засоби. Вітамінні збори, сироп із плодів. З листків смородини чорної виготовляють препарати «Глюкорибін» (справляє протиалергійну дію), рифлан (застосовують у проктології як регенеративний та протизапальний засіб).

Смородина чорна

- нагідки лікарські

Квіткинагідок—FloresCalendulae

Нагідкилікарські —Calendulaofficinalis

Родина айстрові — Аstеrасеае

Російські назви: ноготки лекарственные, календула лекарственная.

Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина 30—50 см заввишки. Корінь стрижневий, галузистий. Стебло прямостояче, розгалужене, опушене короткими залозистими волосками. Листя чергове; нижнє — видовжене, оберненояйцеподібне, черешкове, верхнє — подовжено-ланцетоподібне, сидяче. Суцвіття — великі, багатоквіткові, поодинокі верхівкові кошики. Крайові квітки язичкові, маточкові, оранжевого або жовтого кольору; серединні — трубчасті, двостатеві, але не утворюють плодів, продукують тільки пилок. Плід — зігнута жовтувата або коричнева сім'янка.

Уся рослина має своєрідний запах. Цвітуть нагідки залежно від термінів висівання, з червня до пізньої осені, плодоносити починають у липні—серпні.

Поширення та місце зростання. Батьківщиною нагідок є Південна та Центральна Європа. В Україні рослину широко культивують. Нагідки можуть рости на різноманітних грунтах як досить невибаглива рослина, що легко розмножується самосівом і росте як бур'ян. Росте у вологих місцях, часто у здичавілому стані.

Правила заготівлі. Кошики нагідок збирають вручну декілька разів за вегетаційний період. Їх зривають без квітконіжок у період і іонного цвітіння — коли язичкові квітки розташовуються горизонтально. Перший період цвітіння минає швидко, тому збирання повторюють кожні два-три дні, а потім через чотири-п'ять днів і рідше. За сезон сировину можна збирати 10—20 разів.

Первинне оброблення. Сушіння. Свіжу сировину звільнюють від домішок (стеблових, листкових та органічних) і швидко сушать у затінку або в сушарках за температури до 45°С з припливною вентиляцією. Сировину розкладають тонким шаром і періодично перегортають. Не можна допускати пересушування, через що сировина подрібнюється. Кінець сушіння визначають за ламкістю квітколожа.

Сировину зберігають у сухому приміщенні, що добре вентилюється. Термін зберігання — 2 роки.

Опис сировини. Цілі або частково обсипані кошики, без квітконосів або з залишками квітконосів не більше ніж 3 см завдовжки. Обгортка сіро-зелена, одно-дворядна; її листочки лінійні, загострені, густоопушені. Квітколоже трохи опукле, голе. Крайові квітки язичкові з зігнутою короткою опушеною трубкою, тризубчатим мідгином, який удвічі перевищує обгортку, та 4—5 жилками. Квітки розташовані у два-три ряди у немахрових і в 10—15 рядів у махрових форм. Маточка із зігнутою нижньою одногніздною зав'яззю, тонким стовпчиком та дволопатевою приймочкою. Серединні квітки трубчасті з п'ятизубчастим віночком. Кошики діаметром до 5 см. Крайові квітки 15—28 мм завдовжки і 3—5 мм завширшки. Колір крайових квіток червонувато-оранжевий, оранжевий, яскраво- або блідо-жовтий; серединних — оранжевий, жовтувато-коричневий або жовтий. Запах слабкий. Смак солодкувато-гіркий.

Хімічний склад сировини. Квітки містять каротиноїди (каротин, лікопін, флавоксантин та ін. — усього 3%), ксантофіли, вітамін С, флавоноїди, смоли, слизові речовини, органічні кислоти, тритерпеноїди, ефірну олію, ферменти, фітостерини та інші речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Широкий спектр фармакологічної активності препаратів календули — протизапальна, бактерициднаранозагоювальна, жовчогінна, гіпотензивна дія — пояснюється багатим вмістом біологічно активних речовин.

Використовують для лікування ран, забою, опіків, виразок, гінекологічних захворювань, при запальних процесах горла, шлунка, кишечника.

Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, мазь, збори, препарат «Карофілен», гель для очей.

Наг i дки л i карськ i

Кропива дводомна

Листя кропиви —FoliaUrticae

Кропива дводомна —Urticadioica

Родина кропивові —Urticасеае

Народна назва: кропива жалюча.

Російська назва: крапива двудомная.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста дводомна рослина. Кореневище горизонтальне, шнуроподібне, галузисте, з тонкими коренями. Стебла прямостоячі або висхідні, тупочотиригранні, до 150—200 см заввишки, у верхній частині розгалужені. Листки супротивні (рідко по 3), черешкові, яйцеподібної або ланцетоподібної форми з великопилчастим краєм. Прилистки вільні; лінійно-ланцетоподібні, близько 1 см завдовжки, рано опадають. Поверхня стебел та листків шорстка через волоски, які добре видно неозброєним оком. Квітки жовто-зелені, дрібні, одностатеві, зібрані в колосоподібні суцвіття, які виходять по декілька з пазух верхніх листків. Плід — сім'янка. Цвіте рослина в червні—серпні. Плоди достигають у серпні—вересні.

Поширення та місце зростання. Росте по всій території України на пустирях, смітниках, уздовж доріг, біля житла, по ярах, затінених місцях, вирубках, між чагарниками.

Правила заготівлі. Листя збирають у травні—липні. Щоб не пожалити руки, працювати треба в рукавицях. Зазвичай стебла зрізають ножем або серпом, трохи прив'ялюють і через кілька годин, коли листки перестають жалити, їх обривають. На чистих заростях кропиву скошують, підв'ялюють, а потім обривають листки.

Охоронні заходи. Для кращого відновлення заростей потрібно чергувати місця заготівлі.

Первинне оброблення. Сушіння. Сировину звільняють від домішок і сушать на горищах або під навісами, розкладаючи шаром не товще 3—5 см. Сушіння на сонці не допускається, тому що це призводить до знебарвлення сировини. Можна сушити в сушарках за температури 40—50°С. Після сушіння з сировини видаляють частини, які пожовкли, побуріли, почорніли, а також окремі стебла, квітки та сторонні домішки.

Вихід сухої сировини — 20%. Сировину зберігають у сухому приміщенні, яке добре вентилюється. Термін зберігання - 2 роки.

Опис сировини. Листки цілі або частково подрібнені, прості, черешкові, яйцеподібно-ланцетоподібні та широкояйцеподібні, верхівка загострена, при основі зазвичай серцеподібні, край гострота великопилчастий із загнутими догори зубцями. Поверхня листків укрита шорсткими волосками, яких особливо багато вздовж жилок. Листки завдовжки до 20 см і завширшки до 9 см. Черешки листків 7—8 см завдовжки, округлі або напівкруглі в розрізі, з борозенкою на верхньому боці черешка, вкриті волосками. Колір листків темно-зелений, черешків — зелений. Запах слабкий. Смак гіркуватий.

Діагностичні м ікроскопічні ознаки листка. Клітини верхнього епідермісу — багатокутні або слабко звивисті, нижнього — сильно звивисті. Продихи оточені 3—5 клітинами епідермісу (аномоцитний тип), містяться на нижньому боці листка. У клітинах епідермісу часто зустрічаються цистоліти у вигляді видовжено-окрутлих утворень із зернистою структурою та невеликою плямою в центрі — ніжкою. Волоски з обох боків трьох типів: ретортоподібні, жалючі та головчасті. Ретортоподібні волоски одноклітинні, мають розширену основу і видовжену загострену верхівку. Жалючі волоски складаються з багатоклітинної основи і невеликої кінцевої клітини, яка закінчується головкою, що легко обламується. Головчасті волоски дрібні з 2- і рідше 3-клітинною головкою на одноклітинній ніжці. У великих жилках розміїцуються клітини з дрібними друзами кальцію оксалату, які утворюють характерні ланцюжки.

Відмінні ознаки подібних видів.

Кропива жалка. Стебло чотиригранне, пряме, розгалужене, заввишки 15 – 60 см. Опушення густе, з сильно жалкими волосками, простих волосків немає. Листки еліптичні або яйцеподібні, дрібні (до 4 – 5 см завдовжки), по краю гостро зубчасті. Суцвіття переривчасті, пазушні, колосоподібні, не довщі від черешка листка або дорівнюють йому.

Глуха кропива біла. Стебло чотиригранне, заввишки 15 – 50 см. Опушення: є прості і головчасті волоски, ефіроолійні залозки. Листки черешкові, широко яйцеподібні або ниркоподібні, край двічі пилчасторозсічений, верхівка загострена. Суцвіття густі кільця, чашечка дзвоникоподібна, квітки двогубі, віночок білувато-жовтий.

Хімічний склад. Листки кропиви містять вітаміни К (0,2%), С (0,6%), В₂, В₃, каротиноїди, хлорофіл (5%), дубильні речовини, органічні кислоти, глікозид уртицин, камеді, макро- та мікроелементи, фітонциди та інші речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Кропива дводомна має кровоспинну, сечогінну, загальнозміцнювальну властивості. Застосовують при маткових, легеневих, печінкових та інших кровотечах. Препарати кропиви сприяють підвищенню згортання крові, збільшують кількість гемоглобіну в крові і нормалізують склад крові. Крім того, вони зменшують рівень цукру, виявляють протизапальну дію, підвищують регенерацію слизових оболонок травного каналу, є ефективним засобом при атеросклерозі, холециститах, гастритах, нирковокам'яній хворобі, асциті, набряках тощо.

Молоді листки використовують в їжу як вітамінний засіб. Відваром листків кропиви миють голову для зміцнення волосся.

Лікарські форми та засоби. Настій, полівітамінний збори, таблетки «Алохол», препарат «Фітон-СД», рідкий екстракт входить до складу лікувального шампуню «Фітовал».

Кропива дводомна

Кукурудза звичайна

Стовпчики з приймочками кукурудзи —StylicumstigmatisZeaemaydis

Кукурудза звичайна —Zеа таys

Родина м'ятликові — Роасеае

Російська назва: кукуруза обыкновенная.

Опис рослини. Однорічна трав'яниста рослина. Коренева система мичкувата. Крім підземних коренів, у нижніх вузлах стебла утворюються надземні опорні корені. Стебло вузлувате, заввишки до 3 м і вище, завтовшки до 3 см, не гіллясте, у нижній частині іноді здерев'яніле. Листки почергові, довгі, лінійної форми, зверху опушені, знизу голі, з хвилястим краєм, нижня частина листків утворює піхву. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані у верхівкову розлогу волоть, маточкові — у великих (до 30 см завдовжки) початках, які розміщуються в пазухах листків. Початки охоплюються листкоподібними обгортками. У фазу бутонізації та цвітіння з початків з'являються довгі ниткоподібні шовковисті стовпчики з двома приймочками на верхівці. На кожному стеблі утворюється 1—2, рідше 3 початки. Плоди — зернівки жовтого кольору, зібрані в качан вертикальними рядами. Цвіте рослина в липні—серпні. Плоди достигають у вересні—жовтні.

Поширення та місце зростання. Батьківщиною кукурудзи є Центральна та Південна Америка. В Україні її вирощують як зернову та силосну культуру. Росте переважно на родючих середньозволожених ґрунтах.

Правила заготівлі. Як сировину використовують стовпчики з приймочками, які збирають у фазу молочно-воскової стиглості качанів у серпні—вересні. Сировину збирають на посівах, які використовують для силосування або з харчовою метою. Стовпчики з приймочками зривають руками, зрізують ножем чи серпом. Сировину складають пухко в кошики або відра.

Охоронні заходи. Забороняється зривати стовпчики з приймочками під час цвітіння рослини, тому що в цьому випадку не утворюються плоди.

Первинне оброблення. Сушіння. З сировини видаляють частини, які почорніли. Сушать одразу ж, розкладаючи тонким шаром в 1 —2 см на горищах або під навісами. У суху погоду сировина висихає за 4—5 днів. Якщо сировину сушити товстим шаром і повільно, то вона буріє, пліснявіє, набуває стороннього запаху. У сушарках стовпчики з приймочками сушать за температури не вище ніж 40°С. Для запобігання пересушуванню та подрібненню сировини її залишають на 1—2 дні у приміщенні для самозволоження. Оскільки сировина дуже гігроскопічна, її зберігають в упакованому вигляді на стелажах у сухому приміщенні, яке добре вентилюється. Термін придатності — 3 роки.

Опис сировини. М'які шовковисті нитки (стовпчики), зібрані пучками або частково переплутані, на верхівці яких розташовані дволопатеві приймочки. Стовпчики дещо викривлені, пласкі. Часто зустрічаються стовпчики без приймочок. Стовпчики завширшки 0,1—0,15 мм і завдовжки 0,5—20 см; приймочки — 0,4—3 мм завдовжки. Колір коричневий, коричнево-червоний, світло-жовтий. Запах слабкий, своєрідний. Смак з відчуттям слизу.

Хімічний склад сировини. Стовпчики з приймочками містять вітаміни С, К, В₁, В₂, В₆, D, Е, каротиноїди, пантотенову кислоту, стероїди, сапоніни, спирт інозит, жирну та ефірну олії, камеді, флавоноїди, мікроелементи та інші речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати з сировини справляють жовчогінну, сечогінну та кровоспинну дію. Застосовують при холециститах, холангітах, гепатитах, сечокам'яній хворобі, порушеннях у роботі травного каналу. Сировина також має здатність підвищувати вміст протромбіну в крові, що зумовлює збільшення згортання крові.

Лікарські форми та засоби. Настій, рідкий екстракт, сировина входить до складу жовчогінних та сечогінних чаїв; препарат «Поліфітол-І».

Кукурудза звичайна

- калина звичайна

Кора калини —CortexViburni

Плоди калини —FructusViburni

Калина звичайна —Viburnumopulus

Родина жимолостеві — Сарrіfоlіасеае

Народні назви: гордина, калина лісова.

Російська назва: калина обыкновенная.

Опис рослини. Гіллястий кущ або невелике дерево 1,5—4 м заввишки. Кора світло-бура, іноді з червонуватим відтінком. Гілки голі. Листки супротивні, широкояйцеподібні, три- і п'ятилопатеві, нерівно- і великозубчасті; зверху темно-зелені, зморшкуваті, голі, знизу — світліші, по жилках опушені. Верхні листки слабко лопатеві. Черешки при основі мають два ниткоподібних прилистки. Квітки зрослі, п'ятипелюсткові, зібрані в зонтикоподібні волоті. Квітки різняться за розміром та формою. Крайові квітки неплідні, з крупним (діаметром 1—2,5 см) пласким віночком; серединні — плідні, правильні дрібні (діаметром 5 мм), дзвоникоподібні, двостатеві. Плід — куляста або яйцеподібно-куляста, яскраво-червона кістянка з однією пласкою кісточкою. Цвіте рослина у травні—червні. Плоди достигають у серпні—вересні.

Поширення та місце зростання. Рослина росте по всій території України в лісах, по берегах річок, на луках. Калину зазвичай вирощують на присадибних ділянках.

Правила заготівлі. Кору калини збирають навесні в період руху соку, до того як розпустяться бруньки. На стовбурах і гілках гострим ножем роблять надрізи у вигляді півкілець на відстані 20— 25 см один від одного та два поздовжніх надрізи. Смужку кори, що утворилась, відділяють від стовбура, спрямовуючи до нижнього надрізу.Плоди калини збирають у фазу достигання, в суху погоду. Для того щоб уникнути пошкодження плодів, їх краще зривати або зрізати разом з плодоніжками. Плоди складають в ящики, кошики або картонні коробки.

Охоронні заходи. При збиранні кори не можна робити кільцевих надрізів, тому що це призводить до загибелі рослини. Забороняється заготовляти сировину з основного стовбура. Вдруге на одній і тій самій ділянці заготовляти кору можна тільки через 10 років, оскільки рослина відновлюється повільно. Краще кору збирати на вирубках лісу. При збиранні плодів не можна ламати гілок.

Первинне оброблення. Сушіння. Сировину (кору, плоди) звільняють від домішок. Зібранукору підв'ялюють на повітрі, а потім висушують в сушарках за температури 50—60°С або під навісами на відкритому повітрі. Під час сушіння сировину періодично перегортають і стежать, щоб шматки кори не накладались один на одного. Сушіння вважають закінченим, коли кора при згинанні легко ламається. Вихід сухої сировини — 38—40%.Плоди сушать під навісами, на горищах, підвішуючи пучки гілочок з плодами. Краще сушити плоди в сушарках за температури 60—80°С, стежачи за тим, щоб сировина не підгорала. Висушені плоди звільняють від плодоніжок, гілочок, недозрілих плодів.Висушену кору та плоди зберігають у сухих приміщеннях, які добре вентилюються. Термін зберігання кори — 4 роки.

Опис сировини.Кора має форму трубчастих, жолобкуватих або плоских шматків. Зовнішня поверхня кори зморшкувата, з дрібними сочевичками. Внутрішня поверхня гладенька, з дрібними червонуватими плямками та смужками. Злам кори дрібнозернистий. Шматки кори різні за довжиною і близько 2 мм завтовшки. Зовнішня поверхня кори бурувато-сіра або зеленувато-сіра, внутрішня — світло- або бурувато-жовта. Запах слабкий. Смак гіркуватий, в'яжучий.

Плоди округлої, сплющеної з обох боків форми, зморшкуваті, блискучі кістянки. У м'якоті плодів міститься одна плоска округла кісточка, що погано відділяється від плоду. Кісточка зверху має невеликий загострений носик, а в основі притуплена. Плоди діаметром 0,5—1 см. Колір оранжево-червоний або темно-червоний, колір кісточок світло-бурий. Запах відсутній, смак гіркувато-кислий.

Хімічний склад сировини.Кора містить вітамін К, іридоїди, дубильні речовини, смоли, фенолокислоти, фенологлікозиди та інші речовини.

Плоди містять хлорогенову, кофейну, урсолову кислоти, каротиноїди, вітаміни С і Р, цукри, дубильні та пектинові речовини, амінокислоти, солі калію та інші речовини.

Фармакологічна дія та застосування.Кора калини справляє кровоспинну, гіпотензивну, протизапальну дію, посилює тонус м'язів матки. Застосовують при маткових кровотечах, геморої, захворюваннях системи травлення. Плоди застосовують як вітамінний засіб; вони справляють потогінну, сечогінну та протизапальну дію.

Лікарські форми. З кори готують відвар і рідкий екстракт, із плодів — настій.

Калина звичайна

- грицики звичайні

Трава грициків —Неrbа Виrsае раstоrіs

Грицики звичайні — Сарsellabиrsа раstоrіs

Родина капустяні —Вrаssісасеае

Народні назви: гречка куряча, кашка горобина, трава пастушка.

Російська назва: пастушья сумка обыкновенная.

Опис рослини. Однорічна, іноді дворічна трав'яниста рослина. Корені стрижневі, слабко гіллясті. Стебло прямостояче, просте або розгалужене, заввишки 10—60 см. Прикореневі листки зібрані в розетку, видовжено-ланцетоподібні, від цілих до перистороздільних, із трикутними, зазвичай зубчастими лопатями або з виїмчасто-зубчастими. Стеблові листки чергові, сидячі, напівстеблообгортні, видовжено-ланцетоподібні, виїмчасто-зубчасті або цілісні, зменшуються до верхівки. Квітки правильні, двостатеві, зібрані у верхівкові китиці, Віночок чотирипелюстковий, білий. Плоди трикутні, оберненосєрцеподібні, розкривні стручечки 3—8 мм завдовжки. Насіння численне, дрібне, овальне, приплюснуте, жовтувато-буре. Цвіте рослина і плодоносить одночасно з березня і майже все літо. Плоди достигають до приморозків.

Поширення та місце зростання. Росте по всій території України як бур'ян на полях, біля доріг, поблизу будинків, городів, на луках у значних кількостях.

Правила заготівлі. Траву збирають у фазу цвітіння, коли на рослині починають утворюватись нижні плоди. Збирають у суху погоду після того, як спаде роса, зрізають траву ножем, секатором або виривають її з коренем. Потім корені обрізують, залишаючи прикореневу розетку листків.

Первинне оброблення. Сушіння. Зберігання. Сировину звільняють від домішок коренів, пожовклих листків, забруднених частин сировини. Не можна збирати рослини із зрілими плодами, що розкрились, а також рослини, уражені грибком (з білим нальотом на листках). Сушать траву під навісами або на горищах, розкладаючи її тонким шаром до 5—7 см завтовшки на папері або тканині. За сприятливих погодних умов сировина висихає за 5—7 днів. У сушарках сировину сушать за температури не вище ніж 45°С. Сировину зберігають у сухих, прохолодних, затінених приміщеннях, які добре вентилюються. Термін зберігання — 3 роки.

Опис сировини. Стебла прості або гіллясті, з ребристою поверхнею, голі або в нижній частині слабко опушені, з листками, квітками та незрілими плодами на витягнутих китицеподібних суцвіттях, часто з розетками прикореневих листків. Прикореневі листки видовжено-ланцетоподібні, черешкові, перистороздільні, з гострими трикутними, виїмчастими, цілокраїми або зубчастими частками; стеблові — чергові, сидячі, видовжено-ланцетоподібні цілокраї або виїмчасто-зубчасті; верхні — майже лінійні зі стрілоподібною основою. Квітки правильні, дрібні, роздільнопелюсткові. Чашечка складається з чотирьох видовжено-яйцеподібних, зелених чашолистків. Віночок — із чотирьох обернено-яйцеподібних пелюсток. Плоди — стручечки, обернено-трикутно-серцеподібні, на верхівці злегка виїмчасті, сплюснуті, з двома стулками, що розкриваються. Стебла до 40 см завдовжки. Колір стебел, листків і плодів зелений, квіток — білуватий. Запах слабкий. Смак гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Трава грициків звичайних містить вітаміни К, С, дубильні речовини, флавоноїди, органічні кислоти, холін, азотовмісні сполуки, сапоніни, макро- та мікроелементи, амінокислоти та інші речовини.

Фармакологічна дія і застосування. Препарати з сировини справляють виражену кровоспинну дію, знижують кров'яний тиск, стимулюють моторну функцію матки, тому їх використовують у разі післяпологових кровотеч, атонії матки, при шлункових, легеневих і ниркових кровотечах.

Лікарські форми. Настій, рідкий екстракт, збори.

Грицики звичайнi

- обліпиха крушиноподібна

Плоди обліпихи —FructusHippophaёs

Обліпиха крушиноподібна — Ніррорhаё rhатпoides

Родина маслинкові — Е1аеаgпасеае

Російська назва: облепиха крушиновидная.

Опис рослини. Невелике дводомне дерево або великий кущ заввишки 4—5 м (іноді до 8 м), з азотфіксуючими бактеріями на коренях. Кора старих гілок та стовбурів буро-зелена, жовто-бура, темно-бура, іноді майже чорна. Молоді пагони сріблясті, вкриті лускоподібними та зірчастими волосками. На пагонах розміщені гострі міцні колючки до 7 см завдовжки. Листки прості, чергові, лінійно-ланцетоподібні до 8 см завдовжки і 0,5 см завширшки, без прилистків, зі слабо загорнутими донизу краями;верхній бік листків сірувато-темно-зелений,нижній — злегка жовтувато- або бурувато-сріблястий. Квітки дрібні, роздільностатеві, з простою оцвітиною. Тичинкові квітки брудно-сріблясто-сіруваті, зібрані в суцвіття короткий колос, яке на верхівці переходить у китицю. Маточкові квітки жовтуваті, запилюються вітром і розташовані на дуже коротких квітконіжках пучками по 1—7 (11) штук. Плід — соковита, жовтого або оранжевого (до темно-червоного кольору) кістянка, яка має ароматний запах. Цвіте рослина до розпускання листків або одночасно з ними у квітні— червні, а плодоносити починає з четвертого-п'ятого року життя. Плоди достигають у вересні—жовтні.

Поширення та місце зростання. У дикому вигляді в Україні росте в дельті Дунаю. Культивують по всій території України. Росте на піщаних ґрунтах, галечнику, по берегах річок, озер, морів, іноді утворює значні зарості.

Правила заготівлі. Плоди починають збирати у період повної стиглості, коли вони набувають властивого їм забарвлення, пружні і під час зривання не розчавлюються. Обривають плоди спеціальним дротяним пінцетом, а після настання морозів їх струшують на розстелений під деревом брезент або іншу тканину. Це досить продуктивний спосіб збирання сировини. Свіжі достиглі плоди обліпихи використовують для отримання обліпихової олії. Сировину до місць перероблення транспортують у твердій тарі.

Охоронні заходи. Під час збирання сировини не можна ламати та зрізувати гілки з плодами.

Опис сировини. Плоди — соковиті кістянки кулястої або довгасто-еліпсоподібної форми, з плодоніжкою або без неї, містять одну кісточку. Плоди від 4 до 12 мм завдовжки, жовтого, жовтогарячого або оранжево-червоного кольору. Запах слабкий, нагадує запах ананасу. Смак солодкувато-кислий.

Хімічний склад сировини. Плоди обліпихи належать до полівітамінної сировини. Вони містять каротиноїди (0,31—20 мг%), вітаміни В₁, В₂, С, Р, Е, фолієву кислоту, флавоноли, флавони, кумарини, фенолокислоти, фосфоліпіди, тритерпенові кислоти, органічні кислоти, цукри, дубильні речовини, жирні олії, стерини, холін та інші речовини. Жирна олія, яку отримують із насіння обліпихи, містить набір жиророзчинних вітамінів і належить до висихних олій.

Фармакологічна дія та застосування. Плоди обліпихи — це цінна полівітамінна сировина для одержання обліпйхової олії, яку застосовують як ранозагоювальний, бактерицидний та знеболювальнийзасіб при променевих ураженнях шкіри, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, у гінекологічній практиці, для лікування екзем, виразок, опіків.Плоди обліпихи використовують у лікувально-дієтичному харчуванні при виразковій хворобі шлунка, гіпо- та авітамінозах.

Лікарські форми та засоби. Обліпихова олія, препарати «Олазоль», «Гіпозоль», пластинки «Облекол», лікувальний косметичний крем «Таліта».

Облiпиха крушиноплдiбна

- суниці лісові

Листя суниці —Fоlіа Frаgаrіае

Суниці лісові —Fragariavеsса

Родина розові —Rosасеае

Народна назва: ягода червона.

Російська назва: земляника лесная.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим кореневищем, вкритим бурими прилистками. Від нього відходять тонкі корені і довгі повзучі пагони, що вкорінюються у вузлах. На місцях вкорінення розвиваються розетки прикореневих листків та квітконосні стебла.

Стебла прямостоячі або висхідні, заввишки 5—20 см, мало перепитують прикореневі листки. Листки трійчасті, довгочерешкові, зібрані в прикореневу розетку. Квітки правильні, роздільнопелюсткові, двостатеві, зібрані в щиткоподібне рідке суцвіття, яке розміщується на довгих притиснутоволосистих ніжках. Віночок білий, діаметром до 20 мм. Плоди ягодоподібні, утворюються з соковитого квітколожа, на якому заглиблені сім'янки. Вони пониклі, конічної, яйцеподібної або кулястої форми, яскраво- або темно-черво- ііого кольору. Цвіте рослина у травні—червні, плоди достигають у червні—липні.

Поширення та місце зростання. Зустрічається на більшій частці території України, крім степу. Росте на галявинах та узліссях хвойних і мішаних лісів, на узбіччях шляхів, старих цвинтарях, у лісосмугах, серед чагарників, на сухих і трав'янистих схилах. Рослина любить світло.

Правила заготівлі. Листки заготовлюють у фазу цвітіння рослиний. Їх зривають або зрізують гострим ножем так, щоб залишок черешка не перевищував 1 см. Зібрану сировину складають у відкриту тару пухким шаром і доставляють на місце сушіння.

Охоронні заходи. Не можна виривати рослину з коренем.

Первинне оброблення. Сушіння. З сировини відбирають сторонні домішки і сушать на свіжому повітрі в затінку або на стелажах у приміщеннях, що добре вентилюються, на брезенті або мішковині, періодично перегортаючи. У сушарках сушать за температури не вище 45°С. Зберігають сировину в сухому приміщенні, що добре вентилюється, уникаючи потрапляння прямих сонячних променів. Термін зберігання — 1 рік.

Опис сировини. Сировиною є цілі або частково подрібнені трійчасті листки із залишком черешка не більше 1 см. Листки складаються з трьох майже сидячих листочків. Середній листочок яйцеподібної або ромбічної, бічно-косо-яйцеподібної форми. Край — зубчастий, зубці трикутні або майже округлі. Зісподу листочків виділяються жовтуваті центральна та бічні жилки першого порядку. Зверху листки мають рідкі волоски, знизу вони більш опушені. Листочки від 1,5 до 6 см завдовжки і від 1,6 до 4 см завширшки. Колір листків зверху зелений або темно-зелений, знизу сіруватий або ясно-зелений. Запах слабкий. Смак кислувато-в'яжучий.

Хімічний склад. Листки містять вітамін С, каротиноїди, вітаміни групи В, цукри, органічні кислоти, флавоноїди, сліди ефірних олій та алкалоїдів, дубильні речовини, солі заліза, марганцю, кобальту та ін.

Фармакологічна дія та застосування. Розширює периферійні кровоносні судини, знижує артеріальний тиск, підвищує тонус і посилює скорочення матки, має сечогінні, жовчогінні, потогінні, протизапальні та гіпоглікемічні властивості. Також використовують при недокрів'ї.

Лікарські форми. Настій.

Суниця л i сова

Додаток 1

Листок кропиви

А — епідерміс верхньої сторони; Б — епідерміс нижньої сторони;

В — фрагмент жилки. 1 — головчастий волосок; 2 — ретортоподібний волосок; 3 — жалкий волосок; 4 — цистоліти; 5 — судини провідного пучка жилки; 6 — друзи кальцію оксалату

Додаток 2

Листок грициків звичайних

А — епідерміс верхньої сторони; Б — епідерміс нижньої сторони.

1 — багатокінцеві волоски; 2 — прості волоски; З — вилчасті волоски

Додаток 3

Плід шипшини

1 — епідерміс; 2 — тканина м’якоті з друзами кальцію оксалату;

З — тканина м’якоті з каротином і друзами кальцію оксалату;

4 — кам’янисті клітини горішка; 5 — волоски;

6 — елементи провідних пучків