Загальна характеристика дубильних речовин.

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО державнОГО МЕДИЧНОГО університетУ

Циклова комісія професійної та практичної підготовки відділення «Фармація»

лекція

з навчальної дисципліни: ФАРМАКОГНОЗІЯ

ТЕМА № 4 (2год.)

ДУБИЛЬНІ РЕЧОВИНИ

Для студентів відділення

«Ф армація»

Курс ІІІ, семестр VI

Запоріжжя – 2018

ПЛАН:

1. Загальна характеристика дубильних речовин.

2. Повна характеристика ЛР:

- родовик лікарський;

- гірчак зміїний;

- перстач прямостоячий;

- дуб звичайний;

- вільха чорна та сіра;

- бадан товстолистий,

- чорниця звичайна;

- черемха звичайна.

Література:

1. І.А.Бобкова, Л.В.Варлахова «Фармакогнозія» - К: Медицина, 2010,С.313–326

2. І.А.Бобкова «Фармакогнозія» Посібник з практичних занять – К: Медицина», 2010,С.220-229

Література для поглибленого вивчення:

1. В.М.Ковальов, О.І.Павлій «Фармакогнозія з основами біохімії рослин» - Х:

«Прапор», 2000,С.296-305

Загальна характеристика дубильних речовин.

Дубильні речовини (таніди) — це природні поліфеноли, які утворюють хімічні зв'язки з білками й осаджують їх, ущільнюючи тканини. Дубильними їх називають тому, що в давнину для оброблення сирої шкіри тварин використовували кору дуба. У процесі дублення розчинні та розбухлі білкові речовини сирої шкіри перетворюються на нерозчинні і нерозбухлі. Унаслідок цього вона стає міцною, еластичною, стійкою до загнивання та дії ферментів і води.Це складний хімічний процес і не всі поліфеноли придатні для дублення шкір. Низькомолекулярні дубильні речовини непридатні для дублення шкіри, таку здатність мають лише високомолекулярні.

Поширення та локалізація. Дубильні речовини широко поширені в природі. У таких родин як розові, бобові, миртові, гречкові, айстрові їх вміст досягає 20—30%. Досить високий вміст дубильних речовин (близько 70%) виявлено в патологічних утвореннях — галах, які розміщені на листках або інших частинах рослини, унаслідок ураження їх комахами. Найбільше дубильних речовин утворюють вищі рослини.

Локалізація їх щодо рослинних органів нерівномірна. У дерев і кущів вони найбільше накопичуються в корі та деревині, а у багаторічних трав'янистих рослин — у підземних органах.

Значення для рослин. Дубильні речовини, розчинені в клітинному соку, беруть участь в обміні речовин у рослин. Частково вони відкладаються як запасні поживні речовини і використовуються рослиною навесні. Беруть участь в окисно-відновних і дихальних процесах. Таніди мають бактерицидні й фунгіцидні властивості, які запобігають загниванню деревини; відіграють захисну роль від різних шкідників.

Класифікація. Хімічна будова дубильних речовин досить складна. Це суміші поліфенолів пірогалолу, пірокатехіну, флороглюцину та фенолокарбонових кислот, які утворюють високомолекулярні таніди:

Пірогалол Пірокатехін Флюроглюцин

Першу класифікацію танідів складено на основі продуктів їх термічного розпаду під час нагрівання до 180—20 °С: пірогалоли та пірокатехіни. Пізніше Фрейденберг запропонував розділити таніди за будовою і хімічними властивостями на ті, що гідролізуються, і конденсовані.

Таніди, що гідролізуються ферментами, кислотами, основами, розщеплюються на прості феноли та цукор. За будовою вони поділяються на три групи.

1. Галотаніни — ефіри галової кислоти і моносахаридів:

2. Елаготаніни — ефіри елагової кислоти і моносахаридів:

3. Нецукрові ефіри фенолкарбонових кислот.

Конденсовані таніди не гідролізуються, і їх також поділяють на три групи.

1. Похідні флаванолів-3.

2. Похідні флавандіолів-3, 4.

3. Похідні оксистильбенів.

Властивості. Реакції ідентичності. Дубильні речовини безбарвні або бурувато-жовті, високомолекулярні — аморфні, а низькомолекулярні — кристалічні речовини. Розчиняються у воді, спирті, нерозчинні у хлороформі, бензолі, ефірі. Оптично активні.

На повітрі таніди під впливом ферментів окиснюються, утворюючи забарвлені речовини флобафени, або красені. Від них залежить забарвлення зрізів кореневища, кори та інших органів. Флобафени нерозчинні в холодній воді, але розчиняються в гарячій і забарвлюють настої та відвари з сировини, що містить таніди.

Дубильні речовини утворюють осади з розчинами желатину, алкалоїдами, солями важчих металів. Тому солі заліза використовуються для ідентифікації дубильних речовин.

Дубильні речовини, що гідролізуються, з розчином залізоамонієвих галунів утворюють чорно-синє забарвлення. Дубильні речовини пірокатехінової групи, або конденсовані, — чорно-зелене. Під дією свинцю ацетату на суміш танідів в оцтовокислому середовищі дубильні речовини пірогалолової групи випадають в осад, а пірокатехінової — залишаються в розчині.

Для кількісного визначення танідів у сировині застосовують різні фізиісо-хімічні методи: фотокалориметрії, гравіметрії, комплексонометрії та ін.

Заготівля. Сушіння. Зберігання сировини. Збирають сировину в період найбільшого вмісту танідів. Правила збирання такі самі, як і загальні правила заготівлі лікарської рослинної сировини. Сушать сировину швидко, температура сушіння залежить від виду сировини. Найчастіше — це 50—60°С.

Зберігають у сухому прохолодному місці. Дубильні речовини просякають клітинні стінки, через те вони стають стійкими, не загнивають. Термін зберігання сировини — від 4 до 6 років.

Фармакологічна дія і застосування. Застосування в медицині зумовлене здатністю танідів осаджувати білки. Саме цим пояснюється характерний в'яжучий смак. Плівка, що утворюється на слизових оболонках, запобігає поширенню запалення. Унаслідок утворення тонкого шару ущільненого білка зменшується подразнення слизових оболонок травного каналу, тому таніди використовують як в'яжучий засіб при проносах.

Справляють також антимікробну дію. Використовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, гастритах, ентеритах; при запаленнях гортані; для полоскань ротової порожнини. Як кровоспинний засіб застосовують при геморої, у вигляді примочок при опіках, у вигляді змащувань при пролежнях.

Як антидоти таніди використовують у медицині завдяки здатності утворювати нерозчинні сполуки з солями важких металів і алкалоїдами.

Лікарські форми і засоби. Сировина в подрібненому стані; готують відвари, настої, збори. Танін, препарат «Танальбін» та ін.

2. Повна характеристика ЛР:

- родовик лікарський

Кореневища та корені родовика —Rhіzотаtа еtrаdісеsSаnqиіsоrbае

Родовик лікарський —Sаnqиіsоrbа оffісіпаlіs

Родина розові —Rоsасеае

Народні назви: родовик, грижник, сухозотниця.

Російська назва: кровохлебка лекарственная.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки до 1 м, може жити до 40 років. Кореневища довгі, горизонтальні, з численними коренями. Стебла розгалужені уверхній частині. Листки непарноперисті, складаються з 7—25 листочків гостропилчастих по краю, зверху зелені, знизу сизо-зелені. Мають запах огірків. Прикореневі листки черешкові, утворюють розетку, верхні — сидячі. Квітки двостатеві, темно-пурпурові, дрібні, зібрані в густу видовжену головку на довгих квітконіжках. Віночка немає, оцвітина проста чашечкоподібна. Плоди — сухі чотиригранні горішки. Цвіте у червні—серпні. Плоди дозрівають у липні— вересні.

Поширення і місце зростання. Росте по всій території України на заливних, вологих луках, лісових галявинах, серед чагарників, місцями утворюючи зарості.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Викопують кореневища з коренями восени після відмиранням надземної частини. Для відновлення заростей залишають 1—2 рослини на площі 5 м². Періодичність заготівлі — 5 років.

Первинне оброблення. Сушіння сировини. Видаляють залишки надземної частини, тонкі корені, гнилі кореневища та корені. Миють, розрізують товсті кореневища повздовж. Пров'ялюють на сонці, сушать за температури 40—50°С тонким шаром. Після сушіння повторно переглядають і видаляють побурілі на зламі частини.

Опис сировини. Циліндричні кореневища цільні або розрізані повздовж, з коренями. Довжина — до 15—20 см, товщина кореневищ — 1—2 см, коренів — до 1,5 см. Корінь зовні темно-бурий, на зламі жовтуватий. Запах відсутній. Смак дуже терпкий. Термін зберігання — до 5 років.

Хімічний склад сировини. Містить дубильні речовини (до 20%), переважно пірогалолової групи, галову та елагову кислоти, сапоніни, каротин, вітамін С.

Фармакологічна дія і застосування. В'яжучий, протизапальний і кровоспинний засіб при ентероколітах, маткових і гемороїдальних кровотечах, проносах.

Лікарські форми і засоби. Рідкий екстракт, відвари кореневищ і коренів.

- гірчак ззміїний

Кореневища змійовика — Rhіzотаtа Віstоrtае

Гірчак зміїний — Роlуgопит bіstоrtа

Родина гречкові — Роlуgопасеае

Народні назви: ракові шийки, змійовик, рачки, рачинець, дика гречка та ін.

Російська назва: горец змеиный.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з товстим змієподібно зігнутим, косозростаючим кореневищем. Стебло одне, або декілька, 30—100 см заввишки, нерозгалужене, багатоколінчасте, з розтрубами в місцях прикріплення листків. Листки видовжено-ланцетоподібні, цілокраї; прикореневі та нижні стеблові з крилатими черешками, верхні — сидячі, дрібні. Зісподу листки сизі від опушення, зверху — голі. Квітки дрібні рожеві, утворюють на верхівці стебла густий циліндричний колос. Плоди — тригранні, блискучі, темно-бурі горішки. Цвіте у травні—червні, плоди дозрівають у липні.

Поширення і місце зростання. У північних і західних районах України утворює зарості. Росте на вологих луках, лісових галявинах, серед чагарників.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Кореневища викопують восени, коли починає відмирати надземна частина, залишаючи 1—2 здорові, розвинені рослини на кожні 2—5 м² зарості. Періодичність заготівлі до 5 років.

Первинне оброблення. Сушіння. З кореневища старанно відокремлюють залишки стебла, тонкі численні корені, пошкоджені частини, миють. У хорошу погоду сушать на відкритому повітрі, розклавши тонким шаром і перегортаючи. У сушарнях — за оптимальної температури 50—60°С. Повторно стандартизують, вилучаючи почорнілі, трухляві кореневища із залишками коренів.

Опис сировини. Кореневища тверді, змієподібно зігнуті, трохи сплюснуті, з поперечними кільчастими потовщеннями і слідами від обрізаних коренів. Кореневище завдовжки 3—10 см, завтовшки 1,5—2 см. Колір зовні темний, червонувато-бурий, злам — рожевий або бурувато-рожевий. На зламі чітко видно переривчасте кільце провідних пучків. Запах відсутній. Смак сильно в'яжучий. Термін зберігання — б років.

Хімічний склад сировини. Вміст дубильних речовин не менше 15%, переважно пірогалолової групи; значно менше — пірокатехінової групи, наявні вільна галова та елагова кислоти.

Фармакологічна дія і застосування. В'яжучий засіб при гострих і хронічних проносах; при запаленнях кишечника і шлунка, при маткових та гемороїдальних кровотечах. Зовнішньо застосовують для полоскання ротової порожнини.

Лікарські форми і засоби. Відвари, рідкий екстракт, в'яжучі шлункові збори.

- перстач прямостоячий

Кореневища перстачу—Rhizотаtа Тоrтепtillае

Перстач прямостоячий — Роtепtіllа еrесtа

Родина розові —Rоsасеае

Народні назви: калган, зав'язник, в'язель, котячі лапки.

Російська назва: лапчатка прямостоячая.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина, завдовжки до 30 см. Кореневища неправильної форми, багатоголові з численними ниткоподібними коренями. Стебло прямостояче, розгалужене, у верхній частині опушене. Листки трійчасті, великозубчасті з двома 3—7-лопатевими або великозубчастими прилистками. Стеблові листки сидячі, прикореневі — черешкові. Віночок квіток золотисто-жовтий. Квітки на довгих квітконіжках, поодинокі, верхівкові або пазушні. Віночок складається з чотирьох пелюсток. Плід — збірна сім'янка, складається з 8—15 сухих горішків. Цвіте з травня до серпня. Плоди дозрівають у серпні—вересні.

Поширення та місце зростання. Зустрічається на більшій час тині території України, найчастіше в Карпатах, Поліссі, рідше — у лісостепових районах. Росте у вологих лісах, особливо соснових, серед чагарників, на вологих луках, лісових галявинах.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Заготовлюють кореневища восени, після відмирання надземних частин, або рано навесні, на початку відростання листків. Викопують, залишаючи на площі 1 м²2—3 рослини недоторканими, для подальшого розмноження насінням.

Первинне оброблення. Сушіння сировини. Кореневища миють у холодній воді, обрізують корені, залишки стебла, гнилі частини. Кілька днів пров'ялюють на відкритому повітрі, сушать на горищі, а найкраще в сушарнях за температури 50—60°С тонким шаром, перегортаючи. Після сушіння сировину оглядають і при потребі очищують.

Опис сировини. Кореневища прямі та зігнуті різної форми: циліндричні, бульбоподібні, округлі, веретеноподібні, видовжені, тверді, з ямками від коренів. Кореневища завдовжки до 9 см, завтовшки 1—3 см. Колір зовні бурий або темно-бурий, на зламі червонуватий або червоно-бурий. Запах слабкий, ароматний. Смак сильно в'яжучий. Термін зберігання — до 6 років.

Хімічний склад сировини. Містяться дубильні речовини конденсованої групи (до 30%), елагова кислота, тритерпенові сапоніни, флобафени, ефірна олія.

Фармакологічна дія і застосування. Використовують як в'яжучий, протизапальний, антимікробний, кровоспинний засіб. Застосовують при розладах травного каналу, при стоматиті, гінгівіті, виразці шлунку, шлункових кровотечах, при екземах, опіках.

Лікарські форми і засоби. Відвари, полоскання, протигемороїдальні збори, комплексні препарати.

- вільха сіра

Супліддя вільхи —Frисtиs Аlпі

Вільха сіра —Аlпиs іпсапа

Вільха клейка або чорна —Аlпиsglиtіпоsа

Родина березові — Веtиlасеае

Російські назви: ольха серая, ольха клейкая.

Опис рослини. Дерево, заввишки 10—30 м. У вільхи сірої кора гладенька, сіра, у вільхи клейкої — темно-бура. Молоді гілки червонувато-бурі з білуватими поперечними сочевичками. Листя сірої вільхи широко-еліптичне, зубчасте, сірувато-зелене. Листя чорної вільхи округле, зубчасте, зверху блискуче, темно-зелене, знизу опушене. Молоде листя клейке. Цвіте ранньою весною до появи листя. Чоловічі квітки — у сережках, завдовжки 4—7 см, темно-брунатні. Жіночі — у коротких, завдовжки 1—2 см, овальних колосках, зелені. Після запилення вони дерев'яніють і чорніють, утворюючи супліддя — шишечки. Цвіте в березні—квітні. Плоди дозрівають у вересні—жовтні.

Поширення і місце зростання. Росте майже по всій Україні, у лісовій та лісостеповій зонах. Вільха сіра — у Карпатах. Любить вологі та заболочені грунти. Часто утворює вільхові ліси.

Правила заготівлі. Сушіння сировини. Збирають здерев'янілі супліддя восени або взимку. Заготівлю проводять на вирубках або зрізають гілки з дерев, а потім обривають супліддя. Перед сушінням видаляють гілочки. Сушать на горищах, у сушарнях або в темних приміщеннях. Оптимальна температура — до 50—60°С

Опис сировини. Супліддя (шишечки) яйцеподібні або видовжені, розміщені по кілька штук на спільній плодоніжці або поодинокі з плодоніжками чи без них. На вісі супліддя розміщені численні віялоподібні лусочки з потовщенням. У пазухах лусочок містяться двокрилі сплюснуті плоди — горішки. Довжина спільної плодоніжки до нижнього супліддя — до 15 мм, довжина суплідь — до 20 мм. Колір суплідь темно-бурий або темно-коричневий. Запах слабкий. Смак в'яжучий. Термін зберігання — 3 роки.

Хімічний склад сировини. Містить дубильні речовини, галову та елагову кислоти, елаготаніни, галотаніни. Загальна кількість дубильних речовин не менше ніж 10%.

Фармакологічна дія i застосування. В'яжучий, протизапальний, кровоспинний засоби.

Лікарські форми і засоби. Шлункові збори. Екстракт входить до складу препарату камілаль (супозиторії). Препарат «Альтан» використовують при диспепсичних розладах, як протизапальний і знеболювальний засоби.

- бадан товстолистий

Кореневище бадану —Rhіzотаtа Веrgепіае

Бадан товстолистий —Веrgепіа сrаssіfоlіа

Родина ломикаменеві —Sахіfrаgасеае

Російська назва: бадан толстолистный.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище велике, галузисте, горизонтальне. Довжина досягає 2 м. Листки в прикореневій розетці завдовжки до 35 см, на довгих черешках, широкоеліптичні, край злегка городчастий, шкірясті, темно-зелені, блискучі, зимуючі. Квітки лілово-рожеві, дзвоникоподібні, зібрані в коротку густу волоть на довгому товстому квітколожі. Плід — коробочка. Цвіте у травні—липні. Насіння дозріває у липні—серпні.

Поширення та місце зростання. В Україні культивують і вирощують як декоративну рослину.

Правила заготівлі. Збирають у червні—липні. Кореневища легко вириваються з ґрунту руками, їх очищують від землі, дрібних коренів, миють, ріжуть на шматки, сушать. Збирають як сировину також і листя.

Опис сировини. Шматки кореневищ циліндричної форми завдовжки до 20 см, завтовшки 1—3,5 см. На поверхні лускоподібні залишки черешків листків та округлі сліди коренів. Колір кореневищ і лусок темно-коричневий, майже чорний, на зламі — світло-рожевий. Запах відсутній. Смак сильно в'яжучий. Термін зберігання — 4 роки.

Хімічний склад сировини. Містить не менше ніж 20% дубильних речовин, переважно пірогалолової групи, фенологлікозид арбутин, катехін, галову кислоту, глікозид бергенін.

Фармакологічна дія і застосування. В'яжучий, антимікробний та протизапальний засіб. Призначають при інфекційному коліті та ентероколіті у вигляді відвару; при захворюванні ротової порожнини — у вигляді полоскань; у гінекології — для спринцювання.

Лікарські форми, засоби. Рідкий екстрат, відвар.

- чорниця звичайна

Плоди чорниці —Fructиs Муrtіlli

Листя чорниці —Fоlіа Муrtіlli

Пагони чорниці —Соrтиsvассіпіі туrtіlli

Чорниця звичайна —Vассіпіит туrtіllus

Родина вересові —Еrісасеае

Народні назви: чорні ягоди, яфени.

Російська назва: черника обыкновенная.

Опис рослини. Напівчагарник заввишки 15—50 см. Кореневище до 2—3 м, повзуче, укорінюється. Стебла прямостоячі, розгалужені. Листя почергове, короткочерешкове, тонке, яйцеподібне, дрібнопилчасте. Квітки дрібні поодинокі, пазушні, зеленкувато-рожеві, глечикоподібнокулясті. Плід — соковита чорно-синя з сизим нальотом ягода. Цвіте у травні— червні, плоди дозрівають у липні—серпні.

Поширення і місце зростання. Росте в Карпатах, Поліссі, західному лісостепу: у зоні хвойних і мішаних лісів, утворюючи зарості.

Правша заготівлі. Охоронні заходи. Збирають у суху погоду стиглі плоди без плодоніжок, зриваючи руками, або «зчісують» спеціальними совками-гребінцями, складаючи у тверду тару. Під час заготівлі необхідно берегти від прямих сонячних променів, щоб ягоди не пускали сік.

Для збереження заростей не можна ламати стебла, пошкоджувати кореневу систему. Необхідно періодично міняти місця масових заготовок. Листя обривають вручну у фазу цвітіння рослини. Як лікарську сировину також зрізають верхівки пагонів. Слід обривати тільки нижні й середні листки і залишати на рослині частину пагонів для подальшого її розвитку.

Первинне оброблення. Сушіння сировини. При "зчісуванні" ягід до сировини потрапляє багато листків і зелених плодів, які потім видаляють. Ягоди пров'ялюють на повітрі 2—3 год, тоді сушать у печах або плодосушарнях за температури 55—60°С. Розкладають тонким шаром, часто перемішуючи. За високої температури ягоди спікаються, а за низької — скисають і пліснявіють. Правильно висушені ягоди не злипаються, не забруднюють руки. Листя сушать у затінку, на горищі тонким шаром, періодично перегортаючи. У сушарнях — за температури 55—60°С.

Опис сировини. Плоди — ягоди, сильно зморшкуваті, безформні, а розмочені у воді — кулясті. На верхівці кільцева облямівка від залишку чашечки. У центрі залишок стовпчика або невелике заглиблення, якщо стовпчик відпав. У м'якоті — до 30 штук насінин. Діаметр плодів — 3—6 мм. Колір плодів зовні чорний з червонуватим відтінком; м'якоть — червоно-фіолетова. Запах слабкий. Смак кисло-солодкий, трохи в'яжучий. Термін зберігання — до 2 років. Листя — яйцеподібної форми, краї дрібнопилчасті, завдовжки до 20 мм, завширшки 5—16 мм. Колір світло-зелений, запах слабкий, смак гіркуватий. Пагони — суміш верхівок із листками та квітками. Стебла борозенчасті, завдовжки до 15 см. Колір стебел і листків світло-зелений, квіток — зеленувато-рожевий. Запах слабкий, смак гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Плоди містять дубильні речовини пірокатехінової групи (до 12%), цукор (до 6%), антоціановий глікозид міртилін, пектинові речовини, органічні кислоти (лимонна, яблучна, молочна, хінна, янтарна), вітаміни С і групи В, каротин, залізо, марганець, пігменти.

У листках містяться конденсовані дубильні речовини (7%); фенольні сполуки неоміртилін, міртилін, арбутин; флавоноїди; урсолова та олеанолова кислоти тощо.

Фармакологічна дія і застосування. Плоди використовують як м'який в'яжучий і дієтичний засіб при гострих і хронічних шлунково-кишкових розладах, колітах, ентероколітах. Пагони зменшують вміст цукру в крові.

Лікарські форми і засоби. З плодів готують відвари. Пагони чорниці входять до складу протидіабетичного збору «Арфазетин».

- черемха звичайна

Плоди черемхи — Frисtиs Раdі

Черемха звичайна —Раdиs аvіит

Родина розові —Rоsасеае

Народні назви: черемшина, колоколуша.

Російська назва: черемуха обыкновенная.

Опис рослини. Кущ або дерево заввишки до 10 м. Листки почергові еліптичні, гостропилчасті. На черешку є залозки з нектаром, який приваблює мурашок, а вони захищають дерево від гусені. Квітки дрібні, білі, запашні, зібрані в суцвіття китицю. Плоди — чорні, блискучі кістянки. Цвіте у травні—червні, плоди дозрівають у серпні—вересні.

Поширення і місце зростання. Росте в лісовій і лісостеповій зонах європейської частини СНД. Зустрічається майже по всій Україні на узліссях як підлісок. Часто культивується як декоративна рослина.

Правша заготівлі. Охоронні заходи. Збирають дозрілі плоди, іноді зривають усю китицю. Ягоди черемхи їдять рябчики, глухарі, хом'яки та інші тварини, тому частину плодів потрібно залишати на дереві. Не слід ламати гілок.

Первинне оброблення. Сушіння. Відбирають листки, гілочки, зім'яті плоди. Сушать у сушарнях за температури 40—50°С, на горищах, на сонці, розкладаючи тонким шаром. Після висихання плодів у китицях їх перетирають, відокремлюючи плодоніжки, гілочки, неякісну сировину.

Опис сировини. Плоди — кістянки кулеподібної форми, зморщені, без плодоніжки, з округлим білим рубчиком на місці, де вона відпала. Всередині плоду одна світло-бура куляста кісточка діаметром до 7 мм. Плоди діаметром до 8 мм. Колір чорний, матовий або блискучий, іноді з білувато-сірим нальотом. Запах слабкий. Смак солодкуватий, злегка в'яжучий. Термін зберігання — до 5 років.

Хімічний склад сировини. У м'якоті плодів містяться дубильні речовини конденсованої групи (до 15%), цукри, органічні кислоти (яблучна і лимонна). У насінні — жирне масло і глікозид амігдалін.

Фармакологічна дія і застосування. Використовують як в'яжучий засіб при розладах травного тракту. Усі частини рослини, крім м'якуша плодів, містять глікозид амігдалін, який розщеплюється па синильну кислоту, бензальдегід і глюкозу, тому лікарські засоби можуть бути отруйними. Свіжі плоди, квітки та листя мають фітонцидні властивості.

Лікарські форми та засоби. Внутрішньо відвар або чай. Слід пам'ятати, що кісточки не можна розчавлювати, вони повинні залишатися цілими, щоб уникнути вилучення з них амігдаліну.

- дуб звичайний

Кора дуба —Соrtех Qиеrсus

Дуб звичайний —Qиеrсusrоbиr

Родина букові —Fаgасеае

Російська назва: дуб обыкновенный.

Опис рослини. Могутнє дерево заввишки 40— 50 м з розвиненою кореневою системою. На старих деревах кора товста з глибокими тріщинами, на молодих гілках кора зеленувато-бура, гладенька, блискуча. Листки короткочерешкові, довгасто-оберненояйцеподібні з тупими лопатями, шкірясті, зверху голі, блискучі. Квітки роздільностатеві, тичинкові — у сережках, маточкові з трироздільною приймочкою, сидячі. Плоди — жолуді. Починає цвісти і давати плоди у віці 20—30 років. Цвіте у травні, плоди дозрівають у вересні.

Поширення і місце зростання. Росте по всій Україні, найбільше в лісостепових районах, утворюючи чисті дубові та мішані ліси. Світлолюбне дерево.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Заготовлюють кору під час руху соку, коли вона легко знімається. На молодих стовбурах і гілках роблять кільцеві надрізи на відстані близько 30 см і з'єднують їх поздовжніми. Місце заготівлі завчасно погоджується з лісництвом і ведеться там, де проводять розчистку або вирубку лісу. Дуби ростуть повільно.

Первинне оброблення. Сушіння сировини. Відбирають кору з тріщинами, лишайниками, деревиною.Сушать на відкритому повітрі, у приміщеннях, що добре провітрюються, на горищах, розклавши тонким шаром і періодично перемішуючи.

Опис сировини. Шматки кори трубчасті або у вигляді жолобків і смужок. Довжина різна, завтовшки 2—3 мм (до 6 мм). Зовнішня поверхня блискуча, рідко матова, гладенька, іноді з дрібненькими тріщинками. Внутрішня поверхня з поздовжніми тонкими реберцями. Злам зовні зернистий, рівний, усередині — волокнистий, скалкуватий. Колір зовні світло-бурий, світло-сірий, сріблястий, внутрішня поверхня жовто-бурого кольору. Запах слабкий, специфічний. Смак сильно в'яжучий. Термін зберігання — 5 років.

Діагностичні мікроскопічні ознаки. На поперечному зрізі шар бурої кірки. На зовнішньому боці кори помітні друзи кальцію оксалату, групи кам'янистих клітин, механічний пояс, який складається з груп луб'яних волокон і кам'янистих клітин. Механічний пояс є діагностичною ознакою для визначення якості кори. Деякі клітини паренхіми містять флобафени у вигляді вкраплень червоно-бурого кольору. На внутрішній корі окремі групи луб'яних волокон із кристалічною облямівкою кальцію оксалату, розміщені концентричними ланцюгами. Між волокнами серцевинні промені.

Хімічний склад сировини. Дубильні речовими конденсованої групи (до 12%), галова та елагова кислоти, сапоніни, флавоноїди.

Фармакологічна дія і застосування. Застосовують як в'яжучий і протизапальний засіб при стоматитах, гінгівітах, опіках, геморої, захворюваннях шкіри.

Лікарські форми і засоби. Відвари, збори, полоскання, ванни, комплексні препарати.

Додаток 1

Кора дуба звичайного; поперечний зріз

1 — корок; 2 — фелодерма; 3 — друзи кальцію оксалату; 4 — механічний пояс; 5 — кам’янисті клітини; в — луб’яні волокна з кристалічною обкладкою; 7 — серцевинний промінь

Додаток 2