Формування соціально – ціннісного ставлення до норм сучасної культури. (правов., естет., екол., побут. тощо) (на рівні наслідування).

ЛЕКЦІЯ № 1. МЕТОДИКА ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЯК СКЛАДОВА ПЕДАГОГІКИ

План

1. Методика виховної роботи як навчальна дисципліна та практична діяльність.

2. Предмет та об’єкт методики виховної роботи та результат виховної роботи.

3. Аксіологічні засади: ціна і цінність у теорії і практиці виховання. Чинники формування ціннісних ставлень.

СРС. Завдання і зміст основних напрямків виховання (національного, морального, громадянського, трудового, естетичного, фізичного та ін.). Форми педагогічного впливу.

Опорні слова: методика виховної роботи, виховання, виховний процес, цінність, ціннісна основа виховання, ціннісне ставлення, аксіологія.

 

1. Методика виховної роботи як навчальна дисципліна та практична діяльність.

Виховання – категорія така ж давня, як і сама людина. Виховання – цілеспрямований і організований процес формування особистості. У педагогіці поняття «виховання» використовується у «широкому» та «вузькому» педагогічному значеннях. У широкому соціальному розумінні виховання – це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміють цілеспрямований вплив на людину з боку соціально-громадських інституцій з метою формування в неї певної системи знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, підготовки до життя. У широкому педагогічному розумінні виховання – це спеціально організований, цілеспрямований і керований вплив колективу вихователів на вихованців з метою формування у них певних якостей, що здійснюється в навчально-виховних закладах і охоплює весь педагогічний процес. У вузькому педагогічному розумінні виховання – це процес і результат виховної роботи педагога, спрямованої на розв’язання конкретних виховних завдань у колективі учнів.

МВР – це перехід від Теорії до Практики

                                                                  Теорія навчання                      МВІМ

 

              Педагогіка складається  з

 

Теорія виховання                        МВР

 

Завдання цих методик – підготувати до роботи:

- учителя ІМ, зарубіжної літератури;

- класного керівника-вихователя.

Якщо МВІМ (методика викладання іноземної мови) річ добре досліджена, є певні конкретні рекомендації що й до чого, то ВР – не має готових рецептів, будемо пізнавати закони і закономірності, а як робити, як застосовувати буде залежати від Вас самих, студентів.

Процес виховання здійснюється у всьому процесі навчання.

Основним засобом виховання є сама особистість вихователя.

Методика – сукупність форм, засобів, умов, пов’язаних у певну систему логікою досягнення виховного результату.

Методика виховної роботи передбачає вибір і реалізацію найбільш раціональних форм і методів виховної роботи.

Наш курс МВР передбачає 54 години: 10 годин – лекції, 8 годин – семінарські заняття заняття, 36 годин – самостійна робота.

Предмет курсу – зміст, форми і методи виховної роботи в ЗОШ.

2.    Предмет та об’єкт методики виховної роботи та результат виховної роботи.

Виховання – це процес взаємодії вихователя і вихованців з метою:формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності шляхом поповнення недоліків

МВР – це навчальна дисципліна, наука, яка служить практиці.

Об’єкт МВР – це виховний процес (ВП)

Предмет МВР – відношення – ставлення – стосунки

- до себе

- людей

- природи

- цінностей

- діяльності.

Ставлення буває: внутрішнє – мотиви; зовнішнє – вчинки.

Критерій вихованості – єдність поведінки і свідомості.

Тож, нам треба формувати внутрішнє ставлення – мотиви.

А зовнішнє ставлення? Якщо в душі є добро, воно знайде вихід у вчинках. Тобто нам з вами треба працювати з найтоншим явищем – з душею. Тобто, ми матимемо справу з досвідом емоційно-ціннісниїх ставлень (ДЄЦС), це внутрішнє ставлення, ціннісне ставлення.

3.    Аксіологічні засади: ціна і цінність у теорії і практиці виховання. Чинники формування ціннісних ставлень.

Ціннісна складова особистості – соціально детерміноване явище, що вивчається в контексті діяльності суспільства, у якому відбувається становлення особистості. Особистість в процесі життя включається в систему суспільних відносин, що супроводжується формуванням своєрідних “вузлів”, які поєднують різні види діяльності в цілісній структурі особистості. Ці “вузли” і є ціннісними утвореннями, які в практиці життєдіяльності виступають як її суттєві сили. Взяті разом вони утворюють “ядро” особистості, “основу”, яка забезпечує цілісність індивідуального розвитку, особистісну самототожність. Цінності як важливий елемент внутрішньої структури особистості, який закріплюється її життєвим досвідом, всією сукупністю переживань та прагнень є складним утворенням, що виступає характеристикою кожного окремого індивіда, виражаючи його індивідуальність, неповторність та своєрідність. Однак самі по собі ціннісна складова не утворюється, її формування – тривалий процес, у ході якого відбувається ряд перетворень: від вмотивованої потреби до ціннісної ієрархії. Вона акумулює в собі загальну спрямованість інтересів і вчинкових дій, супроводжуючись емоційними переживаннями суб’єкта, та відіграє роль регулятора суспільної діяльності людини загалом. Цінності виступають єдністю суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, індивідуально-особистісного та загального, соціального і природнього. Сучасний загальновизнаний ціннісний ряд, що характеризується універсальністю та своєрідністю – особистість, праця, духовність, мудрість, правда, сміх, душа, природа, воля, надія, віра, любов, мислення – утворювався протягом тривалого часу.

Мислителі багатьох народів фіксували у своїх ученнях та концепціях сутнісні риси усвідомлених форм вияву ціннісної ієрархії особистості, залежність розвитку суспільства не лише від матеріально-економічних відносин, релігійних доктрин, але й від домінуючих цінностей. Витоки теорії цінностей сягають ще філософських концепцій досократівського періоду. Прикладом цього може бути життєдіяльність таких філософів стародавнього Сходу, як Будда, Конфуцій, згідно з уявленнями котрих найвищою цінністю в людських взаємовідносинах уважалися гуманність та милосердя. Щоб гідно прожити життя, людина повинна творити добро або хоча б не завдавати шкоди іншим. «Не роби іншому того, чого собі не бажаєш», - повчав своїх учнів Конфуцій. У давньоіндійській філософії теж широко сповідувалася ідея добра і любові до людей, яка була викладена стародавніми філософами в таких памятках як «Ригведа», «Упанішади», «Сідханта».

Соціально-філософська думка вчених античної епохи Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура постійно зверталася до аксіологічної проблематики з огляду на ідею самореалізації особистості. Найдорогоціннішим для людини, на їх думку, є вільний час, завдяки якому вона може розкрити свої задатки, здібності, реалізувати власні ідеї та мрії. За визначенням Епікура зробити людину щасливою може оволодіння нею вищими цінностями – істиною, доброчесністю й красою. Спираючись на погляди своїх попередників філософи епохи Відродження проголошують найвищою цінністю людину, однаково важливими вважають її фізичний стан, красу в поєднанні з духовним внутрішнім світом, здатністю до розумової праці, унаслідок чого з’являється ідея всебічно й гармонійно розвиненої особистості.

У ХVIII – ХIХ ст. у розробку питань ціннісних орієнтацій особистості зробили свій внесок Г. Гегель, І. Гете, І. Кант, Р. Емерсон, Г. Келер, Т. Манн, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, а також російські прогресивні мислителі: Д. Писарев, Л. Толстой, К. Ушинський, А. Чехов. Аксіологічна проблематика займала провідне місце у творчому доробку українських філософів І.Вишенського, М.Лопатинського, М.Козачинського, Ф.Прокоповича, С.Яворського, М.Коцюбинського, М.Драгоманова, Г.Сковороди, В.Зеньковського, Г.Флоровського, Л.Шестова, О.Кульчицького. Так, у працях І.Котляревського найважливішим аксіологічним принципом постає правда, яка поєднується з народністю, що найбільш яскраво виражено в поемі “Енеїда”, де своєрідною ціннісною категорією виступає сміх як сфера існування людської свободи. В аксіологічних переконаннях П.Гулака-Артемовського значне місце відводиться так званій “добрості”, яка осмислюється з гуманістично-просвітительським уявленням про добро та зло і “природну” рівність людини. П.Куліш однією із цінностей визначав душу людини. Глибока філософська ідея цінності особистості і природи та їх органічної єдності відображена у творах Л.Українки та Я.Козельського. Для Т.Шевченка Україна – це екзистенційний стан буття, а найвищою цінністю є його власна доля й доля народу, які стають віддзеркаленням одна одної. Філософ звертається до життя і смерті, віри та надії, волі, любові і сумління тощо. На аксіологічному ґрунті виростають такі категорії, як світ українського села і світ козаччини. Аксіологічне спрямування поглядів І.Я.Франка можна визначити рядом найбільш значимих для того періоду розвитку суспільства ціннісних проблем: герой, особистість, народ та нація. Провідними ідеями, що відображають світосприйняття І.Нечуя-Левицького виступає воля і правда. П.Грабовський проніс через життя віру в загальнолюдські цінності, і, насамперед, у красу. У подальшому по-різному підходили до цього питання представники різних філософських течій та напрямків. Особливо привернула до себе увагу аксіологія другої половини (О.В.Панін, Є.М.Причепій, А.І.Кавалеров, А.А.Кавалеров, П.В.Алексєєв) та останнього десятиліття ХХ ст. (П.В.Копнін, Л.М.Косарєва, В.О.Василенко, Б.Г.Юдін, М.Х.Тітма, В.П.Андрущенко, С.М.Наумкіна, А.О.Ручка, О.П.Пунченко, Е.А.Гансова, А.А.Чунаєва, О.М.Чебан, П.І.Гнатенко, Є.Р.Борінштейн), що було обумовлено розпадом комуністичної ідеології. На початку ХХІ ст. активізувалися наукові дослідження ціннісноутворювальних процесів, відтак визначились три основні напрямки аналізу цього явища: філософський, соціологічний, а також психолого-педагогічний.

У сучасній Україні реалізується освітня реформа, яка носить глобальний характер, оскільки в основу її покладена нова філософія освіти, що обумовлює зміни її ціннісної парадигми. Сутність цих змін пов’язана, насамперед, з формуванням ціннісної складової особистості, визначенням відносно неї провідних пріоритетів, цілей та ідеалів соціально-педагогічного простору, у якому відбувається соціальне становлення школяра. Окрім того, постає гостра необхідність якісно нових підходів до організації та змісту навчально-виховного процесу. Оскільки освіта є підсистемою загальної соціальної системи, зрозуміло, що у розгляді зазначеної проблеми підсилюється актуальність громадянських цінностей, які втілюють в собі соціальні та моральні цінності та вибудовуються на основі загальнолюдських і національних. Слід зауважити, що категорія цінностей поза людиною не існує, оскільки є особливим людським типом значущості предметів і явищ. До цінностей належать події та явища, що мають позитивне значення й пов’язані з соціальним прогресом та спонукають суспільство до відповідних ідей, норм, ідеалів. Цінності, що витримали перевірку часом і несуть у собі гуманістичне начало – життя, здоров’я, працю, творчість тощо, є споконвічними, тому мова має йти не про винахід нових цінностей, а насамперед про їхнє переосмислення.

На думку деяких дослідників (Б. Ананьєв, В. Сластьонін, І. Зязюн), основою нової ціннісної парадигми освіти має стати саме аксіологія – філософська дисципліна, яку Б. Ананьєв визначає як науку про цінності життя й культури, що досліджує важливі сторони духовного розвитку суспільства й людини, зміст внутрішнього світу особистості та її ціннісні орієнтації. Як зазначають науковці Р. Ігнатенко, В. Іздебська, Р. Скульський, для педагогічної аксіології ціннісні орієнтації є однією з основних характеристик особистості, а їх розвиток – основним завданням педагогіки. Н. Ткачова приходить до висновку, що «ефективність реформування освітньої системи України можливе тільки на підґрунті поєднання двох груп гуманістичних цінностей: загальнолюдських та національних».

Що ж таке цінність? Звідки це слово? Від ціни. Чи однакові ці поняття? Чи є між ними різниця?

Ціна	Цінність
Вартість у грошових одиницях Ціна матеріальна визначена предметна сприймається відчуттями (візьмеш в руки – маєш «вещь»)	1. Те, що має значення для життя людини і впливає на його плин; духовна не має предметної суті не сприймається відчуттями.

А.С. Пушкін: «Не продается вдохновенье, но можно рукопись продать».

2.Сфера ринку, товар купується, можна купити тіло.	2. Сфера душі, не можна купити почуття і душу.
3. Ціна – це засіб існування, вона забезпечує факт не-смерті (одяг, продукти, житло тощо)	3. Цінність – це зміст життя, переживання, усвідомлення дії, співвідношення.
4. Це зовнішнє відносне явище (сьогодні – одна, завтра – інша)	4. Внутрішня (всередині суб’єкта), вона не отримується, а народжується, формується зусиллями суб’єкта.
Не потребує зусиль душі   Ціна вичерпна (з’їв, зламав, загубив) Засоби існування безсилі перед долею – (землетрус знищує) можна замінити чимось іншим витіснити	Збагачення йде шляхом активної діяльності завдяки інтенсивній роботі мозку, душі,тіла, вільна від експропріації, не винищується, її не відібрати. Знищити можна носія, а не її. Розум непідвладний зовнішній силі. Одна не замінює іншу, не має дублю, неможливо замінити материну посмішку, ласкавий погляд. Цінність – те, що знаходить відгук у душі.
Це світ несвободи, залежності (гроші – винахід сатани)	Це світ свободи, творчості, незалежності.

Але перше, ніж починати ВР, треба розібратися, які ж цінності вже є у дітей. Для цього є чудова гра «Щедрий чарівник».

Він все може замінити у квартирі: меблі, комп’ютер тощо, але спитайте, щоб діти залишили і чому.

Це може бути лялька, якась іграшка, листівка, фотографія. Тобто, те, що стало для дитини цінністю.

А чи треба протиставляти ціну і цінність?

Треба, щоб вони певним чином сполучалися, поєднувалися.

Щоб реалізувати ціннісне ставлення (ЦС) потрібен предмет, що має ціну.

Щоб написати лист коханому (цінність), треба папір, конверт, ручка – те, що має певну ціну.

Щоб пізнати істину ( цінність), потрібна книга, яка має ой яку ціну.

Як же бути?

Протиставляти це не можна. Треба визначити, що є метою життя, а що є засіб її досягнення.

У нашому випадку почуття в листі – це мета, а засіб її досягнення має певну ціну. Коли вони переплутуються – це вже страшно.

Може бути і так:

Ціна – засіб зростання духовності. (коли предмети, що мають ціну, послугують духовному зростанню).

А може бути:

Цінність – як засіб пристосування до ціни (виправдовування свого духовного падіння)

Всі билися-й я бився. Всі лаються – і я лаюся.(тощо.)

Тут ціна і цінність помінялися місцями.

Ось у цьому міститься квінтесенція:

Кожен робить свій власний вибір: що є метою його життя, а що засобом її реалізації.

Перед нами постає проблема морального вибору.

Але ж моральний вибір кожен робить тільки сам. Ми можемо тільки допомогти дитині зробити правильний вибір, а робитиме вона його сама:

Оскільки предмет ВМР – ціннісні ставлення, то квінтесенція цього – моральний вибір між добром і злом.

Завдання учителя: допомогти зробити правильний (моральний) вибір.

Мета ВР: Допомогти дитині усвідомити і прийняти те, що основна ціль людини: організація життя, гідноголюдини.

Шлях до цієї мети: Постійне духовне напруження у вирішенні життєвих проблем, тобто у накопиченні соціального досвіду, який сконцентровано у духовних цінностях.

Добро – лежить в основі ставлення до людей.

Істина – в основі ставлення до розуму, що пізнає світ і себе у світі.

Красота – як мірило гармонії.

Свобода

Совість

Щастя

Ці цінності і становлять основу уявлень Людини про світ.

Ці ціннісні ставлення формуються тільки у діяльності: труд, пізнання, спілкування,гра.

Таку діяльність ви маєте організувати у школі.

Організовувати діяльність дітей треба заради набуття цінностей.

Але ієрархія цінностей у кожного своя.

А от комбінацій цінностей безліч.

Носієм цінностей є вихователь – носій високих духовних цінностей. Бо віддавати можемо тільки те, що маємо. А якщо не маємо, то треба поповнювати нестатки.

Фактори формування ціннісних ставлень.

Обов’язковий альтернативний вибір (щось втрачаємо, щось знаходимо).

Першим вибір робить Учитель (захищає дитину, підтримує, навіть якщо його чекають неприємності). Дитина бачить своє віддзеркалення у Вчителеві.

Проживання ціннісного ставлення («олюднення ставлення»)

· відміна розважального ВЗ, коли у якоїсь дитини горе;

· подруги вдягають простіший одяг, щоб не відрізнятися від подруги, яка не має модного одягу;

· заняття зупиняють, коли дитина загубила контактну лінзу і допомагають її знайти;

· на занятті панує мертва доброзичлива тиша, коли відповідає учень – заїка.

Усвідомлення цінності (дитина розуміє, що вона робить).

Наталя Єгорівна Щуркова: «Все це не ціль, а засоби її досягнення, а мета: прожити життя, гідне людини».

Для цього виділяються вікові задачі – домінанти:

Формування життєвої позиції як загального ставлення до життя. Старшокласники перш ніж строїти життя, мають усвідомити, що ж будувати. Якщо діти не усвідомлюють цього, то мета ВР не досягнута.

Формування образу гідної людини і його співвідношення до свого «Я» (підлітковий вік).

Формування соціально – ціннісного ставлення до норм сучасної культури. (правов., естет., екол., побут. тощо) (на рівні наслідування).

Формування ставлення до Природи як до людської домівки (це формування гуманістичного фундаменту на майбутнє).

Виховання – це взаємодія. Це єдністьвихователя і вихованця.

З одного боку від вихователя йде педагогічний вплив на вихованця, з іншого - відгук від вихованця.