Педагогічна діагностика в роботі класного керівника. Методи діагностики вихованості

Педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.).

Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

• дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

• з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня;

• діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

• діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань;

• діагностика в виховних технологіях виступає як індикатор і як метод виховання.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як:

а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель – учень – мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів.

Пропонуємо вашій увазі основні методи педагогічної діагностики (за А.І. Кочетовим):

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв’ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести – особистісні, тести – ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу.

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв’язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Вибір засобу аналізу педагогічного явища залежить від того, який результат хоче отримати вчитель-дослідник. В одних ситуаціях вихователю потрібна експрес діагностика педагогічної ситуації, яка виникла у класі, в інших необхідно провести довготривале спостереження за змінами стосунків між учнями, в третіх – виникає необхідність, використовуючи методи прогнозування, представити можливу результативність всієї виховної роботи в класі.

Функції кожного окремого методу можуть змінюватись залежно від засобу його використання і від того, яку інформацію з допомогою конкретного методу ми хочемо отримати.

Важливою вимогою, на думку вчених, до застосування методик діагностування є доступність їх для дітей. Тому кожне питання анкети чи тексту, тема твору, будь-які прийоми дослідження повинні бути зважені, продумані з позицій дітей. Потрібно передбачати, яку користь принесуть отримані результати для покращання роботи учнівського колективу, активу, а, отже, в якій формі відбудеться знайомство самих вихованців з цими результатами і т. п.

Достовірність, об’єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об’єктивність, недоброзичливість – необ’єктивність отриманих даних.

Отже, педагогічна діагностика, як один з найважливіших етапів впровадження виховних технологій, дозволяє об’єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, дитячий колектив, сприяє переходу процесу діяння дітей в саморух.

У системі заходів, запланованих Державною національною програмою відродження освіти, спрямованих на підвищення рівня професійної майстерності вчителя, важливу роль має відігравати оволодіння вчителями, викладачами вузів педагогічною діагностикою, що допоможе:

· визначити виховний потенціал педагогічного колективу;

· виявити негативні та позитивні впливи у мікрорайоні школи і на цій основі прийняти заходи щодо поліпшення виховної роботи;

· встановити реальні умови формування особистості й колективу у школі для різних категорій школярів – педагогічно-занедбаних, невстигаючих, обдарованих;

· виробити єдині педагогічні позиції, підвищити ефективність виховних впливів на основі об’єктивного уявлення про дітей даного класу;

· сприяти розвитку самосвідомості та особистої відповідальності вихователів і вихованців;

· забезпечити індивідуалізацію та диференціацію у вихованні кожної дитини, врахування рівня розвитку її нахилів, обдарованості, творчості;

· виявити відносний рівень розвитку учнів та учнівських колективів;

· аналізувати зміни рівня розвитку учнів під впливом виховних заходів;

· визначити потенційні можливості психічного розвитку школярів.

Предметом педагогічної діяльності є особистість школяра, що формується, сутність педагогічної діагностики – вивчення результативності навчально-виховного процесу на основі змін у рівні вихованості учнів і зростанні педагогічної майстерності вчителів.

Сутність педагогічної діагностики визначає її предмет.

Завдання школи сьогодні – забезпечити розвиток особистості кожного учня. Для реалізації такого підходу вивчення особистості учня та учнівських колективів повинно проходити відповідно то таких вимог, які зумовлені, з одного боку, основними загально-психологічними принципами, а з другого – конкретними умовами навчально-виховного процесу.

Вивчення має бути націлене на виявлення особливостей процесу психічного розвитку кожного учня.

Оцінка результатів діагностики проводиться не шляхом порівняння цих результатів з якимись нормами або середніми величинами, а головним чином, шляхом порівняння їх з результатами попередніх діагностичних перевірок того самого учня з метою виявлення характеру й величини цих зрушень у розвитку. Оцінюються зусилля самого учня у навчальній діяльності та самовихованні.

Дослідження процесу психічного розвитку має здійснюватись протягом усіх років навчання.

Діагностика повинна виявити не тільки існуючий актуальний рівень тієї чи іншої індивідуальної особистості, ай проводитися з урахуванням можливої зони найближчого розвитку /перспектив розвитку школяра, яких він може досягти при співробітництві з дорослими/.

Рівень розвитку має бути описаний як змістовна характеристика відповідної діяльності дитини, а процес розвитку – розглядатись як зміна якісних своєрідних етапів розвитку цієї діяльності.

Конкретні умови школи зумовлюють необхідність дотримування ще таких умов або вимог.

Вивчення особистості учнів та їх колективів важливо не само по собі. Воно завжди має бути спрямоване на розв’язання певної педагогічної задачі. У зв’язку з цим кожна методика вивчення психічних особливостей учня повинна добиратися з урахуванням навчальної та виховної задачі, що реалізується з її допомогою.

Наступна вимога торкається педагогічного оптимізму. Суть його сформульована визначним психологом С.Л. Рубінштейном: «... досягти успіхів у боротьбі з поганими та слабкими сторонами людини можливо вірніше за все, знайшовши його сильні сторони – ті сили у ньому, які при належному їх спрямуванні можуть бути обернені на добру мету... На них потрібно спиратися у боротьбі з недоліками людини. Вступаючи у боротьбу з недоліками людини, потрібно шукати собі союзника в ній самій» / Рубінштейн С.Л. Принципи та шляхи розвитку психології. - М.,1959./

Як навчання та виховання мають носити комплексний характер, психологічне вивчення особистості школярів і їх колективів має охоплювати всі сторони психічного розвитку учня.

Вивчення індивідуальних особливостей повинно здійснюватись з урахуванням вікових особливостей, зокрема експериментальні завдання мають ставити вимоги у доступній для учнів кожної вікової групи формі.

Дослідження психічного розвитку, як правило має здійснюватись у природних умовах навчально-виховного процесу. Тільки в деяких випадках можна використовувати лабораторні методи психодіагностики.

Діагностика повинна охопити всіх учасників педагогічного процесу без винятку і проводитись систематично шляхом проведення через заплановані терміни діагностичних зрізів по кожному параметру психічного розвитку.

Вивчення учнів – це обов’язок учителя й особливо класного керівника. Успіх виховної діяльності класного керівника багато в чому залежить від глибоко вивчення внутрішнього світу дітей, від розуміння їх мотивів поведінки. Класний керівник вивчає школярів не тільки на уроці, але й у процесі виховання в позаурочний час, під час відвідування сім’ї учня, походів, екскурсій тощо. Перші кроки класного керівника після прийому класу пов’язані з вивченням учнів.

Розглядати працю класного керівника будь-якого виховника з позицій технології означає відокремити в його діяльності алгоритм, тобто послідовні етапи, які складають цикл роботи: 1. Вивчення учнів та постанова конкретних задач виховання. 2. Планування праці. 3. Реалізація плану (виконання роботи). 4. Аналіз та оцінювання результатів роботи. Далі ставлять нові завдання, якщо вирішені попередні.

Звичайно, більшість з нас не працює суворо дотримуючись цього алгоритму, але на початку року або півріччя ми все ж таки вимушені замислюватись над питанням типу: Що вже зроблено разом з учнями та що робити далі. При цьому ми частіш розмірковуємо про позакласну роботу, екскурсії, походи, вечори та значно рідше про те, якими наші учні були, якими стали та якими ми бажаємо їх бачити. Мабуть багато людей вважають, що вчитель кожного дня спілкуючись, й без того знає своїх учнів. Однак це не завжди відповідає дійсності.

Досить часто вчителю здається, що в нього добрі відносини з дітьми, що він усе робить як треба. Але того ж часу учні не задоволені відносинами з вчителем та бажали більшого порозуміння.

Як вивчати учнів і клас як групу? Наука пропонує великий арсенал методів діагностики класному керівнику, однак йому потрібні методики спрощені, нетрудомісткі, цікаві для учнів та водночас надійні. Наведемо найбільш гідні для практичного використовування методики діагностики.

Спостереження найбільш доступне вчителю й дає багато відомостей про учнів. По суті, будь-які контакти з учнями на дають можливість спостерігати, однак професійне спостереження повинно бути методично грамотне. Спостереження складається з зібрання, описування фактів, випадків, особливостей поведінки дитини. Методика вимагає визначення мети та об’єкта спостереження (які саме якості та особливості вивчати), а також тривалості й способів фіксації результатів. Наприклад, свої спостереження можна записувати на окремі картки під час уроку, різноманітних позаурочних справ або після них (поведінка учня під час пояснення вчителя,під час виконання самостійної праці, під час прибирання класу або на шкільній вечірці). Спостереження дає можливість бачити учня у природних умовах. Доцільно вести щоденник класного керівника, де на кожного учня відводиться місце для запису спостережень. Майстрами спостереження, котрі записували дані про своїх учнів були Я. Корчак, В.Сухомлинський, А.Макаренко. Я був знайомий з вчителями, цікаві щоденники яких містили докладні відомості про учнів, їхні характеристики, тобто окрім даних спостережень, розмов ще й їх аналіз.

Уяву про ступінь сформованості у школяра необхідних якостей може скласти лише комплекс діагностичних методів.

Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяють залежно від:

а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й лабораторні;

г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.

Для вивчення інтегральних проявів особистості у поведінці, діяльності педагоги використовують метод спостереження, за допомогою якого можна побачити ці прояви в цілому, багаторазово, у різних умовах і взаємозв’язках.

Упродовж останнього десятиліття передова педагогічна практика створює експериментальні справи і ситуації – обмежені часом види діяльності учнів, які дозволяють побачити прояви особистості, одержати інформацію, яка потрібна педагогу.

Виділяють такі види справ: перевірні, виховуючі, контролюючі, закріплюючі.

Експериментальні справи і ситуації можуть створюватися як для всього колективу, так і для окремої особистості. В обох випадках вони результативні лише тоді, коли в їх основі лежать завдання, вирішення яких викликає значний інтерес у вихованців.

Метод компетентних оцінок рівня вихованості. Суть його полягає в тому, що оцінку вихованості школярів дають компетентні особи (вчителі, інші класні керівники, адміністрація школи). На основі цієї оцінки класний керівник робить відповідні висновки.

Близьким до методу компетентних оцінок є рейтинг – метод діагностики, коли до аналізу складних явищ виховання залучаються різні педагоги. На основі одержаних даних поглиблюються знання класного керівника про учнів, що допомагає краще їх вивчити й осмислити суть своєї педагогічної діяльності.

Окремим випадком рейтингу є метод самооцінки. Оцінка людиною власних якостей особистості відіграє суттєву роль у її розвитку. Усвідомлення вихованцем зв'язків між власними вчинками і якостями особистості сприяє осмисленню цих якостей як причини здійснених вчинків.

Аналіз вихованості проводиться і за допомогою методу незалежних характеристик, коли окремо один від одного класний керівник, актив класу, сам учень, його батьки, товариші характеризують рівень вихованості за певною програмою. Більш оперативно цю інформацію можна одержати і проаналізувати за допомогою педагогічного консиліуму.

Для оцінки проявів вихованості використовуються й інші практичні методи діагностики: прямі питання типу «Що таке милосердя?», «Для чого людям моральність?» і под. Відповіді на них допомагають вихователю і самому вихованцю краще розібратись у різних якостях особистості, осмислити їх. Для визначення ставлень учнів до тих чи інших фактів, вчинків, дій, подій, використовуються спеціальні питання в усній чи письмовій формі: «Яких людей ти вважаєш порядними?» і под. Вони можуть бути відкритими, що вимагають вільної аргументованої відповіді, або закритими, що передбачають вибір однієї з альтернативних відповідей.

Для діагностики оцінних суджень широко практикуються твори на завдану тему: «Толерантність – як я її розумію», «Яким би я хотів бути» і под. Цінність творів у тому, що вони виражають внутрішні позиції школярів, їх сумніви, роздуми, прагнення.

Діагностичне значення має і позиція «промовчання», яка характеризує намагання частини учнів залишитись у тіні, відхилитися від прямих відповідей на поставлені питання, зайняти нейтральну чи примиренську позицію.

Одержані відомості розширюють і поглиблюють знання класних керівників про вихованців, показують можливі причини, які сприяють закріпленню і розвитку позитивних проявів особистості чи, навпаки, живлять негативні прояви.

Важливо розпізнавати й аналізувати в єдності ступінь сформованості всього комплексу інтегральних проявів особистості, його спрямованість, структуру компонентів, співвідношення зовнішньої регуляції і саморегуляції.

Узагальнення даних вивчення особистості, вияв рівнів вихованості окремого учня і колективу упорядковує діяльність класного керівника, допомагає зіставити результати роботи і цілі виховання; конкретизувати завдання з урахуванням результатів діагностування; відібрати зміст, форми і методи роботи, які змінюють позицію особистості у системі.

Щоб з’ясувати загальну картину психологічного клімату класу необхідно враховувати всі позитивні і негативні аспекти. Для з’ясування цього використовують метод соціометрії. Термін соціометрія, який запропонував американський вчений Дж. Морено, визначає вимірювання взаємовідношень в класі.

Соціометрична процедура зводиться до наступного. Спочатку визначається значний критерій для оцінки тієї чи іншої сторони між особистісних співвідношень. Для цього формулюються питання, пов’язані з реальною ситуацією життя і діяльності, наприклад: «Кого з вашого класу ви хотіли б мати сусідом по квартирі?», «Кого б ти запросив на день народження?» або «З ким з однокласників ти бажав би зустріти Новий рік?». Не слід ставити питання, які не пов’язані з конкретною діяльністю, наприклад: «Хто з класу вам друг?». Питання можна занести на спеціальну карту, або оголосити усно. При цьому, на заздалегідь роздані всім картки, кожний заносить тільки прізвище та ініціали обраних членів класу. Кількість виборів можна обмежити до трьох. Після закінчення виборів, картки збираються, розкладаються в алфавітному порядку і нумеруються. Вгорі справа вказується прізвище того, хто робив вибори, зліва - прізвища тих, кого він обрав у черговому порядку.

Визначення індексу згуртованості класу. Згуртованість класу - параметр, який вказує на ступінь інтеграції класу, його згуртованість в єдине ціле.

Дана методика складається з п’яти питань, з декілька варіантами відповідей на кожне з них. Відповіді кодуються в балах (максимум – 19 балів, мінімум – 5 балів). Бали сумуються і інтерпретуються, таким чином, що, чим більша сума, тим більша згуртованість в класі. Однак, все ж вивчати учнів необхідно перш за все для того, щоб забезпечити індивідуальний підхід до них в процесі виховання. Отже, для того щоб всебічно вивчити кожного учня і учнівський колектив, необхідно застосовувати різноманітні методи і прийоми. Застосування великої кількості методів вимагає багато сил і часу, але, вивчив учнів, класний керівник зможе ефективніше організувати виховну роботу. Розуміння учителем внутрішньої сфери психічного життя учня дає змогу з’ясувати дійсні мотиви його поведінки, його потреби, самооцінку, рівень домагань. Необхідно завжди пам’ятати педагогічне правило: гарно вивчити учнів – набагато полегшити виховну роботу.

Методика визначення рівня самооцінки. Самооцінка – це оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Безумовно, це базисна риса особистості.

Самооцінка визначає взаємовідносини з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Використати її можливо тільки поряд з наступними двома методиками (по з’ясуванню рівня самоповаги і домагань). За формулою Джеймса: Самооцінка = 0x01 graphic 0x01 graphic. Шкала відповідей: “дуже часто”, “часто”, “інколи”, “рідко”, “ніколи”; бали: “дуже часто” – 4 бали, “часто” – 3 бали, “інколи” – 2 бали, “рідко” – 1 бал, “ніколи” – 2 бали. Для визначення рівня самооцінки необхідно скласти бали по всім 32 судженням.

Для вивчення особливостей особистості слід використовувати також аналіз документів (бібліотечний формуляр, медична картка), творчих робот учнів (твори, малюнки). За останні роки нашим вчителям стали відомі тести не тільки як метод перевірки знань, але й як метод вивчення особистостей школяра. Тест – стандартизоване завдання, “прилад”, який вимірює чи виявляє певні якості особистості. Одна група тестів дозволяє казати про учня на підставі успішності виконання діяльності. Це тести інтелекту, здібностей та тести досягнень, перевірки знань. В іншій групі діагностика ґрунтується на самоописуванні та відомостей, які отримані з відповідей на серії запитань, що складають запитники. Третя група – проективні методики. Дані тут отримують на підставі аналізу дій досліджуваного з матеріалом, в роботі з яким відкриваються особливості його сприйняття, поведінки. Працюючи з запропонованим матеріалом, він, сам того не розуміючи, розповідає про себе.

Якщо тести двох перших груп створюються та використовуються здебільшого фахівцями та психологами, то деякі проективні тести може використовувати класний керівник. До них треба відносити: методику незакінченого речення, оповідання, тлумачення якої-небудь події, ситуації, малювання чи доповнення малюнка, розігрування ситуації.

Проведення діагностичних процедур в школі повинно здійснюватись за планом та систематично. Підготовлений класний керівник може робити це самостійно, співпрацюючи з психологом школи, якщо він є. Рекомендується проводити як загальну психологічну діагностику класу, так і спрямовану на поодинокі аспекти розвитку учнів. Бажано скласти програму вивчення школярів.

Результатом діагностики можуть бути характеристики окремих учнів та класу взагалі, різноманітні за формою. Традиційна для вітчизняної школи текстова характеристика класу в недалекому минулому була виключно формальною, малоінформативною і не потребувала діагностики. В особистій справі учня немає інших відомостей крім успішності. В теперішній час, втім розроблюються характеристики, інші документи, які відображують розвиток й виховання учня і дозволяють здійснити своєрідний педагогічний моніторинг (див. Классный руководитель. –1988. –№2. – С. 35-45).

В педагогічній практиці є досвід використання журналу класного керівника, нарівні з звичайним класним журналом.

Можна використовувати діагностичну карту класу. Вона побудована в вигляді двохмірної таблиці, в яку на перехресті стовпців та ліній записують дані про кожного учня в скороченому та/чи кодованому вигляді. Це робить її змістовною, інформативною й водночас зручною для аналізу: по горизонталі – все про одного учня, по вертикалі – стан класу по кожному параметру. Дані використовують для виявлення проблем в вихованні, навчанні і розвитку окремих учнів, груп і класу взагалі, для поставлення завдань і розробки плану, програм виховання. Частину даних слід повідомляти учням, обговорювати та проводити з ними роботу по саморозвитку, самовихованню, що добродійно відіб’ється на відношенні учня до самого себе, до інших людей.

Зміст, форма та структура плану виховної роботи. Важливою умовою успіху діяльності класного керівника є кваліфіковане, якісне планування. Воно має базуватися на загально-педагогічних принципах: народності, культуровідповідності та природо відповідності, гуманізації та демократизації, послідовності та систематичності, оптимальному поєднанні словесно-інформаційних форм роботи та практичних видів діяльності. Цей документ повинен відображати продуману систему виховної роботи, її провідні напрямки на певний відрізок часу (прийнято на півріччя), передбачати проектування розвитку колективу і моральне удосконалення окремих учнів, намічати необхідну сукупність заходів для вирішення конкретних завдань.

Практика свідчить, що при складанні плану роботи необхідно враховувати реальні умови, педагогічні можливості, а також рівень розвитку, вихованості дитячого колективу. Це дає змогу класному керівнику визначити конкретні завдання, творчо підійти до планування заходів щодо згуртування та формування учнівського колективу, розвитку демократичних основ, організувати виховний процес на засадах народної педагогіки.

На основі вивчення і аналізу досвіду планування виховної роботи шкіл можна сформулювати такі вимоги: цілеспрямованість; різноманітність змісту, форм і методів виховання; послідовність; систематичність і наступність у вихованні; реальність і погодженість з загальношкільним планом.

Молодому класному керівнику доцільно складати розгорнутий, детальний план, а більш досвідченому класному керівнику можна обмежитися скороченим. Але в планах всіх класних керівників важливо відобразити основний зміст, форми і методи організації виховної роботи в класі.

Планування виховної роботи класного керівника – процес складний. Він потребує глибокого розуміння виховних задач, розуміння учнів, їхні психолого-фізіологічні особливості, знання методики організації учнівського колективу і методів індивідуальної та колективної роботи з учнями, батьками і суспільством. Наявність добре обміркованого плану – необхідна умова підвищення ефективності та якості виховної роботи.

Планування виховної роботи у класі дозволяє значно зменшити частину непередбаченості у розвитку педагогічної ситуації, забезпечити наступність сьогоднішніх і завтрашніх дій, впорядкованість та ефективність виховної роботи.

Як показує педагогічна практика, до плану нерідко ставляться лише як до адміністративної вимоги, а процес планування, на жаль, обмежується рамками складання й написання плану. При такому підході план, безсумнівно, носить формальний характер і не може бути орієнтиром у діяльності.

Призначення плану – упорядкувати педагогічну діяльність, забезпечити виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність і систематичність, керованість і наступність результатів.

Планування – це спільна діяльність класного керівника, учнів і дорослих з визначення цілей, змісту та способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених справ, термінів їх проведення.

У самому загальному вигляді план виховної роботи – це документ, що вказує змістові орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, тимчасові рамки. Він виконує наступні функції:

- спрямовуючу, визначальну, тобто указує конкретні напрямки й види діяльності;

- прогнозуючу, тобто побічно відбиває задум, представляє результати через конкретні дії;

- координуючу, організаторську, тобто, з одного боку, відображає те, яким чином, якими засобами діяльність зорганізується й хто є її суб'єктом і об’єктом; з іншого боку, указує порядок діяльності, її взаємозв'язок з іншими видами, а також визначає її місце й час, відповідає на питання: хто, що, коли й де повинен робити;

- контрольну: по-перше, сам педагог, користуючись планом, може контролювати реалізацію поставлених цілей; по-друге, за планом легко перевірити,наскільки він відповідає дійсності; більше того, рівень і якість плану відображає рівень професіоналізму педагога;

- репродуктивну (відтворюючу), тобто через будь-який проміжок часу за планом можна відновити зміст і обсяг виконаної роботи.

Які ж вимоги висуваються до планів виховної роботи. Дієвий та результативний план виховної роботи повинен:

- забезпечувати єдність та творчу реалізацію інструктивно-методичних настанов державних органів, потреб регіону, колективу самої школи (ювілейні дати, свята народного календаря тощо), спиратися на досягнення сучасної педагогічної науки;

- бути цілеспрямованим, конкретним, розумно насиченим, послідовним, систематичним, гнучким;

- спиратися на інтереси учнів;

- бути коротким та компактним;

- системним та комплексним – реалізовувати різноманітні напрямки виховання у конкретних виховних заходах за єдиною системою роботи;

- поєднувати словесні, наочні і практичні форми і методи виховання, які мають відповідати віковим особливостям учнів;

- забезпечувати спадкоємність змісту й форм діяльності: виключити неоправдане дублювання, ураховувати попередній досвід, відобразити перспективи в роботі;

- передбачати єдність педагогічного керівництва та активності вихованців.

Виходячи з цього можна сказати, що план виховної роботи, як документ, складається на тривалий термін (не менш ніж місяць), узгоджується з керівництвом школи.

Сьогодні існує розмаїття структур перспективних планів виховної роботи, однак всі вони обов’язково містять такі блоки:

I. Короткий аналіз виховної роботи за минулий рік.

II. Мета та завдання на новий навчальний рік.

III. Характеристика класу (з урахуванням даних про рівень вихованості учнів).

IV. Основні виховні справи з організації та розвитку класного колективу.

V. Індивідуальна робота з учнями та активом класу (в розділі передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнів до підготовки й проведення важливих справ).

VI. Робота з батьками (в розділі передбачається участь батьків у конкретних справах і допомога, яку вони надають).

Класний керівник, крім плану виховної роботи, має зошит (щоденник) роботи класного керівника та карту індивідуального розвитку учня.

У зошит роботи класного керівника записуються всі дані про учнів, заняття в позаурочний час, дані про здоров'я й харчування, про чергування по класу й школі, про роботу з батьками (збори, лекторії, індивідуальна допомога тощо), про роботу з учителями, що працюють в класі.

Основні етапи планування виховної роботи в класі:

1. Аналітична діяльність: аналіз виховної роботи за попередній термін, аналіз стану розвитку учнів та учнівського колективу.

2. Цілевизначення – процес постановки перспективних завдань та вибір шляхів їх виконання. Формулюючи завдання виховної роботи, класні керівники спираються на «Орієнтовний зміст виховання в національній школі», яким визначено загальні завдання з кожного напряму виховання відповідно до вікових особливостей учнів.

Ці завдання мають такою ураховувати конкретні умови виховання (вік, вихованість, соціальне оточення).

3. Моделювання класним керівником образу класу та процесу виховання у ньому.

4. Колективне планування (найскладніший етап).

5. Уточнення, коректування педагогічного задуму та оформлення плану виховної роботи.

Плануючи певні виховні заходи, необхідно враховувати конкретні умови: вік учнів, рівень їх вихованості, стан успішності та дисципліни, стадії розвитку учнівського колективу, наявність матеріальної бази тощо. Важливо передбачити якнайбільше практичних справ і залучення до їх виконання самих учнів.

При плануванні виховної роботи необхідно враховувати:

· результати виховної роботи й висновки, отримані в ході аналізу;

· виховні й організаційно-педагогічні завдання;

· матеріали, ради й рекомендації педагогічної й методичної літератури з

· виховної роботи;

· передовий досвід країни, міста, школи;

· можливості батьків, громадськості;

· виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних

· установ;

· традиційні свята навчального року;

· події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села;

· події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей;

· традиції школи;

· справи, проведені найближчими культурними установами;

· пропозиції педагогів, учнів, батьків.

У плані виховної роботи виховний вплив концентрується у певній формі, які постають у вигляді виховних заходів, справ учнівського колективу.

Жодний план не може бути догмою. Глибокий та щоденний аналіз позитивних та негативних тенденцій у житті учнівського колективу дає можливість та забезпечує необхідність їх постійного удосконалення та змін. Тільки життя та конкретні результати виховання школярів можуть бути критерієм їх правильності та ефективності.

Виховні завдання, зміст та форми роботи класного керівника визначаються запитами, інтересами, потребами дітей та їх батьків, умовами класу, школи, соціуму, можливостями самого педагога. Далі ми розглянемо як саме відбувається реалізація змісту виховної роботи у конкретній діяльності класного керівника сучасної школи.

При плануванні виховної діяльності класний керівник поряд із визначенням цілей, форм і способів виховання учнів намагається знайти оптимальний варіант змісту, форми та структури створюваного документа – плану роботи на навчальний рік або півріччя.

Вибір того чи іншого варіанта плану багато в чому залежить від теоретичних уявлень учителя про сутність, закономірності та роль виховання в розвитку особистості дитини, від сформованих у педагогічному колективі школи традицій планування й організації виховної діяльності, від особистого педагогічного досвіду класного наставника. Щороку вчитель планує виховну роботу, і щороку він розмірковує про правильність вибору змісту, форми та структури свого плану. Виходячи із пропонованих вимог до плану роботи класного керівника, можна рекомендувати скласти цей документ із шести розділів:

1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.

2. Мета та задачі виховної діяльності.

3. Основні напрями та справи класного співтовариства.

4. Індивідуальна робота з учнями.

5. Робота з батьками.

6. Вивчення стану й ефективності виховного процесу у класі.

Яку інформацію містить кожний із позначених розділів? Як краще систематизувати й оформити свої уявлення про майбутню діяльність у класі? На ці та інші запитання читач може знайти відповіді в цих матеріалах.

Перший розділ плану традиційно називається «Аналіз виховної роботи за минулий навчальний рік». Без аналізу пережитого досвіду спільної діяльності та спілкування, визначення досягнень і з’ясування слабких місць виховного процесу у класі, без розуміння соціальних процесів, що відбуваються у класному співтоваристві, та виявлення тенденцій особистісного розвитку учнів неможливо правильно намітити цільові орієнтири, визначити пріоритетні напрями виховної діяльності на майбутній навчальний рік, вибрати оптимальні форми, методи та прийоми побудови виховної роботи.

Нерідко класний керівник відчуває ускладнення у складанні даного розділу плану, тому пропонуємо один із варіантів програми аналізу виховної роботи у класі. Ця програма рекомендується насамперед починаючому класному керівнику, оскільки в ній є підказки про те, що може бути предметом аналізу. На наступних етапах професійного росту, коли в педагога складеться своя оригінальна система виховної роботи у класі та визначаться науково-методичні принципи здійснення педагогічного аналізу цієї роботи, потреба в цій програмі відпаде, тому що класний керівник буде аналізувати стан і результати виховного процесу у відповідності зі своєю авторською концепцією. А поки можна скористатись наведеним нижче варіантом.