Управління процесами післярадіаційного відновлення

Буквально до 1960-х років була поширена думка, що наслідки радіаційного ураження не піддасться модифікації у післярадіаційний період. І хоча часто описувались зміни реакцій опромінених рослин і тварин протягом часу, їх залежність від різних фізичних факторів, це пояснювали звичайно дією на організм умов навколишнього середовища, які не мають безпосереднього відношення до процесів формування радіобіологічних ефектів.

Є не мало даних і про те, до багато хімічних речовин - ті ж відновники, солі різних металів і елементи живлення, гормони, ферменти, макроергічні сполуки та інші фізіологічно-активні речовини здатні суттєво впливати на хід розвитку радіаційного пошкодження при введенні їх в поживне середовище у післярадіаційний період.

Механізми дії більшості модифікаторів радіаційного ураження як фізичної, так і хімічної природи звичайно пов'язують з їх впливом не на віддалені етапи розвитку радіаційного ураження, а саме на первинні. Так, дія підвищених температур, вологості, газового стану, хіміч­них відновників пояснюється збільшенням швидкості рекомбінації вільних радикалів - фактором пошкодження, що реалізує­ться в близькому післярадіаційному періоді. 3 відновлювальними ефекта­ми на рівні репарації молекул ДНК і хромосом часто зв'язується дія низь­ких температур, ультрафіолетової радіації.

Дія деяких чинників хімічної природи, які застосовують перед опроміненням, може тривати і після нього, впливаючи на відновлювальні процеси. Так, безпосередньою участю в процесах післярадіаційного відновлен­ня пояснюється протирадіаційна дія препаратів ДНК, окремих нуклеотидів, ферментів, гормонів та інших.

З інгібуванням процесів репараційного відновлення пов'язана радіосенсибілізуюча дія ряду хімічних речовин. Таку властивість, зокрема, мають специфічні інгібітори ре­парації ДНК кофеїн, акрифлавін, аміноптерін.

Ефективність репопуляційного та регенераційного відновлення визначається, головням чином, темпами розмноження клітин, які зберегли здатність до поділу після опромінення. Тому, діючи на швидкість їх поділу, можна управляти цими шляхами післярадіаційного відновлення. Так, створюючи оптимальні умови для вирощування рослин за допомогою регулювання температурного і газового режиму, освіт­леності, забезпечення елементами мінерального живлення, фітогормонами-активаторами росту можна сприяти ходу цих процесів. Саме це відкриває деякі, хоча і не такі вже й великі можливості до регуляції наслідків радіаційного ураження. Тому необхідно уважно вивчати і узагальнювати знання про влив різних факторів на наслідки радіаційного ураження організмів у відповідності зі шляхами післярадіаційного відновлення на різних рівнях організації живого.

Особлива стратегія повинна формуватися у післярадіаційний період щодо опромінених рос­лин. Як вже згадувалось ви­ще, при аварійних ситуаціях на підприємствах ядерного паливного циклу і деяких інших гострому зовнішньому опроміненню і тривало­му радіонуклідному забрудненню можуть бути піддані живі організми на досить значних територіях, що призводить до суттєвого радіацій­ного ураження біоценозу. Заходи, спрямовані на прискорення його післярадіаційного відновлення, повинні носити комплексний харак­тер і по відношенню до рослинного компоненту визначатися двома основними прийомами: створенням для опромінених рослин в післярадіаційний період оптимальних умов для росту і розвитку та застосування фізіологічно-активних сполук, які прискорюють хід всіх типів післярадіаційного відновлення, а головним чином роз­множення клітин, проліферацію тканин і органів, що зберегли ці функції.

Це може значно знизити наслідки радіаційного уражен­ня фітоценозів, в тому числі і лісових угруповань, в умовах господарювання на забруднених радіонуклідами територіях, чому будуть присвячені наступні глави.

 

  Контрольні запитання до теми 8:

 

1. Поняття модифікації радіаційного ураження організму.

2. Суть протирадіаційного біологічного захисту і сенсибілізації радіаційного

ураження.

3. Фізичні радіозахисні і радіосенсибілізуючі фактори.

4. Механізм реалізації кисневого ефекту в клітині і коефіцієнт кисневого 

підсилення (ККП).

5. Фактор зміни дози (ФЗД) і його числові значення для радіозахисних і

радіосенсибілізуючих факторів.

6. Хімічні радіозахисні речовини.

7. Визначення поняття радіопротекторів та їх класифікація.

8. Порівняльна ефективність радіопротекторів окремих класів.

9. Шляхи практичного застосування радіопротекторів і радіосенсибілізаторів.

10. Радіоблокіратори і радіодекорпоранти.

І1. Визначення поняття післярадіаційного відновлення.

12. Класифікація типів післярадіаційного відновлення.

13. Види репараційного відновлення.

14. Механізм ексцизійної репарації ДНК.

15. Роль асинхронності клітинного поділу у репопуляційному відновлен­ні 

твірних тканин.

16. Роль клітин і тканин, що перебувають в стані спокою, у післярадіаційному відновленні.

17. Роль апікального домінування в регенераційному відновленні рослин.

І8. Особливості компенсаторного відновлення.

19. Можливості управління процесами післярадіаційного відновлення.

 

 

Рекомендована література

 

Белов А.Д., Косенко А.С., Пак В.В., Лысенко Н.П., Рогожина Л.В. Практикум по ветеринарной радиобиологии. - М.: Агропромиздат, 1988. – 240 с.

Гудков І.М., Віннічук М.М. Сільськогосподарська радіобіологія. - Житомир: ДАУ, 2003. – 472 с.

Гудков І.М., Ткаченко Г.М. Основи сільськогосподарської радіобіології та радіоекології. – К.: Вища школа, 1993. – 257 с.

Гудков И.Н., Ткаченко Г.М., Кицно В.Е., Практикум по сельскохозяйственной радиобиологии. - К.: УСХА, 1992. - 207 с.

5. Довідник для радіологічних служб Мінсільгосппроду України. – К.: Вид-во “Нора-прінт”, 1997. – 200 с.

6. Ильин Л.А., Кириллов В.Ф., Коренков И.П. Радиационная гигиена. – М.: Медицина, 1999. – 380 с. или Кириллов В.Ф., В.А.Книжников, И.П.Куренков. Радиационная гигиена. - М.: Медицина, 1988. - 336 с.

7. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. - М.: Энергоатомиздат, 1987. – 192 с.