Основи психологічної практики
(практична психологія)
Курс лекцій
Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки
Напрям підготовки: 6.030102 ПСИХОЛОГІЯ
ІV курс
РОЗРОБНИК:
Мазяр О.В., кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної та практичної психології
Житомир – 2015
Лекція 1. ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
Мета: ознайомлення студентів з основними функціями та завданнями, які виконує практична психологія у різних галузях життєдіяльності.
Професійна спрямованість: уміння визначати відмінності академічної та практичної психології, основні принципи надання психологічної допомоги.
План:
1. Визначення поняття «психологічна практика».
2. Місце психологічної практики у психологічній науці.
3. Специфічні риси психологічної практики.
4. Система принципів практичної психології.
5. Функції та завдання психологічної практики.
1. Визначення поняття «психологічна практика»
У психологічній науці є часто вживаними поняття «практична психологія», «психологічна практика». Причому авторами дані поняття, як правило, вживаються як синоніми. «Практична психологія розглядається як психологічна практика, як професійна діяльність із консультування, діагностики, терапії тощо» (В. Панок). Інші автори (Т.С. Яценко) схильна ці поняття розрізняти.
Основні труднощі виникають при намаганні чітко розмежувати академічну (наукову), практичну психологію і психологічну практику.
Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, яка має на меті перетворення природних і соціальних об’єктів. Отже, практика – це чуттєво-практична діяльність. Тобто створення певної предметів, що вимагає певних зусиль, умінь, почуттів тощо.
Психологічна практика, натомість сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, ставлення до соціальних норм. Для цього спершу слід упредметнити (уречевити), об’єктивувати психологічний зміст суб’єкта (людини). І тут постають два шляхи для реалізації цього завдання:
1. Упредметнення психологічного змісту поняттями, категоріями (концептами) академічної психології через застосування стандартизованих методик, передовсім тестів (наприклад, методика Літмана-Шмішека досліджує акцентуації характеру). Це класичний шлях практичної психології.
2. Спонукання суб’єкта до рефлексії і цілісне вивчення психологічних особливостей у поєднанні свідомих і несвідомих компонентів (психоаналіз З. Фройда). Це шлях психологічної практики.
Практична психологія – це діагностико-корекційна та профілактична робота з окремими індивідами і групами осіб для відновлення та збереження психічного здоров’я. Її структура така: діагностика психологічних феноменів і їх подальша корекція в разі відхилення від заданої автором тесту психологічної норми.
Головні проблеми: повідомлення вже готових результатів з надією, що вони педагогічно вплинуть на людину і вона погодиться переглянути свою поведінку. Крім того, відбувається фізіологічна вульгаризація, редукція власне психологічних проблем. В результаті психолог має справу з типовими психологічними даними, які зафіксовані не зараз (колись), але намагається їх нівелювати, виправити тепер, що порушує особистісну екологію суб’єкта.
Практична психологія дає дискретну картину психологічного змісту суб’єкта, позаяк спрямовує увагу на дослідження окремих феноменів (коефіцієнт інтелекту, пізнавальні процеси). Тому виникають перекрученні завдання: розвивати пам’ять тоді, коли вона розвинена, але людина не має мотивації на запам’ятовування.
Психологічна практика – це глибинно-особистісне дослідження, в якому психодіагностика і психокорекція збігаються в часі і місці („тут-і-тепер”). Вона орієнтована на спонтанну поведінку, яка піддається аналізу як свідомих, так і несвідомих компонентів. Тобто забезпечується цілісне розуміння психіки в її свідомих і несвідомих проявах.
Психологічна практика тривала в часі і дозволяє з’ясувати глибинно психологічні особливості суб’єкта. Під час діагностики відбувається рефлексія і корекція суб’єкта.
