Визначення хвороби, характеристика збудника, епізоотологічні дані, патогенез

Бешиха свиней (Erysipelas suum) – інфекційна хвороба свиней 3 - 12-місячного віку, що характеризується за гострого перебігу септицемією і запальною еритемою шкіри, за хронічного - ендокардитом, поліартритами та некротичним ураженням шкіри. [5]

Збудником захворювання є бактерія Erysipelothrix rhusiopathiae (синоніми: E. insidiosa, Bact. rhusiopathiae suis) з родини Lactobacillaceae — це тонка, ніжна, пряма або злегка зігнута, нерухома паличка розміром 0,2-0,3 х 0,5-1,5 мкм.Збудника бешихи відносять до убіквітарних (що повсюдно зустрічається) мікроорганізмів. Збудники Erysipelothrix insidiosa мають неоднакові морфологічні, вірулентні, антигенні і імуногенні властивості. [6] Бактерії розмножуються перешнуровуванням з утворенням гетероморфних клітин. [1]

Збудник бешихи – грампозитивний мікроорганізм, факультативний анаероб, стійкий за низьких температур. Спор і капсул не утворюють. Основний чинник патогенності – білок М, розташований на поверхні клітинної стінки, а також гемолізини, гіалуронідаза, протеази тощо. Завдяки алергенним властивостям  проявляють виражену сенсибілізуючу дію на організм.

Цей мікроорганізм має три антигенних серотипи — А, В і N. Кожен з них характеризується наявністю видових антигенів та гаптенів. Серотип А володіє високою вірулентністю і викликає захворювання у свиней до 95% випадків. Серотип В характеризується зниженою вірулентністю та високими імуногенними властивостями і тому придатний для виготовлення сироваток проти бешихи та інактивованих вакцин. Серотип N зустрічається в організмі клінічно здорових тварин. Збудники бешихи мають антигенну спорідненість із збудником лістеріозу. [6]

Бактерії бешихи дуже поширені серед багатьох видів птахів, комах, гризунів, членистоногих. Трапляються в харчових продуктах, гниючих трупах, річковому мулі, стоячих водоймах, лучному ґрунті, багатому на органічні речовини, де за сприятливих умов вони можуть навіть розмножуватися. Виявляються в мигдаликах, кишках, жовчному міхурі здорових свиней. [1]

Збудник бешихи завдяки підвищеному вмісту в його оболонці воскоподібних речовин дуже стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігає життєздатність у річковій воді при 4 °С - 72 - 86 діб, у водопровідній воді - 100 - 108 діб, у копчених продуктах - до 3 міс, у солонині – до 6 міс, у сечі свиней - 113 - 145 днів, у ґрунті - 32 - 128 діб, у фекаліях - 38 - 78 діб, у заритих у землю трупах - до 280 діб, у гниючих трупах - до 9 міс. Під час варіння м'яса в шматках завтовшки 8 - 10см бактерії гинуть через 150 хв. Паличка бешихи винятково стійка проти сонячного випромінювання, яке інактивує її лише через 12 днів, тобто за триваліший час, аніж спорові бацили. При висушуванні вона гине лише через 1 міс. Разом з тим, збудник швидко руйнується під дією високих температур (при 70 °С - через 2 - 5 хв, при 100 °С - через кілька секунд), а також різних дезінфекційних речовин (2 %-ві розчини їдкого натру або формальдегіду, 10 - 20 %-ві розчини хлорного та свіжогашеного вапна, 3 %-й розчин фенолу та ін.). [5]

Збудник бешихи стійкий до деяких антибіотиків групи аміноглікозидів. Виражена чутливість до антибіотиків: пеніциліну, біциліну-3 і -5, енробіофлоксу, енроксилу, лінко-спектину, формазину та ін.. [1]

Епізоотологія хвороби. У звичайних умовах хворіють свині 3 - 12-місячного віку, інколи ягнята до 4 - 8-місячного віку і, як виняток,кури, індики, фазани, качки, гуси. Описано спорадичні випадки захворювання на бешиху коней, великої рогатої худоби, собак, північних оленів, різних диких тварин зоопарків, гризунів та інших видів тварин. Сприйнятливі до збудника бешихи також люди.

Основним джерелом збудника є хворі свині, які в період гострого перебігу хвороби виділяють із сечею та калом значну кількість вірулентних бактерій. Клінічно здорові свині-бактеоріоносії в разі загострення латентної інфекції внаслідок несприятливих умов також стають джерелом збудника хвороби. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути всі предмети зовнішнього середовища, забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин-бактеріоносіїв (корми, вода, обладнання та інвентар вигульних двориків, літніх таборів, тваринницьких приміщень), незнешкоджені продукти забою хворих свиней, боєнські та кухонні відходи, а також трупи тварин, які загинули від бешихи. [5]

Зараження відбувається через органи харчотравлення та пошкоджену шкіру, а також аерогенним шляхом. [2]

Певну роль можуть відігравати гризуни, птахи, мухи-жигалки (І. Є. Толстяк) та комахоїдні, насамперед як механічні переносники збудника хвороби. Зараження відбувається через травний канал, рідше через шкіру. Бешиха свиней проходить у вигляді ензоотії або спорадичних випадків, однак ніколи не охоплює всіх свиней. [5] Захворюваність зазвичай становить 20-30%, летальність – 55-80%. [1]

Для хвороби характерна яскраво виражена стаціонарність, що пов’язано з високою стійкістю збудника у зовнішньому середовищі і тривалим бактеріоносійством серед здорових свиней. На підставі даних, що стосуються виявлення збудника бешихи у різних видів домашніх і диких тварин, птахів, риб, комах, гризунів та інших представників фауни, а також даних про тривале збереження і навіть розмноження його в ґрунті, ряд авторів відносять це захворювання до природно-вогнищевих. [2]

  Захворювання найчастіше спостерігається серед ремонтного та відгодівельного молодняку, оскільки поросята-сисуни мають пасивний імунітет, а дорослі свині не сприйнятливі завдяки фізіологічній зрілості та «побутовій», епізоотичній імунізації. Для бешихи свиней характерні сезонність і стаціонарність, які обов'язково слід брати до уваги при складанні планів протиепізоотичних заходів і контролювати вакцинаціями. [6]

Дане захворювання частіше реєструється в весняно-літній період, оскільки підвищена температура в тваринницьких приміщеннях, їх погана вентиляція і транспортування тварин в неналежних ветеринарно-санітарних умовах сприяють зниженню резистентності тварин. [1] Окрім того, за деякими даними літератури бешиху відносять до ґрунтових інфекцій. Особливо важливе значення, як фактори передачі збудника інфекції, в поширенні бешихи грають ґрунт і вода. Так, ґрунти піщані і вапняні так само, як багаті перегноєм, особливо сприятливі для розвитку бактерій бешихи. У цьому випадку важливим є і реакція ґрунту: в кислих ґрунтах збудник швидко гине, а в лужних — роками залишається життєздатним і навіть розмножується.

Також встановлено, що в тих місцях, де напування свиней проводять м’якою водою, спостерігається більш важкий перебіг хвороби, ніж у тих місцях, де використовується вода, що містить велику кількість солей кальцію. Дану обставину можна пояснити тим, що збіднення організму солями кальцію призводить до зниження його імунного статусу, а отже і до більш важкого перебігу інфекційного процесу. [2]

Ензоотії бешихи виникають при занесенні в господарство збудника з хворими та перехворілими тваринами, при згодовуванні свиням незнезаражених продуктів забою, інфікованих кормів, води тощо.

Бешиха може виникнути і без заносу збудника із зовні серед тварин - бактеріоносіїв після дії на їх організм несприятливих факторів навколишнього середовища (транспортування, пергін в спеку, переохолодження або перегрівання тіла, різка зміна типу годівлі, підвищена вологість повітря тощо). [4]

У ДГ «Дніпро» збудник було занесено при завезенні поросят з неблагополучного щодо бешихи господарства. Захворіли сорок п’ять поросят шестимісячного і семимісячного віку. Так як новоприбулих тварин не утримували на профілактичному карантині і поселили одразу в приміщення, де утримувалися інші поросята, то захворювання могло передатись до них аліментарним і контактним шляхом, через корми, підстилку, предмети догляду за тваринами, контаміновані сечею і фекаліями хворих поросят.

Патогенез. При аліментарному потраплянні бактерій бешихи в організм тварини вони локалізуються, переважно, в мигдалинах і солітарних фолікулах кишечника, а при проникненні збудника через пошкоджену шкіру— у лімфатичних судинах, реґіонарних лімфовузлах ураженої ділянки шкіри.У разі проникнення через шкіру утворюють сильний токсин, який зумовлює сенсибілізацію організму (В. Т. Котов).

Якщо вірулентність збудника бешихи низька і він потрапляє в організм з високим імунним статусом, тоді інфекційний процес не отримує подальшого розвитку і закінчується утворенням імунітету або сенсибілізацією організму.

Бактерії бешихи високої вірулентності, потрапивши в організм тварини з низьким імунним статусом і попередньо сенсибілізований цим збудником, при несприятливих умовах зовнішнього середовища і стресі долають місцеві захисні бар’єри, проникають у лімфу, лімфатичні судини і лімфатичні вузли. Потім збудник потрапляє в кров і з нею заноситься в різні органи і тканини, викликаючи септицемію. Генералізація інфекційного процесу і накопичення токсичних продуктів життєдіяльності бактерій викликають порушення тканинного обміну, важкі функціональні розлади, дистрофічні і некротичні зміни у всіх паренхіматозних органах і особливо різко в тканинах серцево-судинної системи. Дистрофічні зміни в м’язі серця, некроз та десквамація ендотелію кровоносних судин мікроциркуляторного русла призводять до розвитку застійних явищ, набряків, утворенню тромбів. [6]

Поряд з патологічними процесами в організмі починають розвиватися захисно-компенсаторні реакції, спрямовані на відновлення порушених функцій, локалізацію збудника і знешкодження токсичних продуктів. Бактерії фагоцитуються макрофагами лімфовузлів, селезінки, печінки, нирок, легенів, а також поліморфноядерними лейкоцитами. Фагоцитарна реакція посилюється внаслідок збільшення загальної кількості лейкоцитів і зміни властивостей сироватки крові. В останній збільшується загальна кількість білка та гамма-глобулінів і з’являються протибешихові аглютиніни. [9]

Всі названі захисні реакції добре виражені при порівняно доброякісному перебігу хвороби. Хвороба в таких випадках протікає підгостро і хронічно.

При тяжких септичних формах хвороби відбувається посилене розмноження бактерій в крові і паренхіматозних органах, а також накопичення токсичних продуктів, що призводить до пригнічення захисних реакцій, глибоких дистрофічних змін та функціональних розладів, що часто перевищує компенсаторні можливості організму. У цих випадках захворювання протікає блискавично (біла бешиха) або гостро і закінчується переважно летально. [6]

Важлива роль в патогенезі бешихи відводиться алергії негайного типу. Алергічну природу підтверджує виражена еозинофілія при бешисі свиней. Екзантематозний висип також є своєрідною алергічною реакцією шкіри сенсибілізованого тваринного організму до збудника бешихи. На алергічну природу хвороби вказує також те, що бешихові плями розташовуються симетрично і при натисканні на них вони бліднуть. Ендокардити і поліартрити при бешисі свиней теж мають алергічну природу.

З урахуванням того, що в основі патогенезу бешихи лежить феномен алергії, легко пояснюється той факт, що дуже часті ускладнення при вакцинації свиней проти цієї хвороби, особливо тих, що належать населенню. В приміщеннях, де містяться такі тварини, дуже рідко проводиться дезінфекція і, отже, має місце широке поширення збудника у зовнішньому середовищі та його носійство свинями, що призводить до сенсибілізації організму. Це слід враховувати при проведенні специфічної профілактики та лікування свиней, хворих на бешиху. У зв’язку з цим при комплексній терапії в якості патогенетичних засобів слід використовувати антигістамінні препарати. [1]