Ця група прав є найбільш чисельною і різноманітною в новій Конституції України. До соціальних прав відносять: право на працю (ст. 43), право на страйк (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50) та ряд інших соціальних прав у трудовій, екологічній та інших сферах.
І. Право на працю. Право кожного на працю передбачено в ст. 43 Конституції України. Це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституцією України передбачено обов'язок держави у створенні відповідних умов для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення гарантій рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізація програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Право на працю, за українським законодавством (ст. 2 Кодексу законів про працю), — це право на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого держав-
139
ного мінімального розміру, право на вільний вибір професії, роду і характеру д ності. Конституцією України (ст. 43) у відповідності з міжнародними ущ забороняється використання примусової праці. У той же час зазначено, щ вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) слу передбачена спеціальними законами, а також робота чи служба, яка виконує відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан або за вироком чи іні рішенням суду.
2. Право на страйк вперше передбачено у ст. 44 Конституції України. Це п; мають всі ті, хто працює, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Однак право брати участь у страйку може здійснюватись лише добровільні власним бажанням працівника. Конституція України передбачає, що ніхто не м бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Особливості і порядок здійснення цього конституційного права на страйк: начені у Законі України «Про порядок розгляду колективних трудових спорів (І фліктів)» від 3 березня 1998 р. Згідно з цим Законом страйком визнається тимчаї колективне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невикона своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою виріше колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній зг коли всі інші можливості вичерпано. Рішення про оголошення страйку приймаєі на загальних зборах більшістю голосів працівників або конференцією двома тре нами голосів делегатів.
Законодавством встановлюється також гарантії для працівників під час стра (ст. 27), а також випадки, при яких забороняється проведення страйків (ст. 24 визнання страйків незаконними.
3. Право на відпочинок передбачено ст. 45 Конституції України. Це право для І хто працює. Воно забезпечується наданням щотижневого відпочинку, оплачува щорічної відпустки, а також встановленням скороченого робочого дня щодо ок мих професій і виробництв та скороченої тривалості роботи у нічний час.
У відповідності з Конституцією України мінімальна тривалість відпочив оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови права відпочинок визначені у Кодексі законів про працю України, а також у Законі Украі «Про відпустки» від 15 листопада 1996р.3окрема встановлені такі види відпусток, щорічні (основні і додаткові), творчі і соціальні відпустки, відпустки без збережек заробітної плати (ст. 4) та мінімальна тривалість щорічної основної відпустки менш 24 календарних днів за відпрацьований рік з часу укладення трудове договору.
4. Право на достатній життєвий рівень. Це одне з найважливіших соціальн прав людини, яке вперше в історії України було закріплено в Конституції 1996 рс (ст. 48). Встановлено, що кожна людина має право на достатній життєвий рівень д себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Це положен відповідає вимогам Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні щ ва (ст. 11) щодо визнання державою права кожного на достатній життєвий ріве для нього самого та його родини. У той же час слід зазначити, що соціальн економічний стан країни в сучасних умовах не дозволяє повною мірою гарантува і забезпечити реалізацію цього конституційного права кожній людині.
140
5. Право на належні, здорові та безпечніумови праці передбачено у ст. 43 Конституції України. Особливості здійснення цього права передбачені Кодексом про працю України і Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. Зокрема цим законом (ст. ст. 6-11) визначаються різноманітні організаційні та правові гарантії прав громадян на охорону праці при укладенні трудового договору та під час роботи на підприємстві, встановлено вимоги щодо соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, пільги та компенсації за важкі й шкідливі умови праці, а також особливості відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я.
6. Право на соціальний захист та соціальне забезпечення. Право на соціальний захист громадян встановлене у ст. 46 Конституції України. Воно включає право на забезпечення працівників та інших громадян у разі втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в ряді інших випадків, які передбачаються законодавством.
Право на соціальне забезпечення — це одне з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Це право визначається Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (ст. 9), спеціальними конвенціями Міжнародної організації праці (Конвенція МОП «Про мінімальні норми соціального забезпечення», 1952) та окремими актами національного законодавства України. Зокрема, вимоги і розміри щодо соціального забезпечення різних категорій населення в Україні регулюються законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб керівного та рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про основні засади захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. та ін.
7. Право на житло встановлено ст. 47 Конституції України. Передбачено обов'язок держави створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Тим громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Детальніше це право регулюється Житловим кодексом України.
8. Право на охорону здоров'я і медичну допомогу та медичне страхування передбачено ст. 49 Конституції України. Це право відповідає вимогам ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, яка передбачає право кожного на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я.
Право на охорону здоров'я та його правове забезпечення передбачені в «Основах законодавства України про охорону здоров'я» (1982 р.), в Законі України «Про санітарне та епідемічне благополуччя населення» 1994 р. та рядом інших правових актів.
Крім законодавчого регулювання, охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
До обов'язків держави віднесено створення ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, сприяння розвиткові лікувальних закладів
141
усіх форм власності. Крім того, Конституцією України передбачається вимога І дання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охоро здоров'я і встановлюється заборона скорочення наявної системи таких закладів.
На забезпечення права на охорону здоров'я також спрямовані закони Україі «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» І 1991 р., «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналої та прекурсорів» від 1995 р., «Про фізичну культуру і спорт» та ряд інших.
9. Право кожної людини на сприятливе навколишнє середовище і екологічь безпеку встановлено в ст. 50 Конституції України. Це право є необхідною умовс права на здоров'я людини і визначається світовим співтовариством як один із наш жливіших факторів існування людства. Свідченням небезпечних для людства екол гічних наслідків є Чорнобильська катастрофа 1986 року.
На конституційному рівні (ст. 16 Конституції України) забезпечення екологічі безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання н< лідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського наро визнано обов'язком держави.
У сучасних умовах екологічні права людини в Україні регулюються і заб< печуються як Законом України «Про охорону навколишнього природного серед вища» 1991 року, так і низкою інших законодавчих актів: «Про санітарне і епідеміч благополуччя населення» 1994 р., «Про використання ядерної енергії та радіацій безпеку» 1995 р., «Про захист людини від іонізуючих випромінювань» 1998 р., «П екологічну експертизу» 1995 р. та ін.
Важливим конституційним положенням є гарантія права вільного доступу, інформації про стан довкілля, про якість харчів і предметів побуту, а також право її поширення. Засекречення такої інформації забороняється (ст. 50 Конституї України).
