(5)
V Світова практика конституціоналізму виробила різні форми розробки, прийняття та зміни конституцій, які суттєво відрізняються від прийняття звичайних законодавчих актів. У сучасній доктрині конституційного права, крім законодавчої влади, ще виділяють установчу владу, з якою пов'язують прийняття конституції, внесення до неї необхідних змін та доповнень. Особливо установчий характер конституції проявляється у випадках створення нових держав, у яких з прийняттям конституції фактично утверджується новий конституційний устрій. Це може відбуватися під час еволюційних змін (прийняття Конституції США, Конституції України 1996 р.) або революційних перетворень (Конституція РРФСР 1918 р., Конституція УРСР 1919р.).
Залежно від того, хто здійснює установчу владу, визначають різні форми розробки та прийняття нової конституції. Коли постає питання прийняття конституції,
49
установлюється порядок розробки її проектів. Здебільшого для підготовки офіціі ного проекту конституції парламентом, главою держави чи іншим шляхо створюється комісія, до складу якої входять відомі державні діячі, представник партій, учені, юристи. У ряді випадків проект розробляється установчими зборам] які спеціально обираються для прийняття конституції. Проекти конституці можуть розроблятися також урядами, політичними партіями, громадськими об^ наннями, відомими громадськими діячами або вченими. У деяких країнах післ підготовки проекту конституції проводяться обговорення, які мають локальниі регіональний або всенародний характер.
Після підготовки проекту та його обговорення або схвалення настає етап йог прийняття. Існує кілька форм прийняття конституцій. Відповідно вони поділяютьс на демократичні (прийняті за участю населення або обраних ним представників октроірувані (проголошені главою держави, метрополією), договірні (які прий маються шляхом договору).
У свою чергу, демократичні за формою прийняття конституції приймаютьс різним шляхом: парламентом, установчими зборами, безпосередньо населення] (референдумом).
Найбільш демократичною формою прийняття конституції є всенародне голе сування (референдум). Але найчастіше референдум є останньою стадією процес розробки та прийняття конституції. Референдумом були прийняті конституц Франції (1958 р.), Російської Федерації (1993 р.), Казахстану (1995 р.) та інших країї На республіканському референдумі 24 листопада 1996 р. були прийняті зміни т доповнення до Конституції Республіки Білорусь 1994 р., яка приймалась Верховної Радою Республіки Білорусь.
Досить поширеним є прийняття конституції установчими представницьким] органами. Вони за назвою, складом, порядком формування бувають різні: кон ституційні збори, надпарламентські органи тощо. Такі установчі органи, для яки прийняття конституції єдине завдання, залежно від порядку формування т повноважень поділяються на два види: органи, які формуються шляхом загальних прямих виборів, та органи, частина представників яких обирається під час виборів а частина делегується або призначається. Формування таких спеціальних органі] передбачається безпосередньо конституціями. Так, у Конституції Росії 1993 р. перед бачається скликання конституційних зборів у випадках, коли Федеральні Зборі приймуть постанову про перегляд вимог гл. 1,2 і 9 Конституції Російської Федерації Питання про прийняття нової Конституції України спеціально створюванш органом обговорювалося під час розробки її проекту, але підтримки не знайшло.
Порядок формування та діяльності таких конституційних зборів визначаєтьо окремим законом. Конституцією Болгарії (ст. 158) передбачено, що для прийнята нової конституції обираються Великі народні збори у кількості 400 делегатів.
Установчими зборами приймалися конституції США 1787 р., Італії 1947 р. та ряд] інших країн.
Нарівні з референдумом та представницькими установчими органами нові кон ституції розробляються та приймаються органами законодавчої влади (парламен том).
50
На практиці можуть зустрічатися й змішані форми прийняття конституцій (прийняття парламентом і винесення на референдум, підписання договору між суб'єктами федерації, який стає складовою частиною Конституції тощо).
Парламент приймає конституцію відповідно до норм законодавчого процесу або за спеціальною процедурою. Верховною Радою України були прийняті Конституція 1996 р. та Конституція 1978 р. У Конституції України 1996 р. безпосередньо порядок розробки та прийняття нової конституції не передбачено. Разом з тим, у спеціальному XIII розділі передбачено порядок внесення змін до Конституції України. /Зокрема, ст. 154 Конституції України передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш, як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.
Конституцією України передбачено (ст. 157), що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Крім того, передбачено, що Конституція України не може бути змінена за умов воєнного або надзвичайного стану.
Законопроект про внесення змін до Конституції України (крім розд. І, III, XIII) має бути попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; він вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради. Змінити положення І, III, XIII розділів можна лише за поданням Президента України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Такого роду зміни до Конституції України, крім того, повинні бути затверджені всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Крім того, Конституцією України передбачено (ст. 159), що всі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст. 157 та 158 Конституції України.
Певну особливість має порядок прийняття конституцій шляхом договорів (договірних конституцій). Однією з перших таких конституцій був Конституційний акт Вюртемберга 1819 р., схвалений королем і виборним органом. Федеративні договори між Російською Федерацією та її суб'єктами від 31 березня 1992 р. стали як додатки складовою частиною Конституції Російської Федерації. Елементи договірного характеру прийняття конституцій зустрічалися й у ряді інших країн.
Особливою формою є прийняття або проголошення конституцій шляхом ок-троїрування чи доведення до населення (даровані конституції). У конституційній практиці прийняття конституції шляхом октроїрування її главою держави (монархом) своїм підданим відбулося в Японії в 1946 р. та в ряді інших країн. На 1993 р. із 33 таких дарованих конституцій без особливих змін залишилось лише 14. Крім того, трапляються випадки прийняття конституцій політичними партіями. При прийнятті конституції в кожному випадку визначається термін її дії та час уведення в дію. Залежно від часу дії конституції поділяють на постійні (час дії яких не визначено) і тимчасові, (які діють певний час або до настання певних обставин).
51
У більшості країн світу конституції є постійними. Про це свідчить відсутність них норм, які передбачають час їх дії, порядок скасування чинної та прийняття нов конституції. Найдавнішою конституцією такого роду є Конституція США, яка бу; прийнята у 1787 р. У ряді конституцій передбачається їх незмінність (ст. 136 Кої ституції Мексики 1917 р.). Але постійність терміну дії конституції ще не означ; довгий час ЇЇ дії. Прикладом цього є конституційний розвиток України, в якій бу; прийнято 5 конституцій.
Тимчасові конституції в останні десятиріччя приймалися в країнах Азії • Африки.
Необхідність прийняття тимчасової конституції визначається історичниіу умовами та процесами, які відбуваються в окремих країнах. Ставилося питання і п| прийняття тимчасової Конституції України, але такі пропозиції відповідн підтримки не знайшли.
Конституція України введена в дію з часу її прийняття 28 червня 1996 р. Вона постійною, оскільки час її дії, порядок її скасування та процедура прийняття нов конституції не визначені. Разом з тим, як свідчить історичний досвід розвиті українського конституціоналізму, така невизначеність ще не забезпечує стабільнос її дії. За період з 1919р. було прийнято чотири (1919,1929,1937,1978рр.)КонституІ України, які можна охарактеризувати як постійні. Остання Конституція УкраїІ також не передбачає гарантій тривалості ЇЇ дії, і з часом може виникнути питання п] прийняття нового, більш досконалого конституційного акта.
