Історія становлення Конституції України

Конституція України спирається на багатовікові традиції українського конституціоналізму. Хоч він, на відміну від багатьох інших країн Європи та світу, формувався переважно в умовах «бездержавної нації» (тобто браку власної національної держави), проте, його розвиток тісно пов'язаний з утвердженням української державності. Про це свідчить, зокрема, той факт, що часи найвищого злету

українського конституціоналізму припадають на періоди підйомів національн визвольного руху та спроб Українського народу утвердити свою незалежну державу. Причому, не можна оминути увагою той факт, що в утвердженні своїх суверених прав Український народ навіть за браком оформленої державності не тільки поступався іншим «державницьким» народам, а й з певного погляду переважав Яскравим свідченням цього слугують «Пакти й конституції законів та вольност Війська Запорозького», укладені новообраним Гетьманом Війська Запорозьке Пилипом Орликом у вигляді договору із виборцями та Військом Запорозькр 5 квітня 1710 року в місті Бендерах. В історію цей документ увійшов під назво «Бендерська Конституція» або ж «Конституція Пилипа Орлика». За сформуль ваними в ній принципами побудови держави, демократичним духом, вона по праву вважається однією з найцікавіших пам'яток політичної думки тогочасної Європи1

Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом Орликом, активі розвивались і в наступні століття. Вони втілились, зокрема, в таких проект; політичних діячів та основних державницьких документах, як «Проект основан устава українського общества «Вольний Союз» — «Вільна Спілка» (М. Драгомано 1884 р.), «Основний Закон Самостійної України» (М. Міхновський, 1905 р.), Треті Універсал Центральної Ради (листопад 1917 р.), Четвертий Універсал Центральні Ради (9(22) січня 1918р.), Конституція Української Народної Республіки (Статут пр державний устрій, права і вольности УНР) 1918 р., Закони про тимчасови державний устрій України (1918р.), Акт Соборності України 22 січня 1919р., Проек Основного державного Закону УНР 1920 р., Конституція Української Соціалістичні Радянської Республіки 1919 р. та ін.

Істотним внеском у скарбницю українського конституціоналізму стала ухвален Верховною Радою України (на той час УРСР) 16 липня 1990 року Декларація пр державний суверенітет України, яка фактично започаткувала новітній конституційний процес в Україні, поставивши ідею підготовки її нової Конституції практичну площину. У заключній частині Декларації прямо сказано про те, що вон є «основою для нової Конституції...»

24 квітня 1990 року Постановою Верховної Ради УРСР було створено Комісію розробки нової Конституції України (Конституційну комісію) під головування! тодішнього Голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука. До складу Конституційне комісії нарівні з народними депутатами увійшла когорта відомих юристів-практикі та науковців, серед яких були й автори даного підручника. Важливим результатом роботи цієї комісії стала, насамперед, підготовка Концепції нової Конституці України, яка після тривалих жорстких дебатів 19 червня 1991 року була схвалені Верховною Радою і опублікована у пресі.

Концепція сформулювала загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України, в основу яких покладені ідеали незалежної, демократичної, правове української держави, найвищою цінністю в якій є людина. Вона містила багате нетрадиційних для тодішньої конституційної практики положень щодо організаці державної влади в Україні та забезпечення прав і свобод людини. Основою суспільного і державного життя України Концепція проголошувала економічний

_______

1 ДорошенкоД. Нарис історії України. — Мюнхен, 1966. — Т. II. — С. 155-156

політичний та ідеологічний плюралізм; запроваджувала принцип розподілу влади, постійно діючий на професійних засадах парламент України, вводила інститут Президента України, місцевого самоврядування та ін. Принципових, концептуальних змін зазнавав інститут прав і свобод людини. Вони визначались такими, що не даруються державою, а є природними, тобто іманентне належать людині від народження, а відтак є невідчужуваними і непорушними. Каталог прав і свобод людини і громадянина, за Концепцією, мав відповідати міжнародним стандартам, усі права і свободи підлягали захистові в судовому порядку, вводився інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо. Концепція стала помітною віхою на шляху розвитку конституціоналізму в Україні та її становлення як незалежної держави.

Віддаючи належне оригінальності, загальноцивілізаторській, загальнодемократичній і прогностичній спрямованості Концепції нової Конституції України, разом з тим необхідно враховувати, що вона розроблялась і схвалювалась до прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, тобто в умовах, коли Україна ще перебувала у складі Союзу РСР. У зв'язку з цим Концепція несла на собі певні відбитки стереотипного мислення, політичних компромісів, що проявилось, зокрема, в суперечливості ряду позицій Концепції, непослідовності логіки викладу нормативного матеріалу та деяких інших її вадах.

На основі Концепції Конституційною комісією був підготовлений проект Конституції (в редакції від 1 липня 1992 року), який після бурхливих дебатів у Верховній Раді був опублікований для всенародного обговорення, що тривало чотири з половиною місяці — з 15 липня до 1 грудня 1992 року.

З урахуванням результатів всенародного обговорення підготовлений новий варіант проекту Конституції (в редакції від 27 травня 1993 року), який Комісією з розроблення нової Конституції України внесено на обговорення восьмої сесії Верховної Ради України одинадцятого скликання. Після обговорення проект, за її рішенням, було знову доопрацьовано і опубліковано у пресі 26 жовтня 1993 року. Опублікуванням названого проекту завершився перший етап підготовки нової Конституції України. Після цього конституційний процес в Україні, на жаль, в силу низки причин практично зупинився.

Він поновився лише після завершення дострокових виборів Верховної Ради України (березень 1994 року) і Президента України (червень 1994 року) та затвердження Верховною Радою нового складу Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України (Конституційної комісії) (10 листопада 1994 року). Цією датою починається другий етап підготовки нової Конституції України.

Діяльність нового складу Конституційної комісії виявилась малопродуктивною (досить сказати, що за півроку свого існування вона не ухвалила жодного рішення стосовно змісту проекту нової Конституції України), що спричинилося загостренням політичної кризи в державі, викликаної, зокрема, політичним протистоянням між законодавчою і виконавчою владою. Як варіант виходу з цієї кризи була висунута ідея укладення Конституційного договору між Президентом України (який на той час був главою держави і главою виконавчої влади) і Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Ця ідея була реалізована його підписанням 8 червня 1995 року. Незважаючи на суперечливу правову природу названого документа та неоднозначні його оцінки різними політичними силами, він все ж відіграв роль стабілізуючого (хай навіть тимчасово) фактора у відносинах між законодавчою і виконавчою владою, а, отже, створював більш сприятливі політичні умови для продовження конституційного процесу в Україні.

Укладаючи Конституційний договір, сторони до того ж визнали за необхідне прискорити й успішно завершити цей процес з тим, «щоб прийняти нову Конституцію України в строк не пізніше одного року з дня підписання... Договору»

З метою прискорення процесу доопрацювання проекту нової Конституції на основі проекту від 26 жовтня 1993 року та узагальнення матеріалів альтернативних проектів і текстів розділів, підготовлених секціями Конституційної комісії, розпорядженням її співголів — Президента України та Голови Верховної Ради України вц 19 червня 1995 року була утворена нова Робоча група Конституційної комісії; науковців-юристів. її утворенням покладено початок третьому, завершальном) етапу підготовки нової Конституції України.

У доволі стислі строки ця група підготувала новий варіант тексту проекту Конституції (в редакції від 15 листопада 1995 року), який передала на розгляд Конституційної комісії. Після чергових тривалих дебатів цей текст був 23 листопаде

1995 року в основному схвалений і переданий для подальшого його доопрацюванню Робочій підкомісії Конституційної комісії, створеної за її рішенням у той же день; членів Конституційної комісії. Доопрацьований текст проекту в редакції вц 24 лютого 1996 року був повернутий у Конституційну комісію, яка прийнялг рішення про передачу цього проекту до Верховної Ради України разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії.

17 квітня 1996 року розпочався розгляд переданого проекту Верховною Радою Після чергового його доопрацювання створеною нею Тимчасовою спеціальнок комісією 4 червня 1996 року проект прийнято у першому читанні. 19 червш

1996 року Верховна Рада взялася до розгляду проекту Конституції у другом) читанні.

28 червня 1996 року нова Конституція України Верховною Радою України врешті-решт була прийнята.

Таким чином, майже через 300 років після першої спроби конституційногс закріплення української державності, здійсненої Пилипом Орликом, Україш остаточно конституційне оформилась як держава, відкривши тим самим якісне новий етап у своїй історії.