Діагностика алергічних хвороб.

Алергологічний анамнез залишається основним методом діагностики алергічних захворювань для практикуючих лікарів. Він дозволяє:

· встановити можливість спадкової схильності до розвитку алергічного захворювання. · виявити зв’язок між факторами навколишнього середовища і розвитком захворювання. Особливу увагу треба звернути на вплив побутових алергенів – пилу, плісняви, шерсті домашніх тварин, косметичних засобів;

· запідозрити ті групи алергенів, які могли б обумовити розвиток захворювання.

Елімінаційні проби є найбільш доступними і простими у проведенні, залишаючись при цьому абсолютно безпечними для пацієнта. Метод полягає в усуненні потенційного алергену (харчового продукту, побутового детергенту, професійної шкідливості). Позитивний клінічний ефект підтверджує причетність елімінованої речовини чи фактора до патологічного процесу. На жаль, далеко не завжди можна елімінувати потенційний алерген.

Провокаційні тести розділяються на шкірні проби та органні (кон’юнктивальні, інтраназальні, інгаляційні) залежно від місця введення алергену. Враховуючи небезпечність цих тестів, вони можуть проводитися лише в спеціально обладнаних алергологічних кабінетах підготовленим персоналом під наглядом лікаря-алерголога чи клінічного імунолога.

Шкірні проби застосовуються для виявлення сенсибілізації організму до алергену шляхом його введення з наступною оцінкою набряку та запальної реакції.

· нашкірні проби (аплікаційні, епікутанні, patch-test). Застосовують на ділянках шкіри, не уражених процесом. Провокаційні фактори при цьому можуть бути фізичного (тепла вода чи шматочок льоду при теплових і холодових кропив’янках) чи хімічного походження (побутові чи медикаментозні алергени). Хімічні алергени здебільшого застосовують у розчинах в концентраціях, які не подразнюють здорову шкіру;

· скарифікаційні проби. При виконанні тесту на шкіру передпліччя наносять краплі різних алергенів на відстані 2,5 см (близько 1 дюйма) і через краплю пошкоджують епідерміс без ураження судин. При цьому кожне пошкодження виконують окремим скарифікатором. Метод специфічний, але недостатньо чутливий.

· внутрішньошкірні проби. Вони чутливіші, ніж скарифікаційні, але менш специфічні. Якщо перші два варіанти загрожують переважно місцевими побічними ефектами, то при внутрішньошкірних можливий розвиток органних і системних проявів, які в деяких випадках можуть декомпенсувати перебіг захворювання чи навіть становити загрозу для життя. Органні проби грунтуються на введенні алергену безпосередньо у шоковий орган (використовують «правило контакту» Гансена – враховуючи те, що процес зв’язування алергену спрямований на попередження генералізованої реакції, завжди застосовують пробу, яка забезпечує безпосередній контакт алергену з шоковим органом):

- кон’юнктивальні проби проводяться шляхом закапування розчинів потенційних алергенів у кон’юнктиву і застосовуються для розшифрування етіології алергічного кон’юнктивіту і полінозів з явищами кон’юнктивіту;

- інтраназальний тест полягає у вдиханні порошку потенційного алергену носом. Об’єктивна оцінка результатів проби проводиться ЛОР-оглядом порожнини носа і за допомогою ринопневмометрії;

- інгаляційні проби проводяться шляхом вдихання потенційного алергену при бронхіальній астмі. При цьому порівнюються такі показники спірограми, як життєва ємність легень (ЖЄЛ), ФЖЄЛ1 (за першу секунду форсованого видиху) та індекс Тиффно (їх співвідношення), виміряних до і після проби. Спірограма записується після тестування кожного потенційного алергену. Інгаляційний тест вважається позитивним при зниженні його з 70-80 % у нормі на 20 % і більше;

- харчовий тест полягає у пероральному вживанні харчового продукту чи медикаменту для виявлення сенсибілізації до нього. Перед тестом на тлі елімінаційної дієти протягом не менше 1 тижня натще в умовах спокою двічі протягом 1 год визначають кількість лейкоцитів у периферичній крові. Якщо різниця не перевищує 0,3 Г/л, то хворий приймає харчовий продукт чи ліки. Повторно вміст лейкоцитів підраховують через 30, 60 і 90 хв. Результати тесту вважаються позитивними, якщо вміст лейкоцитів знижується на 1 Г/л і більше. При розходженні клініко-анамнестичних і лабораторних даних через 90-120 хв можна провести гастроскопію.

Реакція пасивного переносу (Праустніца-Кюстнера) проводиться у випадку, коли застосування шкірних чи провокаційних тестів протипоказане. Спочатку 0,1 мл сироватки пацієнта вводять підшкірно здоровому добровольцю. Через 24 год, після фіксації «чужих» реагінів у шкірі, в цьому ж місці проводиться шкірна проба з алергеном.

Лабораторні методи мають значну перевагу перед клінічними через повну безпечність для хворих – сенсибілізація визначається in vitro. Але, як і в інших галузях медицини, лабораторні методи не можуть бути самостійною підставою для постановки алергологічного діагнозу, а лише підтверджують наявність сенсибілізації до нього, маючи допоміжне значення.

Серед алергенонеспецифічних лабораторних показників про сенсибілізованість організму свідчать:

· у гемограмі – еозинофілія, у меншій мірі – схильність до лейкопенії, періодичне зростання ШОЕ, не пов’язане з активністю запального процесу;

· в імунограмі – зниження вмісту IgA і зростання – IgE, збільшення співвідношення Т-хелпери/Т-супресори, рівня ЦІК.