Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина

Конституційні гарантії --це передбачені Основним Законом України засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії конституційних прав особи поділяються на економічні, політичні та юридичні.

У демократичних країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою, головними матеріальними гарантіями прав і свобод вважається можливість володіння власністю, свобода вибору занять. На сучасному етапі це також соціальна діяльність держави, надання матеріальних послуг населенню, створення умов для працевлаштування, активної трудової діяльності людини.

Гарантування прав і свобод — це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди прагне до саморозши-рення і посилення своєї присутності у всіх сферах людського життя.

Політичні гарантії — це політика держави, спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні частини другої ст. З Конституції: утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави і держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Юридичні гарантії прав закріплені у Конституції, яка встановлює, що: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов'язки (ст. 57); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж саме правопорушення (ст. 61); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63).

Гарантії конституційних прав і свобод містяться не тільки в статтях Конституції, вони передбачені і нормами галузевого законодавства. Так, право на охорону державою гідності людини кореспондується з обов'язком посадових осіб державних структур поважати гідність людини і означає: 1) що ніщо не може бути підставою для її приниження; 2) будь-які заходи щодо впливу на неправомірну поведінку особи з боку працівників правоохоронних органів не повинні вести до приниження людської гідності; 3) чуйне ставлення до задоволення прав і законних інтересів людини; 4) додержання етичних норм службовців і посадових осіб у стосунках з людьми в тяжких життєвих ситуаціях. У постанові Верховної Ради України «Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини»1 від 23 березня 2000 р. зазначається, що систематично порушуються конституційні права громадян під час тримання їх у слідчих ізоляторах. Тільки у 1999 р. у цих ізоляторах незаконно утримувались 24 487 громадян України. У 1999 р. було звільнено з-під варти у зв'язку із закриттям кримінальних справ, із зміною запобіжного заходу, винесенням виправдального вироку близько 10 тисяч осіб. На дії слідчих органів судами у 1999 р. задоволене 40,2 % скарг із числа розглянутих, скасовано 36,2 % санкцій прокурорів на арешт. Через низьку якість досудового слідства, здійснення неналежного прокурорського нагляду протягом 1999 р. судом України повернуто на додаткове розслідування 18 264 кримінальні справи стосовно майже 26 тисяч осіб та виправдано близько однієї тисячі осіб.

Найбільш ефективною гарантією прав і свобод людини і громадянина є правосуддя. Характерним для абсолютної більшості конституцій світу, в тому числі України, є виокремлення як основних гарантій прав і свобод особи внутрішньодержавних і міжнародно-правових. Так, у частині третій ст. 55 Конституції України встановлено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. Право на самозахист встановлено частиною четвертою ст. 55 Конституції: кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Органами, які мають суттєві повноваження по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури, Конституційний Суд України, місцеві державні адміністрації. Так, згідно з частиною другою ст. 102 Конституції Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, згідно з п. 2 ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Одним із повноважень прокуратури України є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції).

Суттєвою гарантією прав і свобод є допомога професійного захисника (адвоката) в кримінальному, цивільному чи адміністративному процесі.

До гарантій прав і свобод належать також юридична відповідальність за їх порушення. Мається на увазі відповідальність насамперед влади (органів держави та їх посадових осіб), яка передбачена українським законодавством.

У забезпеченні конституційних прав і свобод особи велику роль відіграють органи місцевого самоврядування. Але їх матеріально-фінансові та інші можливості не такі значні, як це необхідно для належної реалізації прав особи.