У найзагальнішому плані переклад можна визначити як збереження змісту повідомлення при зміні його мовної форми. Таке визначення цілком задовільне, коли ми маємо на увазі найдавніший тип мовного спілкування за допомогою перекладу, а саме – усний переклад висловлювань представників різномовних племен у ті віддалені часи, коли ще не існувало писемності. Проте після виникнення писемності розвивається письмовий переклад, який враховує не тільки зміст повідомлення, але й певні особливості вираження цього змісту.
У наші дні усний переклад продовжує існувати у вигляді так званого синхронного (тобто одночасного) перекладу. Перекладачі-синхроністи обслуговують міжнародні конференції та з’їзди; політичні наради, дипломатичні переговори. Вони перекладають наукові доповіді та політичні виступи паралельно з їх виголошенням рідною мовою автора. Синхронний переклад потребує високої кваліфікації перекладача, адже треба вловити виголошуваний текст і дуже швидко перекласти його, не маючи змоги перепитати пропущене, або незрозуміле. Цілком природно, що при синхронному перекладі відбуваються деякі втрати інформації. Задовільним вважається переклад, при якому збережені до 70 % інформації.
Але основний тип перекладу в наш час – переклад письмовий. Поряд із традиційними перекладами, які виконуються людьми, в середині XX століття виник переклад автоматичний (або машинний). Цей переклад здійснює електронно-обчислювальна машина на основі спеціально складеної для неї програми. Комп’ютер може перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизованим словником. Слова в таких текстах не повинні мати переносних значень, отже, автоматичний переклад художніх творів неможливий. Проте машинний переклад науково-технічної літератури виправдовує себе, в основному, завдяки величезній швидкості, з якою його здійснює електронно-обчислювальна машина.
Письмовий переклад відрізняється від усного перекладу тим, що тут немає жорсткого обмеження за часом. Перекладач може в будь-який момент перервати процес перекладу, звернутися за допомогою до словників, проконсультуватися з ким-небудь, та або просто витратити час на обдумування перекладного тексту. У письмового перекладача є можливість переглянути весь текст, вловити загальний зміст, стежити за логікою розповіді. У «усників» такої можливості немає - текст необхідно перевести мало не відразу ж, без права на допомогу з боку. Саме тому усний перекладач повинен відрізнятися не тільки хорошим знанням мови, але і швидкістю реакції, винахідливістю, і, звичайно, гарною дикцією. Усний перекладач має право адаптувати переклад: стискати, скорочувати або, навпаки, пояснювати якісь частини перекладу, використовувати міміку і жести. Письмовий та усний переклад відрізняються ще й тим, що «усники» контактують з тим, хто здійснює мову і з тими, для кого цей переклад здійснюється. Письмовий перекладач, як правило, кабінетний співробітник, якому не доводиться познайомитися з джерелом тексту і з адресатом, тобто тут немає ніяких міжособистісних відносин.
Крім перекладу, розрахованого на цілісну репрезентацію читачеві іншомовного художнього твору, мають певне поширення також переклади, які переслідують спеціальну мету: надавати допомогу фахівцям, не обізнаним з мовою ориґіналу. Наприклад, режисер, який здійснює постановку драматичного твору, зацікавлений мати в своєму розпорядженні поряд із повноцінним художнім перекладом, адресованим широким колам читачів, також переклад, який наближався б до підряднику і давав би уявлення про найменші дрібниці змісту. Саме з такою метою відомий шекспірознавець М. М. Морозов переклав прозою «Гамлета» і «Отелло» В. Шекспіра. Так само деякі стародавні художні твори можуть перекладатися не для того, щоб діставати від них естетичне задоволення, а, скажімо, з науковою метою, для того, щоб видобути з них максимум відомостей про віддалену від нас епоху. В окремих випадках (наприклад, для публікації в журналі, який має обмежений обсяг) може бути виправданий і скорочений переклад великого прозового твору. Переклади фрагментів прозових, поетичних або драматургічних текстів великого обсягу бувають потрібні для створення навчальних хрестоматій з зарубіжної літератури, антологій, тематичних збірників і т. ін.
Окремо слід сказати про адаптовані переклади творів, складних для сприймання. Адаптований переклад – вид перетворення при перекладі, в результаті якого не тільки відбувається зміна в описі тієї чи іншої предметної ситуації, але і замінюється сама предметна ситуація. Адаптований переклад - менш сувора форма міжмовного та міжкультурного співробітництва (реферат, переробка, наслідування і т. п.). У деяких випадках адаптований переклад виявляється необхідним саме для того, щоб зберегти цілісну систему смислів вихідного мовного твору, домогтися аналогічного комунікативного ефекту. Застосування адаптованого перекладу в цих випадках продиктовано не тим, що одержувачі перекладного тексту не в змозі зрозуміти якесь явище чужий для них дійсності, а асиметрією мовних картин світу, неоднозначністю асоціативних зв’язків, установлюваних між іменами, поняттями і предметами реального світу.
Наприклад, переклади творів, написаних застарілою або діалектною мовою, або переклади для дітей таких оригіналів, призначених за авторським задумом для дорослих читачів, як «Дон Кіхот» М. Сервантеса чи «Ґарґантюа і Пантаґрюель» Ф. Рабле. У кожному конкретному випадку адаптація-пристосування має здійснюватися за певними принципами. Але усування складної для розуміння лексики, або непотрібних для дітей другорядних деталей не може переростати у відмову від збереження ідейно-художньої основи першотвору.
Поряд із перекладом переспів є повноцінним літературним жанром. Найчастіше перекладачі звертаються до переспіву тоді, коли вони, високо оцінюючи оригінал, у чомусь не погоджуються з його автором. Тоді виникають «варіації на тему», більш чи менш віддалені від першотвору. В одних переспівах запозичено з оригіналу лише тему та загальну ідею, а образи створюються перекладачем, в інших – твір зазнає радикальної переорієнтації: у ньому збережені лише окремі образи, але дія може бути перенесена в інший час, іншу країну, твір може мати іншу розв’язку і т. ін.
