Ринкова складова економічної безпеки підприємства.

 

1. Поняття індикаторів і складових структури економічної безпеки підприємства

Індикатори економічної безпеки підприємства - це показники рівня його економічної безпеки, що дають змогу виявити больові точки в його діяльності, визначити основні напрями і найбільш дієві способи підвищення ефективності його роботи.

Поняття еконо­мічної безпеки підприємства має внутрішньовиробничі й позавиробничі складові (рис. 1.1, 1.2).

 

 

2. Безпека підприємства у фінансовій сфері

 

Фінансова складова як внутрішньовиробнича функціональна складо­ва економічної безпеки вважається головною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є "двигуном” будь-якої економічної системи.

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості й динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово- економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов госпо­дарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово- економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конку­рентів, але вже в іншому аспекті - негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Про ослаблення фінансової складової економічної безпеки свідчать:

• зниження ліквідності підприємства;

• підвищення кредиторської та дебіторської заборгованості;

• зниження фінансової стійкості тощо.

За цю складову економічної безпеки відповідають фінансова та економічна служби підприємства.

 

Загальну схему процесу забезпечення фінансової складової еконо­мічної безпеки зображено на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Типова схема забезпечення фінансової складової економічної безпеки

 

Спочатку оцінюють загрози економічній безпеці, що мають політико-правовий характер і включають:

• внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; по­милкова цінова й кадрова політика);

• зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції; лобіювання конку­рентами недостатньо виважених рішень органів влади);

• форс-мажорні обставини (стихійне лихо, страйки, військові конфлікти) та обставини, наближені до форс-мажорних (не­сприятливі законодавчі акти, ембарго, блокада, зміна курсу ва­лют тощо). Оцінюючи поточний рівень забезпечення фінансової складової економічної безпеки, аналізують:

• фінансову звітність і результати роботи підприємства (органі­зації) - платоспроможність, фінансову незалежність, структуру й використання капіталу та прибутку;

• конкурентний стан підприємства (організації) на ринку - частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосову­ваних технологій і менеджменту;

• ринок цінних паперів підприємства (організації) - оператори та інвестори цінних паперів, курс акцій.

Показники, за допомогою яких можна оцінити фінансово-економічний стан (безпеку) підприємства (організації), наведено нарис. 1.4.

Рис. 1.4. Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного стану (безпеки) підприємства

 

3. Безпека підприємства в інтелектуальній і кадровій сферах

 

Належний рівень економічної безпеки значною мірою залежить від інтелекту і професіоналізму кадрів, що працюють на підприємстві. Негативно впливають на цю складову:

• звільнення провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до ослаблення інтелектуального потенціалу;

• зниження частки інженерно-технічних працівників і науковців у загальній чисельності працівників;

• зниження винахідницької та раціоналізаторської активності;

• зниження освітнього рівня працівників.

За інтелектуальну складову економічної безпеки на підприємстві відповідають служба з персоналу і особисто головний інженер.

Склад кадрів безпосередньо впливає на рівень економічної безпеки на підприємстві. Негативний вплив на кадрову складову мають:

Внутрішні загрози:

• невідповідність кваліфікації працівників вимогам до них;

• недостатня кваліфікація працівників;

• слабка організація системи управління персоналом;

• слабка організація системи навчання;

• неефективна система мотивації;

• помилки в плануванні ресурсів персоналу;

• зниження кількості раціоналізаторських пропозицій та ініціатив;

• відхід кваліфікованих працівників;

• працівники зорієнтовані на вирішення внутрішніх тактичних завдань;

• працівники зорієнтовані на дотримання інтересів підрозділу;

• відсутність корпоративної політики або вона "слабка”;

• неякісні перевірки кандидатів для приймання на роботу.

Без сумніву, менеджери з персоналу можуть продовжити цей список, що й треба зробити, проаналізувавши стан кадрової роботи з огляду на безпеку як беззбиткову складову трудових відносин на підприємстві.

Зовнішні загрози:

• умови мотивації у конкурентів кращі (неважко за такого роз­кладу спрогнозувати перехід фахівців до конкурентів);

• настанова конкурентів на переманювання;

• тиск на працівників ззовні;

• потрапляння працівників у різні види залежності;

• інфляційні процеси (не можна не враховувати під час розрахуніу? заробітної плати і прогнозувати її динаміку). За цю складову еконо­мічної безпеки має відповідати служба з персоналу підприємства.

Забезпечення інтелектуальної і кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємопов'язані і водночас самостійні напрями ді­яльності того чи іншого суб'єкта господарювання:

• перший зорієнтований на роботу з персоналом фірми, на підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

• другий - на збереження й розвиток інтелектуального потенці­алу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (у тому числі патентів і ліцензій) та на попо­внення знань і професійного досвіду працівників підприємства (організації).

Ці та інші аналітичні показники (коефіцієнти) порівнюють з анало­гічними у споріднених підприємствах або аналізують у динаміці. Треба також враховувати, що вони характеризують тільки потенціал персоналу та його відповідність іншим факторам та умовам виробництва.

Кадри як внутрішня загроза безпеці підприємств. Більшість керівників вважають, що безпека комерційного підприємства не стосу­ється компетенції управління персоналом. Для цього існує спеціальна служба, яка працює з кадрами.

Насправді, крім зовнішніх загроз безпеці компанії, як зазначалося, існують і внутрішні, такі, що виникають з боку її власного персоналу. Тут не йдеться навіть про економічну загрозу, яка може виникнути через чиюсь халатність, некомпетентність або просту випадковість. Мається на увазі цілком свідомі крадіжки, саботаж, хабарництво, розголошу­вання комерційної таємниці та інші недобросовісні дії працівників. На думку американських експертів, вони завдають корпораціям США на порядок більших збитків, ніж індустріальне шпигунство.

Неодноразово доводилося спостерігати поведінку топ-менеджерів різних фірм у ситуаціях кризи, зумовленої зовнішніми або внутрішніми загрозами. І ось який висновок можна зробити: про зовнішні загрози думають більше, готуються до них ретельніше, а морально переживають їх наслідки легше. Відповідно, внутрішні загрози частіше спрацьову­ють як грім серед ясного неба і завдають значно більших морально- психологічних втрат.

Загалом це легко зрозуміти. Керівники комерційних організацій сприймають зовнішнє середовище (насамперед реальних і потенційних конкурентів, а також, фіскальні, наглядові і дозвільні органи) як свідомо ворожі. Внутрішнє ж середовище компанії - це власні підрозділи і люди, що працюють у них. Керівники наймають свій персонал самі, отже, дові­ряють йому. Тим більше, що платять за це небагато.

Якщо конкурент нахабно вліз на ринок з тим самим товаром за демпін­говими цінами, то чого від нього очікувати⁹ А коли з'ясувалося, що керівник служби постачання вже рік купує в постачальників товар за завищеною ціною і має з цього прибуток, тут справа набагато гірша.

Тому: а) забезпечення внутрішньої безпеки має бути постійним, ці­леспрямованим і чітко усвідомлюваним компонентом кадрової політики підприємства; б) загрозам фірми з боку власного персоналу неможливо запобігти повністю, але ними можна управляти і звести їх до мінімуму; в) вище керівництво компанії може і повинно відігравати провідну роль у цьому питанні й інтегрувати дії відповідних підрозділів, передусім служб безпеки і управління персоналом.

Часто підприємства потерпають від зловживань з боку персоналу. Такими зловживаннями можуть бути:

1.Дрібні разові розкрадання. Люди схильні іноді здійснювати дрібні крадіжки (наприклад, розкрадання товарів в магазинах самообслугову­вання). Такі крадіжки не є системними і не дають помітної економічної вигоди. їх здійснюють швидше з пустощів у випадках, коли людина впевнена у своїй безкарності. До них бувають схильні люди незалежно від матеріального статку. Вони мотивуються переважно прагненням "полоскотати нерви”, іноді дрібною "помстою”. Здебільшого люди здійснюють їх без попередньої підготовки і продумування: просто хапають те, що, на їх думку, погано лежить.

2. Систематичні розкрадання середнього розміру: “надбавка до зарпла­ти ”. Ця група розкрадань відрізняється від першої тим, що здійснюється з економічних мотивів, має систематичний характер, є продуманою і зазвичай забезпечується заходами безпеки. Саме через це розкрадаються незначні (на тлі загального грошового потоку) суми. Проте в такий спосіб працівник може забезпечити собі постійний дохід.

3. “Внутрішнє підприємництво ” - найбільш небезпечний тип зло­вживань, що виникає там, де працівники можуть розпоряджатися зна­чними сумами і самостійно ухвалювати важливі фінансові рішення. Формально працюючи на організацію, такі люди створюють на її основі внутрішній "приватний бізнес”. Тут ідеться вже не про "додаткову зарплату”, а про привласнення великих сум грошових коштів. Цей тип зловживань поширений у:

а) владних структурах, де чиновники беруть хабарі за сприятливе для "клієнта” вирішення питань;

б) промислових підприємствах, де наймані керівники і працівники відділів постачання і збуту беруть "комісію” з постачальників і клієнтів (якщо продукція дефіцитна);

в) комерційних структурах, де окремі наймані працівники (в тор­гівлі) здійснюють операції на значні суми, особисто спілкуються з клієнтами, мають доступ до готівки і можливість так чи інакше при­власнювати частину цих сум.

 

4. Безпека підприємства у техніко-технологічній сфері

 

Техніко-технологічна безпека підприємства (ТТБП) полягає у рівні відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам за оптимізації витрат. До негативних впливів на цю складову належать:

• дії, спрямовані на підрив технологічного потенціалу підпри­ємства;

• порушення технологічної дисципліни;

• моральне старіння використовуваних технологій.

Зовнішніми загрозами послаблення ТТБП можна вважати брак зо­внішніх і внутрішніх інвестицій. Труднощі в отриманні довгостроко­вих кредитів від банків не дають змоги поповнювати обігові кошти підприємства і спрямовувати їх на оновлення парку обладнання. Усе це призводить до використання застарілої техніки, технології і до іс­тотної загрози ТТБП.

Підвищення цін на енергоносії, відсутність довгострокових контр­актів із постачальниками, неспроможність постачальника - це зовнішні загрози економічній безпеці, які є досить високими. Більш як полови­ну необхідних енергоресурсів Україна закуповує за кордоном, тому підвищення цін на енергоносії призводить до зростання собівартості продукції.

Внутрішні загрози ТТБП - неефективна організація виробничого про­цесу, недостатньо кваліфіковані працівники, високий ступінь спрацьова­ності основного капіталу тощо, який на підприємствах України становить 60-70%, а в деяких галузях сягає 80-85%. Така негативна тенденція зрос­тає, тому фінансові ресурси підприємства обов'язково потрібно спрямувати на оновлення техніки і технології.

Внутрішні ресурсні загрози ТТБП виникають унаслідок неефектив­ного управління оборотними засобами підприємства в усі фази вироб­ничого процесу: підготовка до виробництва, незавершене виробництво і реалізація продукції. Проблеми з матеріальними ресурсами стимулюють впровадження у виробництво нових технологічних процесів, які дають змогу виготовити продукцію з меншими матеріальними витратами, вдо­сконалити систему розрахунків. За цю складову економічної безпеки має відповідати технологічна служба, (здійснювати контроль за тех­нологічною дисципліною, удосконалювати існуючі й розробляти нові ефективні технології).

Процес забезпечення техніко-технологічної складової економічної безпеки звичайно складається з кількох послідовних етапів.

На першому етапі проводять аналіз ринку технологій у виробництві продукції, аналогічної профілю певного підприємства чи організації- проектувальника (збирання й аналіз інформації про особливості техно­логічних процесів на підприємствах, котрі виготовляють аналогічну про­дукцію; аналіз науково-технічної інформації стосовно нових розробок у певній галузі, а також технологій, спроможних здійснити інтервенцію на галузевий технологічний ринок).

На другому етапі аналізують конкретні технологічні процеси і вияв­ляють внутрішні резерви для поліпшення використовуваних технологій.

На третьому етапі здійснюють:

а) аналіз товарних ринків за профілем продукції, що вигото­вляється підприємством, та ринків товарів-замінників;

б) оцінювання перспектив розвитку ринків продукції підпри-ємства;

в) прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів.

На четвертому етапі переважно розробляють технологічні стратегії розвитку підприємства (виробника продукції), зокрема:

1) виявляють перспективні товари з групи (номенклатури, асор­тименту), що виготовляється підприємством;

2) планують комплекс технологій для виробництва перспективних товарних позицій;

3) бюджетують технологічний розвиток підприємства на основі оптимізації витрат за програмою технологічного розвитку, за вибору альтернатив, опрацювання власних розробок або за при­дбання патентів і необхідного устаткування на ринку;

4) розробляють загальний план технологічного розвитку підпри­ємства (з відображенням у ньому вибору: альтернативного варі­анта технологічного розвитку; строків та обсягів фінансування; відповідальних виконавців);

5) складають план власних корпоративних ресурсів відповідно до плану технологічного розвитку підприємства.

На п 'ятому етапі оперативно реалізують плани технологічного роз­витку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності.

Шостий етап є завершальним - аналізують результати практичного виконання заходів щодо забезпечення техніко-технологічної складової економічної безпеки на підставі спеціальної карти розрахунків ефек­тивності таких заходів.

Крім того, технологічний потенціал і технологічна безпека підпри­ємства характеризуються такими показниками:

• рівень прогресивності технологій, який визначають за відно­шенням кількості використовуваних прогресивних сучасних технологій до загальної їх кількості;

• рівень прогресивної продукції, який дорівнює відношенню кіль­кості найменувань вироблених нових прогресивних видів про­дукції до загальної їх кількості;

• рівень технологічного потенціалу, який дорівнює частці техніч­них і технологічних рішень на рівні винаходів у загальній кіль­кості нових рішень, використовуваних у виробничому процесі.

5. Безпека підприємства в політико-правовій сфері

 

Політико-правова безпека підприємства (ППБП) - це захист від надмірного податкового тиску, нестабільного законодавства, не­ефективної роботи юридичного відділу підприємства. Вона визначає середовище, в якому функціонують підприємства, а також "правила гри для них”.

Правова складова полягає у всебічному правовому забезпеченні діяльності підприємства, дотриманні чинного законодавства.

Правову небезпеку становлять:

• недостатня правова захищеність інтересів підприємства в до­говірній та іншій діловій документації;

• низька кваліфікація працівників юридичної служби відпо­відного суб’єкта господарювання та помилки у підборі персо­налу цієї служби;

• порушення юридичних прав підприємства і його працівників;

• навмисне чи ненавмисне розголошення комерційно важливих відомостей;

• порушення норм патентного права.

Протидією цим негативним впливам повинна займатися юридична і патентно-ліцензійна служба, зокрема, вона має здійснювати правове за­безпечення діяльності підприємства, юридичне опрацювання договірної документації, ведення судових і арбітражних розглядів, правове навчання персоналу, контроль порушень норм патентного права тощо.

Зовнішньою загрозою ППБП є часті зміни уряду, нестабільність системи оподаткування, надмірні втручання держави у справи бізнесу тощо. Серйозну загрозу діяльності підприємства становить відсутність правових гарантій у разі насильницького відчуження власності, забло- кування рахунків підприємств та _н..

До внутрішніх нормативно-правових загроз підприємства належать шкідливі, непродумані норми внутрішнього розпорядку, посадові поло­ження, інструкції, розпорядження, рішення трудового колективу. Загрозу підприємству становить і відсутність законодавчої бази, яка б давала змогу цивілізовано працювати охоронним службам, усувати неузгодже­ність діяльності приватних охоронних фірм із державними органами.

Загальний процес забезпечення політико-правової складової еко­номічної безпеки відбувається за типовою схемою, яка охоплює такі елементи (дії) організаційно-економічного спрямування:

1) аналіз загроз негативних впливів;

2) оцінка поточного рівня забезпечення;

3) планування комплексу заходів підвищення цього рівня;

4) здійснення ресурсного планування;

5) планування роботи відповідних функціональних підрозділів підприємства (організації);

6) оперативна реалізація запропонованого комплексу заходів щодо гарантування належного рівня безпеки.

Насамперед детально аналізують загрози внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на політико-правову складову економічної безпеки та причини їх виникнення.

Основними причинами внннкнення внутрішніх негативних впливів можуть бути:

а) низька кваліфікація працівників юридичної служби відпо­відного суб’єкта господарювання та помилки у підборі персо­налу цієї служби;

б) недостатнє фінансування юридичного забезпечення під­приємницької або іншої діяльності;

в) небажання чи нездатність підприємства (організації) активно впливати на зовнішнє політико-правове середовище його (її) діяльності.

Останнє звичайно виявляється у слабкому правовому опра-цюванні договірних відносин певного суб’єкта господарювання з іншими, невмінні захищати інтереси підприємства (організації) в конфліктних ситуаціях, не­ефективному плануванні юридичного забезпечення бізнесової діяльності.

Причини виникнення зовнішніх негативних впливів здебільшого мають подвійний характер:

1) політичний:

а) зіткнення інтересів суспільних груп (верств) населення з еко­номічних, національних, релігійних та інших мотивів;

б) військові конфлікти (дії);

в) економічна й політична блокада, ембарго;

г) фінансові та політичні кризи світового (міжнародного) ха­рактеру.

2) законодавчо-правовий:

а) здійснення власних політичних та інших цілей партіями (суспільними рухами), що перебувають при владі;

б) зміна положень чинного законодавства з питань власності, господарського і трудового права, оподаткування тощо.

Оцінка поточного рівня забезпечення політико-правової безпеки підприємства (організації) проводиться за кількома напрямами:

1) рівень організації та якості робіт із забезпечення цієї складової загального рівня економічної безпеки;

2) бюджетно-ресурсне забезпечення робіт;

3) ефективність діяльності відповідних підрозділів суб’єктів гос­подарювання.

Загальний процес охорони правової складової економічної безпе­ки відбувається за типовою схемою, яка охоплює такі елементи (дії) організаційно-економічного спрямування:

• аналіз загроз негативних впливів;

• оцінка поточного рівня забезпечення;

• планування комплексу заходів щодо підвищення цього рівня;

• ресурсне планування;

• планування роботи відповідних функціональних підрозділів підприємства;

• оперативна реалізація запропонованого комплексу заходів щодо організації належного рівня безпеки.

 

6. Безпека підприємства в інформаційній сфері

 

Інформаційна складова полягає у здійсненні ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення господарської діяльності підприємства. Відповідні служби виконують при цьому певні функції, які в сукупності характеризують процес створення та захисту інфор­маційної складової економічної безпеки. До таких функцій належать:

1) збирання всіх видів інформації про діяльність того чи того суб'єкта господарювання;

2) аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів і методів;

3) прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, еко­номічних і політичних процесів;

4) оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в ці­лому, розроблення рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному суб'єкті господарювання;

5) інші види діяльності з розроблення інформаційної складової економічної безпеки.

На підприємство постійно надходять потоки інформації, що різ­няться джерелами їх формування. Виокремлюють інформацію:

• відкриту офіційну;

• вірогідну нетаємну, одержану через неформальні контакти пра­цівників фірми з носіями такої інформації;

• вірогідну таємну, отриману через неформальні контакти пра­цівників фірми з носіями такої інформації.

Дослідження показують, що 90-95% усієї необхідної інформації мож­на отримати легально, вивчаючи виступи працівників підприємства на конференціях, семінарах; відкриті публікації підприємства і його окре­мих працівників; експонати різних виставок, ярмарків, презентацій; дані товарних і фондових бірж, оголошення про наявні вакансії, конкурси на заміщення посади тощо. Тому керівник підприємства повинен запровадити правові норми захисту таємниць, а також систему контролю за збережен­ням комерційної таємниці.

Оперативна реалізація заходів з розроблення та охорони інфор­маційної складової економічної безпеки здійснюється послідовніш виконанням певного комплексу таких робіт:

а) збирання різних видів необхідної інформації;

б) оброблення та систематизація добутої інформації;

в) аналіз цієї інформації;

г) захист інформаційного середовища підприємства, що традиційно охоплює:

— заходи захисту суб'єкта господарювання від промислового шпигунства з боку конкурентів чи інших юридичних і фі­зичних осіб;

— технічний захист приміщень, транспорту, кореспонденції, переговорів, різної документації від несанкціонованого до­ступу заінтересованих юридичних і фізичних осіб до за­критої інформації;

— збирання інформації про потенційних ініціаторів промис­лового шпигунства та проведення необхідних запобіжних дій з метою припинення таких спроб;

— зовнішня інформаційна діяльність.

Рівень інформаційної складової економічної безпеки визначається використанням неповної, неточної і суперечливої інформації в процесі приймання управлінських рішень.

Досягти поставлених цілей можна при вирішенні таких основних завдань:

• віднесення інформації до категорії обмеженого доступу (служ­бова таємниця);

• прогнозування і своєчасне виявлення загроз безпеці інфор­маційних ресурсів причин і умов, що сприяють фінансовим, матеріальним і моральним збиткам, порушенню нормального функціонування і розвитку об'єкта;

• створення умов функціонування з найменшою вірогідністю реалізації загроз безпеці інформаційних ресурсів і зумовлення різних видів збитку;

• створення механізму і умов оперативного реагування на за­грози інформаційній безпеці та прояви негативних тенденцій у функціонуванні, ефективне припинення посягань на ресурси на основі правових, організаційних і технічних заходів, засобів гарантування безпеки;

• створення умов для максимально можливого відшкодування і локалізації збитку, завданого неправомірними діями фізичних і юридичних осіб, ослаблення негативного впливу наслідків порушення інформаційної безпеки на досягнення стратегічних цілей.

 

7. Безпека підприємства в екологічній сфері

Безпека підприємства в екологічній сфері - це захист від руйнів­ного впливу природних, техногенних чинників і наслідків господарської діяльності підприємства. Повені, землетруси, смерчі, зсуви ґрунту, лавини можуть завдати величезної шкоди майну підприємства, здоров'ю праців­ників. На практиці передбачити природні катастрофи неможливо, однак потрібно вжити всіх заходів, щоб наслідки стихійних лих були мінімаль­ними для підприємства. Техногенні катастрофи виникають унаслідок ви­користання фізично зношених основних засобів, непланованого вимкнен­ня електроенергії або через низьку кваліфікацію і безвідповідальність працівників. Екологічні збитки можуть істотно впливати на фінансовий стан фірми. Наприклад, такі події, як судовий позов за порушення еколо­гічного законодавства, аварія з екологічними наслідками на підприємстві, спричинюють збитки, які належать до категорії фінансово-екологічних і вимірюються у грошовій формі. Екологічні збитки внаслідок втрати здоров'я працівниками фірми, скорочення обсягів виробництва та реа­лізації продукції впливають на фінансовий стан фірми дещо повільніше. Такі екологічні збитки, як страждання людей унаслідок втрати здоров'я, не можуть бути виміряні у грошовій формі. Компенсацію за них визна­чають суб'єктивно. Екологічні збитки фірми можуть бути непокритими або покритими частково. Це вагоме джерело небезпеки для організації.

У результаті господарської діяльності саме підприємство може стати джерелом небезпеки для навколишнього середовища. До внутрішніх чинників, які погіршують його екологічну безпеку, належать: помилки, допущені на стадії проектування нових виробів, шкідливих для здоров'я людей, а також на стадії розроблення і впровадження нових технологій; штрафи за забруднення довкілля та незаконно створені звалища тощо.

Екологічна складова полягає в дотриманні чинних екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього природного середовища.

Проблему гарантування екологічної безпеки суспільства від суб'єктів госпо­дарювання, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність, можна вирішити тільки розробленням і ретельним дотриманням національних (міжнародних) норм гранично допустимої концентрації (1ДК) шкідливих речовин, які потра­пляють у навколишнє середовище, а таюж дотриманням екологічних параметрів продукції, що виготовляється Підприємства-продуценти добровільно не будуть цього робити, бо такі зажди потребують додаткових витрат на очисні споруди та на відповідні ефективні екологічно чисті технології. Єдиним чинником, що спонукає підприємства до належної екологізації виробництва, є застосування відчутних штрафів за порушення національного екологічного законодавства.

Відповідно до загальних стратегічних рекомендацій, опрацьованих за результатами аналізу карти розрахунку ефективності здійснюваних за­ходів, планують комплекс заходів для забезпечення екологічної складової економічної безпеки в майбутньому. Такий план є частиною загального плану (програми) забезпечення належного рівня економічної безпеки. Він має вигляд логічного сценарію здійснення необхідного комплексу за­ходів у календарній послідовності з доданням розрахунку ефективності практичного здійснення цих заходів.

Алгоритм процесу забезпечення екологічної складової економічної безпеки передбачає такі послідовні дії:

1) розрахунок карти ефективності здійснюваних заходів для забез­печення екологічної складової економічної безпеки за звітними даними про фінансово-господарську діяльність підприємства (організації);

2) аналіз виконаних розрахунків і розроблення рекомендацій для підвищення ефективності здійснюваних заходів;

3) розроблення альтернативних сценаріїв реалізації запланованих заходів;

4) вибір пріоритетного сценарію на основі порівняння розрахунків ефективності запланованих;

5) подання вибраного планового сценарію у складі загального плану гарантування економічної безпеки в підрозділи, які здій­снюють функціональне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

6) практичне здійснення запланованих заходів у процесі діяльності відповідного суб'єкта господарювання.

Проблему екологічної безпеки суспільства від суб'єктів господа­рювання, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність, можна вирішити тільки через розроблення і ретельне дотримання національ­них (міжнародних) норм ГДК шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє природне середовище, а також дотримання екологічних параметрів продукції, що виготовляється.

Рівень екологічної безпеки підприємства може бути визначений як середнє рівнів окремих його факторів: пошкодження ландшафту, енергетичне забруднення середовища, утворення смітників з відходів виробництва, забруднення водного і повітряного середовищ. Для цього спочатку розраховують середній рівень деструктивного впливу за окремими складовими:

Розрізняють:

• абсолютну екологічну безпеку;

• нормальну екологічну безпеку;

• нестабільний екологічний стан;

• критичний рівень екологічної безпеки;

• екологічну кризу.

8. Безпека підприємства у силовій сфері

Силова безпека підприємства (СБП) полягає у захисті фізичної особи від загроз її життю, здоров'ю та матеріальному благополуччю, а також захист майна підприємства від кримінальних посягань. Силова складова полягає в забезпеченні фізичної безпеки працівників фірми (насамперед керівників) і збереженні її майна. До основних негативних впливів на цю складову належать фізичні й моральні впливи на конкрет­них особистостей (особливо на керівництво та провідних спеціалістів) з метою заподіяти шкоду їх здоров'ю та репутації, що становить загрозу нормальній діяльності їх підприємства.

Негативні впливи, що завдають шкоди майну підприємства, несуть загрозу зниження вартості його активів і втрати економічної незалеж­ності (дезінформація, знищення інформації).

Причинами цих негативних явищ є:

• нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг корек­тними методами ринкового характеру, тобто за рахунок під­вищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробництво (діяльність), удосконалення маркетингових досліджень ринку тощо;

• кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними (фізич­ними) особами доходів через шантаж, шахрайство або крадіжки;

• некомерційні мотиви посягань на життя та здоров'я керівників і працівників підприємства (організації), а також на майно фірми.

Протидією цим негативним впливам повинна займатися служба охорони. її обов'язок - забезпечувати фізичний захист керівництва підприємства, організовувати пропускний режим, здійснювати охорону приміщень, ліній зв'язку й устаткування.

Рівень силової складової економічної безпеки підприємства можна також визначити за оцінкою ймовірності реалізації загроз для цілісності майна та фізичної безпеки працівників підприємства.

До негативних дій щодо силової складової економічної безпеки належать:

1) фізичні й моральні впливи особистого спрямування (проти конкретної особистості);

 

2) негативні дії, спрямовані на те, щоб завдати шкоди майну, зо­крема, загрози зменшення активів підприємства (організації) і втрати ним (нею) фінансової незалежності;

3) негативний вплив на інформаційне середовище суб’єкта госпо­дарювання (так зване промислове шпигунство) (табл.. 1.5).

 

Таблиця 1.5

Основні види діяльності служб підприємства (організації) з метою гарантування силової складової його (її) безпеки

Вид діяльності	Напрям діяльності	Підрозділ фірми
Гарантування фізичної і моральної безпеки співробітників	Охорона співробітників, зби­рання інформації та превентивні дії з метою запобігання загрозі безпеки	Служба безпеки Інформаційно- аналітичний підроз­діл
Гарантування безпеки майна і капіталів під­приємства (організації)	Охорона майна (будівель, спо­руд, устаткування, транспорту) Охорона перевезень Страхування майна та ризиків Гарантування безпеки інвесту­вання	Служба безпеки Фінансова служба
Безпека інформаційно­го середовища фірми	Захист від промислового шпи­гунства Збирання інформації про зо­внішнє середовище бізнесу	Служба безпеки Інформаційно- аналітичний підроз­діл
Забезпечення сприят­ливого зовнішнього середовища бізнесу	Превентивні дії щодо запобіган­ня загрозам Робота з громадськістю та пре­сою Політика лобіювання	Вище керівництво фірми Служба зв’язків з громадськістю Служба безпеки

 

9. Ринкова складова економічної безпеки підприємства

 

Ринкова складова економічної безпеки підприємства (РБП) – це захист від неефективно обраної моделі поведінки на ринку, помилок у товарній збутовій політиці, політиці ціноутворення, виготовлення неконкурентоспроможної продукції.Ця складова економічної безпеки характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім можливостям, які генеруються ринковим серед­овищем. Про ослаблення ринкової безпеки свідчать:

• зменшення частки ринку, яку займає підприємство;

• ослаблення конкурентних позицій і спроможності протидіяти конкурентному тиску;

• зниження адаптаційних можливостей підприємства до змін си­туації на ринку, відставання від вимог ринку і т. ін.

За ринкову складову безпеки на підприємстві має відповідати служ­ба маркетингу. Ця складова відображає рівень відповідності внутрішніх виробничих можливостей підприємства зовнішнім, які формуються в ринковому середовищі, тобто наскільки науково-дослідна робота, ви­робнича і збутова діяльність відповідають запитам ринку і конкретним потребам споживачів.

Значущість РБП полягає в тому, що вона відповідає за доведення виготовленої продукції до конкретного споживача. Відомо, що всі зусилля з виробництва будуть зведені нанівець, якщо продукція не буде продана.

Неузгоджена робота маркетологів, дизайнерів, конструкторів, економістів, фінансистів, низька якість виготовленої продукції, не­вчасне реагування на зміну кон'юнктури ринку, неефективна збу­това мережа, низький рівень культури підприємства - це чинники внутрішнього середовища, які створюють загрозу ринковій безпеці підприємства.

Зовнішній чинник - це неконтрольоване підприємством середови­ще, яке складається з покупців, посередників, конкурентів, фінансових установ, рекламних агентств, митних і податкових організацій.

На ринкову безпеку впливають: нечесні дії конкурентів, рівень платоспроможності покупців, часті зміни податків, курсу валют, по­літична ситуація в країні і світі.

Що більше уваги приділяє підприємство вивченню навколишньо­го середовища, стежить за ним, аналізує всі зміни, то швидше можна передбачити небезпеку, вигідніше використати внутрішні можливості, прибутковіше вести бізнес.