1. Фактичне надання майнової вигоди однiєю особою іншій. Вигода може полягати в передачi певної суми чи майна, вiдмова вiд вимоги та iнших фактичних дiй на користь другої особи.
2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова розписка видавалася з метою одержання позики, придане встановлювалося з метою укладення шлюбу, дарування здiйснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.
3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здiйснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; придане, встановлене на користь жениха, не привело до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла ранiше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мета не була досягнута.
За наявностi зазначених елементiв виникало зобов'язання, з огляду на яке безпiдставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.
Серед підстав виникнення зобов'язань джерела римського права називають делікти, тобто цивільні правопорушення. Терміном делікт (delictum) позначається протиправне заподіяння шкоди самій особі або майну іншої особи.
У договірному зобов'язанні, в якому брали участь декілька осіб на тому чи іншому боці, відповідальність могла бути частковою або солідарною: коли кожен з боржників ніс відповідальність або винятково за свою частину, або відповідав повною мірою за заподіяну шкоду, звільняючи тим самим від цього решту співборжників.
У деліктних зобов'язаннях штрафна відповідальність ніби помножувалась на кількість осіб, які брали участь, приміром, у крадіжці. За позовом з крадіжки штраф у повному обсязі зобов'язані платити всі особи, які брали участь у крадіжці. Були також розбіжності у договірному і деліктному зобов'язанні у питанні здатності особи нести відповідальність. Відомо, що неповнолітні особи за римським правом не могли вступати у договірні відносини і нести договірну відповідальність, однак за делікти неповнолітні відповідальність несли.
У галузі деліктів підвладних дітей та рабів склалася невідома у договірному праві ноксальна відповідальність домовладики. У випадку скоєння делікту рабом або підвладною особою потерпілому давався ноксальний позов проти домовладики винної підвладної особи або раба. За ноксальним позовом домовладиці надавалося право вибору відшкодувати заподіяні підвладним чи рабом збитки або віддати винного потерпілому для розправи і відробітку шкоди.
У процесі історичного розвитку відбувалася деяка асиміляція договірних і деліктних зобов'язань, в результаті чого деліктом визнавалися лише ті правопорушення, які визначалися в законі, а саме:
а) особиста образа; б) крадіжка; в) неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.
1. Особиста образа injuria. Цим терміном охоплювалися усі правопорушення. Проте вже на початку республіки з образою стали пов'язувати переважно посягання на тілесну недоторканість особи від пошкодження до удару в обличчя. Закони XII таблиць розрізняють три ступеня образи: найтяжчий пошкодження; другий ступінь менш тяжкі поранення; третій вид образи полягає в заподіянні легкої, але все ж фізичної образи. Отже, особиста образа передбачала посягання на тілесну недоторканість вільної людини і тягнула за собою відповідальність у вигляді штрафу у встановлених розмірах. Посягання на честь і гідність та інші нематеріальні блага вільної людини спочатку не охоплювалися поняттям особистої образи.
2. Крадіжка furtum. Не відповідає сучасному поняттю крадіжки. Furtum охоплює не тільки всяку крадіжку чужого майна, але й будь-яку розтрату і користування річчю з метою одержання прибутку.
3. Протиправне пошкодження або знищення чужого майна damnum injuria datum. За Законами XII таблиць ці випадки ще не відокремилися від injuria і лише згодом, в міру розвитку господарського життя, пошкодженню або знищенню чужого майна надавалось особливе значення. Відповідальність за знищення або пошкодження чужого майна була визначена спеціальним законом lex Aguilia закон Аквілія приблизно в 287 р. до н.е.
Цим законом було встановлено такі правила:
1) протиправне вбивство чужого раба чи тварини накладає обов'язок платежу в розмірі вищої вартості, яку мав раб або тварина протягом року до вбивства;
2) інші випадки пошкодження чужого майна викликали обов'язок платежу вищої вартості, яку мала річ протягом 30 днів до пошкодження. Якщо той, хто заподіяв шкоду, ухилявся від відповідальності, то сума стягнення подвоювалась.
В останнє століття республіки пожвавлена діяльність преторів привела до створення нових видів деліктів, так заних деліктів преторського права, серед яких виділяють такі.
1. Насильство і погроза metus.
Було встановлено правило, що претор не визнаватиме все те, що здійснено під впливом насильства і погрози. Найбільш поширеним випадком порушення відповідних правил був примус до виконання якоїсь юридичної дії, наприклад, до укладення договору такий договір римське право не визнавало дійсним. Потерпілий мав право стягнути чотирикратну вартість за заподіяну йому шкоду, якщо особа, котра, вчинивши насильство, здобула річ і негайно не повернула її власнику.
2. Обман dolus manus.
Dolus також встановлений претором делікт. Це той випадок, коли особа своїми свідомими діями вводила в оману іншу особу, в результаті чого остання зазнавала шкоди. Позов, який випливає з обману, спрямований на відшкодування завданих збитків лише в одинарному розмірі. Суддя виносить рішення про стягнення збитків лише у тому випадку, коли відповідач добровільно не виправить заподіяної ним шкоди.
3. Заподіяння шкоди кредитором fraus creditorum.
Боржник, проти якого відбулося судове рішення, фактично мав змогу продати своє майно, поки воно не перейшло до кредиторів. Проте претор встановив правило, що дії боржника, який продав своє майно на шкоду кредиторам, за їхньою вимогою можуть бути визнані не дійсними як такі, що заподіяли їм шкоду, і потребують проведення реституції. З цього приводу кредиторам давався позов, який міг бути пред'явлений як боржнику, так і його співучасникам і стороннім особам, особливо тоді, коли боржник подарував їм своє майно.
Зазначені типи деліктів вичерпували всю деліктну систему пізнього римського права, яка будувалася не на якомусь загальному і єдиному понятті делікту, а на окремих його видах. Для позову про повернення збитків потрібно підвести його під один з видів. Однак і тут (як і при контрактах) пізнє римське право завдяки преторським позовам практично задовольняло майже всі запити свого часу.
