*******
*1. Після проведення всіх досліджень, які передують прийняттю інвестиційного рішення, «зважування» всіх «плюсів» і «мінусів» необхідний певний підсумковий максимально компактний документ, який дозволить інвестору та підприємцю не лише прийняти обґрунтоване рішення, а й зафіксувати, що і коли належить зробити, щоб виправдалися сподівання на ефективність проекту. Для цього складається бізнес-план, який є головним інструментом для відбиття підприємницької ідеї.
Бізнес-план – це стандартний документ, у якому детально обґрунтовуються концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту і наводяться основні його технічні, економічні, фінансові та соціальні характеристики. Він описує основні аспекти майбутнього проекту, аналізує всі проблеми, на які проект може натрапити, а також визначає способи їх вирішення. Таким чином, бізнес-план інвестиційного проекту дає можливість з'ясувати життєздатність проекту за умов ринкової конкуренції, містить орієнтири подальшого розвитку підприємства, а також є підставою для отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
Практична значущість бізнес-плану визначається тим, що він:
Ø прогнозує основні параметри перспективного розвитку проекту;
Ø дозволяє визначити життєздатність підприємства або проекту в умовах конкурентного середовища;
Ø орієнтує та стимулює потенційних інвесторів щодо вкладення коштів у інвестиційні проекти;
Ø містить орієнтири, відповідно до яких менеджмент буде діяти на етапі становлення й розвитку підприємства або впровадження інвестиційного проекту;
Ø конкретизує шляхи досягнення інвестиційної мети й подолання перешкод;
Ø виступає важливим інструментом моніторингу розвитку інвестиційного проекту.
Головними принципами, якими слід керуватися при розробці бізнес-планів інвестиційного проекту, є:
• безперервність - означає, що роботи зі складання інвестиційних бізнес- планів на підприємстві повинні вестися постійно, без перерв. Для забезпечення реальності цих планів до них слід вносити оперативно необхідні зміни, які можуть бути обумовлені змінами у макро- та мікросередовищах;
• багатоваріантність - відображає потребу в отриманні не одного, а сукупності альтернативних варіантів бізнес-планів інвестиційного проекту. З безлічі отриманих планів перевага надається якнайкращому з них для конкретних умов виробництва та збуту;
• множинність мети - має забезпечити як можливість вибору у конкретній ринковій ситуації певної кількості як домінуючих інвестиційних цілей, так і вирішення оптимізаційних параметрів на основі багатоцільового підходу;
• кількісна оцінка мети розвитку підприємства - означає потребу подавати у цифровому виразі, заплановані до досягнення мети, виробництво та збут готової продукції або послуг;
• науковість - означає необхідність побудови інвестиційних планів на основі економічних і фінансових розрахунків, які базувалися б на правильно обраних елементах системи планування, достатньо точних початкових даних і прогресивних нормах і нормативах;
• збалансованість - відображає потребу отримання системи тісно взаємопов’язаних і узгоджених бізнес-планів, які реалізуються одночасно на певному підприємстві;
• оптимальність - полягає в необхідності знаходження та реалізації якнайкращих рішень бізнес-планів;
• системність - обумовлює потребу проектування всіх елементів системи інвестиційного планування у тісній єдності та взаємообумовленості;
• спадкоємність - полягає в тому, що числові оцінки економічних, фінансових і інвестиційних показників, що отримуються в результаті розробки бізнес-плану, повинні повністю відповідати стратегічному плану розвитку фірми;
• швидке (гнучке) реагування - припускає необхідність оперативного внесення відповідних коригувань у плани інвестиційної діяльності підприємства, зумовлені змінами, що відбулися в мікро- та макросередовищі.
Залежно від мети складання бізнес-планів їх поділяють на декілька типів:
1) Повний бізнес-план - це викладення для потенційного партнера або інвестора результатів маркетингового дослідження, обґрунтування стратегії освоєння ринку, очікуваних фінансових результатів.
2) Концепт-бізнес-план - це основа для переговорів з потенційним інвестором або партнером для визначення ступеня його зацікавленості або можливої участі у проекті.
3) Бізнес-план підприємства - це викладення перспектив розвитку підприємства на майбутній плановий період перед Радою директорів або зборами акціонерів із зазначенням основних бюджетних розрахунків і господарських показників для обґрунтування обсягів інвестицій.
4) Бізнес-план як заявка на кредит - це основа для отримання на комерційній основі позикових коштів від організації-кредитора.
5) Бізнес-план як заявка на грант - це основа для отримання коштів з державного бюджету або благодійних фондів для вирішення гострих соціально-політичних проблем з обґрунтуванням прямих і непрямих вигод для регіону або суспільства від виділення коштів або ресурсів під даний проект.
6) Бізнес-план розвитку регіону (країни) - це обґрунтування перспектив соціально-економічного розвитку регіону і обсягів фінансування відповідних програм для органів з бюджетними повноваженнями.
Регулювання економічних процесів на рівні підприємства забезпечується шляхом розробки бізнес-планів його розвитку. Основою для формування плану підприємства є, з одного боку, дані стосовно кон’юнктури ринку і попиту на його продукцію, реальних можливостей матеріально-технічного забезпечення виробництва, з іншого – наміри уряду щодо обсягів державного контракту (обов’язкового як для державних, так і недержавних підприємств).
Бізнес-план – це документ, який містить усі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється. У ньому мають бути відображені питання ємності і перспективи майбутнього ринку збуту; оцінені всі витрати, які співвідносяться із доходами від запланованого продажу продукції з метою визначення потенційної прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу (3-5 років) з розподілом по роках, причому перший рік подрібнюється на квартали і місяці.
Узагальнення досвіду роботи іноземних і вітчизняних бізнесменів дозволяє уявити методику формування бізнес-плану, його основні розділи і структуру. Найважливішою ланкою в інвестиційному процесі є проектування, тобто створення комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування, схеми, технологічні, конструктивні розрахунки, які необхідні при створенні нового підприємства, реконструкції або технічному переозброєнні існуючого.
Бізнес-план інвестиційного проекту може мати такий вигляд.
Перший розділ «Загальні цілі проекту» повинен містити інформацію:
ü найменування і суть проекту. У цьому пункті зазначається потужність з випуску нової продукції чи обсяги надання послуг, сервісного обслуговування, впровадження розробок;
ü інвестиції, які потрібні для здійснення проекту. Слід зазначити поряд із вартістю всього проекту необхідні власні кошти і додаткові вкладення;
ü прибуток, який очікується від реалізації проекту, і термін окупності вкладень у проект. Тут необхідно зазначити також термін життєвого циклу інвестицій, окупність кожного його періоду;
ü організаційно-правова форма реалізації проекту. Треба визначити, чи це буде збільшення обсягів виробництва на діючому підприємстві, чи мається на увазі створення акціонерного товариства, колективного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, консорціуму тощо;
ü форма участі інвестора в проекті: з визначенням максимальної частки інвестора в акціонерному капіталі, надання кредиту, компенсаційна угода, створення спільного підприємства та ін.;
ü фінансові гарантії проекту. У цьому пункті вказуються строк і графік погашення кредиту, а також гарантійні умови: застава майна, державні гарантії, гарантії місцевих адміністрацій, банків тощо.
Другий розділ «Опис проекту» містить таку інформацію:
ü коротка характеристика товару чи послуг, їх якісні характеристики та сфера використання. У цьому пункті зазначається, які потреби задовольняє продукт чи послуга, що пропонується, її головні особливості, чому можна віддати перевагу перед продукцією конкурента. Треба охарактеризувати також дизайн, специфіку упаковки, організацію сервісу товару;
ü зазначаються особливості проекту, які повинні забезпечити його комерційний успіх. Це можуть бути найновіші технічні рішення, відносно низькі витрати на виробництво продукції, наявність дешевої робочої сили, високі екологічні оцінки, забезпечення експортного потенціалу, енергозбереження тощо;
ü технічна характеристика проекту. Доцільно в таблиці зіставити основні параметри аналогічних зразків устаткування чи продукції, відомі світовому ринку, з посиланням на джерело інформації про них. Слід вказати переваги товару перед аналогами, а також порівняно з кращими вітчизняними та світовими зразками. Необхідно також зазначити, якими патентами чи авторськими свідоцтвами захищені особливості даного проекту, які є «ноу-хау», ліцензії, публікації і т. п.
Третій розділ «Оцінка ринку збуту» містить:
ü відомості про географію та ємність ринку. Потенційна ємність ринку – це загальна вартість товарів, які покупці, що знаходяться в певному регіоні, в змозі придбати за певний період часу (місяць чи рік). Вона залежить від багатьох факторів – соціальних, кліматичних, національних особливостей жителів регіону, а головне економічних, тобто рівня доходів потенційних покупців, структури їх витрат, темпів інфляції тощо;
ü оцінка конкурентів. У цьому пункті необхідно дати коротку характеристику конкуруючих товарів і фірм. Вона повинна містити показники рівня якості, дизайну, думку покупців, рівень цін. Слід вказати проблеми в стратегії конкуруючих фірм чи в якісних характеристиках інших товарів для того, щоб визначити, де відкривається реальний шанс досягти успіху. Треба навести об’єктивну оцінку не тільки вітчизняних конкурентів, а й іноземних;
ü обсяг продаж, що планується. Необхідно визначити можливих конкурентів і зіставити переваги та уразливі місця свої і суперників щодо таких запитів споживачів: якість продукту, низькі ціни, асортимент, винятковість товару, надійність, місцезнаходження, умови доставки, гарантії, консультування, доступність та ін. Якщо переваги проекту, що пропонується, порівняно з конкурентами вищі всього на 30 %, то це достатньо низька конкурентоспроможність. При перевагах у 30—50 % — становище фірми стійке, при 70 % — можна повністю контролювати ринок. Необхідно мати на руках контракти чи хоча б протоколи про наміри на поставку продукції. Обсяг продажу продукції, що налічується, вказується для внутрішнього і зовнішнього ринку з розподілом по роках у натуральних показниках та в грошовому виразі у цінах на фіксовану дату;
ü маркетингові заходи або стратегія маркетингу. До елементів плану маркетингу належать: схема розповсюдження товарів, ціноутворення, реклама, методи стимулювання продажу і т. д. Необхідно стисло викласти, як продаватиметься товар — через власну торговельну мережу фірмових магазинів, інші торговельні точки, через оптову мережу торгівлі. Вказується бажаний рівень рентабельності вкладених коштів; кошти, що спрямовуються на рекламу продукції; шляхи зростання обсягу продажу. Якщо підприємству надане право експорту своєї продукції, то в даній ситуації стратегія маркетингу полягає у визначенні ринкового потенціалу товару на зовнішньому ринку за цінами, що забезпечують необхідний рівень рентабельності, тощо.
Четвертий розділ «План проведення робіт за проектом й випуску продукції» є найбільшим за обсягом і дуже важливим. Він містить такі питання:
ü ступінь освоєння продукції, що пропонується до виробництва, яка відображає науково-технічні розробки по даній продукції, наявність дослідних або лабораторних зразків, проектування, можливо, дрібносерійне виробництво;
ü наявність документації за проектом і його правове забезпечення. Це може бути техніко-економічне обґрунтування вкладення коштів, проектно-конструкторська, проектно-кошторисна документація, різноманітні договори з організаціями, необхідні для нормального процесу інвестування, акти відводу земель, дозвіл на будівництво, договори на оренду та інші юридичні документи;
ü обсяги коштів і роботи, які вже були виконані за даним проектом за рахунок власних джерел ще до складання бізнес-плану інвестиційного проекту, але які є його невід’ємною частиною;
ü наявність виробничих площ, у тому числі розміри земельної ділянки, існуючі і ті, що проектуються, будівлі та цивільні споруди, допоміжні споруди і службові приміщення та ін.;
ü необхідні закупівлі устаткування — технологічного, допоміжного та іншого, можливі місця його придбання;
ü забезпечення майбутнього виробництва сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами і напівфабрикатами. При виборі постачальників необхідно насамперед виходити з надійності партнера, його престижності, досвіду роботи з ним, ділової репутації. Варто також прогнозувати економічну доцільність такого партнерства, враховуючи витрати на транспортні перевезення, потребу у транспортних засобах, заготівельно-складські витрати, які необхідно звести до мінімуму. Постачання напівфабрикатів і комплектуючих повинно бути узгоджено з урахуванням можливості їх виготовлення власними силами. В цьому пункті слід також вказати, чи існують протоколи про наміри або договори з постачальниками, яка якість сировини й матеріалів, відносний рівень цін тощо;
ü забезпеченість трудовими ресурсами. Тут треба вказати, які спеціалісти необхідні для виконання даного проекту, їх кваліфікаційна характеристика (фах, освіта, досвід), яка оплата праці. Розглядається організаційна структура управління підприємством, взаємодія між службами з питань виробничої і комерційної діяльності;
ü виробнича схема реалізації проекту. В цьому пункті зазначаються всі координати організацій-співвиконавців даного проекту і порядок взаємодії і взаєморозрахунків з ними, інші зв’язки по кооперації для реалізації проекту. Розробляється календарний графік і найважливіші заходи з реалізації проекту.
П’ятий розділ «Фінансовий план» є узагальнюючим розділом бізнес-плану інвестиційного проекту. До структури цього розділу включені кілька документів:
ü прогноз обсягів реалізації продукції, який складений з урахуванням географії та ємності ринку, оцінки конкурентів. Обсяги реалізації розробляються у гривнях або вільно конвертованій валюті терміном на три роки з розподілом першого року по місяцях;
ü баланс грошових витрат і надходжень. У цьому документі відображається сума грошових коштів, які необхідно вкласти в проект протягом певного періоду часу за статтями витрат, у тому числі на устаткування і технології, сировину і матеріали, науково-дослідні і дослідницько-конструкторські роботи, підготовку кадрів, витрати на інвестиційний проект та інші витрати. Мета балансу полягає у перевірці синхронності надходження і витрачання грошових коштів у часі. Таблиця доходів і витрат покликана показати формування і динаміку прибутку по роках освоєння проекту. Вона містить доходи від реалізації продукції, собівартість виробництва товару з розподілом по статтях витрат, сумарний прибуток від реалізації, загальновиробничі витрати і чистий прибуток, податок на прибуток і прибуток після оподаткування;
ü зведений баланс активів і пасивів, який складається на початок і кінець першого року реалізації проекту. Графік прибутковості і розрахунки до нього наводяться з урахуванням цін, які вказані у плані маркетингу;
ü оцінка ризику й страхування. В цьому документі необхідно передбачити всі типи ризиків, з якими може зустрітися підприємство, що створюється, у своїй господарській діяльності. Ризики можуть бути різними — від форс-мажорних обставин до різноманітних законодавчих та економічних змін. Необхідно розробити заходи скорочення ризиків і мінімізації збитків, що спричинені ними. Це можуть бути альтернативні програми збуту продукції, матеріально-технічного забезпечення, а також страхування від ризиків у різноманітних комерційних страхових компаніях. Можна вказати, які типи страхових полісів й на які суми планується придбати.
Таким чином, у цьому розділі розробляється стратегія фінансування, викладається план отримання коштів для створення або розширення підприємства, визначаються кількість цих коштів, джерела й форма їх отримання; уточнюються терміни повного повернення вкладених коштів й отримання інвесторами доходу на них.
Якщо бізнес-план розробляється для діючого підприємства, необхідно навести в ньому характеристику цього підприємства та обґрунтувати доцільність його розвитку. Ці дані наводяться у шостому розділі бізнес-плану «Характеристика підприємства і доцільність його розвитку»:
ü назва підприємства, його організаційно-правова форма, статутний капітал;
ü характеристика основних фондів, включаючи їх балансову й залишкову вартість, частку активної частини, імпортне устаткування, що є, вікову структуру фондів та ін.;
ü виробничі потужності підприємства, його технічний рівень і характеристика основної продукції, що виробляє підприємство, із зазначенням частки, що відправляється на експорт;
ü кількість працюючих на підприємстві, в тому числі управлінський персонал, основні і допоміжні працівники;
ü місцезнаходження підприємства з урахуванням виробничої й соціальної інфраструктур;
ü фінансовий стан підприємства за матеріалами аудиторських висновків, включаючи обіг за останні три роки, балансовий прибуток і той, що залишається у розпорядженні підприємства, за останні три роки (у тому числі звітний та очікуваний), коефіцієнт співвідношення позичкових і власних коштів;
ü прізвища керівників, головного бухгалтера, адреса підприємства і банківські реквізити;
ü інформація, яка не знайшла відображення в розділах, а також матеріали експертних висновків по даному проекту, які є в наявності.
*******
*2. Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способів.
Підрядний спосіб – це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконуватись будь-які види робіт: будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.
Підрядний договір може бути укладений на виробництво певного виду й обсягу продукції (тис. шт. цегли, тис. м3 пиломатеріалів і т. ін.), на виконання певного виду послуг (наприклад, на охорону об’єкта, оформлення установчих документів та реєстрацію підприємства). В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.
Підрядний спосіб продовж тривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленню будівництва у самостійну галузь матеріального виробництва, впровадженню науково-технічного прогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усього обсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значно поширюватися і в інших галузях народного господарства: промисловості, АПК, транспорті та ін. Послідовно почали виникати нові модифікації цього способу: бригадний, ділянковий, поточний, наскрізний, колективний та інші підряди.
За ринкових умов ці різновиди підрядного способу можуть успішно використовуватись надалі і навіть дістати подальшого розвитку в зв’язку із розширенням форм власності та числа учасників інвестиційної діяльності. На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність малі підприємства, обумовлюючи у договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Ділянковий підряд може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій та фірм.
При поточному підряді укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об’єктів, наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об’єкта (автотраси, лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапно на кожному об’єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об’єкта.
Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб’єктами інвестиційного проекту (підрядником, субпідрядними організаціями, постачальниками матеріалів, устаткування, транспортними фірмами) на спільне спорудження об’єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об’єкта в експлуатацію.
При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового колективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою дотримання термінів виконання кожного проекту.
При підрядному способі ведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть вступати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи – замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об’єднання, підприємство, установа або приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвестором. У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, міністерство або корпорація, а замовником може виступати конкретне підприємство або установа.
До управління договором підряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора (замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об’єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проектом (прожект-менеджер).
Інвестор має право також передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі-девелоперу. У такому разі договір підряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер, в свою чергу, укладає підрядний договір з будівельно-монтажною організацією (підрядником) або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору з інвестором ця фірма повинна представити у визначений термін готовий об’єкт або реалізувати його на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечивши при цьому певний дохід.
Інвестор має право також укласти договір з однією чи кількома фірмами-ріелтерами на закупівлю об’єкта, що його цікавить.
Підрядником можуть бути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організації або їх об’єднання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановленому порядку право на участь у здійсненні підприємницької діяльності в цілому та в будівництві зокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координації робіт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).
Підрядник може залучати для виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників). Договори, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці договори не звільняють підрядника від відповідальності перед замовником за виконання робіт з необхідною якістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосовно субпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замовника) – генеральним підрядником. При наскрізному підряді функції генерального підрядника виконує підрядна рада, що створена з представників усіх підрядників, які мають право підпису, й закріплена в договорі.
Основні обмежувальні умови, які обумовлюються в договорах для підрядника, – це необхідність точно додержуватися проектного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконуватись як під контролем замовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшується ступінь ризику.
При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі). Генеральний договір укладається на виконання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пусконалагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт (кам’яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобетонних і металевих конструкцій), здійснює значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов’язання здійснити частину поставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе координацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто. В окремих випадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов’язки сторін.
Різновидом генерального договору є договір «під ключ», відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спорудження об’єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок може залишатися за замовником, але відповідальність за здачу «під ключ» несе підрядник, який повинен здати об’єкт повністю підготовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гарантійних зобов’язань.
В окремих випадках договір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов’язується перед інвестором не тільки здати об’єкт до експлуатації, але й забезпечити випуск і реалізацію готової продукції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичними сторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кошторисом вартості робіт, але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції. Такі договори звичайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.
Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксованих обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором (власником) технології виробництва, передбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору (одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядником, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координацію всіх робіт та їх завершення по об’єкту в цілому залишається за замовником. Для генерального підрядника з точки зору правової організації взаємовідносин учасників різниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.
В останні роки в зв’язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарювання цей спосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт, реконструкції і технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучасних умов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажні роботи через необґрунтовано високі монопольні ціни, які диктують будівельні фірми на підрядному ринку. Таким чином, господарський спосіб — це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При цьому функції інвестора, замовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт.
Для реалізації проекту у складі апарату забудовника створюється управління або відділ капітального будівництва та власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідною проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами. Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахунку забудовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку.
Змішаний спосіб є комбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж каркасу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовником — трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.
Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтовується інвестором в його бізнес-плані.
*******
*3. За умов ринку державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на захист інтересів споживача інвестиційних товарів. Таке регулювання здійснюється через впровадження податкових і фінансово-кредитних важелів, за допомогою ліцензування, стандартизації і нормування, шляхом застосування екологічного, санітарного та інших видів контролю, антимонопольних заходів тощо. Усі ці вимоги повинні враховуватися суб’єктами інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини. Договір – це угода сторін, що регулює організаційно-економічні та правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності. Він визначає відповідальність і права учасників угоди і юридично закріплює їх обов’язки.
Сьогодні в Україні набула чинності низка документів, які допомагають регулювати взаємовідносини між учасниками інвестиційних проектів. Несуть вони суто рекомендаційний характер. Це насамперед:
1) Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене Науково-технічною радою Укрбудархітектури України;
2) Положення про взаємовідносини організацій-генеральних підрядників з субпідрядними організаціями, затверджене Науково-технічною радою Держкоммістобудування;
3) Положення про експериментальне будівництво, затверджене наказом Мінбудархітектури;
4) Положення про державне кредитування будов та об’єктів виробничого призначення, затверджене наказом Мінфінансів і Мінекономіки;
5) Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затверджене наказом Мінекономіки, Мінфінансів, Держкоммістобудування;
6) Порядок кредитування будівництва об’єктів, що здійснюється підприємствами, установами та організаціями недержавної форми власності, за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України;
7) Тимчасове положення про порядок передачі в державну власність частки (паїв, акцій) статутного фонду суб’єктів недержавної форми власності у разі отримання ними відповідних обсягів бюджетних капітальних вкладень, затверджене наказом Мінекономіки, Мінфінансів, Фонду державного майна, Державного комітету з питань розвитку підприємництва.
Договір підряду, як правило, включає загальні, додаткові та особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чинним законодавством, держстандартами, державними будівельними нормами. Додаткові умови, які не суперечать загальним, передбачають відносини конкретних замовників і підрядника. Особливі умови – це спеціальні, конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілу інвестиційних ризиків і розв’язання конфліктних ситуацій.
Укладаються договори шляхом проведення конкурсів (тендерів) або за результатами переговорів замовника з підрядником. Заздалегідь оголошений замовником конкурс дозволяє йому обрати з багатьох запропонованих договорів найвигідніший. При цьому замовник керується двома критеріями: вартістю будівництва та його тривалістю (за умов забезпечення якості). Конкурс оголошується у разі наявності фінансового забезпечення і затвердженого кошторису, яким передбачений прибуток підрядника, що спонукає його до зниження поточних витрат на будівельно-монтажні роботи. У разі укладання договору на підставі переговорів замовника з підрядником узгоджуються договірна ціна будівництва. За бажанням замовника підрядник надає йому список субпідрядників, які будуть залучені до будівництва.
Договір підряду визначає: реквізити сторін, предмет договору, місцезнаходження об’єкта, обов’язки сторін, кошторисну вартість, вартість за договірними цінами, строки введення об’єкта в експлуатацію (календарний план виробництва робіт), конкретні зобов’язання щодо підготовки обраного майданчика для будівництва, енергопостачання, умови організації будівельно-монтажних робіт, умови розторгнення договору, відповідальність за невиконання зобов’язань.
Договір підряду укладається двома сторонами: замовником або інвестором та підрядником. Ці сторони можуть бути як юридичними, так і фізичними особами, тобто замовником може виступати держава в особі виконавчих або муніципальних органів, міністерство, корпорація, підприємство, установа або приватна особа, а виконавцем робіт — підрядник або фірма-посередник, яка за його дорученням формує портфель замовлень. При незначних обсягах інвестування інвестор не в змозі утримувати керуючого проектом або інших посередників, тому він одночасно є і замовником проекту. У разі реалізації великих проектів звичайно залучається посередницька фірма — керуючий проектом — або фірма-девелопер, які діють на контрактних засадах. У даному разі договір підряду набуває вигляду договору фінансування проекту. Керуючий проектом або фірма-девелопер, у свою чергу, укладає підрядний договір з підрядником або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт.
У разі придбання об’єкта на ринку нерухомості інвестор укладає договір з однією або кількома фірмами-ріелтерами на пошук об’єкта, який його цікавить. Деякі фірми при цьому одночасно виконують на придбаних об’єктах роботи з їх ремонту та облаштування. Підрядниками можуть бути фірми, які виконують всі види робіт на об’єкті — від нульового циклу до благоустрою і здачі в експлуатацію. На жаль, така форма взаємодії суб’єктів інвестування використовується тільки при будівництві житла, невеликих промислових і комунальних об’єктів. Великі промислові об’єкти найближчим часом споруджуватимуться традиційним підрядним способом, учасниками якого є замовник, генеральний підрядник, проектувальник, певна кількість субпідрядних організацій і постачальників обладнання та матеріалів. Взаємовідносини всіх цих суб’єктів інвестування оформлюються підрядними договорами.
Розрізняють кілька видів договорів: генеральний, річний субпідрядний і прямий. Генеральний договір укладається між інвестором (замовником) і генеральним підрядником, можливо з генеральним проектувальником (стосовно великих об’єктів). Річні договори укладаються в рамках генеральних, якщо строки будівництва (проектування) перевищують два роки. Субпідрядні договори укладаються між генеральним підрядником (генпроектувальником) з субпідрядними фірмами на виконання окремих спеціалізованих видів робіт. Прямий договір укладається між замовником і заводом-виготовлювачем технологічного обладнання. У прямому договорі може бути передбачений шеф-монтаж обладнання, якщо воно того потребує.
Окремо замовник укладає договір з банком, який здійснює фінансування будівництва та виконує розрахунки між суб’єктами інвестування. Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показані на рис.1.
Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестування не сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаються десятки договорів, та їх суб’єкти одночасно виступають і замовниками, і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює їх залежність один від одного у рамках кошторису, що обмежується інвестиційними ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і врешті-решт значно подовжує тривалість інвестиційного циклу.
Так, скажімо, генеральний підрядник або генеральний проектувальник, які узгоджують умови виконання робіт і кошторисні ціни із замовником, водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, в свою чергу, прагнуть одержати пільгові умови виробництва та якомога збільшити кошторисні (договірні) ціни на свою користь.
Рис. 8.1. Схема взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу
За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто знайти кошти, а саме: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучити кошти інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво у контрольних організаціях та місцевих органах влади. Крім того, на вимоги підрядника замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів (метвиробів, кабельної продукції, ливарних виробів, засобів оргтехніки, меблів тощо). Замовник повинен також забезпечити підрядника на будівельному майданчику підведенням інженерних комунікацій — під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією, в окремих випадках — житлом і харчуванням будівельників.
У свою чергу, вимоги, які висуваються у договорах перед підрядником, — це необхідність неухильно додержуватися проектного завдання замовника, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що йдуть з апарату його управління і передбачені зведеним кошторисом (додаткові витрати інвестора). Згідно з договором підрядник виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.
Замовник забезпечує координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з роботами, обумовленими іншими договорами, укладеними ним особисто. Він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядники, адже останні зв’язані договірними обов’язками з генеральним підрядником. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядника покладаються обов’язки матеріально-технічного постачання субпідрядників, а сам він, відповідно до інших угод, цілком залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.
За умов командно-адміністративної економіки при багатоланковій схемі управління (міністерство — главк — трест — будівельна організація) підрядний спосіб вимагав дуже великих витрат на утримання апарату управління і контролю за виконанням підрядних договорів. Передбачені у договорах економічні санкції щодо великої кількості учасників інвестиційного процесу, як правило, не спрацьовували. Водночас у країнах з розвинутою ринковою економікою вже десятки років впроваджені та успішно працюють дещо інші організаційно-правові форми підрядного способу виконання робіт. Як приклад можна навести принаймні три таких організаційних форми підряду.
Перша — це виконання робіт і здача підрядником замовнику об’єкта «під ключ». Така форма передбачає зобов’язання підрядником виконати весь комплекс поставок матеріальних ресурсів та будівельно-монтажних робіт. Підрядник повністю несе відповідальність за спорудження об’єкта, приймає на себе всі функції замовника стосовно інших учасників інвестиційного процесу. Згідно з умовами договору у даному разі замовник може приймати на себе деякі обов’язки стосовно проекту (впровадження найновітнішої технології, облаштування та оздоблення об’єкта тощо), але відповідальність за введення об’єкта в дію, повністю підготовленого до експлуатації, та ще з відповідними гарантіями, безумовно, приймає на себе підрядник. У колишньому Радянському Союзі та останнім часом в Україні були відпрацьовані деякі нормативні акти, спрямовані на впровадження способу виконання робіт «під ключ», але цей метод дав деякі позитивні результати лише при спорудженні невеликих об’єктів, переважно житлових.
Інша прогресивна форма підрядного способу виконання будівельно-монтажних робіт — це створення великих підрядних угруповань: проектно-промислово-будівельних об’єднань. Такі об’єднання (комбінати) успішно працюють у Німеччині та багатьох інших західних країнах. Особливість цієї форми в тому, що велика будівельна фірма, яка взяла підряд на реалізацію інвестиційного проекту, виготовляє та узгоджує за цим проектом проектно-кошторисну документацію, виготовляє або постачає необхідні матеріальні ресурси, а також виконує весь комплекс запланованих будівельно-монтажних робіт. Колись у системі Мінпромбуду СРСР спроба створення таких об’єднань виявилась марною через амбіції керівників окремих ланок виробництва, що мали ввійти в ці об’єднання.
І, нарешті, третя форма — це створення інвестиційних консорціумів впровадження проектів, де учасники інвестиційного проекту на паритетних засадах беруть участь у фінансуванні, будівництві та експлуатації об’єкта, тобто стають його власниками. Найчастіше в західних країнах такими співвласниками проекту стають інвестор (замовник), будівельна фірма і фінансуючий банк.
Безумовно, у договорах передбачаються умови припинення відносин між учасниками. Умови розірвання договору визначають обов’язки сторін щодо відшкодування збитків. Такими причинами можуть бути низька якість робіт і порушення строків будівництва з боку підрядника чи неплатоспроможність з боку замовника.
Тема № 9.
Проектування інвестицій
