Роль наслідування у формуванні мовленнєвої компетентності дітей старшої групи.

Розкрити анатомо-фізіологічну основу наслідування. (про безумовний і умовний рефлекс е, динамічні стереотипи – на основі нього висновок)

У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Сутність наслідування полягає у перейманні і відтворенні індивідом нових форм поведінки, способів діяльності оточуючих його людей, особливостей характеру. Завдяки цим особливостям імітаційна діяльність як форма орієнтувальної, на думку багатьох вчених, є одним із найважливіших механізмів формування особистості в дитячому віці. Вивченню цього феномену присвячено чимало робіт, в яких йому відводилась та чи інша роль у розвитку і формуванні особистості дитини. Так, ще Марк Фобій Квінтіліан вважав наслідування одним із провідних методів навчання і виховання. Цитата і спилка.

Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, і граматичної будови мови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Малюк іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуальне мовленнєве "обличчя". Так формується мовленнєва особистість.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні поставив перед педагогами основне завдання — виховати особистість, яка успішно діє в різних життєвих ситуаціях. А здатність швидко адаптуватися до нових соціальних умов безпосередньо залежить від комунікативних умінь та навичок, достатній рівень яких дає дитині змогу самореалізуватися й адекватно діяти у соціальному оточенні. Тому якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від оточуючого мовленнєвого середовища у дошкільному навчальному закладі. Діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільнята говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом мовлення дорослих.

Педагогічна ефективність мовлення вихователя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів,правильного вибору стилю спілкування з дітьми, установки на взаємодію з дітьми,мірою відчуття психологічних особливостей ситуації мовлення. Розвиваючи мовлення дошкільників, дуже важливо належно організувати мовленнєво-ігрову діяльність, що грунтується на системі мовленнєвих технологій, спрямованих на перехід дитини від репродуктивних до креативних мовленнєво-ігрових дій. Щоб навчити дитину оперувати своїми мовними знаннями, виховати ініціативну особистість з високим рівнем мовленнєвої творчості, потрібно використовувати у своїй роботі різні методи та прийоми мовленнєвого розвитку, зокрема:

- лексичні та мовленнєві вправи;

- мовленнєві логічні задачі;

- інтерактивні методи — «дерево рішень», «мікрофон», метод багатоканальної діяльності тощо.

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» окреслює основні вимоги до дитячого мовлення, які є орієнтиром для вихователя:

- змістовність (правильно будувати розповідь або відповідати на

запитання, вміло користуватися на­явним словником);

- послідовність і логічність викладу думки (само­стійно логічно будувати розповідь, відповідати на запитання, не робити великих пауз, пропусків, повторів, не відволікатися, доводити розповідь до кінця);

- точність (найвдаліший, найвлучніший добір слів та словосполучень);

- зрозумілість, доступність висловлювань для тих, хто слухає;

- виразність (відповідність змісту, форми, інтона­ційного забарвлення, темпу, сили голосу).

Виходячи з цих вимог,ми можемо нагадати: щоб правильно слідувати заданим вимогам програми,педагог спочатку повинен сам показати приклад вихованцям,як саме треба правильно та змістовно спілкуватися,щоб діти мали змогу зрозуміти,що саме від них вимагає вихователь,а вже потім,допомагати дітям поступово оперувати та правильно будувати речення,виразно й влучно формулювати свою думку за допомогою використання різних мовних засобів.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення — це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

 

 

Це про моделювання

Перенесіть у питання 1.3.

Комунікативна поведінка вихователя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію дітей вони розраховані.
Діти несуть у собі настрій враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реагувати на поведінку його вихованців. Тому так важливо, плануючи зустріч із дітьми, обміркувати не тільки зміст спілкування, а й особливості мовлення і комунікативної поведінки (як я говоритиму, які вербальні і невербальні засоби дадуть мені можливість бути виразним, переконливим, коректним, яку емоційну атмосферу спілкування я хотів би створити).

Мова вихователя повинна бути емоційно насиченою, в міру голосною і інтонаційно багатою. Така мова сприймається краще, якщо вона звучить в трохи уповільненому темпі. Такий темп підвищує чуттєвість мови і навпаки, швидкий темп робить мову змазаною і важкою до сприйняття.

Яскраве, виразне мовлення дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння та запам'ятовування. Сухе, монотонне мов­лення не може бути зразком для наслідування.

Важливе значення відіграє інтонація,з якою звертається педагог до дитини.

Виразність за­безпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Інто­нація — це вміння регулювати силу голосу, користуватися логічним наголосом, паузами, темпом мови. Не можна крича­ти в розмові з дитиною. Голосне крикливе мовлення викликає у дошкільників байдуже ставлення до її змісту, роздрато­ваність у поведінці. Дитина намагається відповідати батькам таким самим тоном, що надає мові відтінку грубості. Варто дотримуватися відповідного темпу мовлення. Вихователю не слід розмовляти з дітьми швидким темпом, оскіль­ки стежити за такою мовою батьків їм ще важко, вони відвер­таються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Виразність мовлення залежить від чіткої вимови слів, від використання логічних пауз.

Підвищена гучність голосу,інтонації за дослідженнями І.К. Фрідман, змушує дитину стискуватися, викликає напругу всього. Строгі обличчя і голоси, що оточують дитину, створюють винувате обличчя, окрики - замкнутість і напруженість. Посмішка, звернена до малюка, і ласкаве звучання голосу привчають дитину реагувати усмішкою на інших людей. Зауваження, несподівані дотики, перебивання залишають після себе готовність до подразнення, неорганізованість рухів і мови. Дитина - дуже точне дзеркало, пише І.К. Фрідман, в якому відображаються ставлення, погляди, інтонації. – перенести у наслідування. У стосунках вихователя з дітьми має значення як педагог звертається до тієї чи іншої дитини.

Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

- якість мовного оформлення мовлення;

- дотримання літературних норм вимови,

- правильне вживання наголосу;

- ціннісно-особистісні установки педагога;

- комунікативна компетентність;

- чіткий вибір інформації для створення вислову;

- орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

Перенесіть у питання 1.3.