Культура спілкування замість моледі

· Пам*ятай про чарівні слова «будь ласка», «прошу», «дякую», «пробачте», «дозвольте»; у вітанні та побажаннях – «доброго ранку», «на добраніч», «смачного» тощо.

· Не втручайся у розмову дорослих. При терміновій необхідності щось сказати вибачись: «Пробачте, будь ласка...» - та, почувши відповідь звернись із проханням.

· Під час розмови веди себе скромно, спокійно. Дивись у вічі співрозмовнику, не розмахуй руками, будь привітним та доброзичливим.

· Коли розмовляєш з товаришами, будь стриманим, не дозволяй собі підвищувати голос, вживати образливі слова.

· Ввічливо звертайся до батьків, старших. Сперечатися чи звертатися до них вимогливим, незадоволеним тоном невиховано.

· Умій мовчати, коли це необхідно.

· Не розмовляй голосно там, де дорослі читають, займаються своїми справами, а також у транспорті, на вулиці.

Правила культури поведінки

· Користуйся словами ввічливого звертання «доброго дня», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутись (зайти)» та ін.

· Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

· Не перебивай дорослих і не втручайся у їхню розмову.

· На вулиці, вдома, у дошкільному закладі, в транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не вимагай до себе особливої уваги.

· Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивись в очі співрозмовнику.

· Умій вислухати товариша, не перебиваючи.

· З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не шуми і не капризуй.

· Подай стільчик або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

· Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

· У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: рідним, друзям.

· Ділись із однолітками іграшками, книгами та ін.

· Умій визнавати свою вину.

· Прагни виробити навички поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

Правила культури діяльності

· Не сиди без діла.

· Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

· Доводь розпочату справу до кінця.

· Виконуй роботу добросовісно.

· Дотримуйся порядку, чистоти у своєму ігровому куточку.

· Скрізь і всюди дотримуйся бережного ставлення до всіх речей.

· Будь наполегливим у досягненні мети.

Правила моральності

· Умій радіти успіхам товариша.

· Будь правдивим.

· Май мужність чесно признатися про свій вчинок.

· Не перекладай ніколи вину на іншого.

· Говори завжди лише правду.

· Дорожи довірою дорослих та товаришів.

· Не хвались.

· Дотримуй даного слова. Якщо щось пообіцяв, то обов*язково старайся виконати.

· Нікого не ображай ні словом, ні вчинком.

· Живи і чини так, щоб усім, хто тебе оточує: і дорослим, і дітям, - було з тобою приємно і радісно.

· Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови. А.М. Горький вважав турботу про чистоті мови важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людини. Один з аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування. Культура промови передбачає наявність у дошкільника достатнього запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Усі фактори, які сприяють розвитку спілкуванню дитини з дорослим, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоляція від них навпаки -гальмує його. Нормальний розвиток спілкування дошкільника має виразний позитивний вплив на прискорення загального розвитку дітей.

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні). – віднесіть до питання 1.2.

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитаннями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги дорослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнення дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мотиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілкування дитини з дорослими є одним з вирішальних чинників її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим. – це в наслідування. Все, що говориться про дитину – у питання 1.2. про наслідування, все, що говориться про вихователя - це модель, питання 1.3.

Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування. Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісним спілкуванням. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з особистісний (ситуативним) спілкуванням у першому півріччі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкільника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також як об'єкт пізнання.- Вирізати або до 1.1.

 

1.1

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спілкуванні чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важливо знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що добре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх товаришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

1.1

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість у дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

1.1

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного віку до кола її спілкування входять батьки і вихователь.

1.1.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзеркально відображає ставлення педагога до них. Тому для забезпечення ефективного педагогічного спілкування вихователю потрібно знати, чого чекають від спілкування з ним вихованці, враховувати їхню потребу у спілкуванні з дорослими, розвивати її. Педагогічно правильне спілкування з дітьми у "зоні найближчого розвитку" суттєво сприяє реалізації їхніх потенційних можливостей, готує до нових складніших видів діяльності. Форма і зміст його обумовлюються завданнями, які педагог намагається розв'язати у роботі з дошкільниками. Ефективність педагогічного спілкування залежить від уміння вихователя враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей: з найменшими він частіше виявляє особливу теплоту, використовує ласкаві форми звертання, до яких вони звикли у сім'ї; зі старшими йому потрібні не лише чуйність і зацікавленість, а й уміння пожартувати, а за необхідності - вдатися до категоричності. Позначаються на спілкуванні педагога інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища.

 

Це в Розділ ІІ.

У процесі взаємодії з дітьми педагог використовує:

а) прямий педагогічний вплив, який безпосередньо звернений на вихованців, стосується їхньої поведінки, взаємин: пояснення, вказівки, заохочення, покарання тощо;

б) непрямий педагогічний вплив, який здійснюється через інших осіб, відповідну організацію спільної діяльності. Педагог не створює жодних перешкод, не дає вказівок, але так змінює умови, що діти особисто вибирають бажану для них форму діяльності.

Правильно організоване педагогічне спілкування створює найсприятливіші умови для розвитку творчої активності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозумінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування (найширші можливості для педагога і дитини створює демократичний стиль).

Заохочувальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитивних оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов дітям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його переживанням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особливо чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають дорослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до негативного вчинку дитини спонукає її до переживання почуття вини, уникнення надалі таких дій.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по-різному.Старші дошкільники, як правило,часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них, а також його знання і вміння, моральні якості, вияви довіри до них, підтримання їхньої самостійності.Здебільшого діти дають позитивну характеристику педагогу та його моральним якостям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей.

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їхнього віку, особливостей особистісного розвитку, місця серед однолітків тощо.

Так,формально-вимогливе ставлення вихователя полягає в опорі на механізми управління і керівництва. При цьому нерідко переважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад загалом. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька.

Непослідовний тип ставлення виховате ля до дітей супроводжується неврівноваженими емоційними проявами, нестабільними вимогами, відсутністю контролю за виконанням побажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оцінює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намагаються заслужити прихильність вихователя, але без належного його заохочення це прагнення згасає. Адже в одних ситуаціях він помічає і оцінює старання малюків, а в інших - ігнорує. Із часом це знижує значущість оцінок вихователя для дітей, вони починають уникати прямих контактів із ним, не виявляють ініціативи й активності у спілкуванні.

Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчувала себе об'єктом його уваги і поваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу.Внаслідок цоього, у старших дошкільників можуть виникнути елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності.

Щоб уникнути або запобігти цьому,визначні педагоги створили виховні впливи та програми, орієнтовані на розвиток спілкування та взаєморозуміння вихователя та дитини,які здатні активізувати комунікативну активність до дорослого.

С. В. Корницька пропонує три програми взаємодії дорослого з дитиною, відповідно до їхнього віку. Прийняття дитиною програми виявляється у мінімумі відволікань та проявів небажання контактувати з вихователем, а також у найбільш активній комунікативній взаємодії дитини.

I програма: ласка дорослого, що виражає його доброзичливу увагу до дитини, посмішка, дотик і поглажування, гойдання. Дорослий бере дитину на руки, на коліна, супроводжує дії ласкавими ніжними словами, що містять схвалення дитини. Цією програмою найбільш задоволені немовлята.

II програма: спілкування, опосередковане іграшкою або набором іграшок. Спільна дія дорослого і дитини щодо іграшок із забезпеченням ініціативності малюка. Для дітей раннього віку.

III програма: вербальне спілкування. Дорослий розмовляє з дитиною, декламує вірші, проговорює прозові тексти, уважно дивлячись на дитину. Бесіди на різноманітні теми із підтримкою і заохоченням ініціативи дітей. Для дітей дошкільного віку (3-6 р.), забезпечує найкращий емоційний настрій та найвищу активність дітей у взаємодії.

Якщо дитина погано сприймає відповідну її вікові програму, то її комунікативна потреба знаходиться за межами вікових показників спілкування.

Отже,оптимальне педагогічне спілкування є запорукою максимального використання особистісного потенціалу, професійних умінь, навичок, здібностей вихователя. Педагог повинен контролювати хід індивідуального розвитку спілкування кожного дошкільника, встановлюючи при цьому моменти випередження чи відставання розвитку комунікативних потреб дитини і підбирати до цього програму спілкування. Саме після того,як вихователь дошкільного закладу зможе правильно розположити до себе увагу дітей,він зможе набути готовність до шкільного навчання старших дошкільників, важливим свідченням якого стануть їх вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно цього позицію учня.

З інтернет сайту

Культура спілкування припускає уміння не тільки діяти потрібним чином, але і утримуватися від недоречних в даній обстановці дій, слів, жестикуляції. Дитину треба навчити помічати стан інших людей. Вже з перших років життя дитина має розуміти, коли можна побігати, а коли треба гальмувати бажання, тому що в певний момент, у певній обстановці така поведінка стає неприпустимим, т.е надходити, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю в манері говорити і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як товариськість.

Культура спілкування обов'язково передбачає культуру мови. А.М. Горький вважав турботу про чистоті мови важливим знаряддям боротьби за загальну культуру людини. Один з аспектів цього широкого питання - виховання культури мовного спілкування. Культура промови передбачає наявність у дошкільника достатнього запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Вже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина освоює граматичний лад мови, вчиться правильно будувати прості фрази, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на В«ВиВ», коригують вимову, вчать дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовки або розтягування слів. Не менш важливо в цей Водночас навчити дитину уважно слухати співрозмовника. Спокійно стояти під час розмови, дивитися в обличчя мовця.

При організовуваних педагогом виховно-освітніх заходів поведінку, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами організації дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше.. але не менш важливо виховувати культуру спілкування в повсякденному житті. У різних видах їх самостійної діяльності. З іншого боку, оволодіння культурою мовлення сприяє активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в значній мірі запобігає конфлікти. (39.стр.6.)