Переваги та недоліки функціонування ТНК

ТНК все більше стають визначальним фактором для вирішення частки тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгівельна діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва й розподілу продукції. На думку експертів ООН, ТНК сприяють економічній інтеграції у світі.

Країна, що приймає, в цілому виграє від припливу інвестицій. Працівники й постачальники, які обслуговують нові підприємства, поряд з місцевою владою, що одержує податки, виграють більше, ніж втрачають конкуруючі місцеві інвестори. Широке залучення іноземного капіталу за допомогою ТНК сприяє зниженню безробіття в країні. З організацією виробництва в країні тих виробів, які раніше ввозилися, відпадає необхідність у їхньому імпорті. Компанії, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію й орієнтовані в основному на експорт, значною мірою сприяють зміцненню зовнішньоторговельних позицій країни.

Переваги, які несуть за собою закордонні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Важливою є і якісна складова. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, у практику виробничих відносин, що склалася, виділяти більше коштів на підготовку й перепідготовку працівників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості. Найчастіше за іноземними інвестиціями стоїть упровадження нових технологій, випуск нових видів продукції, новий стиль менеджменту, використання всього кращого із практики закордонного бізнесу.

Однак необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами функціонування ТНК у системі світового господарства й міжнародних економічних відносин існує й негативний вплив на економіку тих країн, де вони функціонують.

Зокрема, відокремленість філій, їх значне дистанціювання від штаб-квартири корпорації, місцеві відмінності ринків та виробничих ресурсів, велика кількість корпорованих закордонних підприємств у кожному транснаціональному холдингу, особливості бізнесу та культури в різних частинах світу (філії згаданих американських транснаціональних компаній, наприклад, розгорнуті від Австралії та Південно-Східної Азії до Бразилії та Тихоокеанського узбережжя Америки) створюють для ТНК певні проблеми.

По-перше, система управління корпорацією дуже складна та численна. Сьогодні це три-чотирищаблеві конструкції з проміжними регіональними центрами та централізованими менеджерськими структурами контролю за окремими продуктовими лініями. Для будь-якої ТНК, що виробляє, приміром, 10 видів продукції і має філії в 10 країнах, кількість внутрішньокорпоративних управлінських зв’язків (при виконанні п’яти управлінських функцій) сягає: 5*10*10 = 500. Не дивно, що у світі досі не вироблено більш-менш пристойної моделі управління такими корпораціями (хоча можна назвати десятки їхніх варіантів – від лінійних до матричних).

По-друге, є неможливим дієвий контроль власників за менеджерами структур компанії в інших країнах, якщо їхня кількість і територіальне дистанціювання достатньо великі.

Як і прийняття ключовими акціонерами ефективних стратегічних рішень щодо розвитку виробництв за кордоном. Через місцеві специфічні умови на підприємствах, що входять до транснаціональних конгломератів, спостерігаються нерівномірна ефективність менеджменту і різна прибутковість територіально розрізнених частин компанії. Місцеві керівники не мають прав на прийняття самостійних стратегічних рішень, проте й не зацікавлені реалізувати креативні підприємницькі підходи. Вони відносно автономні, й це робить непідконтрольними локальні бюрократичні витрати. Ті ж, хто має необхідні права (мажоритарні акціонери), перебувають далеко, та й їхніх голосів не вистачає на дослідження всіх периферійних об’єктів й вироблення адекватної реакції корпорації на ринкові зміни в різних країнах. Через це мають місце висока інерція пропозиції своєї продукції за кордоном, негнучкість ринкової поведінки дочірніх виробництв, відставання від попиту, що змінюється, а в багатьох випадках і послаблення позицій у конкурентній боротьбі з місцевими постачальниками.

Аналіз розвитку і схем оптимізації бізнесу відомих ТНК дає змогу виділити такі особливості функціонування ТНК (рис. 6.2).

Щодо функціонування дочірніх підприємств у складі ТНК, то слід зазначити, що підприємницькі вдосконалення стосуються переважно головних (материнських) підприємств ТНК і завдяки лише цим удосконаленням успішним міжнародним корпораціям вдається виживати у світовій конкуренції. Підприємницький дух тут зберігається завдяки креативним власникам, до складу яких входять і високоініціативні топ-менеджери. Агенти корпорацій також відстежують підприємницькі винаходи в усьому світі, швидко скуповуючи все, що дає нову якість і прибутковість, зокрема патенти, наукові лабораторії, унікальні марки і підприємства. Утім, якщо інноваційно-підприємницькі об’єкти розташовані в «недомашніх» країнах міжнародних корпорацій, то їхні перспективи малі, бо нові власники зазвичай не переймаються розвитком периферійних виробництв. Тобто, основний інтелектуальний капітал компаній – наукові інститути, інженерні підрозділи, патенти, хімічні формули, торговельні марки, репутація тощо – зосереджується в материнській фірмі й передається в дочірні компанії лише у вигляді конкретних продуктів (проектів, рецептур, комп’ютерних програм, основних компонентів виробів тощо) та фізичного капіталу (обладнання, приладів, офісної та обчислювальної техніки).

Рисунок 6.2 – Проблеми та недоліки функціонування ТНК

Як вже зазначалось, місцеві менеджери не мають прав на прийняття самостійних стратегічних рішень, що значно знижує оцінку їх здібностей, а відтак, і їх зацікавленість у реалізації підприємницьких підходів.

Закордонні виробничі потужності корпорації, що розміщені в країнах перехідного стану і є неконкурентоспроможними, а також ті, на яких давно згас підприємницький запал, є для неї другорядними. Розміщення там підприємств дозволяє ТНК перенести туди низькотехнологічні трудомісткі операції (наприклад, складально-пакувальну частину випуску). За зростання показників заробітної плати такі виробництва згортають і переміщують у ще менш розвинуті країни. Прикладом може бути початок процесу переведення заводів міжнародних корпорацій, що працюють у Китаї, до В’єтнаму та інших малорозвинених країн регіону. Іншою причиною розміщення транснаціональних периферійних виробництв є спроможність економік «проковтнути» великі обсяги непершосортних і дешевих виробів, котрі вони випускають.

Оптимізація структури капіталу ТНК з метою підвищення середнього рівня прибутковості корпорації полягає в покращенні розподілу капіталу: вилучення його з країн, де падає рентабельність підприємств, і переведення в менш розвинуті, де можна з вищим прибутком виробляти непершосортні товари. На периферійних заводах і фабриках більшість транснаціональних компаній лише частково керуються підприємницькими ідеями., однак домінуючою метою є фінансовий бізнес завдяки використанню стратегій диверсифікації капіталу та реалізації своїх відносних переваг над місцевими підприємствами, особливо там, де застосовуються закриті моделі національного господарства. Як і олігархічні холдинги, вони мінімізують втрати капіталу та грошові ризики й максимізують середній рівень рентабельності. Тільки, на відміну від олігархічної системи, переміщення капіталу відбувається не між секторами економіки, а між країнами.

Тобто, підприємницький потенціал транснаціональних конгломератів переважно зосереджується в материнській компанії, натомість місцевим фірмам, що належать до сфери впливу ТНК, у цьому процесі відводиться другорядне значення.