8.1. Суть та значення самоосвітньої діяльності.
8.2. Основні принципи самоосвітньої роботи.
8.3. Умови ефективного здійснення самоосвіти.
Вирішальна ланка системи методичної роботи - самоосвітня праця педагога. Ще Д. І. Писарєв писав: „Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжньою освітою є тільки самоосвіта... Треба вчитися в школі, але набагато більше треба вчитися після виходу зі школи, і це друге уміння за своїми результатами, за своїм впливом на людину й на суспільство незрівнянно важливіше, ніж перше” [7, 127].
Відомо, що систематичне відвідування занять на курсах, ділові та рольові ігри, інші форми методичної роботи не розв'язують повністю складної проблеми підвищення кваліфікації вчителів, тому що навіть найдосконаліша колективна система методичної роботи не може врахувати індивідуальної потреби вчителя в новітній інформації, ознайомити його з необхідною літературою з фаху. Отже, виникає потреба в самостійній роботі вчителя.
Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий принцип організації самоосвіти - поєднання її обов'язкового характеру з добровільно обраним змістом - найбільше виправдав себе.
У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи навчання - систематичності, послідовності, наступності, зв'язку з практикою тощо.
Основні принципи самоосвітньої роботи:
1.Взаємообумовленість цілей, сутності, змісту, структури методичної роботи й суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип, зокрема, вимагає єдності ідейно-політичної і професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.
2.Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації і професійної майстерності працівника впродовж педагогічної діяльності.
3.Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання предмета та поєднання теоретичної підготовки з оволодінням уміннями й навичками, необхідними в педагогічній діяльності.
4.Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчасне отримання наукової інформації, рекомендацій науки та передового досвіду.
5.Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, диференціація змісту й методів методичної роботи.
6.Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи й курсової підготовки.
7.Взаємозв’язок методичної роботи з творчими пошуками окремих учителів і колективу в цілому.
Відповідно до діючих нормативних документів адміністрація школи не повинна вимагати від учителя планування самоосвіти, але це не виключає необхідності здійснення контролю за нею з боку адміністрації та громадських організацій.
Необхідною умовою плідної роботи педагогічного колективу школи є відповідна організація самоосвіти шкільною адміністрацією:
• створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи;
• організація семінарів для вчителів з питань прийомів і засобів організації самоосвітньої роботи;
• визначення конкретних вимог до вчителів стосовно самоосвіти;
• забезпечення внутрішньошкільного контролю за цією ділянкою методичної роботи.
Що залежить від шкільної адміністрації у справі створення максимально сприятливих умов для плідної самоосвітньої роботи вчителя?
Перша умова - збільшення його вільного часузавдяки:
• раціоналізації розкладу уроків;
• встановленню стабільного режиму роботи школи;
• виділенню вчителю, впродовж тижня вільного від уроків „методичного дня” (при шестиденному режимі роботи школи). Бажано, щоб він був спільний для^вчителів одного фаху для колективної роботи;
• вивільненню більшої частини часу січневих і березневих канікул для самоосвіти, культурного розвитку вчителя. Це порада
В. О. Сухомлинського, який учиняв саме так;
• упорядкуванню практики чергування вчителів у школі: не призначати чергування в дні, колив учителя за розкладом мало або зовсім немає уроків;
• упорядкуванню практики залучення вчителів до роботи у вихідні та святкові дні: допускати чергування в ці дні тільки в окремих випадках, передбачених законодавством, і лише з погодження профспілкового комітету. Чергування повинно оформлятися наказом адміністрації і компенсуватися в установленому порядку;
• припиненню практики покладання на вчителів виконання невластивих їм видів робіт, наприклад: збирання з учнів коштів на купівлю квитків на концерти та спектаклі, чергування на виставках тощо;
• дотриманню законодавства щодо відпустки вчителя, яка може бути перервана лише за його згоди; залучення відпускника до роботи у шкільному таборі праці та відпочинку допускається за згоди вчителя. Відпустка вчителя - не просто відпочинок, це й час активної самоосвіти, і чимало залежить від керівника школи в організації походів рідним краєм, поїздок історичними місцями, спортивних зустрічей;
• унормуванню кількості шкільних засідань і часу на їх проведення (педрада - 1,5-2 год.; методичні об’єднання, практикуми, семінари та конференції, школи передового досвіду - 2-3 год.; семінари класних керівників - 1,5 год.; батьківські збори - 1,5 год.; профспілкові збори - 1 год.; оперативна нарада - 20-25 хв.). У Павлиській школі В, О. Сухомлинським було встановлено правило: вчитель упродовж тижня міг бути зайнятий після уроків не більше як двічі (методична робота, педагогічна рада, позакласна робота тощо);
• суворому дотриманню вимог нормативних документів щодо письмових матеріалів, які вчителі готують на вимогу адміністрації За потреби слід мати зразки кращої вчительської документації у методичному кабінеті;
• рівномірному розподілу громадських доручень;
• перенесенню частини роботи на батьків, громадськість, учнівське самоврядування;
• впровадженню засад НОПП у технології особистої праці вчителів, усього педколективу, зокрема доцільному розподілу обов'язків, спеціалізації, кооперуванню праці, координації дій, взаємодопомозі тощо;
• наданню можливостей учителю вести уроки в паралельних класах, що в 2-3 рази скорочує підготовку до уроків.
Друга умова - наявність у розпорядженні шкільної і власної бібліотек. В. О. Сухомлинський вбачав у читанні книжки не лише поштовх до професійного та культурного зростання педагога, але й джерело самореалізації: „Якщо хочеш, щоб у тебе було досить вільного часу, щодня читай... Не шкодуй часу на те, щоб глибоко осмислити сутність фактів, явищ, закономірностей, з якими маєш справу” [11, 649-651].
У багатьох школах налагоджено кооперування власних бібліотек: у методкабінеті (учительській, шкільній бібліотеці, предметному кабінеті) є картотека особистих бібліотек учителів, і всі вони мають змогу користуватися нею.
Важливо, щоб весь арсенал науково-педагогічної і методичної літератури був задіяний, щоб книжки швидко знайшли дорогу до свого читача. Скоротити час надходження потрібної книжки, періодичного видання до конкретного вчителя - одне із завдань шкільної адміністрації: необхідно скерувати роботу з розробки тематичних списків літератури, складати анотації, надавати поради й настанови бібліотекареві щодо комплектування певних розділів бібліотеки, тематичних виставок, складання картотек, організації бібліотечної роботи з учнями.
Третя умова - хороший методичний кабінет у школі,який згідно з Положенням про методичний кабінет середнього закладу освіти [8] рекомендується створювати в усіх освітніх закладах, щоб він був „організуючим центром методичної роботи з педагогічними працівниками”. Цю організуючу функцію виконує методична рада (колегія) кабінету на чолі із завідуючим кабінетом, який обирається терміном на два роки з числа досвідчених працівників даного закладу освіти (вчитель-методист, старший вчитель) і працює на громадських засадах.
Рада складається із завучів школи, голів шкільних і міжшкільних методичних об'єднань, бібліотекаря базової школи, найбільш досвідчених учителів та працює на засадах кооперування та спеціалізації праці. Робота ради планується на навчальний рік, протягом якого проводиться орієнтовно чотири - шість засідань ради шкільного методичного кабінету. Окремий план роботи методичного кабінету не складається.
На основі аналізу стану справ у школах рада методичного кабінету координує зміст, форми й методи роботи з підвищення кваліфікації педагогічних працівників, пропагує досягнення педагогічної науки й передового досвіду, забезпечує педагогічних працівників необхідною інформацією, надає практичну допомогу вчителям у підвищенні кваліфікації. Колективна робота й проведення методичних заходів не тільки полегшують працю кожного з керівників школи, але й дають змогу підвищити ефективність і якість відкритих уроків, засідань методичних об’єднань, семінарів.
Обладнуючи методичний кабінет, варто особливу увагу приділити раціональному розміщенню, естетичному оформленню матеріалів. Науково-педагогічна й методична література знаходиться у шкільній бібліотеці або виноситься до методичного кабінету. Тут доцільно оформити анотований каталог літератури, потрібної для підвищення кваліфікації вчителів, зокрема для роботи над проблемною темою школи.
У методичному кабінеті зберігаються нормативні та директивні документи про освіту, методичні листи Міністерства освіти і науки України, інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників, матеріали для проведення роботи з батьками.
Відомості про передовий досвід працівників даної школи та інших шкіл зручно фіксувати на спеціальних картках обліку та зберігати в методичному кабінеті.
Методичний кабінет варто оснастити необхідними технічними засобами навчання. В ньому зберігається документація шкільних, міжшкільних методичних об’єднань (плани роботи, тексти доповідей, розробки відкритих уроків, позакласних заходів, аудіо - та відеозаписи кращих уроків тощо), матеріали педагогічних читань, науково-практичних конференцій, педагогічних виставок, творчих звітів учителів, проблемної теми, над розв'язанням якої працює педагогічний колектив, результати курсової підготовки, атестації вчителів. Належне місце в кабінеті займають постійні та змінні експозиції, графіки проведення методичних заходів з педагогічними працівниками. Всі ці матеріали мають бути систематизовані тематично, пронумеровані.
Супроводжувальні записи роблять матеріали доступними та зручними для користування.
Серйозна методична розробка - це не „рецептура”, а зафіксований приклад одного з конкретних шляхів творчого розв'язання завдання. Це те, що як повітря потрібно молодому вчителеві, який не уявляє, що матеріал можна „подати” інакше, і переказує підручник. Творчість не виникає на порожньому місці, з нічого. Щоб почати творити самому, треба побачити, зрозуміти, оцінити досягнення іншого. Чим більший у вчителя вибір методичних засобів, чим ширші можливості по-іншому подивитися на шкільний підручник, тим глибшим і цікавішим буде його власний урок чи виховний захід. Отже, треба бачити багато зразкових уроків і виховних заходів, більше вивчати розробок. Це дасть можливість обрати свій, оптимальний варіант.
На базі методичного кабінету періодично організовуються педагогічні виставки з актуальних проблем навчально-виховного процесу.
Робочі місця для самоосвіти вчителя в методкабінеті обладнуються з урахуванням ергономічних, техніко-естетичних, технічних вимог людини розумової праці.
Згідно з діючими нормативними документами педагогічна рада школи періодично заслуховує на своїх засіданнях звіти про роботу методичного кабінету.
Література. 1. Жерносєк І. Організація науково-методичної роботи в школі / І. Жерносєк. – 2-е вид., доповн. – Харків: Основа, Тріада+, 2007. – 128 с. – (Сер. “Адміністратору школи”).
2. Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту
/ І. Маслікова // Управління школою, «Основа», 2004. – № 11. – С. 23–40.
3. Шкільний методкабінет, Новий ритм роботи [Текст] / упоряд.
Л.Галіцина. – К.: Шкільний світ, 2006. – 120с. – (Бібліотека шкільного світу)
Запитання для контролю і самоконтролю
1. У чому полягає завдання та значення самоосвітньої діяльності педагога?
2. Проаналізуйте умови ефективного здійснення самоосвіти.
3. Як Ви розумієте вислів «учитель готується до гарного уроку все життя»? Хто його автор?
4. Який вплив адміністрації ЗНЗ на організацію та здійснення самоосвітньої роботи?
