Пред’явлення для впізнання людей і речей у специфічних слідчих ситуаціях.

Тема 15. ТАКТИКА ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

 

1. Пред’явлення для впізнання людей.

2. Пред’явлення для впізнання людей і речей у специфічних слідчих ситуаціях.

 

Пред’явлення для впізнання людей.

Процес пред’явлення для впізнання – складна дія, в якій беруть участь близько десяти чоловік. Для пред’явлення одного підозрюваного беруть участь, як правило, слідчий і його помічник, впізнаючий і впізнаваний, двоє понятих, три статисти, серед яких буде пред’явлений впізнаваний, технік-криміналіст для фіксації впізнання, а також конвой (не менш двох чоловік), якщо впізнаваний перебуває під вартою. Виклик на впізнання слід організовувати так, щоб впізнаючий і впізнаваний не зустрілися один з одним у коридорі, на дворі тощо. Виклик впізнаючого і впізнаваного планують у різний час, а після прибуття до місця впізнання їх поміщають у різні кімнати.

З огляду на складність впізнання і чисельність учасників слідчий готує велику світлу кімнату (іноді впізнання можна організувати в закритому дворі), меблі, щоб розмістити учасників, засоби для фіксації впізнання.

Потім слідчий запрошує в приміщення понятих, статистів, фахівця, яким роз’яснює мету і план впізнання. Понятим він роз’яснює їхні права і обов’язки і попереджує про кримінальну відповідальність. Статистам пропонує зайняти три із чотирьох стільців або стати в лінію, після чого просить свого помічника ввести впізнаваного. Якщо він у наручниках, то їх треба зняти. Слідчий пояснює впізнаваному, що він буде пред’явлений для впізнання, і пропонує йому зайняти за його бажанням будь-яке місце серед трьох статистів. Впізнаваний не попереджається, він має право відмовитися від впізнання. Після того, як впізнаваний зайняв місце серед статистів, слідчий фіксує це в протоколі: «Впізнаваний Петров М.М., зайняв третє місце серед статистів, рахуючи зліва на право».

Після цього слідчий просить помічника запросити впізнаючого, якого слідчий попереджає про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а якщо впізнаючий – свідок, то і за відмову від дачі показань. Потім слідчий пропонує впізнаючому уважно оглянути пропонованих і відповісти на запитання, чи немає серед них людини, яку він раніше спостерігав і запам’ятав. Впізнаючий оглянувши пропонованих може когось з них попросити встати, повернутися. Якщо впізнаючий заявляє, що того, хто стоїть третім зліва на право він впізнає як людину, яку бачив на місці події, то слідчий запитує, за якими ознаками він був впізнаний. Впізнаючий повинен назвати ознаки, які він називав у протоколі допиту перед впізнанням. Останнє фіксується в протоколі впізнання, а сам факт впізнання фіксується фотозйомкою або відеозаписом.

Акт впізнання, що відбувся, фіксується фотозйомкою, відеозаписом. У ситуаціях, коли впізнаючи кілька, а впізнаваний один, він пред'являється кожному окремо, причому щоразу серед нових осіб (статистів).

Упізнання люди­ни за функціональними ознаками на практиці можливо лише у випадках яскра­во вираженої індивідуальності цих ознак, змінити які зусиллям волі практично неможливо.

Впізнання за особливостями ходи здійснюється у випадках, коли впізнава­ний кульгає, має особливості в розміщенні ніг (наприклад, характерний кут роз­вороту стопи), швидкості руху тощо. Для впізнання за особливостями ходи впізна­ючому слід продемонструвати ходу не тільки впізнаваного, а й інших осіб, які пропонуються разом з ним і мають схожість у ході¹. При цьому необхідно дотри­муватися таких основних тактичних правил: усі пропоновані особи повинні про­ходити повз впізнаючого не одночасно, а кожний окремо; впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження за переміщенням пред'явлених на впізнання осіб.

Пред’явлення для впізнання людей і речей у специфічних слідчих ситуаціях.

При сучасній техніці організація впізнання можлива по телеканалу при досить грамотній режисурі слідчого. Однією з таких ситуацій виникає при впізнанні за голосом і звуковою мовою.

Впізнання за голосом і мовою людини використовується в слідчій практиці здав­на. Ідентифікаційними ознаками при цьому виступають: сила, висота, тембр голо­су, шепелявість, гаркавість, заїкуватість та інші дефекти мови.

Тактика пред'явлення для впізнання має свої особливості, а саме:

а) впізнання повинно проводитися так, щоб впізнаючий не бачив впізнаваного, а лише чув його голос;

б) необхідно надати можливість впізнаючому порівняти голос впізнаваного голосами інших осіб;

в) зміст розмови під час впізнання не повинен стосуватися обставин розслідуваної справи, але в його тексті мають бути слова, які чув упізнаю­чий в момент сприйняття.

За звуковим образом можна впізнавати не тільки людей і тварин, а й предмети, агрегати, машини, що є джерелами звуку, наприклад, характерного звуку працюю­чого мотора автомашини тощо.

Впізнаваний пред'являється серед статистів, які мають однорідні ознаки мов Для переконливості впізнання слідчий повинен підготувати спеціальні тексти, яких слова і фрази, що їх чує впізнаючий, розміщують серед нейтральних пропо­зицій. Такі підготовлені тексти слідчий пропонує для читання впізнаючому і ста­тистам. При цьому послідовність прочитання обирає сам впізнаючий. Ця умова фіксується понятими і відзначається в протоколі. Впізнаючий слухає тексти, і зачитуються, один за одним і заявляє, що впізнає за мовою людину, яка читала текст другою. Цю заяву, тобто факт впізнання, посвідчують поняті, а слідчий за­носить до протоколу.

Потім поняті міняються місцями, і процедура впізнання повторюється, однак текст для читання використовується інший, підготовлений за такою ж методикою.

Результатом впізнання за функціональними ознаками, звичайно, є встановлення більшого чи меншого ступеня схожості, хоча і не виключено встановлення тотож­ності.

Повторне пред'явлення для впізнання людини допустиме, коли первісне впізнання проводилося в умовах, що ускладнюють або навіть виключають мож­ливість впізнання. Як правило, це випадки, коли первісне впізнання проводилося грубими порушеннями тактичних і процесуальних рекомендацій. До повторно його проведення треба підходити дуже обережно.

Іноді, коли потрібно пред'явити для впізнання лише функціональні ознаки об'єкта, що впізнається, наприклад, иавичкові звички поведінки, жестикуляцію, манеру тримати паузу в конкретних випадках, виникає нетрадиційна ситуація. Видаєть­ся, що пред'явлення таких навичкових властивостей і поведінкових прийомів є мож­ливим. Безперечно, таке впізнання вимагає спеціальної підготовки із запрошенні фахівців.

У випадках, коли пред'являються антикварні речі, предмети індивідуального виготовлення, рідкісні старовинні монети, марки тощо, рекомендується пред’являти ці об'єкти у вигляді фотознімків.

Фіксація процесу впізнання і його результатів здійснюється, як правило, техні­ком-криміналістом фотозйомкою, відеозаписом, складанням планів, схем, що відоб­ражають розташування ділянок впізнання і місць установки засобів (камер) фіксації.