Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається.

Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи (ФОП), їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, який посвідчує його особу.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток, і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб'єкта підприємницької діяльності внесуть до Державного реєстру звітних статистичних одиниць.

Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб'єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід повідомити організації державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

Скасувати Державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на або арбітражного суду. Причиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством повідомлення; суб'єктом підприємницької діяльності при зміну свого місце знаходження (місця проживання).

Якщо така зміна відбулася, то суб'єкт підприємницької діяльності термін письмовій формі повідомити орган державної реєстрації, внести відповідні зміни до реєстраційної картки, подати свідоцтво державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.

 

У деяких випадках сам по собі факт державної реєстрації недостатній для зайняття окремими видами підприємницької діяльності – необхідно також отримати ліцензію. Перелік видів діяльності, які не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 р.

Ліцензія – документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на здійснення зазначеного в ньому виду господарської діяльності впродовж певного терміну за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатом ліцензійних умов, видання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про ліквідацію порушень законодавства у сфері ліцензування.

У ліцензії зазначаються:

· найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

· вид господарської діяльності, на право провадження якого видається ліцензія;

· найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

· ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;

· місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;

· дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

· строк дії. ліцензії;

· посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

· дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 3 роки.

 

Деякі види підприємницької діяльності вимагають отримання торгового патенту – державного свідоцтва, що засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності або його структурного (відособленого) підрозділу займатися ними.

Торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг вимагають отримання торгового патенту.

 

Для започаткування власної справи потрібне формування підприємницького капіталу, тобто певної суми коштів. Розрізняють поняття авансованого, постійного, змінного, основного та оборотного, власного та залученого капіталу.

Авансований капітал – це сума коштів, яка вкладається власником у підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, поділяють на:

§ постійний (засоби виробництва)

§ змінний (наймана робоча сила).

У свою чергу, постійний капітал поділяють на:

o Основний капітал – сума коштів, яка витрачається на придбання засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається впродовж кількох періодів виробництва.

o Оборотний капітал – сума коштів, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих) та оплату праці; обертається впродовж одного періоду виробництва.

За джерелами формування підприємницький капітал поділяють на:

- Власний капітал – сума коштів, яка формується за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку, за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він включає статутний, пайовий і резервний фонди.

- Залучений капітал – сума коштів, яка формується на тимчасовій основі у вигляді довго- або/та короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.

Інвестиції – усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект (відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій – інвестиційна діяльність.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою запровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу.

 

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Сплата штрафів за порушення умов договору, а також відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство без згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, проведення робіт чи надання послуг.

Підприємство зобов'язане:

♦ охороняти навколишнє середовище;

♦ відшкодувати відповідній раді збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища;

♦ забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції;

♦ у випадках, передбачених законодавством, підприємство зобов'язане сплачувати штрафи відповідним місцевим радам народних депутатів.

Діяльність підприємця припиняється:

♦ із власної ініціативи;

♦ на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством України;

♦ у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. За їх рішенням ліквідація може проводитися самим підприємством в особі його органу управління.

Припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом:

ü реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення)

ü ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством — за рішенням суду

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом.

Порядок реєстрації припинення діяльності суб 'єктів господарювання, як і створення, визначений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Підприємство є таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію його припинення.

Припинення діяльності підприємства, може відбутися в разі:

1) прийняття ним рішення про припинення підприємницької діяльності;

2) винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності на підставі визнання його банкрутом або проведення ним діяльності, що заборонена законом, чи неподання протягом року органам державної податкової декларації, документів фінансової звітності;

3) винесення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або при обмеженні її дієздатності;

4) смерті підприємця або винесення судового рішення про оголо­шення його померлим або визнання безвісно відсутнім.

Організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір (контракт, угода) – це письмова домовленість двох або більше сторін, що укладена для встановлення, зміни чи припинення цивільних прав і обов'язків.

Господарський договір – угода між партнерами, згідно з якою передаються товари, виконуються роботи чи послуги для досягнення мети підприємницької діяльності. Зміст господарського договору визначається суб'єктами укладання та має відповідати структурі типового договору.

Усі численні вияви підприємницької діяльності можна згрупувати у певні види:

1) Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів і надання послуг. Воно поділяється на основне (виробничі, транспортні, будівельні, сільськогосподарські та інші фірми) і допоміжне (консалтингові, інжинірингові, венчурні та інші підприємства).

2) Комерційне підприємництво – передбачає товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу товарів і послуг.

3) Фінансове підприємництво – різновид комерційного. Основна його відмінність полягає в тому, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар: гроші, валюта, цінні папери.

4) Посередницьке підприємництво має за мету інтеграцію економічних інтересів виробників і споживачів. За надання посередницьких послуг підприємець одержує дохід, прибуток.

Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобань та смаків, але в головному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одно організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

— кількість учасників створюваного господарського суб'єкте (об'єднання);

— хто є власником використаного капіталу;

— джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

— межі майнової (матеріальної) відповідальності;

— спосіб розподілу прибутку і збитків;

— форма управління суб'єктом господарювання.

 

Форма підприємництва – це система норм, які визначають відносини всередині підприємства, а також між підприємством та іншими підприємствами і державою.

У економічній науці та господарській практиці виокремлюють такі основні форми підприємництва:

⇒ індивідуальна базується на власності фізичної особи (сім'ї);

⇒ колективна базується на формуванні майна підприємства через механізми колективної власності;

⇒ корпоративна базується на поділі капіталу на окремі частки (акції), в результаті реалізації яких формується статутний фонд акціонерного товариства.

 

Усі підприємства можна класифікувати за певними ознаками:

І. За формами власності:

Ø приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

Ø підприємство колективної власності, що діє на основі колективної власності;

Ø комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

Ø державне підприємство, що діє на основі державної власності;

Ø підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

ІІ. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють:

Ø унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Ø корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

 

ІІІ. Відповідно до правового статусу та форми господарювання розрізняють такі види підприємств:

Ø одноосібні підприємства, які є власністю однієї особи, яка відповідає за своїми зобов'язаннями усім майном;

Ø господарські товариства – підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку;

— повне товариство – це товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном;

— командитне товариство – це товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке, за законом, може бути накладене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники);

— товариство з обмеженою відповідальністю, яке має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства у межах своїх внесків;

— товариство з додатковою відповідальністю, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами розмірі, пропорційно до вкладу кожного з учасників;

— акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій:

§ приватне ­– може здійснювати тільки приватне розміщення акцій

§ публічне – може здійснювати публічне розміщення акцій

§ закрите – продаж акцій здійснюється лише між учасниками товариства

§ відкрите – продаж акцій можливий всім бажаючим

Ø кооперативні підприємства – добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

Ø орендні підприємства, які засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном.

 

ІV. За видами економічної діяльності:

Ø сільське господарство;

Ø промисловість;

Ø будівництво;

Ø оптова та роздрібна торгівля;

Ø готелі та ресторани;

Ø транспорт і зв'язок;

Ø фінансова діяльність;

Ø операції з нерухомістю;

Ø здавання у найм транспортних засобів, устаткування та комп'ютерної техніки;

Ø діяльність у сфері інформатизації;

Ø дослідження та розробки у галузі природничих та технічних, гуманітарних та суспільних наук;

Ø адвокатську та нотаріальну діяльність;

Ø діяльність у сфері бухгалтерського обліку;

Ø рекламні послуги;

Ø діяльність у сфері архітектури, інженерної та технічної діяльності, пов'язаної з цивільним будівництвом;

Ø діяльність у сфері геології та геологорозвідування;

Ø технічний контроль та аналіз;

Ø слідчу діяльність та забезпечення безпеки;

Ø виконання фоторобіт;

Ø керівництво підприємствами тощо;

Ø управління;

Ø освіта;

Ø охорона здоров'я і соціальна допомога;

Ø колективні, громадські та особисті послуги.

 

V. Залежно від кількості працюючих та обсягів господарської діяльності розрізняють:

Ø малі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Ø великі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих на рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо грівні.

Ø середні – усі інші підприємства.

 

VI. За національною належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства:

Ø національні – капітал належить підприємцям своєї країни;

Ø закордонні (іноземні) – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

Ø змішані (з іноземними інвестиціями) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.

 

Підприємства з метою підвищення ефективності діяльності можуть на добровільних засадах утворювати різного роду об’єднання. Під об’єднанням підприємств слід розуміти господарську організацію, створену в складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств, створена з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, з делегуванням ними окремих повноважень органу управління корпорацією. Цей орган використовує ці повноваження для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту.

Концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.

Промислово-фінансова група – є об'єднанням, яке створюється з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До її складу можуть входити промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи.

Холдинг – суб’єкт господарювання, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Синдикат - організаційна форма існування картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання.

Картель - договірне об'єднання незалежних підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності

Трест - монополістичне об'єднання підприємств в єдиний виробничо-господарський комплекс, в якому всі підприємства, що входять до його складу, втрачають свою юридичну, виробничу та комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру.

Конгломерат - це організаційна форма інтеграції підприємств, що поєднує під єдиним фінансовим контролем цілу мережу різнобічних підприємств, що виникає в результаті злиття різних підприємств незалежно від їх горизонтальної чи вертикальної інтеграції, без будь - якої виробничої потужності.

Союз - об'єднання корпорацій за галузевою, територіальною та іншою ознакою з метою забезпечення їх (як учасників союзу) інтересів в державних, міждержавних, національних, міжнародних та інших суспільних організаціях.

Пул (англ. pool - загальний котел) - форма монополістичного об'єднання компаній на тимчасовій основі, що передбачає надходження та накопичення прибутку всіх учасників пулу в загальному фонді з метою подальшого розподілу між ними відповідно до завчасно визначених пропорцій.

Франчайзингові підприємства (франц. франчиза - пільга, привілеї) - об'єднання великої корпорації із невеликими компаніями або окремими бізнесменами.

Стратегічні альянси (бізнес-альянси) - угода про кооперацію двох або більше незалежних підприємств для досягнення визначених комерційних цілей, для отримання синергійного ефекту об'єднаних і взаємозалежних стратегічних ресурсів компаній.

Транснаціональні корпорації (ТНК) - особливий вид об'єднання корпорацій, що переріс національні межі та здійснює свою діяльність в декількох країнах завдяки закордонним філіалам та дочірнім корпораціям.

Контрактні групи - функціонують на основі тривалих контрактів між її учасниками, як правило, пов'язаними відносинами виробничої кооперації.

Корнер - форма корпоративного об'єднання з метою переміщення, акумулювання, використання капіталу для оволодіння ринками збуту будь-якого товару.

Компанії з дивізіональною структурою - передбачає наявність ряду підприємств (їх філіалів), що ведуть відносно самостійну господарську діяльність щодо освоєння регіональних ринків або випуску визначених видів товарної продукції, а також центру управління, що забезпечує виконання загальних функцій регулювання спільної діяльності підприємств (філіалів).

Кластер (в перекладі з англ. "група, скупчення, концентрація, куст") - це різновид корпоративних об'єднань, створених на визначених територіях у вигляді союзів, асоціацій, концернів, конгломератів та інших форм.

Технополіс - це одна із форм сучасної інтеграції виробництва та науки.