Поняття податкової звітності та особливості її складання

4) регулярність стягнення (податок вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки);

5) законодавча закріпленість (податок встановлюється виключно державою на підставі закону);

6) примусовість сплати (за порушення платником податку встановлених правил оподаткування передбачається відповідна відповідальність).

Функціями податків є:

1. Фіскальна функція (від давньоримського "фіск" - казна) передбачає реалізацію головного суспільного призначення податків – формування грошових ресурсів держави для фінансування суспільних потреб. Дану функцію можна поділити на контрольну і розподільчу підфункції.

Сутність контрольної підфункції полягає в організації надходження, обліку податків, а також оцінці ефективності кожного каналу податкових надходжень. Основна мета контрольної підфункції – досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків до бюджету.

Сутність розподільчої підфункції полягає в тому, що податки при надходженні до бюджету знеособлюються і потім розподіляються за призначенням в залежності від потреб держави.

2. Соціальна функція полягає у підтримці соціальної рівноваги в суспільстві шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп населення. Реалізуючи цю функцію, держава спрямовує кошти на користь слабших і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на ті верстви населення, що є більш забезпеченими.

Виходячи із практики рівномірного і соціально справедливого розподілу податкового тягаря виникли наступні системи оподаткування:

– система пропорційного оподаткування – передбачає рівну частку податку в доходах громадянина незалежно від їх величини;

– система прогресивного оподаткування – чим більше дохід, тим більша частина коштів у вигляді податку сплачується громадянином до бюджету;

– система регресивного оподаткування – передбачає зменшення частки податку у міру збільшення доходу громадянина.

Соціальні наслідки цих систем оподаткування є протилежними. Найбільш соціально справедливими є прогресивні прибуткові податки. Однак ці податки можуть призвести до знищення стимулів для збільшення інтенсивності праці та збільшення доходів, і, як наслідок, зменшення коштів, що підлягають перерозподілу на користь малозабезпечених верств населення.

3. Регулююча функція полягає у забезпеченні регулювання економічних процесів в державі за допомогою елементів податків (ставок податків, податкових пільг тощо). Дану функцію можна поділити на такі підфункції:

– стимулююча підфункція – спрямована на підтримку розвитку економічних явищ, що проявляється через зміну об'єктів оподаткування, зменшення бази оподаткування, ставок податків, застосування податкових пільг, звільнень від сплати податків тощо (наприклад, впровадження єдиного податку для стимулювання розвитку малого підприємництва);

– стримуюча підфункція – спрямована на встановлення перешкод для розвитку економічних явищ, що проявляється через запровадження податків на товари, які шкідливі для довкілля або здоров'я населення (наприклад, акцизний податок на тютюнові вироби і алкогольні напої), для захисту вітчизняного товаровиробника (наприклад, ввізне мито) тощо;

– підфункція відтворного призначення – спрямована на акумулювання коштів для відновлення та примноження наявних ресурсів (наприклад, плата за землю – на розвиток земельного господарства в державі).

Елемент податку – це системна категорія податку, що розкриває його сутнісні характеристики. Можна виділити дві групи елементів податків: функціональні елементи і організаційні елементи.

А. Функціональні елементи податків визначають функціонально-сутнісні особливості механізму стягнення податків. До них відносяться:

1. Суб'єкт оподаткування – це особа, на яку прямо чи опосередковано покладено податковий обов'язок перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку.

Суб'єктами податку можуть бути:

– платник податку – це фізична особа (резидент і нерезидент України), юридична особа (резидент і нерезидент України) та її відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Податковим кодексом України або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим кодексом України; кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами (ст. 15 ПКУ);

– податковий агент – це особа, на яку Податковим кодексом України покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків; податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені Податковим кодексом України для платників податків (ст. 18 ПКУ);

– представник платника податку – це особа, яка може здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Представник платника податків користується правами, встановленими Податковим кодексом України для платників податків (ст. 19 ПКУ);

– носій податку – це особа, на яку на кінцевому етапі процесу споживання покладається податковий тягар певного податку; носій податку формально не несе юридичної відповідальності за сплату податку, але є фактичним платником через механізм перекладання податку.

2. Об'єкт оподаткування. Так, об'єктами оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, за наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов'язку (ст.22 ПКУ).

3. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються ПКУ для кожного податку окремо. (ст. 23 ПКУ)

У Податковому кодексі України використовується термін «одиниця виміру бази оподаткування», тобто конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. При цьому, одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування. Саме до бази оподаткування застосовується ставка для визначення суми податку. (ст. 24 ПКУ).

Необхідно зазначити: що терміни "об'єкт оподаткування" та "база оподаткування" відрізняються за своїм змістом. Якщо перший термін визначає юридичне поняття, тобто виражає податковий обов'язок та наявність платника податку, який його виконує, то база оподаткування – це економічне поняття і визначає розмір об'єкта оподаткування, до якого застосовується ставка податку. В деяких випадках об'єкт і база оподаткування співпадають. Наприклад, об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток. Це також є базою оподаткування в грошовому вимірі.

Наприклад, для земельного податку об’єктом виступає земельна ділянка, базою – нормативна грошова оцінка земельної ділянки чи її площа, якщо оцінку не проведено, одиниця виміру бази оподаткування – грн. або га.

4. Ставка податку – це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (ст. 25 ПКУ). Ставки класифікуються за наступними ознаками:

1) в залежності від виду діяльності платника податку або об'єктів оподаткування:

– базова (основна, універсальна, єдина) – застосовуються для всіх або більшості платників податків незалежно від особливостей їх діяльності та об'єктів оподаткування (ПДВ – 20 %, податок на прибуток – 18 %);

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена Податковим кодексом України такою для окремого податку. У випадках, передбачених Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок (ст. 26 ПКУ) (раніше, ПДФО -15 % і 17 %);

– гранична – це максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Податковим кодексом України (ст. 27 ПКУ): (наприклад, ставки збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року);

2) в залежності від методу встановлення ставки податку:

– абсолютна (специфічна, тверда) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування (п. 28.1 ПКУ);

– відносна (адвалорна, процентна) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (п. 28.2 ПКУ).

Б. Організаційні елементи податків визначають процедурно-організаційні особливості механізму стягнення податку.

5. Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.1, 30.2 ПКУ).

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради АРК та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Кодексу. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ (п. 30.3-30.8 ПКУ).

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору (п. 30.9 ПКУ).