Правовий режим земель для ведення особистих селянських господарств

Земельна ділянка і сільське домашнє господарство - дві взаємопов’язані категорії сільського устрою України, ціла філософія сільського життя. [1]

Особистому селянському господарству належать земельні ділян­ки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або орен­ду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земель­ної ділянки особистого селянського господарства може бути збіль­шено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ді­лянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства. Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також мо­жуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власнос­ті на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв). Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України "Про порядок виділен­ня в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право спільної часткової власності чи спільної су­місної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місце­вості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у корис­туванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місце­вості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділян­ки в натурі (на місцевості). [32] Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну при­ватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного гос­подарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 р.), ма­ють право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установле­них ст. 121 Земельного кодексу для ведення особистого селянського господарства.

Указом Президента України «Про заходи щодо подальшого розви­тку садівництва та городництва» було визначено першочергові заходи державної підтримки колективного са­дівництва та городництва, зокрема: формування системи фінансово- кредитної підтримки розвитку колективного садівництва та городниц­тва, надання податкових та інших пільг підприємствам, установам, ор­ганізаціям, що виконують роботи (надають послуги) для садівницьких і городницьких товариств; забезпечення садівників та городників насін­ням і посадковим матеріалом сільськогосподарських культур, органіч­ними та мінеральними добривами, засобами захисту рослин, сільсько­господарською технікою, садовим інвентарем, іншим необхідним об­ладнанням тощо. [33] Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди зе­мельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва на умовах оренди. Земельні ділянки, призначені для садівниц­тва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. У ст. 36 Земельного кодексу України визначається, що громадянам або їх об´єднан­ням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових наса­джень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допуска­ється. На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від не­погоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок. Статтею 34 Земельного кодексу України визначено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худо­би. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мо­жуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті й пасовища. [6]

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в держав­ній або комунальній власності і використовуються виключно як сі­ножаті та пасовища, їх можуть орендувати громадяни або користу­ватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земель­ні ділянки для городництва також є об'єктами виключно держав­ної або комунальної власності й надаються в користування грома­дян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях об­межується можливістю зведення лише тимчасових споруд для збе­рігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторіч­них плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі зміс­том правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовува­тися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосін­ня й випасання худоби, а також для садівництва та городництва. [34]

Громадяни України мають право на приватизацію земельних діля­нок, що являє собою зміну форми власності на приватну від державної та комунальної. Стаття 121 Земельного кодексу України визначає, що громадяни Украї­ни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селян­ського господарства у розмірі до 2 гектарів. [6] Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної державної адміністрації або сіль­ської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішен­ня органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування що­до приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни—працівники державних та комунальних сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ді­лянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної ради або районної дер­жавної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і на­дає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проек­ту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земель­ної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства або садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташуван­ня земельної ділянки до відповідної районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються: обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки; позначене на відповідному графічному матеріалі бажане міс­це розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; копія документа, що посвідчує особу. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовлен­ням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сто­рін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та по­дається на розгляд відповідних органів місцевої державної адміністра­ції або органу місцевого самоврядування. Державна адміністрація або сільська, селищна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без роз­гляду питання вирішується в судовому порядку. [35] Ведення особистого селянського господарства не передбачає здійснення державної реєстрації, але державна реєстрація земельної ділянки здійснюється відповідно до Закону та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012. Так, згідно з п. 9 вищезазначеного Порядку, зокрема здійснення державної реєстрації земельних ділянок, присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам та проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства віднесено до повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства у районах та містах обласного значення.[36]

Особисте селянське господарство має право: продавати або ін­шим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в орен­ду, заставу, спадщину. Особливості спадкування прав на земельну ділянку визначені у земельному законодавстві. Статтею 80 Земельного кодексу України закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Норма пункту г) ч. 1 статті 81 Земельного кодексу України однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину. [6] Слід нагадати, що земельна ділянка може успадковуватися лише тоді, коли у її власника є правовстановлюючий документ, що посвідчує його право власності на таку земельну ділянку. Спадкоємці отримують свідоцтво про право на спадщину. Якщо одна земельна ділянка успадковується одним спадкоємцем, нотаріус одразу робить відмітку на державному акті про перехід права власності на успадковану земельну ділянку до спадкоємця і віддає його разом із свідоцтвом про право на спадщину. Спадкування частки у праві спільної власності на земельну ділянку якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку. Відповідно до статті 1226 Цивільного кодексу України частка у праві спільної сумісної власності, у тому числі і на земельну ділянку, спадкується на загальних підставах. [12] Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Також слід зазначити, що за статтею 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. [6] У випадку спадкування однієї земельної ділянки декількома спадкоємцями, нотаріус має видати свідоцтво про право на спадщину кожному спадкоємцеві. Потім спадкоємці спільно звертаються до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, щодо виготовлення державного акта на право спільної часткової власності на земельну ділянку. Такий державний акт видають або уповноваженій особі, або ж кожному із співвласників. За бажанням співвласника або співвласників частка або частки можуть бути виділені окремо в натурі як окремі земельні ділянки та виготовлені і видані окремі державні акти на право власності на земельну ділянку, яка утворилася при виділенні такої частки. Слід звернути увагу на те, що не завжди свою частку у праві власності на земельну ділянку можна виділити в натурі в окрему земельну ділянку та отримати окремий державний акт на право власності на земельну ділянку. Ст. 1225 Цивільного кодексу визначає особливості спадкування прав на земельну ділянку. Основним її змістом є те, що успадкування земельних ділянок здійснюється на загальних підставах. [12] На спадкоємців, як і на будь-яких інших набувачів земельної ділянки, покладається обов'язок щодо збереження цільового призначення успадкованої земельної ділянки, що зазначається у правовстановлювальному документі власника-спадкодавця - Державному акті про право власності на землю. Класифікація земель України в залежності від цільового призначення наведена у ст. 19 Земельного кодексу України. Порушення спадкоємцями вимоги щодо збереження цільового призначення земельної ділянки згідно пункту в) ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України може тягнути за собою відмову в державній реєстрації права на спадщину на ділянку або визнання проведеної реєстрації недійсною. [6]

05 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», який вніс зміни до правового регулювання використання земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства. [37] Змінами до статті 33 Земельного кодексу України встановлюється, що: «земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок». [6] Зміни такого ж змісту вносяться і до статей 5, 7 Закону України «Про особисте селянське господарство». Зокрема, нова частина четверта статті 5 вказаного Закону визначає, що: «земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства». [9] Вказані зміни вирішують застарілу проблему, яка виникла ще під час паювання земель. Частина земельних ділянок, яка передана у власність громадян при проведенні паювання, отримала статус земель, призначених для ведення особистого селянського господарства. При цьому мова не завжди йде про окремі земельні ділянки, часто вони представляють собою цілі масиви. Така ситуація створила суттєві проблеми для тих власників, які не вважають за необхідне або не в змозі самостійно використовувати земельні ділянки і бажають передавати їх в оренду. Юридична особа, яка отримує в оренду таку земельну ділянку, відразу стає порушником земельного законодавства, адже використовує не за цільовим призначенням: використовує її не для ведення особистого селянського господарства, а для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Змінити ж цільове призначення таких земельних ділянок заважає встановлений Перехідними положеннями Земельного кодексу України мораторій. Якщо в минулому такі договори оренди подекуди ще реєструвались, то в останні роки реєстраційна служба масово відмовляла у реєстрації такої оренди. З прийняттям закону проблему можна вважати вирішеною. Внесені положення є логічними і такими, що направлені на лібералізацію відносин землекористування.

Та основна вимога Закону України "Про особисте селянське господарство", Земельного кодексу України та всього земельного законодавства до землевласників та землекористувачів є вимога щодо використання земельної ділянки, наданої особі у власність або користування, саме за визначеним цільовим призначенням.

Отже, правовий режим земель особистого селянського господар­ства включає різні засоби формування загального масиву земель, при­значених для ведення сільськогосподарського виробництва цією фор­мою господарювання.

Стаття 5 Закону "Про особисте селянське господарство" конкретизує правовий режим земельних ділянок, переданих/ наданих громадянам для ведення особистого селянського господарства. Так, земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону. [9] При цьому спільна сумісна власність на земельну ділянку виникає у громадян — членів особистого селянського господарства, які є подружжям, у разі придбання у шлюбі ними земель­ної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі договорів купівлі- продажу, міни тощо, а також у випадку виділення в натурі подружжю їхніх земельних часток (паїв) єдиним масивом. Спільна часткова власність на земельну ділянку виникає у разі добровільного об'єднання власниками належних їм земель­них ділянок; у разі придбання земельних ділянок на підставі цивільних правочинів; при прийнятті спадщини двома і більше особами; при виділенні членам особистих селянських господарств земельних часток (паїв) в натурі єдиним масивом; за рішенням суду. [38]